Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №473/5466/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/5466/26

РІШЕННЯ

іменем України

"14" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі: головуючої – судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання, Ступник А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, про визнання дійсним договору купівлі-продажу,

встановив

29 вересня 2026 року позивач, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна — магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 06 грудня 2009 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до рішення Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 20 травня 2005 року № 7 «Про продаж магазину по АДРЕСА_1 » було надано згоду на продаж магазину, розташованого в АДРЕСА_1 , за експертною оцінкою ОСОБА_1 .

Згідно з копією оголошення, опублікованого в газеті «Вісті Вознесенщини» від 20 серпня 2009 року, Прибужанівською сільською радою було розміщено оголошення про продаж приміщення магазину, розташованого в с-щі Мартинівське.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Прибужанівської сільської ради від 04 вересня 2007 року № 33-9-02-19, виданої з метою подальшого відчуження зазначеного об`єкта, магазин та земельна ділянка під ним не приватизовані, під арештом чи заставою не перебувають, у володінні третіх осіб не знаходяться.

06 грудня 2009 року між Прибужанівською сільською радою в особі голови Терещенка К. О. та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 34, відповідно до якого сільська рада передала у власність покупця, а покупець прийняв магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 4 зазначеного договору продаж магазину здійснено за ціною 1 105 грн 00 коп., які продавець отримав до підписання договору. Пунктами 1–7 договору сторони підтвердили погодження всіх істотних умов договору купівлі-продажу. При цьому пунктом 9 договору передбачено, що він не підлягає подальшому нотаріальному посвідченню.

У серпні 2026 року позивач звернувся до Прибужанівської сільської ради з листом щодо оформлення договору купівлі-продажу в нотаріальному порядку. Листом від 02 вересня 2026 року № 475/09-26 сільська рада повідомила, що підтверджує факт відчуження приміщення магазину на підставі укладеного письмового договору купівлі-продажу, виконання сторонами всіх істотних умов договору та відсутність взаємних претензій щодо зазначеного об`єкта нерухомості. У зв`язку із цим відповідач вважає свої договірні зобов`язання виконаними належним чином і в повному обсязі, а договір — дійсним.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 30 вересня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання позивач, ОСОБА_1 , та представник позивача, ОСОБА_2 , не з`явилися, проте остання надала заяву в якій просила розглядати справу без їх участі, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судове засідання відповідач, представник Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, не з`явився, проте надав заяву про розгляд без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 13 зазначеного Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає з огляду на таке.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При вирішенні спору суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Так, відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною другою статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України визначено, шо підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У випадках недотримання закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ст. 220 ЦК України), якщо сторони домовилися про всі істотні умови договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. В цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не потребується.

В роз`ясненнях наданих в постанові Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що судам відповідно до статті 215ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219,частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорюванні - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті222, частина друга статті 223, частина перша статті 225ЦК тощо). Також, в цій же постанові Пленуму ВСУ № 9, передбачено, що при розгляді такої категорії справ, й зокрема для визнання правочинів дійсними,-суди повинні з`ясовувати: чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення, чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

20 травня 2005 року Прибужанівською сільською радою Вознесенського району Миколаївської області прийнято рішення № 7 «Про продаж магазину по АДРЕСА_1 », відповідно до якого надано згоду на продаж магазину, розташованого в АДРЕСА_1 , за експертною оцінкою ОСОБА_1 (а.с. 4).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Прибужанівської сільської ради від 04 вересня 2007 року № 33-9-02-19, виданої з метою подальшого відчуження зазначеного об`єкта, магазин та земельна ділянка під ним не приватизовані, під арештом чи заставою не перебувають, у володінні третіх осіб не знаходяться (а.с. 5).

Згідно з копією оголошення, опублікованого в газеті «Вісті Вознесенщини» від 20 серпня 2009 року, Прибужанівською сільською радою було розміщено оголошення про продаж приміщення магазину, розташованого в с-щі Мартинівське (а.с. 6).

06 грудня 2009 року між Прибужанівською сільською радою Вознесенського району Миколаївської області в особі голови Терещенка К. О. та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 34, відповідно до якого продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Згідно з пунктом 4 зазначеного Договору купівлі-продажу вартість магазину становить 1 105 грн 00 коп., які продавець отримав до підписання договору. Пунктами 1–7 договору сторони підтвердили погодження всіх істотних умов договору купівлі-продажу, а пунктом 9 передбачили, що договір не підлягає подальшому нотаріальному посвідченню.

У серпні 2026 року позивач звернувся до Прибужанівської сільської ради з листом щодо оформлення договору купівлі-продажу в нотаріальному порядку.

Листом від 02 вересня 2026 року № 475/09-26 Прибужанівська сільська рада повідомила, що підтверджує факт відчуження приміщення магазину на підставі укладеного письмового договору купівлі-продажу, виконання сторонами всіх істотних умов договору та відсутність взаємних претензій щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна. Відповідач також зазначив, що вважає свої договірні зобов`язання виконаними належним чином і в повному обсязі, а укладений договір — дійсним (а. с. 13).

Разом із тим нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу здійснено не було. За твердженням позивача, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, посилаючись на давність відчуження нерухомого майна та зміну законодавства, яке регулює порядок відчуження такого майна.

Таким чином, між сторонами було укладено письмовий договір купівлі-продажу нерухомого майна, визначено його предмет і ціну, а також, за твердженням позивача, виконано передбачені ним зобов`язання. Водночас договір не було нотаріально посвідчено, що стало підставою для звернення позивача до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Згідно ч.2 ст. 47 ЦК України, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до письмової заяви відповідача, поданої до суду 13 жовтня 2026 року, Прибужанівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області повідомила про відсутність заперечень щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

У зазначеній заяві відповідач висловив свою позицію щодо предмета спору та підтвердив відсутність заперечень проти вимог позивача, заявлених у зв`язку з укладенням 06 грудня 2009 року договору купівлі-продажу нерухомого майна № 34, предметом якого є магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, відповідач не оспорює факт укладення між сторонами зазначеного договору та не заперечує проти задоволення позовних вимог, спрямованих на визнання договору дійсним. Водночас суд зазначає, що сама по собі відсутність заперечень відповідача щодо позову не звільняє суд від обов`язку з`ясувати фактичні обставини справи, перевірити надані докази та надати їм належну правову оцінку відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, позиція відповідача щодо відсутності заперечень проти задоволення позовних вимог підлягає врахуванню судом під час вирішення спору по суті в сукупності з іншими матеріалами справи та встановленими обставинами.

Таким чином, оскільки сторони по договору купівлі-продажу нерухомого майна-магазина повністю виконали всі умови договору, суд вважає необхідним визнати договір купівлі продажу житлового будинку дійсним.

Керуючись ст. ст. 4, 14, 81, 223, 280, 281, 259, 263, 265, 273 ЦПК України, суд

ухвалив

позовні вимоги ОСОБА_1 до Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, про визнання дійсним договору купівлі-продажу - задовольнити.

Визнати ДІЙСНИМ договір купівлі-продажу нерухомого майна № 34, укладений 06 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та Прибужанівською сільською радою Вознесенського району Миколаївської області, в особі сільського голови Терещенка К. О., щодо продажу магазину, який розташований по АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М. С. Булкат