Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №486/1735/26 — Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 486/1735/26

Провадження № 1-кп/467/141/26

У Х В А Л А

Іменем України

13.10.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ( у режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

у ході розгляду у відкритому підготовчому судовому засіданні в селищі Арбузинка кримінального провадження № 12026152120000123, внесеного до ЄРДР 24 червня 2026 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Удайці Прилуцького району Чернігівської області, громадянина України, маючого середню освіту, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за контрактом у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «рекрут», раніше судимого:

- 08 квітня 2008 року вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим терміном 2 роки;

- 23 грудня 2008 року вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області за ч. 3 ст. 185 КК України з застосуванням ст. 71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 3 роки 8 місяців;

- 13 березня 2012 року вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України з застосуванням ст. 70, ст. 71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 5 років 6 місяців;

- 03 жовтня 2012 року вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області за ч. 3 ст. 185 КК України з застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 5 років 6 місяців, звільнився 26 лютого 2016 року по відбуттю строку покарання на підставі ухвали Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2016 року;

- 22 березня 2018 року вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 1 рік 8 місяців;

- 22 квітня 2019 року вироком Доманівського районного суду Миколаївської області за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 3 років 6 місяців. 22 серпня 2019 року Херсонським апеляційним судом вирок суду в частині покарання скасовано та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України з застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

- 12 грудня 2019 року вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 8 років 6 місяців з конфіскацією майна, звільнився 30 травня 2024 року за ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2024 року умовно-достроково на підставі ст. 81-1 КК України на строк 2 роки 7 місяців 30 днів

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,

клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

В С Т А Н О В И В:

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: можливість обвинуваченого переховуватися від суду, можливість перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення. Прокурор вказує на те, що обвинувачений, знаючи про наслідки та ймовірну відповідальність за вчинення вказаного злочину, перебуваючи на свободі, може переховуватись від суду. Вказане підтверджується, тим, що він вчинив тяжкий злочин, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років. Отже, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого злочину, обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання. Також обвинувачений, перебуваючи на волі, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином у зв`язку з тим, що на даний час не проведено всіх необхідних і можливих слідчих дій з метою отримання доказів вини обвинуваченого. Обвинувачений також може вчинити інше кримінальне правопорушення так як він офіційно не працевлаштований, міцних соціальних зв`язків не має (не одружений, не є учасником бойових дій, не навчається, на обліку як безробітний не перебуває), тобто не має законних джерел існування, хоча в силу віку та стану здоров`я міг би влаштуватись на роботу в умовах дефіциту кадрів через мобілізацію населення, про що свідчить його протиправна поведінка, оскільки вказаний злочин вчинив, будучи у статусі обвинуваченого в іншому кримінальному провадженні, має непогашені судимості. Крім того, ОСОБА_4 самовільно залишив військову частину, його перебування за місцем вчинення злочину безпідставне. Є вагомі підстави вважати, що останній може вчинити інші злочини, наприклад дезертирство. Вказав про відсутність застосування більш м`яких запобіжних заходів.

У судовому засіданні прокурор підтримав заявлене ним клопотання.

Обвинувачений заперечував проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на те, що він добровільно прийшов до відділення поліції, прохав обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Захисник ОСОБА_5 вважала клопотання прокурора необґрунтованим. Зазначила про те, що обвинувачений перебував у хворобливому стані на момент вчинення інкримінованого діяння після контузії, тому вийшов з приміщення «Нової пошти» та не провів оплати за мобільний телефон. Обвинувачений має постійне місце проживання у м.Південноукраїнськ, має двох неповнолітніх дітей, отримав поранення та контузію під час несення військової служби. Обвинувачений не має наміру перешкоджати суду та ухилятись від нього. Доказів впливу на свідків немає. Просила суд обрати по відношенню до обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Вислухавши думки учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

24 червня 2026 року о 17 годині 01 хвилині ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України.

25 червня 2026 року ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 276-278 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Ухвалою слідчого судді Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 червня 2026 року ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 22 серпня 2026 року з визначенням застави у розмірі 99840 грн.

Ухвалою слідчого судді Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 серпня 2026 року ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 18 жовтня 2026 року з визначенням застави у розмірі 99840 грн.

У відповідності до ч.4 ст.199 КПК України суд повинен розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно із правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Згідно ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується включно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

За змістом пункту 5 частини другої статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Згідно ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання особи під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів. Строк тримання особи під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України.

У відповідності до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Обрання будь-якого запобіжного заходу першочергово передбачає наявність обґрунтованої підозри. Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).

Обвинувальний акт стосовно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді, судовий розгляд справи по суті не розпочато.

Суд вважає, що наведеного вище достатньо для висновку про те, що висунуте по справі обвинувачення відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра» без вирішення питання про доведеність провини під час розгляду даного клопотання.

Окрім цього, суд вважає, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, передбачені пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України, прокурором доведені.

Так, продовжує існувати ризик переховування від суду, у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 років до 10 років, самовільно залишив військову частину під час перебування на військовій службі за мобілізацією. Усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує йому у разі доведеності вини, може переховуватись від суду.

Крім цього, суд вважає доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення,оскільки обвинувачений раніше неодноразово судимий, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину у період невідбутої частини покарання після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі для проходження військової служби за контрактом. Також, обвинувачений офіційно не працевлаштований, на обліку як безробітний не перебуває, самовільно залишив військову частину, тож не має законних джерел існування.

Суд вважає, що прокурором помилково зазначений ризик, передбачений п. 4 частини 1 статті 177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином у зв`язку з тим, що на даний час не проведено всіх необхідних і можливих слідчих дій з метою отримання доказів вини обвинуваченого, зважаючи на те, що досудове розслідування по кримінальному провадженню вже завершено.

Оцінюючи можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів суд зробив висновок, що для застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відсутні передумови, оскільки жодна особа не висловила бажання поручитись за обвинуваченого. Запобіжні заходи у вигляді особистого зобов`язання та домашнього арешту не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого та за існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України на даному етапі провадження є недостатніми.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, тому застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить його належної процесуальної поведінки.

Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Також судом враховуються позиція, викладена у п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року: «Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи».

З урахуванням тривалості обраного відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою та того, що судове слідство по справі судом ще не розпочато, суд вважає, що обрання вказаного запобіжного заходу у виді тримання під вартою не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені раніше ухвалою суду ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час вони виключають можливість обрання більш м`якого запобіжного заходу.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.

За таких обставин суд приходить до висновку, що альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати його належну поведінку, а тому щодо обвинуваченого слід обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою.

За змістом частини 3 статі 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч.4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Разом з цим, розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.2 ч.5 ст. 182 КПК України).

При визначенні розміру застави обвинуваченому, суд враховує обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан обвинуваченого, дані про його особу та ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та вважає, що розмір застави який достатньою мірою гарантує виконання останнім покладених на нього обов`язків, складає 30 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Керуючись ст.ст. 331, 371-372 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 11 грудня 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_4 заставу у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 99840 (дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на рахунок: одержувач ТУ ДСА України в Миколаївській області, рахунок отримувача UA688201720355229002000016294, банк одержувача ДКС України м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 26299835, призначення платежу: залогові кошти на депозитний рахунок ТУ ДСА України від заставодавця (прізвище, ім`я, по батькові повністю).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , у разі внесення застави наступні обов`язки:

1)не відлучатися із населеного пункту – АДРЕСА_1 без дозволу суду;

2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

3) утриматися від спілкування зі свідками, окрім, як під час судових засідань;

4) здати при наявності на зберігання суду свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Визначити термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави до 11 грудня 2026 року включно.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини свої неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні обов`язки, застава звертається в дохід держави.

Попередити обвинуваченого про наслідки невиконання обов`язків, передбачених ст.194 КПК України, роз`яснивши, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом 7 днів з моменту її проголошення через Арбузинський районний суд Миколаївської області.

Повний текст ухвали проголошений 14 жовтня 2026 року о 8 годині.

Суддя ОСОБА_1