Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №752/19702/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/19702/25

Провадження № 2/752/5917/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12.10.2026 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

за участі секретаря судового засідання Ільніцької І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

треті особи: Друга київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Донченко Олена Олександрівна,

про визнання майна спільною сумісною власністю, визначення частки спадкодавця у спільній сумісній власності та визнання права власності на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

1.1. Стислий виклад позовних вимог та позиції позивача

ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач) звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом також - відповідач), треті особи: Друга київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Донченко Олена Олександрівна, з такими позовними вимогами:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці;

- визначити, що частка ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у праві спільної сумісної власності становила 5/8 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , автомобілів CHRYSLER CIRRUS, 1997 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 та MITSUBISHI OUTLANDER, д.н.з. НОМЕР_2 ; грошових вкладів: в АТ «Приватбанк» на загальну суму 214 628,28 грн; в АТ «Ощадбанк» на загальну суму 10 138,25 грн та в АТ «Райффайзенбанк Аваль» на суму 8 358,00 грн;

- визначити, що частка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у праві спільної сумісної власності становила 3/8 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , автомобілів CHRYSLER CIRRUS, 1997 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 та MITSUBISHI OUTLANDER, д.н.з. НОМЕР_2 ; грошових вкладів: в АТ «Приватбанк» на загальну суму 214 628,28 грн; в АТ «Ощадбанк» на загальну суму 10 138,25 грн та в АТ «Райффайзенбанк Аваль» на суму 8 358,00 грн;

- визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на 13/16 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , автомобілів CHRYSLER CIRRUS, 1997 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 та MITSUBISHI OUTLANDER, д.н.з. НОМЕР_2 ; грошових вкладів: в АТ «Приватбанк» на загальну суму 214 628,28 грн; в АТ «Ощадбанк» на загальну суму 10 138,25 грн та в АТ «Райффайзенбанк Аваль» на суму 8 358,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 06.03.1971 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 .

Позивач зазначає, що спадщину після смерті матері вона прийняла спільно з батьком шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном, оскільки проживала разом із батьками.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_4 .

За твердженням позивача, після його смерті спадкоємцями є вона та її рідний брат - ОСОБА_2 .

Позивач посилається на те, що під час шлюбу її батьками здійснено реконструкцію та добудову житлового будинку АДРЕСА_1 .

Водночас позивач визнає, що вказаний будинок був успадкований ОСОБА_4 та належав йому на праві особистої власності.

На переконання позивача, проведення реконструкції та добудови будинку в період шлюбу є підставою для визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, позивач стверджує, що в період шлюбу батьками набуті транспортні засоби та грошові вклади, які також мають належати до об`єктів їх спільної сумісної власності.

З огляду на наведене позивач вважає, що після смерті матері їй належало 5/8 частин спірного майна, після смерті батька останньому належало 3/8 частин такого майна, а вона як спадкоємець має право на 13/16 частин зазначених об`єктів.

Позивач також посилається на неможливість самостійного отримання спадкових справ у зв`язку з нотаріальною таємницею, у зв`язку з чим заявляла клопотання про витребування доказів судом.

1.2. Процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2025 цивільну справу №752/19702/25 передано на розгляд судді Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєву С. О.

Ухвалою суду від 14.08.2025 відкрито провадження у справі та визначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18.02.2026 задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Витребувано у Другої київської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Донченко Олени Олександрівни належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Листом Другої київської державної нотаріальної контори від 19.03.2026 № 697/01-16 суд повідомлено, що спадкова справа № 1108 після смерті ОСОБА_3 передана на зберігання до Київського державного нотаріального архіву.

Позивач та/або її представник у підготовче судове засідання не з`явилися, подане клопотання про відкладення не містило доказів наявності поважних причин їх неявки.

Ухвалою суду від 16.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 07.10.2026 позивач та/або її представник не з`явилися, подали клопотання про повернення справи до стадії підготовчого провадження. Судом у задоволенні зазначеного клопотання відмовлено, оскільки воно не містило належного мотивування необхідності повернення до підготовчого провадження, обґрунтування наявності виняткових обставин, які перешкоджали б вирішенню відповідних процесуальних питань раніше, а також конкретних підстав, що свідчили б про неможливість подальшого розгляду справи по суті.

