Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №466/12230/25 — Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 466/12230/25

Провадження № 2/455/467/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

14 жовтня 2026 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Івасенко С.М.,

секретаря судового засідання Бобельської Н.М.,

за участі:

відповідача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

29.12.2025 року представниця Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі - позивач, новий кредитор) ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду Львівської області із зазначеною позовною заявою, просила стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник) на користь позивача заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 11.12.2021 року уклав договір кредитної лінії № 928312289 (далі - кредитний договір) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - кредитодавець, кредитор 1). Кредитор 1 надавав кредитні кошти в строки та на умовах, передбачені цим договором. Відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання, визначені кредитним договором, не виконав, що стало підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості в судовому порядку. При цьому, кредитор 1 відступив право вимоги за кредитним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - кредитор 2), яке відчужило право вимоги за кредитним договором позивачу.

24.03.2026 року суд відкрив провадження у справі та постановив слухати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

15.05.2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, розмір заборгованості за кредитом визнав. Щодо заборгованості за відсотками - просив врахувати правові висновки Верховного суду у подібних правовідносинах по справах № 679/1103/23 ( постанова від 07.10.2020 року) та № 902/417/18 від 18.03.2020 року та зменшити нараховані відсотки як плату за кредит до 5000,00 грн. В судовому засіданні 01.10.2026 року визнав, що уклав кредитний договір та отримав кошти в розмірі 9991,71 грн. Вважав, що під час дії воєнного стану відсотки мали нараховуватися в меншому розмірі, тому стягненню підлягає 5000,00 грн нарахованих процентів. Звертався до нового кредитора про зменшення кредитного навантаження, реструктуризацію чи інші механізми зменшення фінансового навантаження, оскільки є особою з інвалідністю ІІІ групи, джерелами його доходів є соціальна допомога і заробітна плата в мінімальному розмірі, йому новий кредитор відмовив. Попросив розстрочку, щоб міг добровільно виконати можливе негативне для нього судове рішення.

Ухвалою від 23.04.2026 року суд зупинив провадження у справі до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку справи № 552/672/23.

Ухвалою від 21.09.2026 року суд поновив провадження у справі та призначив розгляд на 01.10.2026 року. В судовому засіданні 01.10.2026 року оголошувалася перерва до 14.10.2026 року.

Позивач повідомлений про дату час та місце судового засідання через електронний суд. Відповіді на відзив не подав, в третьому пункті резолютивної частини позовної заяви від 27.12.2025 міститься повідомлення, що позивач не заперечує проти розгляду справи без його участі.

Заслухавши аргументи та доводи відповідача, дослідивши докази та здійснивши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також проаналізувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

11.12.2021 року кредитор 1 та відповідач уклали кредитний договір. Відповідач визнав факт укладення кредитного договору в електронній формі.

Згідно з п.1.1 кредитор 1 зобов`язався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту від 2000,00 до 50000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов кредитного договору, додатків до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «ВЕОКАРД» Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».

Сума кредитного ліміту, вказана в п. 1.1. - це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії кредитного договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника (п.2.2.).

Загальна сума Кредиту за цим Договором складається з сум Кредиту (Траншів) отриманих протягом всього строку дії Договору, передбаченого п. 1.7. Договору. (п.1.5.).

Позичальник має право користуватися кредитом від дати фактичного отримання суми кредиту за кожним Траншем (за результатами здійснення першої Авторизованої операції) та до закінчення строку дії кредитного договору чи його дострокового розірвання (п.1.6.)

Кредитний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 (п`яти) років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У разі якщо за 30 (тридцяті,) днів до закінчення строку дії Договору жодна з Сторін не повідомить іншу Сторону про бажання розірвати Договір, його дія продовжується кожен раз на той самий строк, але не небільші ніж три рази (п.1.7.)

Основна сума кредиту мала бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 5 (п`яти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин: пп. 1.9.1. закінчення строку дії кредитного договору, в порядку передбаченому п. 1.7. Договору; пп. 1.9.2 дострокового припинення дії кредитного договору, в порядку передбаченому п. 2.1.1.7 Договору (п. 1.9.).

