Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №752/26396/24 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/26396/24

Провадження №: 2/752/2320/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Техніка» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 та через підсистему «Електронний суд» звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Техніка» (далі - ТОВ «Буд-Техніка», Товариство) про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у загальному розмірі 30535,57 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21.10.2024 близько 12 год. 30 хв. у місті Києві по вулиці Промисловій, 4, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю належного на праві власності позивачеві транспортного засобу марки «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_1 , та належного відповідачу транспортного засобу «JCB JS160W», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 . За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди 21.10.2024 працівниками поліції відносно останнього було складено відповідний протокол про адміністративне правопорушення за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). У зв`язку із пошкодженням у вказаній дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу позивача - «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_1 , ним було замовлено виготовлення звіту оцінку вартості матеріального збитку, згідно висновку якого вартість завданої позивачеві матеріальної шкоди була оцінена в 30535,57 грн.

У своїй позовній заяві позивач вказував, що оскільки на момент вчинення пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 не була застрахована у встановленому законом порядку, а власником керованого ним трактору «JCB JS160W», д.н.з. НОМЕР_2 , є відповідач, з яким винуватець перебував у трудових відносинах, позивач звертався до керівництва останнього з метою відшкодування завданих збитків. Однак, за твердженнями ОСОБА_1 директор ТОВ «Буд-Техніка» відмовився відшкодовувати останньому завдану матеріальну шкоду у повному обсязі, запропонувавши суму вдвічі меншу за реальні збитки.

Таким чином, оскільки матеріальна шкода була завдана позивачеві не тільки протиправною поведінкою водія відповідача під час скоєння ДТП, а й протиправною поведінкою власника транспортного засобу, який в особі керівника не подбав про страхову відповідальність за завдання такої шкоди, відмовився компенсувати позивачеві завдані збитки, то ОСОБА_1 з метою захисту свого порушеного права змушений був звертатися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив стягнути з ТОВ «Буд-Техніка» на його користь матеріальну шкоду в сумі 30535,57 грн.

Разом з тим, як указував позивач у своїй позовній заяві, унаслідок заподіяння шкоди його автомобілю він поніс значні моральні страждання, так як він переніс стрес, душевні хвилювання, у нього погіршився сон та він постійно відчуває страх за своє здоров`я, оскільки боїться стати учасником ДТП, що унеможливлює його повноцінне життя та впливає на психічне здоров`я. Крім того, через пошкодження його транспортного засобу життя позивача ускладнилося, порушилися життєві зв`язку через неможливість продовження свого активного громадського життя, порушився звичайний ритм життя.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2024 для розгляду цивільної справи №752/26396/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року цивільну справу передано на розгляд до Святошинського районного суду міста Києва за підсудністю.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року вказану вище ухвалу суду було скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу від 10.06.2026 справу передано раніше визначеному складу суду.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.

Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, від відповідача на адресу суду не надходило. Відповідач повідомлений про розгляд справи належним чином, шляхом направлення на адресу його місцезнаходження копії ухвали суду про відкриття провадження у справі, яка була вручена відповідачу у встановленому порядку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім того, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) були направлені позивачем на адресу місцезнаходження відповідача листом з описом вкладення (штрих-код 0407325331049).

Також, відповідач достеменно обізнаний про наявність даного судового провадження, що підтверджується наявною у матеріалах справи заяви представник ТОВ «Буд-Сервіс» із відміткою про ознайомлення із матеріалами судової справи.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, тому суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до наданої у матеріали справи копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 є власником транспортного засобу - автомобіля марки «Volkswagen Passat CC», д.н.з. НОМЕР_1 , 2010 року випуску.

Згідно наявної у матеріалах справи копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №155614 від 21.10.2024, складеного відносно ОСОБА_3 , 21.10.2024 о 12 год. 30 хв. Водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом JCB JS160W, д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись у м.Києві по вул.Промисловій, 4, не обрав безпечну швидкість руху, не вжив всіх заходів аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований транспортний засіб Volkswagen CC, д.н.з. НОМЕР_1 , тобто, спричинив дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої транспортні засоби отримали механічні ушкодження з матеріальними збитками, чим порушив пункт 12.3 Правил дорожнього руху України.

Зі змісту вказаного протоколу убачається, що при його складанні працівниками поліції було встановлено власників вказаних транспортних засобів, де власником пошкодженого автомобіля Volkswagen CC, д.н.з. НОМЕР_1 , є позивач у справі, а власником трактора JCB JS160W, д.н.з. НОМЕР_2 , є відповідач - ТОВ «Буд-Техніка».

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 січня 2025 року по справі №752/23572/24 ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та піддано його адміністративному стягненню.

Вказано постанова суду набрала законної сили 21.01.2025 та зі змісту її описової та мотивувальної частини випливає, що предметом розгляду у згаданій справі було вчинене ОСОБА_3 адміністративне правопорушення щодо порушення Правил дорожнього руху України та вчинення ним дорожньої транспортної пригоди від 21.19.2024, де було пошкоджено згадані вище транспортні засоби та за наслідками чого працівниками поліції було складено відповідний протокол серії ЕПР 1 №155614 від 21.10.2024.