Також у клопотанні від 05.10.2026 було заявлено про відкладення судового засідання, при цьому до зазначеного клопотання не було долучено належних доказів на підтвердження обставин, які об`єктивно унеможливлювали участь позивача або її представника у судовому засіданні.

Додаткових клопотань про витребування доказів від позивача не надходило.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У судове засідання 07.10.2026 з`явився представник відповідача; після судових дебатів, суд, керуючись положеннями статті 244 ЦПК України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 12.10.2026.

2. Мотивувальна частина

2.1. Фактичні обставини, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд установив такі обставини.

06.03.1971 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, що підтверджується відповідним актовим записом про державну реєстрацію шлюбу (а.с. 30).

Із наданого свідоцтва про народження (а.с. 28) вбачається, що позивач є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 32).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується зі Спадкового реєстру (а.с.66).

Судом установлено, що 22.10.1987 Другою київською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його син - ОСОБА_4 (а.с. 35).

До складу спадкового майна, зазначеного в цьому свідоцтві, входив житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідними господарськими будівлями та спорудами.

Зі змісту свідоцтва вбачається, що житловий будинок був розташований на земельній ділянці площею 550 кв. м та мав житлову площу 42,9 кв. м.

Таким чином, наданими доказами підтверджується, що ОСОБА_4 набув право власності на спірний житловий будинок у порядку спадкування.

З наявних у справі матеріалів убачається, що підставами забудови земельної ділянки слугували рішення виконавчого комітету Кагановицької районної ради депутатів трудящих від 18.04.1950 № 601 та договір від 10.07.1952 про право забудови і безстрокового користування земельною ділянкою.

Копії рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 31.07.1956 № 1163, реєстраційного посвідчення, акта прийняття в експлуатацію домоволодіння, технічних паспортів та інших матеріалів технічної інвентаризації стосуються історії виникнення та оформлення прав на зазначений об`єкт нерухомості.

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.12.2004, виданого державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Новицькою Р. М. у спадковій справі № 1108/03 (а.с.74), убачається, що спадкоємцями майна ОСОБА_3 у рівних частках є її чоловік ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_6 . Предметом цього свідоцтва є грошовий вклад і компенсації, які зберігалися в Державному ощадному банку м. Києва у відділенні № 5398/0102 на рахунку № НОМЕР_4 , з відповідними відсотками.

Зісвідоцтва про право на спадщину за законом від 16.11.2005, виданого тим самим державним нотаріусом у спадковій справі № 1108/03 (а.с.75), вбачається, що спадкоємцями ОСОБА_3 в рівних частках є ті самі особи - ОСОБА_4 і ОСОБА_6 . У цьому свідоцтві зазначено грошові вклади й компенсації, що зберігалися у відділеннях Ощадбанку № 5398/0102, № 5398/406 та №5398/0456, зокрема на рахунках № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 та № НОМЕР_9 , з визначеними у свідоцтві правами на відповідні суми і відсотки.

Витягом зі Спадкового реєстру від 30.04.2021 підтверджено реєстрацію спадкової справи № 67593782, заведеної приватним нотаріусом Донченко О. О. після смерті ОСОБА_4 .

2.2. Норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема визнання права.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Вирішуючи спір щодо правового режиму майна подружжя, суд повинен ураховувати законодавство, чинне на час виникнення відповідних правовідносин.

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено в 1971 році, а спірний житловий будинок успадковано ОСОБА_4 у 1987 році.

На час набуття права власності на спірний житловий будинок майнові правовідносини подружжя регулювалися Кодексом про шлюб та сім`ю України.

За змістом статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Водночас відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Таким чином, закон прямо розмежовував майно, набуте подружжям спільно, та майно, отримане одним із подружжя в порядку спадкування.

Відповідно до статті 25 КпШС України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Аналогічне за своєю правовою природою правило міститься у статті 62 СК України.

Наведені норми передбачають спеціальну правову підставу зміни режиму особистого майна одного з подружжя, однак застосування такої підстави залежить від доведеності визначених законом обставин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 214/6174/15-ц зазначила, що істотне збільшення вартості особистого майна одного з подружжя повинно бути пов`язане саме зі спільними трудовими чи грошовими затратами подружжя або затратами другого з них.

Для вирішення відповідного спору недостатньо встановити лише факт проведення ремонтних чи будівельних робіт у період шлюбу.