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно починаючи з першого дня надання суми кредиту та до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, в наступних розмірах: або 730 % від суми наданого кредиту, що становить 2 % за кожен день користування кредитом ( п.1.10.1.) або 361,35 % від суми наданого кредиту, що становить 0,99 % за кожен день користування кредитом у разі якщо позичальником здійснено сплату відсотків за користування кредитом за попередній місяць. На період від дати отримання першого траншу за кредитним договором до останнього дня місяця в якому отриманий перший транш за кредитним договором нарахування процентів здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 178,85 % від суми наданого Кредиту, що становить 0,49 % за кожен день користування кредитом. ( п 1.10.2).

Проценти за користування кредиту позичальник мав сплачувати щомісячно, впродовж 5 днів після закінчення кожного календарного місяця дії кредитного договору ( п. 1.8.).

Кредитодавець має право в односторонньому порядку вимагати в односторонньому порядку зменшити кредитний ліміт та/або вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати процентів за його користування у разі виявлення недостовірної, неповної або помилкової інформації у Заявці на отримання кредиту, та/або отримання негативної інформації про позичальника в Бюро кредитних історій, та/або в разі дострокового припинення надання кредитодавцем фінансових послуг, та/або у разі дострокового розірвання кредитного договору в порядку передбаченому Договором, та/або прострочення сплати нарахованих процентів Позичальником ( п.2.1.1.2.) та достроково припинити дію Договору у разі прострочення Позичальником оплати нарахованих процентів хоча б на один календарний день, шляхом повідомлення про це Позичальника в порядку передбаченому внутрішніми правилами надання фінансових послуг Кредитодавця та цим Договором. При цьому Договір вважається розірваним з моменту відправки Кредитодавцем відповідного повідомлення ( п.2.1.1.7);

Сторони погоджуються, що проценти в розмірі, передбаченому Договором, нараховуються протягом всього строку користування Позичальником грошовими коштами. Проценти, нараховані після закінчення строку дії Договору чи його дострокового припинення, є. процентами, що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (п. 5.4.)

Кредитний договір містить і інші умови, пов`язані з його укладенням та виконанням.

Відповідач підписав кредитний договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором U78XA8U4 11.12.2021 року, який отримав на номер телефону 0983385913

Відповідач визнав, що перед укладенням кредитного договору отримав паспорт споживчого кредиту продукту «ВЕОКАРД» до Договору №928312289 від 11.12.2021 року.

Відповідач визнав, що отримав від позивача 9991,71 грн кредитних коштів.

Заборгованість за кредитним договором, яка розрахована кредитодавцем станом на 27.06.2023 рік становила 48894,34 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту – 9991,71грн. та по процентам 38902,63грн. За час користування кредитною лінією відповідач погасив 1808,72 грн. Відповідач підтвердив суму погашення по кредиту. Заперечень проти проведеного кредитором 1 розрахунку заборгованості не висловив.

28.11.2018 кредитор 1 та кредитор 2 уклали договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого кредитор 1 зобов`язався відступати кредитору 2 права вимоги, які зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а кредитор 2 їх прийняти за плату, на умовах визначених цим договором. До договору факторингу № 28/1118-01 неодноразово вносилися зміни, у тому числі і щодо продовження строку дії договору ( копії додаткових угод №№ 26,27,31 32 від 31.12.2020 року, 31.12.2021 року, 31.12.2022 року та від 31.12.2023 року відповідно).

Пунктом 1.2 договору факторингу № 28/1118-01 ивід 28.11.2018 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, в саме в Реєстрах прав вимоги .

Відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01від 28.11.2018 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому .

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги (п. 4.1 Договору від 28.11.2018).

Відповідно до п. 2.2. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором.

Відповідно до копії Витягу з реєстру прав вимог №237 від 27.06.2023 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), кредитор 2 набув право вимоги до відповідача. Дата набуття права вимоги 27.06.2023 року. Набуде право вимоги складало 48894,34 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту – 9991,71 грн. та по процентам - 38902,63 грн. Заборгованість за кредитним договором, яка облікована а кредитором 2 станом на 27.06.2023 рік ( дата набуття права вимоги за кредитним договором кредитором 2) становила 48894,34 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту – 9991,71 грн. та по процентам 38902,63 грн та відповідає розміру заборгованості, яка розрахована кредитором 1.

