Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №754/6224/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/8198/26

Справа №754/6224/26

РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2026 року м.Київ

Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «ФК «Позика» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.09.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1781900, за умовами якого відповідачу було надано кредит в розмірі 24 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом. 28.08.2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Позика» було укладено договір факторингу №28082025, згідно якого ТОВ «Селфі Кредит» передало ТОВ «ФК «Позика» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, зокрема до відповідача.

Як зазначає позивач, відповідач не виконує зобов`язань за вказаним договором, а тому виникла заборгованість в розмірі 58 890,70 грн., що складається з: заборгованість за тілом кредиту - 14 981,17 грн., заборгованість по процентам - 31 909,53 грн., заборгованість за штрафом - 12 000,00 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 27.04.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

26.06.2026 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, посилаючись на неповідомлення відповідача про відступлення права вимоги, відсутність доказів набуття позивачем права вимоги до відповідача, а також на те, що відповідач категорично заперечує проти укладання кредитного договору. Також представник відповідача зазначила про відсутність доказів отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними, відсутність доказів ознайомлення відповідача з умовами та правилами фінансових послуг. Крім того, представник відповідача заперечувала проти заявленого розміру процентів, вважаючи їх розмір надмірним та таким, що суперечить ЗУ «Про захист прав споживачів», а також вказала на неправомірність нарахування неустойки в період дії воєнного часу.

Посилаючись на викладене, а також на не співмірність заявлених витрат на правову допомогу зі складністю справи, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

30.06.2026 року до суду надійшла відповідь представника позивача Міньковської А.В. на відзив. У даній відповіді представник позивача зазначає про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, правильність та законність нарахування процентів та неустойки, в зв`язку із чим вважає доводи відзиву безпідставними та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 01.07.2026 року витребувано у АТ КБ «Приват Банк» інформацію, що становить банківську таємницю.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надавши клопотання про розгляд справи в його відсутність.

Відповідач та її представник, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила.

Враховуючи обставини справи, наявність відзиву та відповіді на відзив, достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 21.09.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1781900, за умовами якого відповідачу було надано кредит в розмірі 24 000,00 грн. строком на 364 дні із кінцевою датою повернення 20.09.2025 року.

Згідно п.п.1.5.1 стандартна процента ставка становить 1 % за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору.

За пунктом 1.9 договору, орієнтовна річна процента ставка складає 2464,77 грн., згідно п.1.10 договору, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом складає 111 360,00 грн.

При цьому ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було погоджено «Графік платежів», відповідно до якого визначено розмір та дату внесення позичальником платежів із внесенням останнього платежу 20.09.2025 року, а також погоджено загальну суму кредиту в розмірі 111 360,00 грн., з яких 87 360,00 грн. - проценти за користування кредитом.

Також, за умовами договору кошти надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 (п. 2.1 договору).

Факт належності вказаної картки відповідачу та зарахування на неї 21.09.2024 року суми в розмірі 24 000,00 грн. підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 16.07.2026 року № 20.1.0.0.0/7-260714/96536-БТ та випискою з банківського рахунку відповідача.

28.08.2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Позика» було укладено договір факторингу №28082025, згідно якого ТОВ «Селфі Кредит» передало ТОВ «ФК «Позика» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, зокрема до відповідача.

Судом встановлено, що відповідач у повному обсязі не виконала свої зобов`язання за договором, частково сплативши тіло кредиту та проценти, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка згідно наданих розрахунків становить 58 890,70 грн., що складається з: заборгованість за тілом кредиту - 14 981,17 грн., заборгованість по процентам - 31 909,53 грн., заборгованість за штрафом - 12 000,00 грн.

Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, позивач просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості.

Сторона відповідача проти даних вимог заперечувала, посилаючись на те, що такий кредитний договір відповідач не підписувала і належні докази на обґрунтування позовних вимог відсутні, а здійснені позивачем нарахування процентів та неустойки не відповідають чинному законодавству.

Вирішуючи спір по суті, суд керується наступними нормами права.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Під час судового розгляду з наявних матеріалів судом встановлено, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором № 1290696 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 08.02.2024 року.

Стороною відповідача не надано суду допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач не укладала з ТОВ «Селфі Кредит» вказаний вище кредитний договір. Вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу нею на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку первісними кредиторами здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), використані неправомірно для укладення кредитних договорів від її імені, відповідачем до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій не зверталась як і не оскаржувала правомірність укладеного договору у передбаченому законом порядку.