Суд повинен з`ясувати правову природу таких робіт, їх вплив на об`єкт нерухомості та ступінь збільшення його вартості.

Істотність збільшення вартості визначається шляхом порівняння вартості об`єкта до та після поліпшень із урахуванням причин такого збільшення.

Зростання вартості внаслідок загального подорожчання нерухомості, інфляційних процесів або інших чинників, не пов`язаних із трудовими чи грошовими затратами подружжя, не є достатньою підставою для зміни правового режиму майна.

Отже, саме сторона, яка вимагає визнання особистого майна одного з подружжя об`єктом спільної сумісної власності, повинна довести наявність передбачених законом умов.

2.3. Оцінка вимоги про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя

Судом установлено, що ОСОБА_4 набув спірний житловий будинок у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 .

Зазначена обставина підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22.10.1987.

Відтак, за загальним правилом статті 24 КпШС України, цей будинок належав ОСОБА_4 на праві особистої власності, незважаючи на те, що спадкування відбулося під час його шлюбу з ОСОБА_3 .

Для визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя необхідно встановити не лише факт його реконструкції або добудови, а й істотне збільшення його вартості внаслідок відповідних спільних затрат.

Позивач у позовній заяві зазначає, що протягом шлюбу її батьками здійснено реконструкцію та добудову будинку.

Однак наведені твердження не підтверджені доказами, які у своїй сукупності давали б можливість встановити обсяг проведених робіт, період їх виконання, джерела фінансування, розмір трудової участі кожного з подружжя, а також вартість будинку до та після поліпшень.

Надані технічні паспорти, матеріали інвентаризації, рішення органів влади та інші правовстановлюючі матеріали підтверджують певні технічні й реєстраційні характеристики домоволодіння в різні періоди часу.

Проте їх наявність не є тотожною доказуванню істотного збільшення вартості будинку саме за рахунок спільних трудових чи грошових затрат подружжя.

Зокрема, для застосування статті 25 КпШС України істотне значення має порівняння вартості первісного об`єкта і вартості об`єкта після відповідних перетворень.

Матеріали справи не містять належних доказів, на підставі яких суд міг би здійснити таке порівняння та дійти достовірного висновку про істотність збільшення вартості майна.

Також не доведено причинного зв`язку між стверджуваними позивачем роботами та зміною вартості будинку.

При цьому саме по собі здійснення ремонтних робіт, поліпшення житлових умов або проведення добудови не є безумовною підставою для визнання об`єкта особистої власності одного з подружжя їх спільною сумісною власністю.

Правове значення має встановлення сукупності визначених законом обставин, а не лише факту перебування осіб у шлюбі під час проведення відповідних робіт.

Суд також враховує, що позивач не надала належного доказового обґрунтування заявленого співвідношення часток - 5/8 за ОСОБА_3 та 3/8 за ОСОБА_4 .

Таке співвідношення не випливає безпосередньо зі статті 25 КпШС України та потребує встановлення юридично значущих обставин, зокрема обсягу особистого майна первісного власника й характеру спільних вкладень.

За відсутності належних доказів цих обставин визначення судом зазначених часток мало б характер припущення.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивач не довела передбачених законом підстав для визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Відповідна позовна вимога задоволенню не підлягає.

2.4. Щодо позовних вимог стосовно земельної ділянки

Позивач також просить визначити спадкові частки та визнати за нею право власності на частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

На підтвердження своїх вимог позивач надала матеріали, пов`язані з відведенням земельної ділянки для будівництва житлового будинку.

Із договору від 10.07.1952 вбачається, що земельну ділянку було відведено для індивідуального будівництва та безстрокового користування.

Зазначений договір не є правовстановлюючим актом про набуття права приватної власності на земельну ділянку.

Надані матеріали не дають можливості встановити, що на момент смерті ОСОБА_3 або ОСОБА_4 спірна земельна ділянка перебувала саме у їхній приватній власності у заявлених позивачем частках.

Крім того, не встановлено належними доказами, що земельна ділянка як самостійний об`єкт права приватної власності входила до складу спадщини кожного зі спадкодавців.

Суд звертає увагу, що право користування земельною ділянкою та право власності на земельну ділянку мають різну правову природу.

Сам факт належності особі житлового будинку не є достатнім для автоматичного висновку про належність їй земельної ділянки на праві приватної власності у відповідному розмірі.