02.05.2024 року кредитор 2 та позивач уклали договір факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24, відповідно до умов якого кредитор 2 зобов`язався відступити позивачу права вимоги, які зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а позивач їх прийняти за плату, на умовах визначених цим договором. Оплату за договором факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24 позивач здійснив 02.05.2024 року, що підтверджується копією платіжної інструкції №9599.

Право вимоги переходило від кредитора 2 до позивача в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. (п.4.1 Договору від 27.05.2024).

Відповідно до копії Витягу з реєстру прав вимог №1 до договору факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24 від 02.05.2024 року, позивач набув право вимоги до відповідача. Дата набуття права вимоги - 02.05.2024 року. Набуте право вимоги складало 48894,34 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту – 9991,71 грн. та по процентам 38902,63 грн. Згідно п. 2 копії реєстру прав вимоги №1 від 02.05.2025 року сума фінансування становить 5 % від тіла кредиту за кредитним договором.

Копіями виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, статуту підтверджується, що новий кредитор є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, та має право на надання фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення).

Із встановлених обставин вбачається, що спір виник щодо заборгованості, яка утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. Між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини на основі споживчого кредиту, що врегульовано статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі ЦК) із врахуванням Закону України »Про споживче кредитування» та Закону України »Про електронну комерцію».

Відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису, що відповідає положенням та абзацу другого частини другої статті 639 ЦК. Вказану позицію детально розкрив Верховний Суд у своїй постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20), яка враховується судом при застосуванні відповідних норм права згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України.

Необхідність виконання належним чином взятих на себе зобов`язань, обов`язковість договору і наслідки не виконання зобов`язання передбачені статтями 525, 526, 530 , 610, 611 ЦК.

Відповідач визнав факт укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та наявності заборгованості за кредитним договором в розмірі 48894,34 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту – 9991,71 грн. та по процентам 38902,63 грн.

У порушення вимог Закону, відповідач в односторонньому порядку відмовився від належного виконання договірних зобов`язань, в установлені строки заборговані суми не повернув.

В силу статей 512, 1077, 1078 ЦК позивач в законному порядку набув право вимоги за кредитним договором до відповідача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Надані позивачем докази в частині, що підтверджують існування зобов`язальних правовідносин між сторонами та неналежну поведінку відповідача суд визнає належними і допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують існування договірних правовідносин між сторонами та неналежну поведінку відповідачки. Однак надані позивачем докази не підтверджують заявлену до стягнення суму заборгованості.

Водночас і відповідач не надала доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань повністю.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань Вказану позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 12 січня 2021 року по справі № 462/5025/20 (провадження № № 61-11608св22), яка враховується судом при застосуванні відповідних норм права згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК.

Суд вважає, що позивач не набув право на повернення тіла кредиту в розмірі 9991,71 грн.

Позивач просив стягнути з відповідача 9991,71 грн. заборгованості по тілу кредиту. Однак, згідно п.1.6. кредитного договору позичальник має право користуватися кредитом від дати фактичного отримання суми кредиту за кожним траншем та до закінчення строку дії кредитного договору, який становить 5 років ( п. 1.7.), тобто до 11.12.2026 року ( з 11.12.2021 року до 11.12.2026 року) чи його дострокового розірвання.

Отже, сторони узгодили, що строк кредитування становив 5 років і, за загальним правилом, повернення тіла кредиту ( 9991,71 грн) мало відбутися не пізніше ніж протягом 5 (п`яти) календарних днів після закінчення строку дії Договору ( п. 1.9.1.) Сторони узгодили, що дострокове повернення кредиту, тобто до закінчення строку кредитування, було можливе у разі прострочення позичальником оплати нарахованих процентів хоча б на один календарний день, шляхом повідомлення про це позичальника в порядку передбаченому внутрішніми правилами надання фінансових послуг кредитодавця та кредитним договором. При цьому Договір вважався розірваним з моменту відправки кредитодавцем відповідного повідомлення.

Таким чином, основна сума кредиту мала бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 5 (п`яти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин:

1.9.1. закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п. 1.7 Договору тобто в проміжку часу з 11.12.2026 року до 15.12.2026 рік. Оскільки 11.12.2026 року ще не настав, то ця обставина не могла бути підставою вимагати повернення тіла кредиту.

