Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №752/8894/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/8894/26

Провадження № 2/752/9912/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Крекотень О.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» про стягнення заборгованості по заробітній платі та просить стягнути з відповідача на свою користь нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 56 254,39 грн. без врахування податків в обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 189 723,52 грн., а також понесені судові витрати.

В обгрунтування позову зазначає, що 03.04.2025р. була прийнята за основним місцем роботи на посаду бухгалтера відділу бухгалтерського обліку в ТОВ «Юнігран». 26.09.2025р. позивача було звільнено з посади за власним бажанням. У день звільнення відповідач розрахунок не провів з позивачем і заборгованість по заробітній платі складає 56 254,39 грн. У зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні з відповідача підлягає до стягнення на підставі ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки у виплаті заробітної плати за період часу з 27.09.2025р. по 03.03.2026р. в розмірі 189 723,52 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 21.04.2026р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, однак відзиву на позовну заяву до суду не направив.

На підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, заслухавши думку учасників справи, судом встановлено наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов`язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Так, судом встановлено, що позивач з 03.04.2025р. по 26.09.2025р. працювала на посаді бухгалтера відділу бухгалтерського обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран».

Як вбачається з копії трудової книжки позивачки, вона була звільнена з посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, згідно наказу №154-К/ТР від 26.09.2025р.

У відповідності до ст. 38 Кодексу законів про працю України підставою для розірвання трудового договору є власне бажання працівника.

Судом з`ясовано, що між сторонами виник спір щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, стягнення середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення

звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Так, позивачем заявлено про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за серпень 2025р. в розмірі 15 000,00 грн., за вересень в розмірі 41 254,39 грн. (у тому числі компенсація за невикористану відпустку - 12 682,97 грн. Вказані суми відображені в довідці відповідача про заборгованість по виплаті заробітної плати №00000002 станом на 18.01.2026р.

До матеріалів справи відповідачем не надано доказів того, що ним була виплачена заробітна плата позивачу за вказаний період.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 56 254,39 грн. підлягають задоволенню.

Отже, оскільки позивачем доведено факт того, що мало місце порушення відповідачем законодавства про працю щодо оплати праці, то в нього виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сума якого згідно розрахунку позивача складає 189 723,52 грн.

У відповідності до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У постанові від 08.02.2022р. у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану

роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Вище судом встановлено, що відповідач, як роботодавець, своєчасно не здійснив із позивачем, як працівником, розрахунок при звільненні, а тому з відповідача відповідно до ст. 117 КЗпП України слід стягнути середній заробіток за час затримки по виплаті заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який склав 189 723,52 грн. за період нарахування з 27.09.2025р. по 03.03.2026р.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд вважає його правильним.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення,

ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини справи, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1 517,79 грн., а також з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 450,03 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 56 254,39 (п`ятдесят шість тисяч двісті п`ятдесят чотири грн. 39 коп.) грн. без врахування податків і обов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки з виплати заробітної плати в розмірі 189 723,52 (сто вісімдесят дев`ять тисяч сімсот двадцять три грн. 52 коп.) грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» на користь ОСОБА_1 1 517,79 (одна тисяча п`ятсот сімнадцять грн. 79 коп.) грн. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» в дохід держави 450,03 (чотириста п`ятдесят грн. 03 коп.) судового збору.

5. Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнігран» (11634, Житомирська обл., Малинський район, смт. Гранітне, вул. Шевченка, буд. 15, код ЄДРПОУ 24584514).

Повний текст рішення суду складено та підписано 13.10.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА