Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №710/1614/26 — Шполянський районний суд Черкаської області

Справа № 710/1614/26

Провадження № 2/710/1278/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.10.2026 м.Шпола

Шполянський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді Сивоконя С.С.,

за участі секретаря судового засідання – Шпиці О.Е.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Шпола цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сімінський Максим Валерійович, до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог.

11.09.2026 до Шполянського районного суду Черкаської області надійшов зазначений позов, в якому позивач просить визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80.4 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 : право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,4 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 : право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,4 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 500, грн. та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 20 000,00 грн.

Аргументи учасників справи

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 травня 2020 року (актовий запис № 29 Шполянського районного відділу ДРАЦС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), якому передувало спільне проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом близько трьох років.

?Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області у цивільній справі № 710/1422/24 від 4 грудня 2024 року шлюб між сторонами було розірвано.

?У період перебування у шлюбі, до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства, а саме 22 липня 2020 року, за спільні кошти подружжя на підставі договору купівлі-продажу було придбано житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 80,4 кв. м, житловою площею 46,9 кв. м, з господарськими та побутовими будівлями і спорудами (веранда літ. «а», сарай літ. «Б», погріб літ. «п/д», вбиральня літ. «В», колодязь літ. «К», огорожа № 1). Право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2

?Зазначений будинок розташований на земельній ділянці комунальної власності площею 0,0600 га (кадастровий номер 7125710100:01:001:3026).

?Оскільки спірний житловий будинок було придбано 22 липня 2020 року за спільні кошти під час перебування позивача та відповідача у шлюбі, вказане майно відповідно до норм законодавства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської області від 17.09.2026 було відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

У підготовче судове засідання позивач та представник позивача не з`явилися, подали клопотання про розгляд справи без участі позивача та вказали що позов підтримують повністю та просили його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач до суду не з`явився, у своїй заяві просив суд розглядати справу без його присутності, позов визнав, заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе ухвалити рішення у цій справі за результатами підготовчого засідання.

Заходи забезпечення позову не застосовувались.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, уразі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Мотивувальна частина.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Суд дослідивши матеріали справи у їх сукупності, встановив наступне.

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади № 2026/001778531 від 04.02.2026 року, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , УНЗР НОМЕР_1 ) з 30 листопада 2020 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

?Як убачається з заочного рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 04.12.2024 у справі № 710/1422/24 (провадження № 2/710/590/24) між позивачкою та відповідачем було розірвано шлюб зареєстрований 30.05.2020, актовий запис №29.

?За змістом договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 липня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Горбачем В.П. (зареєстровано в реєстрі № 1099), ОСОБА_2 придбав у власність житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,0600 га (кадастровий номер 7125710100:01:001:3026), за узгоджену сторонами ціну в розмірі 140 050,00 грн. При цьому у пункті 11 договору зафіксовано згоду дружини — ОСОБА_1 на вчинення даного правочину.

?З матеріалів витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 217318109 від 22.07.2020 слідує, що за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстровано право приватної власності (частка 1/1) на житловий будинок з верандою, надвірними будівлями та спорудами загальною площею 80,4 кв. м (житлова площа 46,9 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1946005571257).

?На підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9975266622026 від 29.07.2026 підтверджується проведення державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0600 га з кадастровим номером 7125710100:01:001:3026 (цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також додано відповідний кадастровий план цієї ділянки.

Згідно з Висновком про вартість об`єкта оцінки від 27 липня 2026 року, складеним ТОВ «ЕКСПЕРТ-АЛЬЯНС» (сертифікат ФДМУ № 221/2023 від 12.04.2023) на замовлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ринкова вартість житлового будинку загальною площею 80,4 кв. м (житловою площею 46,9 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 , визначена із застосуванням порівняльного підходу станом на 27.07.2026 з метою сплати судового збору, становить 1050 000,00 грн (один мільйон п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок).

?Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 217318109 від 22.07.2020 року (індексний номер витягу 217318109), сформованого приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області Горбачем В.П., підтверджується державна реєстрація права приватної власності (частка 1/1, номер запису 37428241 від 22.07.2020) за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на об`єкт нерухомого майна — житловий будинок з верандою, надвірними будівлями та спорудами (загальна площа 80,4 кв. м, житлова 46,9 кв. м, реєстраційний номер 1946005571257) за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 140 050,00 грн, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку серії та № 1118 від 22.07.2020.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права.

Відповідно до ч.2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно із ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Як регламентує ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно роз`яснень у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 за № 11 незалежно від джерел походження, кошти, які перебувають на розрахункових рахунках кожного з подружжя, які були покладені під час шлюбу (та не були отримані в результаті укладення договору дарування, спадкування, як премія, нагорода, стягнена моральна шкода за рішенням суду, страхові суми та інші відповідно до ст. 57 СК України) підлягають поділу у рівних частках.

За змістом ч. 1,2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Статтею 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або шлюбним договором.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.381 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

За змістом ч.2 ст. 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз`яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч.1 ст. 51 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя не надано.

Відповідно до абз. 3 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 за № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Судом встановлено, що позивач і відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний за рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 04.12.2024 у справі № 710/1422/24. Шлюб між сторонами був зареєстрований - 30.05.2020.

За відповідачем ОСОБА_2 , 22.07.2020 зареєстровано право приватної власності (частка 1/1) на житловий будинок з верандою, надвірними будівлями та спорудами загальною площею 80,4 кв. м (житлова площа 46,9 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1946005571257).

На підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9975266622026 від 29.07.2026 підтверджується проведення державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0600 га з кадастровим номером 7125710100:01:001:3026 (цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, судом встановлено, що майно, яке є предметом спору було зареєстровано за відповідачем на праві приватної власності у період перебування відповідача у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 .

Згідно ч.5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Верховний Суд у постанові від 18.01.2023 у справі № 359/441/20 виснував про те, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 522/3999/23 від 17.01.2024. Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18, у постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 539/5295/21.

Державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 199/8806/23 від 27.10.2025.

Сутність презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, полягає в тому, що на певний об`єкт поширюється правовий режим спільного сумісного майна, що не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу. Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює. Таку позицію висловив Верховний Суд у постанові від 18.03.2024 року у справі № 742/3129/21, подібна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у справі № 756/11904/19 від 29.05.2024.

Матеріали справи не містять доказів про те, що житловий будинок був набутий у власність виключно за особисті кошти відповідача та є особистою приватною власністю. Суд також враховує факт визнання позову відповідачем, таке визнання позову не порушує права відповідача, а також прав інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 523/14489/15-ц від 23.01.2024 виснувала про те, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час спільного проживання позивача однією сім`єю з колишньою дружиною як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з вересня 2008 року до 1 квітня 2014 року. Оскільки колишня дружина не спростувала презумпції спільної сумісної власності на квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , суди попередніх інстанцій правильно поширили режим спільної сумісної власності на це майно. Однак помилковим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність задоволення вимоги про визнання цих об`єктів спільним сумісним майном.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовної вимоги щодо визнання житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80.4 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м. об`єктом права спільної сумісної власності, потрібно відмовити, а у частині поділу майна, позовні вимоги потрібно задовольнити.

Щодо стягнення витрат із відповідача на користь позивача за надання правничої допомоги у розмірі 20000,00 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Дослідивши матеріали справи, беручи до уваги рівень складності та категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), виходячи з вимог обґрунтованості та пропорційності таких витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд, керуючись принципами справедливості та верховенством права, дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн, визначений представником позивача є завищеним.

Враховуючи наведені положення процесуального законодавства та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги у цій справі, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, дійшов висновку, що понесені витрати, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, необхідно зменшити з 20000,00 грн до 8000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов, про що надав відповідну заяву, тому 50% судового збору сплаченого позивачем при подачі позову потрібно повернути йому з державного бюджету, відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, а іншу частину судових витрат зі сплати судового збору суд стягує із відповідача на користь позивача, відповідно до положень ч.1,2 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись, ст. 3, 60, 69-71 СК України, 179,181, 183, 364, 365, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 49, 76-81, 89, 141, 211, 263-265, 315, 353, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,4 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,4 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м..

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 5250,00 грн (п`ять тисяч двісті п`ятдесят гривень) та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 8000,00 (вісім тисяч) гривень .

Повернути ОСОБА_1 із державного бюджету 50% судового збору від суми 10500,00 грн, що становить 5250,00 грн (п`ять тисяч двісті п`ятдесят гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 , інші відомості про особу суду невідомі.

?Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , інші відомості про особу суду невідомі.

Суддя С.С. Сивокінь