Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №752/8848/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/8848/26

Провадження №: 2/752/9878/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Кирильчук І.А.

при секретарі судового засідання - Сінчук І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі судового засідання в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бурашнікова Олена Сергіївна звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з цивільним позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно з договором позики, укладеним 08 серпня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останнім була отримана від позивача позика у вигляді готівкових коштів у розмірі 1 876 399,33 грн. Факт отримання зазначеної суми позики підтверджується наданою відповідачем розпискою від 08 серпня 2025 року, якою також встановлюється строк її повернення у повному обсязі до 08 червня 2026 року щомісячно рівними частинами по 187 640 грн.

У даному випадку згаданою розпискою підтверджується як факт отримання позики, так і встановлюється строк її повернення у повному обсязі до 08 червня 2026 року щомісячно рівними частинами по 187 640 грн. Однак, дотепер зобов`язання з повернення позики відповідачем не виконані, що є порушенням частини першої статті 1049 ЦК України.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з громадянина України ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 1 350 010,18 грн, що складається з основного боргу 1 313 480,00 грн, інфляційних втрат в сумі 25 749,88 грн та 3% річних в сумі 10 780,30 грн. Всі судові витрати покласти на відповідача.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву передано на розгляд судді Кирильчук І. А.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи на 07 травня 2026 року на 10:00 год.

У зв`язку із неявкою сторін, підготовче судове засідання було відкладено на 10 червня 2026 року на 10:00 год.

09 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява представника позивача про прийняття уточнення позовних вимог та врахування її при розгляді справи по суті.

Заява обґрунтована тим, що станом на дату подання цієї уточненої позовної заяви 09 червня 2026 року настав граничний строк повернення всієї суми позики 08 червня 2026 року. Однак відповідач свого зобов`язання щодо повернення позики так і не виконав, у зв`язку з чим вся сума основного боргу у розмірі 1 876 399,33 грн підлягає стягненню в повному обсязі.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків щомісячних платежів, передбачених розпискою, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за відповідні періоди прострочення, які нараховані окремо по кожному простроченому щомісячному платежу відповідно до вимог статті 625 ЦК України. Розрахунок суми загальної заборгованості станом на дату подання позову складається з: основний борг (вся сума позики): 1 876 399,33 грн; 3% річних за прострочення щомісячних платежів: 21 205,89 грн; інфляційні втрати за прострочення щомісячних платежів: 70 211,70 грн; Загальна сума заборгованості станом на 09 червня 2026 року складає 1 967 816,92 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2026 року прийнято заяву представника позивача - адвоката Бурашнікової Олени Сергіївни про уточнення позовних вимог, подану в межах розгляду цивільної справи № 752/8848/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Постановлено в подальшому розглядати справу з урахуванням уточнених позовних вимог.

У зв`язку із неявкою відповідача та тим, що відповідач має право подати відзив на уточнену позовну заяву, підготовче судове засідання було відкладено на 29 липня 2026 року на 09:30 год.

Відповідачу на адресу його реєстрації ( АДРЕСА_1 ) була надіслана позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження у справі, а також судові повістки про відклик у судове засідання, однак всі конверти повернулися до суду із причиною невручення «Адресат відсутній за вказаною адресою».

На жодне підготовче судове засідання відповідач не з`явився, відзиву не подав та з будь-якими клопотаннями до суду не звертався.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 липня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 27 серпня 2026 року на 09:30 год.

У зв`язку із неявкою відповідача, який був повідомлена в установленому законом порядку про час і дату розгляду справи по суті, судове засідання було відкладено на 30 вересня 2026 року об 11:00 год.

30 вересня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Бурашнікової Олени Сергіївни до суду надійшло клопотання про розгляд даної справи за її відсутності, за наявними і матеріалах справи доказами та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судове засідання, призначене на 30 вересня 2026 року об 11:00 год, відповідач також не з`явився. Всі судові повістки про виклик відповідача у судові засідання повернулися до суду із причиною невручення «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, судом було вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, відповідно до вимог частини першої статті 281 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, пояснення представника позивача, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 08 серпня 2025 року ОСОБА_2 власноручно написав розписку про отримання у ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 1 876 399,33 грн, зі строком повернення до 08 червня 2026 року, щомісячно рівними частинами по 187 640, 00 грн.