Згідно з положеннями частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Разом з тим, відповідно до наданої суду копії пояснень водія ОСОБА_3 , які були відібрані поліцейськими на місці події 21.10.2024, останній пояснив обставини дорожньо-транспортної пригоди та вказав своє місце роботи у ТОВ «Буд-Техніка».

Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №1215/10-24 від 21.10.2024, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_4 , вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ - марки Volkswagen CC, д.н.з. НОМЕР_1 , на дату настання події 21.10.2024 становить 30535,57 грн, що складає вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу запасних частин і втрати товарної вартості.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач ОСОБА_1 вказував на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки JCB JS160W, д.н.з. НОМЕР_2 , на момент дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована у встановленому законом порядку, а сама подія була вчинена з вини ОСОБА_3 , як працівника відповідача - ТОВ «Буд-Сервіс», який також є власником вказаного транспортного засобу. Тому, оскільки відповідач не виконав свого обов`язку зі страхування цивільно-правової відповідальності транспортного засобу, яким керував його працівник, то на переконання позивача Товариство в силу приписів статтей 22, 1172 та 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язаний відшкодувати завдані позивачеві матеріальні збитки унаслідок пошкодження його транспортного засобу.

Так, статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Тобто, вказана норма матеріального права визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.

Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана унаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі №6-108цс13, та підтриманою у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №373/1773/18-ц (провадження №61-17948св19), від 20 листопада 2019 року у справі №501/2298/16-ц (провадження №61-31268св18) та від 05 вересня 2018 року у справі №534/872/16-ц (провадження №61-11969св18).

При цьому під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №914/820/17).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вище було зазначено, що відповідно до вимог статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Потерпілий у свою чергу має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі №426/16825/16-ц, провадження №14-497цс18, зазначено, що аналізуючи норми статей 1172 та 1187 ЦК України можна дійти висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Враховуючи вищевикладене, перебування водія, з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода, у трудових правовідносинах з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, та виконання водієм своїх трудових (службових) обов`язків під час дорожньо-транспортної пригоди входить до предмету доказування в даній справі.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами (статті 77, 80 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з положеннями статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Так, на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги до відповідача, ним було надано у матеріали справи копію письмових пояснень водія ОСОБА_3 , де останній зазначив своє місце роботи в ТОВ «Буд Техніка», а також надано копію протоколу про адміністративне правопорушення.

Однак, зазначені документи не можуть бути належним доказом перебування відповідача та ОСОБА_3 у трудових відносинах, оскільки заповнювалися на місці події зі слів останнього, а вимогами Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395, не передбачено вимоги здійснення поліцейськими на місці складення протоколу перевірки фактів трудових відносин.

Зазначені документи не містять інформації щодо предмета доказування, а саме перебування особи, винної у скоєнні ДТП - ОСОБА_3 у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Буд-Техніка», а також завдання шкоди ОСОБА_3 саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, а тому не можуть вважатися належними доказами для підтвердження цієї обставини.

При цьому, зважаючи на концепцію негативного доказу, з огляду на те, що тягар доказування зазначеної обставини покладено саме на позивача, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та незаперечення ним факту перебування у трудових відносинах із особою, винною у завданні збитків, не може бути покладене в основу судового рішення про задоволення позовних вимог у цій справі за відсутності відповідних доказів.

Водночас суд зауважує, що позивач у позовній заяві у порядку статті 93 ЦПК України скористався своїм процесуальним правом на письмове опитування відповідача, поставивши йому запитання про обставини, що мають значення для справи, у тому числі задля з`ясування факту перебування винного водія у трудових відносин із ТОВ «Буд-Техніка» та з`ясування правових підстав керування ним транспортним засобом, який належить відповідачу.

Втім, в ході судового розгляду відповідач не скористався своїй правом на подання відзиву на позовну заяву та як наслідок не виконав свій процесуальний обов`язок із надання відповіді на поставлені запитання іншим учасником справи.

У подальшому позивач не заявляв будь-яких клопотань про витребування доказів про те, чи перебував ОСОБА_3 у трудових відносинах з ТОВ «Буд-Техніка» та чи виконував посадові обов`язки під час настання ДТП. Також, не заявляв і клопотань про залучення останнього до участі у розгляді справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже наведене вище дає підстави для висновку, що за встановлених обставин та відсутності доказів ТОВ «Буд-Техніка» не повинно відповідати за цим позовом, оскільки є неналежним відповідачем.

Суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №705/3876/18, згідно з яким відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).

Таким чином, підсумовуючи все викладене вище, суд уважає, що за відсутності доказів того, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 21.10.2024, ОСОБА_3 перебував в трудових відносинах з ТОВ «Буд-Техніка», наявні підстави для покладення на останнє обов`язку згідно статті 1178 ЦК України відшкодувати останньому матеріальні збитки. А отже, без відповідних доказів позивач безпідставно притягнув до участі в справі ТОВ «Буд-Техніка».

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, що заявлені до неналежного відповідача ТОВ «Буд-Техніка».

Оскільки, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати, на підставі статті 141 ЦПК України покладаються на позивача та відповідно розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Техніка» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13.10.2026.

Суддя А.О. Митрофанова