1.9.2. дострокового припинення дії Договору, в порядку передбаченому п.2.1.1.7 Договору. У п. 2.1.1.7. кредитного договори сторони узгодили, що кредитний договір вважається розірваним з моменту відправлення відповідного повідомлення кредитодавцем. Доказів дотримання цієї процедури позивачем чи його попередниками - кредиторами 1 та 2 - позивач не надав.

Отже, доказів дотримання процедури дострокового повернення тіла кредиту, передбаченого кредитним договору, позивач не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України "Про споживче кредитування" у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Ця норма закону втілена в п. 1.9.2., 2.1.1.7. кредитного договору, яку позивач не дотримався, а тому не має право вимагати повернення кредиту без застосування відповідної процедури.

Такий висновок суду відповідає висновку Великої палати Верховного Суду у справі № 638/13683/15-ц ( постанова від 26 травня 2020 року) про те, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України "Про захист прав споживачів" порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. І хоча у цій справі суд виснував про застосування частини 10 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, однак і ч. 4 ст. 16 Закону України "Про споживче кредитування" вимагає дотримання певної процедури для набуття права на дострокове повернення кредиту у разі порушення його умов позичальником.

У постанові по справі № 539/402/24 від 22 жовтня 2025 року Верховний Суд зазначив, що із аналізу частини третьої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що за умови затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, законодавець надав право кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. У тому випадку, якщо умовами договору про споживчий кредит передбачено право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту, останній зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, строку, протягом якого вони мають бути здійснені та усунути такі порушення у визначений кредитодавцем строк, з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.

У постанові по справі № 766/2926/23 від 22 жовтня 2025 року Верховний Суд зазначив, що починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. У позичальника ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банк завчасно направив лист-вимогу про дострокове повернення кредиту, а позичальник таку вимогу одержав.

Суд вважає, що позивач не довів, що набув право на дострокове стягнення тіла кредиту, строк сплати якого настане 11.12.2026 року, але не пізніше 16.12.2026 року (п. 1.7.) та передчасно заявив вимогу про його стягнення, а тому у стягненні заборгованості за кредитом (тілом кредиту) в сумі 9991,71 грн слід відмовити.

При цьому суд зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду про дострокове повернення кредиту ( основного боргу) у разі належного дотримання процедури дострокового припинення дії договору або про стягнення кредиту ( тіла кредиту) після настання строку його сплати відповідно до умов кредитного договору.

Суд відхиляє доводи відповідача, що плата за користування кредитом суперечить принципам розумності і добросовісності та підлягає зменшенню.

Перш за все такий великий розмір нарахованих відсотків за користування кредитом зумовлений значним строком користування кредитними коштами.

По друге, відповідач був проінформований про розмір плати за користування кредитом та погодився з такими умовами, що підтверджується паспортом споживчого кредиту з яким він ознайомився до прийняття умов надання кредиту. Відповідач мав змогу скористатися своїм правом, передбаченим ст. 15 Закону України »Про споживче кредитування» та п.2.2.1.5. кредитного договору на відмову від договору протягом 14 календарних днів, з дня укладення договору без пояснення причин. Проте таких дій не вчинив. Натомість поставив питання про несправедливість та непропорційність плати за користування кредитом лише після звернення кредитора про стягнення заборгованості та користуванням чужими коштами впродовж півтора року.

У цій справі позивач не ставив вимоги про відповідальність відповідача за неналежне виконання кредитного договору та стягнення неустойки, штрафів та процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, оскільки відповідач захищений від їх стягнення п. 18 розділом "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. Відомостей, що відповідач звертався до суду про визнання кредитного договору чи його частини недійсним, не має. У цій справі відповідач також не зверталася до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним. У постанові по справі № 902/417/18 ВП Верховного Суду від 18 березня 2020 року мова йде, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, а не про зменшення процентів як плати за користування кредитом як у ці й справі.

Закон України »Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування" ( ч.1 ст.11 Закону України »Про захист прав споживачів». У п.5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» мова йде про те, що вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, а не про стягнення плати за користування кредитом, яка не є компенсацією, а є мірилом вартості користування чужими грішми, на яку погодився позичальник.