Перерахування ОСОБА_1 грошових коштів на підставі вказаного договору підтверджується долученою до справи випискою з банківського рахунку відповідача, наданою АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали про витребування доказів.

Крім того, судом враховується і вчинення відповідачем конклюдентних дій, а саме часткового погашення тіла кредиту на загальну суму 9018,83 грн. та процентів на загальну суму 21 706,57 грн., що має відображення у розрахунку заборгованості.

Також, ТОВ «ФК «Позика» надано належні докази щодо укладення із первісним кредитором договору факторингу №28082025, згідно якого ТОВ «Селфі Кредит» передало ТОВ «ФК «Позика» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, зокрема до відповідача.

Докази на спростування факту укладення вказаного договору факторингу, а також його оспорення чи визнання недійсним в матеріалах справи відсутні.

Посилання представника відповідача в якості підстав для відмови в задоволенні позову на те, що відповідач не отримувала повідомлення про перехід права вимоги до позивача судом також відхиляється, оскільки згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримала кредит за кредитним договором, проте не виконала у повному обсязі взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, кошти в повному обсязі не повернула. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в загальному розмірі 14 981,17 грн.

Однак суд не погоджується з розміром нарахованих процентів та зазначає наступне.

Так, після здійснення перевірки розрахунку процентів, які підлягають стягненню з відповідача, суд вважає, що вони є несправедливі у розумінні до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів", та суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.

Вимога про нарахування та сплату процентів в такому розмірі не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права та є явно завищена. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми процентів спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Відповідно до вимог даного закону несправедливими є, зокрема, нарахування компенсаційних витрат, які понад 50% перевищують суму отриманої споживчої продукції та послуг.

Слід зауважити, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 викладено, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку, щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов, може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Ті самі висновки викладені у постанові Верховного суду України від 12.02.2025 року у справі № 679/1103/23.

Суд вважає, що первісно нараховані проценти позивачем є неспівмірні з тілом кредиту та перевищують його у 4 рази, суперечать принципам розумності та добросовісності. Також, судом враховано і те, що відповідачем вже здійснено погашення процентів на суму 21 706,57 грн.

На підставі вище наведеного, суд приходить до висновку про необхідність зменшення суми нарахованих процентів до розміру тіла кредиту та вважає, що загашьбний розмір процентів за цим договором не може перевищувати 24 000,00 грн. У зв`язку із цим, а також із сплатою відповідачем процентів в розмірі 21 706,57 грн., з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за процентами в розмірі 2293,43 грн. В решті позовних вимог в частині стягнення процентів слід відмовити.

Також, у позовній заяві позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 12 000,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, первісним кредитором здійснено нарахування штрафу у вказаному розмірі за період з 21.09.2024 року по 27.08.2025 року.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24лютого 2022 № 2102-ІХ, з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Дія режиму воєнного стану неодноразово продовжувалась і він діє на час ухвалення рішення у даній справі.

Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває з 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, а первісним кредитором нараховано штраф (неустойку) за невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором в цей період, підстави для стягнення з відповідача вказаної суми відсутні.

З урахуванням наведеного суд частково задовольняє позовні вимоги.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об`єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 17 274,60 грн., з яких: 14 981,17 грн. - сума основного боргу, 2293,43 грн. - сума заборгованості за процентами. В іншій частині позовних вимог належить відмовити. Інші доводи сторін на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позовних вимог повністю або відмови не дають.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 780,97 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3ст. 137ЦПК України).

На підтвердження виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) суду надано договір про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026 року, укладений між ТОВ «ФК «Позика» та ФОП - адвокатом Горобей Р.Г., додаткову угоду № 1781900 щодо боржника ОСОБА_1 , детальний опис робіт (наданих послуг), акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 17.03.2026 року, витяг з реєстру до акту приймання-передачі наданих послуг, згідно яких розмір витрат позивача на правову допомогу становить 6000,00 грн.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 року у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною 6 цієї ж статті ЦПКУкраїни обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Сторона відповідача заперечила проти вказаного розміру витрат на правову допомогу, вказуючи на його неспімірність складності справи.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

З огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також виходячи із пропорційності до задоволених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором № 1781900 від 21.09.2024 року в розмірі 17 274,60 грн., з яких: 14 981,17 грн. - сума основного боргу, 2293,43 грн. - сума заборгованості за процентами, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 780,97 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», код ЄДРПОУ39493634, місцезнаходження юридичної особи: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя: