Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №131/956/26 — Іллінецький районний суд Вінницької області

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/956/26

Провадження № 2/131/559/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" жовтня 2026 р. м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Олексієнка О.Ю., за участю секретаря судового засідання Демчишиної О.В., розглянувши у спрощеному провадженні в м. Іллінці справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування вимог, позивач зазначає , що 10.12.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 18.12.2025-100000216, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 20000,00 грн. під проценти, строком 182 дні. Отримавши кредит, відповідач належним чином взяті по договору зобов`язання не виконувала, порядку погашення кредиту не дотримувалася, що призвело до утворення заборгованості, тому позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 16000,00 грн та судовий збір.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 року було відкрите спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

Сторони в судове засідання не викликались, так як справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами. При цьому, відповідач ОСОБА_2 у визначений судом строк заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву суду не надала, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи шляхом надсилання поштової повістки рекомендованим повідомленням.

08.07.2026 року відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, у якому не заперечує про отримання кредитних коштів в сумі 20 000 грн., при цьому не погоджується з розміром заявлених позовних вимог. Відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості у розмірі 8 000 грн двома окремими платежами, що підтверджується квитанціями. Вважає, що зазначені платежі позивачем не враховані належним чином, що призвело до завищення суми позову.

Також ОСОБА_1 зазначила, що є дружиною військовослужбовця, отримала споживчий кредит для задоволення інтересів сім`ї, від сплати штрафів, пені та відсотків вона звільнена на підставі ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, позивач листом №1361/зг від 03.03.2026 повідомив відповідача, що відповідно до зазначеної статті Закону проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеня не нараховуються. Цей лист додається до відзиву як письмовий доказ.

У своїй відповіді на відзив сторона позивача вказала, що як було зазначено у позовній заяві та відображено в розрахунку заборгованості, відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму: на суму 2000 грн. від 18.03.2026 року, на суму 6000 грн. від 10.04.2026 року. При цьому, під час формування довідки про заборгованісчть та суми позовної вимоги було враховано факт оплати та змінено суму заборгованості.

Також, жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Крім того, відповідач заперечує проти законності розміру процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору. Враховуючи дату укладення кредитного договору, денна процентна ставка, яка передбачена договором, є застосованою та законною. Щодо комісії вказано, що комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат.

Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.

24.07.2026 відповідач ОСОБА_1 подала до суду заперечення в якому зазначила, що добровільно повністю погасила суму (тіло) кредиту у розмірі 12 000грн., що підтверджується доданою квитанцією. Просила суд долучити квитанцію про оплату до матеріалів справи, врахувати, що основна сума боргу повністю погашена, не стягувати з ОСОБА_1 вже сплачену суму 12 000 грн. Під час вирішення справи врахувати заперечення відповідача щодо стягнення комісії.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст.ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене вище, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 641 ЦК України. Згідно цієї статті пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір може містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить із такого.

Приписами ст.6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 10.12.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 18.12.2025-100000216, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 20000,00 грн. під проценти, строком 182 дні.

У зв`язку із невиконанням відповідачкою зобов`язань за договором кредиту остання має заборгованість перед позивачем у розмірі 16000 грн., із яких: 12000 грн. заборгованість за тілом кредита; заборгованість за процентами 0,00 грн. заборгованість за комісією 4000,00 грн., що доводиться довідкою-розрахунком.

Відповідачка ОСОБА_1 23.07.2026 року сплатила кошти у сумі 12 000,00 грн. в користь позивача ТОВ «Споживчий центр», як оплату заборгованості за спірним кредитним договором, що підтверджується копією квитанції № 11752190147 і стороною позивача не заперечено.

Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів від 10.09.2026 року, позивачем до суду надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 08.12.2025 - 100000216 від 10 грудня 2025 року з урахуванням усіх сплачених ОСОБА_1 платежів, станом на 15.09.2026 року.

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем становить 4000грн. із яких: заборгованість за тілом кредита -0,00 грн.; заборгованість за процентами 0,00 грн. заборгованість за комісією 4000,00 грн.

Судом також встановлено, що відповідачка не визнає та заперечує проти стягнення з неї комісії, оскільки її чоловік є військовослужбовцем.

Як вбачається із копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 19 липня 2019 року, ОСОБА_3 перебуває у шлюбі із ОСОБА_4 із 19 липня 2019 року.

Відповідно до довідки начальника відділу кадрів в/ч НОМЕР_2 №08/745/26-Вн від 29.01.2026 року, та копії військового квитка серія НОМЕР_3 від 30.06.2022 року, ОСОБА_4 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_2 з 09.10.2025 по даний час.

Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

У частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Із огляду на викладене, судом встановлено, що відповідачка має статус дружини військовослужбовця Збройних Сил України і на неї поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто до неї не може застосовуватись відповідальність у виді штрафних санкцій та неустойки за невиконання зобов`язань за користування кредитом, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

За таких обставин суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки тіло кредиту відповідачкою сплачено, у стягненні нарахованих комісії, слід відмовити з вказаних вище підстав, а саме зважаючи на право відповідачки, як дружини військовослужбовця, на гарантоване законом надання їй відповідних пільг.

Даний висновок узгоджується з позицією Вінницького апеляційного суду (Постанова від 29.09.2026 справа № 587/139/26).

Статтею 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 526, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 76-82, 89, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Суддя Іллінецького районного суду Вінницької областіОлександр ОЛЕКСІЄНКО