Відповідно до вказаної розписки, остання була написана ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що на договорі позики не міститься будь-яких записів, відміток тощо про повне або часткове повернення коштів за цим договором.

Доказів сплати позивачу боргу в розмірі 1 876 399,33 грн за вказаним вище договором суду не надано.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору грошової позики від 08 серпня 2025 року, позивачем нарахована заборгованість, а саме основна сума боргу - 1 876 399,33 грн; 3% річних за прострочення щомісячних платежів: 21 205,89 грн; інфляційні втрати за прострочення щомісячних платежів: 70 211,70 грн.

09 жовтня 2025 року та 04 листопада 2025 року позивач звертався з письмовими вимогами повернути позику, шляхом направлення листів на електронну адресу відповідача, однак звернення залишились без належного реагування.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, сплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, сплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 621/272517, від 03 квітня 2020 року в справі № 561/910/18

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02 липня 2017 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм статті 1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.

Так, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору і його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, що засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. При цьому, розписка може лише підтверджувати факт укладення договору позики і є необов`язковою.

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

В такому випадку договір позики, крім обов`язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046,1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив».

Як встановлено судом, предметом розгляду є саме договір позики від 08 серпня 2025 року, який вважається укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки згідно з частиною другою статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

За умовами вказаного договору, відповідач отримав від ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 1 876 399,33 грн. Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується його власноручно написаною розпискою від 08 серпня 2025 року, щодо підтвердження отримання суми позики саме у розмірі 1 876 399,33 грн, оригінал якої було надано представником позивача суду та досліджено судом в межах розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).

Відповідачем в підтвердження повернення грошових коштів за договором позики від 08 серпня 2025 року суду доказів надано не було, а наданий представником позивача оригінал розписки від 08 серпня 2025 року свідчить про наявність боргового зобов`язання перед позивачем як кредитором, тобто про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що позичальник свої зобов`язання за договором позики від 08 серпня 2025 року, що є предметом розгляду справи не виконав, грошові кошти у розмірі 1 876 399,33 грн позивачу у встановлений договором строки, а саме до 08 червня 2026 року не повернув.

Відтак, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором позики в сумі 1 876 399,33 грн.

Пред`являючи вимоги про стягнення позики, позивач просив, окрім суми основного боргу, стягнути на підставі статті 625 ЦК України 3% річних за прострочення щомісячних платежів у розмірі 21 205,89 грн та інфляційні втрати у розмірі 70 211,70 грн.

Щодо вказаних вимог суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Таким чином, в разі укладення договору позики проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем доведено, що відповідач має перед ним грошове зобов`язання, яке виникло з договору позики від 08 серпня 2025 року.

В Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України 2102-IX від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», та який діє до цього часу.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічний правовий висновок, щодо аналізу пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладений у постановах Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі №910/10901/23, від 17 листопада 2025 року у справі №931/96/24, які, відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України, застосовується судом під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 грошових зобов`язань, що випливають із договору позики, наявність яких та розмір констатовано вище, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про те, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 08 серпня 2025 року в розмірі 1 876 399,33 грн, з яких 1 876 399,33 грн - заборгованість за основним боргом.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір в загальному розмірі 16 639,10 грн, що підтверджується квитанцією від 18 березня 2026 року та від 09 червня 2026 року.

Судовий збір сплачено в розмірі, встановленому статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки суд ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнув з відповідача 1 876 399,33, що становить 95,35% від ціни позову (1 967 816,92 грн), з ОСОБА_2 . слід стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати із сплати судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог, в розмірі 15 865,38 грн.

Керуючись статями 1,2,4,12,76,78,81,95,141,263,280-289,354,355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08 серпня 2025 року в розмірі 1 876 399 (один мільйон вісімсот сімдесят шість тисяч триста дев`яносто дев`ять) грн 33 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 865 (п`ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн 38 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повне рішення суду виготовлено 12 жовтня 2026 року.

Суддя І.А. Кирильчук