Питання переходу прав на земельну ділянку повинно вирішуватися з урахуванням характеру права, яке належало попередньому землекористувачу чи власнику, та законодавства, чинного на час виникнення і переходу такого права.

За встановлених обставин позивач не довела правових підстав для визнання за нею права власності на 13/16 частин земельної ділянки.

Отже, позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

2.5. Щодо транспортних засобів та грошових вкладів

Позивач просить визначити частки спадкодавців і визнати за нею право власності в порядку спадкування на частини автомобілів CHRYSLER CIRRUS, 1997 року випуску, та MITSUBISHI OUTLANDER, а також грошових вкладів у банківських установах.

Суд зазначає, що для вирішення вимог щодо конкретного транспортного засобу необхідно встановити особу його власника, правову підставу набуття, дату набуття та належність майна до складу спадщини на день смерті відповідного спадкодавця.

Для визначення правового режиму транспортного засобу як об`єкта спільної сумісної власності подружжя істотне значення має, зокрема, час і підстава його придбання.

Натомість зазначення в позовній заяві марки, моделі, року випуску та державного номерного знака транспортного засобу саме по собі не підтверджує часу й підстав набуття права власності на нього.

Матеріали справи не містять достатніх належних доказів, які дозволяли б встановити, що обидва зазначені транспортні засоби належали до спільної сумісної власності подружжя на момент смерті ОСОБА_3 .

Аналогічним чином для вирішення вимог стосовно грошових вкладів необхідно встановити їх належність спадкодавцям, характер відповідних майнових прав, розмір коштів на юридично значущі дати та обсяг прав, які перейшли до спадкоємців.

Зазначення позивачем у позовній заяві певних сум грошових коштів не звільняє її від обов`язку довести їх належність конкретному спадкодавцю та входження до відповідної спадкової маси.

Наявні матеріали щодо відкриття та обслуговування банківських рахунків не підтверджують у достатньому обсязі заявлених позивачем обставин щодо належності всіх перелічених сум до спільної сумісної власності подружжя та складу спадщини після смерті кожного з батьків.

Наявні свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.12.2004 та 16.11.2005 посвідчують оформлення спадкових прав чоловіка і дочки ОСОБА_3 на конкретно перелічені в цих свідоцтвах вклади й компенсації у рівних частках.

Водночас зміст цих двох свідоцтв не дає підстав без додаткових доказів ототожнити перелічені в них рахунки з усіма банківськими активами, зазначеними в позові, або визначити їх залишки станом на відкриття кожної із двох спадщин. Зокрема, рахунок № НОМЕР_4 згадується в обох свідоцтвах, що виключає можливість автоматичного подвійного врахування такого рахунку.

Таким чином, щодо певних грошових вкладів ОСОБА_7 належність відповідних спадкових прав чоловікові та дочці після смерті ОСОБА_3 підтверджена обома свідоцтвами. Водночас щодо транспортних засобів, усіх інших заявлених вкладів та їх належності спадкодавцям саме у частках, визначених позивачем, доказів недостатньо.

За таких обставин наявність оформлених спадкових прав щодо окремих вкладів не є достатньою підставою для задоволення вимог про встановлення єдиного для всього спірного майна співвідношення часток 5/8, 3/8 та 13/16.

2.6. Щодо вимоги про визнання за позивачем права власності на 13/16 частин спадкового майна

Вимога про визнання права власності на спадкове майно є похідною від необхідності встановлення належності такого майна спадкодавцям та обсягу прав, які перейшли до спадкоємців.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання свого права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

При цьому визнання права власності в судовому порядку не може замінювати доказування наявності передбаченої законом підстави для виникнення такого права.

За своєю правовою природою визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту вже набутого спадкового права, застосування якого потребує встановлення належних юридичних підстав.

Суд звертає увагу, що позивач заявила вимогу про визнання за нею права власності на 13/16 частин майна, проте не надала належного та послідовного правового обґрунтування саме такого розміру частки з урахуванням двох послідовно відкритих спадщин і фактичного змісту свідоцтв від 04.12.2004 та від 16.11.2005.

У даному випадку йдеться про спадщину, відкриту після смерті ОСОБА_3 у 2003 році, та спадщину, відкриту після смерті ОСОБА_4 у 2021 році.