Суд також врахував, що обставини цієї справи відрізняються від обставин справи 132/1006/19 ( на яку є посилання відповідача у відзиві від 13.04.2026 року), у якій Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року погодився із судами першої та апеляційної інстанцій про те, що зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання пункту 1.5 спірного договору позики недійсним підлягає задоволенню, оскільки визначений ТОВ «Веллфін» розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості кредиту), не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права , оскільки у справі 132/1006/19 споживач подав зустрічний позов про визнання недійсними умови договору про встановлення плати за користування кредитом, які суд першої інстанції задовольнив, з чим погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій.

Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові по справі № 552/672/23 від 07 вересня 2026 року, яка і стала підставою для зупинення провадження у цій справі про таке:

Якщо договір про споживчий кредит вчинений 13 травня 2021 року, то щоб правила Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на такий договір необхідно, щоб строк кредитування чи строк, на який надається кредит, було продовжено після 24 грудня 2023 року.

Станом на 13 травня 2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

За відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит.

Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

У цій справі строк кредитування діє і після 24 грудня 2023 року, однак проценти, які просив стягнути позивач, нараховані кредитодавцем до 27.06.2023 року, тобто до набуття чинності Законом від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, а тому відсотки, нараховані кредитодавцем з 17.12.2021 до 27.06.2023 року не підпадають під дію цього закону.

Відповідач не заявляв зустрічних вимог у цій справі про визнання умов договору про розмір плати за користування кредитом недійсними, а тому суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

На відміну від обставин справи № 552/672/23, де умови про строки користування кредитом були нечіткими та двозначними, оскільки передбачали різні строки кредитування орієнтовний та граничний, у цій справі строк кредитування є чіткий, передбачуваний та однозначний – 5 років або дострокове припинення дії договору, що також зумовлено і специфікою такого виду кредитування як кредитна лінія, коли особа впродовж обумовленого строку може частково отримувати суми кредиту в межах кредитного ліміту , повертати в межах строку кредитування та знов отримувати нові транші, а тому у суду не має підстав для зменшення розміру процентів.

Враховуючи викладені міркування, суд виснує, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 38902,63 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Суд враховує, що відповідач є особою з інвалідністю, має незначні джерела до існування, бажає погасити заборгованість добровільно. Сам позивач безпосередньо не зазнав негативних наслідків неналежного виконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, оскільки сам кредиту не надавав, а набув право вимоги на ці кошти в межах своєї комерційної діяльності, сума фінансування становила 5 % від тіла кредиту за кредитним договором, а тому суд враховує принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуючись балансу між інтересами відповідача та позивача та виснує про наявність обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду у даний час. Такі обставини свідчать про об`єктивну неможливість виконання рішення суду відповідачем в повному обсязі негайно. З метою забезпечення фактичного та своєчасного виконання судового рішення та недопущення непропорційного порушення прав сторін, суд вважає за можливе розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив 2 422,40 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № 250 від 23.12.2025 року

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 38902,63 грн, що становить 79,56% від заявленого розміру (38902,63грн/48894,34грн Х 100%), а тому судовий збір у пропорційному розмірі 1927,26 грн потрібно покласти на відповідача.

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 137,141, 247, 259, 263-265, 267,268, 280-282, 352, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за договором кредитної лінії № 928312289 від 11.12.2021 року в розмірі 38902 грн 63 коп. ( тридцять вісім тисяч дев`ятсот дві гривні 63 коп.).

Розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 38902 грн 63 коп на 12 (дванадцять) місяців, із яких перші одинадцять місяців рівними частинами по 3242,00 грн, дванадцятий місяць - 3240,63 грн:

3242,00 грн. до 14 листопада 2026 p.;

3242,00 грн. до 14 грудня 2026 p.;

3242,00 грн. до 14 січня 2027 p.;

3242,00 грн. до 14 лютого 2027 p.;

3242,00 грн. до 14 березня 2027 p.;

3242,00 грн. до 14 квітня 2027 p.;

3242,00 грн. до 14 травня 2027 p.;

3242,00 грн. до 14 червня 2027 p.;

3242,00 грн. до 14 липня 2027 p.;

3242,00 грн. до 14 серпня 2027 p.;

3242,00 грн. до 14 вересня 2027 p.;

3240,63 грн. до 14 жовтня 2027 p.;

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» судові витрати, що становлять 1927 грн. 26 коп. (одну тисячу дев`ятсот двадцять сім гривень 26 копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДР 37616221.

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 .

Суддя С.М. Івасенко