Для визначення остаточного розміру частки позивача необхідно окремо встановити склад майна кожного спадкодавця, обсяг його особистих та спадкових прав, осіб, які прийняли відповідну спадщину, та часток, які їм перейшли. При цьому обидва наявні свідоцтва прямо фіксують рівне спадкування конкретних грошових вкладів чоловіком і дочкою після смерті матері. Із цих свідоцтв не випливає перехід до позивачки всіх 5/8 частин майна після смерті матері, як це фактично покладено в основу заявленого нею підсумкового розрахунку 13/16.

Отже, математичне додавання позивачкою заявленої частки матері 5/8 і половини заявленої частки батька 3/8 (5/8 + 3/16 = 13/16) не доводить ані належності їй усіх 5/8 після смерті матері, ані належності батькові 3/8 на момент його смерті, ані фактичної кількості й часток спадкоємців за кожною спадщиною. Такий розрахунок не узгоджений із установленими за двома свідоцтвами фактами оформлення спадщини на конкретні вклади в рівних частках чоловіком і дочкою.

Суд також ураховує, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження існування перешкод для оформлення всіх заявлених спадкових прав у нотаріальному порядку, зокрема відповідних постанов нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо кожного із заявлених об`єктів.

За відсутності належного встановлення складу спадщини та обсягу належних позивачу спадкових прав судове рішення про визнання права власності не може ґрунтуватися лише на розрахунках і припущеннях, наведених у позовній заяві.

Отже, вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на 13/16 частин спірного майна задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частинами третьою та четвертою цієї статті визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми - докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що покладення на позивача обов`язку доказування не означає створення перешкод у реалізації права на судовий захист.

Натомість це є проявом принципу змагальності та процесуальної рівності учасників справи, відповідно до якого саме сторона визначає підстави своїх вимог та надає докази на їх підтвердження.

У даній справі судом було створено умови для реалізації стороною позивача процесуальних прав, відкрито провадження, проведено підготовче провадження, вирішено заявлені клопотання та задоволено клопотання про витребування доказів.

Позивач та її представник були належним чином повідомлені про відповідні судові засідання, однак не з`являлися та не надали суду належних доказів, які б підтверджували поважність причин їх неявки.

Клопотання про відкладення судових засідань не містили належного доказового підтвердження поважності обставин, на які посилалася сторона позивача.

У задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження відмовлено у зв`язку з його немотивованістю.

При цьому сторона позивача не скористалася наданими їй процесуальними можливостями для належного доведення обставин, які мають визначальне значення для вирішення спору.

Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України негативні наслідки невчинення стороною необхідних процесуальних дій становлять її процесуальний ризик.

Разом із тим суд підкреслює, що висновок про відмову в задоволенні позову ґрунтується на оцінці доказів, які не підтверджують передбачених законом підстав для задоволення заявлених вимог.

Зокрема, наявні у справі докази підтверджують факт набуття ОСОБА_4 права власності на житловий будинок у порядку спадкування у 1987 році.

Водночас не доведено, що за час шлюбу цей будинок істотно збільшився у вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат подружжя.

Не доведено також належність заявленої земельної ділянки спадкодавцям на праві приватної власності у визначених позивачем частках.

Стосовно транспортних засобів та заявлених грошових вкладів, за винятком прав на конкретні вклади й компенсації, посвідчених свідоцтвами від 04.12.2004 та 16.11.2005, не встановлено достатніми доказами їх правового режиму, належності до складу кожної зі спадщин та визначених позивачем часток. Наявні свідоцтва не можуть поширюватися на інше, не охоплене їх змістом майно.

Не обґрунтовано належними доказами й правовий розрахунок часток 5/8, 3/8 та 13/16.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не довела сукупності юридично значущих обставин, з якими закон пов`язує виникнення права, про захист якого вона просить.

Наведені обставини є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3. Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 223, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, статтями 15, 16, 328, 392, 1216, 1218, 1261, 1268 ЦК України, статтями 22, 24, 25 КпШС України, статтями 529, 549 ЦК УРСР, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Друга київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Донченко Олена Олександрівна, про визнання майна спільною сумісною власністю, визначення частки спадкодавця у спільній сумісній власності та визнання права власності на спадщину - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 12.10.2026.

Суддя С. О. Чекулаєв