Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №334/4743/25 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 08.10.2026

Справа № 334/4743/25

Провадження № 2/334/193/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді — Добрєва М. В.,

за участю секретаря — Денисенко Н. В.,

позивача — ОСОБА_1 ,

представника позивача — ОСОБА_2 ,

представника відповідача — Радостєвої М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини, —

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , у якому просить встановити юридичний факт, що вона та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка та ОСОБА_4 спільно проживали з літа 2000 року, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет та побут, вели подружнє життя. Крім того, всі свята проводили в колі рідних та спільних друзів, проте шлюб не реєстрували.

22 липня 2024 року стрілець-санітар 1-го взводу 8-ї роти 3-го механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , сержант ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зник безвісти в районі н. п. Роботине Запорізької області під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини. На підставі цього 24.07.2024 року відкрито кримінальне провадження № 12024082050001615. Встановлення факту необхідно для продовження пошукових дій та отримання відповідних виплат.

На підтвердження факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивачка надала суду: сповіщення від 08.05.2025 № 2480; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом відкриття кримінального провадження № 12024082050001615; довідку, видану Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Зернова 44» від 26.07.2024 р. № 17/24; квитанції про сплату за кредит, комунальні послуги та гараж; декларацію, укладену з сімейним лікарем; туристичну путівку, квитки на літак; спільні фотографії з родиною та друзями; роздруківки (скриншоти) листування ОСОБА_1 з ОСОБА_4 ; свідоцтво про народження ОСОБА_4 , а також свідоцтва про смерть батьків ОСОБА_4 .

Представник відповідача подала відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на відсутність доказів ведення спільного господарства та наявність рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.11.2013 року у справі № 334/8375/13-ц про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини. Цим рішенням встановлено, що у 2013 році ОСОБА_4 мешкав із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Також у відзиві зазначено, що у 2000 році батько відповідача дійсно розпочав стосунки з позивачкою ОСОБА_1 . Наскільки відомо відповідачу, ці стосунки мали періодичний характер. Зі слів батька йому відомо, що вони не мали спільного бюджету: уся заробітна плата батька залишалася в нього, яку він частково витрачав на своїх батьків-пенсіонерів і розпоряджався нею на власний розсуд.

Представник третьої особи (Міністерства оборони України) подав письмові пояснення, у яких просив відмовити в задоволенні позову через недоведеність факту спільного проживання.

Додатково представником позивачки, адвокатом Краєвською І. М., було подано клопотання про долучення доказів, а саме: довідки-доповіді, яка є невід`ємною частиною (сторінки 14 та 15) наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2024 № 4571 про результати службового розслідування за фактом зникнення безвісти, зокрема, сержанта ОСОБА_5 .

У судовому засіданні суд визнав поважними причини пропуску строку на подання доказів стороною позивача, оскільки вказані документи були отримані нею після подання позовної заяви разом з ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2025 про відкриття провадження у справі № 334/8430/25 (про оголошення фізичної особи померлою). Відтак суд долучив ці докази до матеріалів справи.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Як убачається з рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2013 року у справі № 334/8375/13-ц, яке набрало законної сили, судом було встановлено факт, що ОСОБА_4 з липня 2013 року мешкав разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, обставини щодо окремого проживання ОСОБА_4 від позивачки у вказаний період є преюдиційними та не підлягають доказуванню. З огляду на вищезазначене, вимоги позивачки про встановлення факту спільного проживання, починаючи з 01.01.2004 року до грудня 2013 року включно, задоволенню не підлягають, оскільки спростовуються судовим рішенням, що набрало законної сили.

Разом з тим суд уважає повністю доведеним факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у період з 01.01.2014 року до моменту зникнення безвісти ОСОБА_4 22.07.2024 року. Вказаний період підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, дослідженими в судовому засіданні:

Факт зникнення безвісти ОСОБА_4 22.07.2024 року поблизу н. п. Роботине Запорізької області підтверджується витягом з ЄРДР (кримінальне провадження № 12024082050001615 від 24.07.2024 року). Відповідно до вказаного витягу, ОСОБА_1 залучена до кримінального провадження у статусі потерпілої особи, що додатково свідчити про визнання державою її тісного зв`язку зі зниклим безвісти.

Відповідно до сповіщення від 08.05.2025 року № 2480, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 , офіційне повідомлення про зникнення безвісти сержанта ОСОБА_4 було скеровано саме позивачці ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . У вказаному офіційному сповіщенні держава в особі ТЦК та СП звертається до позивачки, ідентифікуючи зниклого як її чоловіка («Ваш чоловік»).

Довідка від 26.07.2024 року № 17/24, видана ОСББ «Зернова 44», підтверджує, що ОСОБА_4 фактично проживав та вів спільне господарство з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_3 . Цей факт додатково засвідчено особистими підписами сусідів (мешканців квартир АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 ).

Також судом було досліджено декларації із сімейним лікарем, які підтверджують, що ОСОБА_4 під час укладення медичної декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, офіційно зазначав місцем свого фактичного проживання адресу позивачки ( АДРЕСА_2 ).

Поряд із цим, наявність туристичних путівок на спільний відпочинок, а також фотоматеріалів, що фіксують спільне проведення дозвілля та відзначення свят у колі рідних і друзів, у своїй сукупності об`єктивно свідчать про пов`язаність осіб спільним побутом, їхню інтеграцію в родинне коло одне одного, а також підтверджують факт ведення спільного господарства та наявність об`єднаного бюджету.

Дослідивши надану довідку-доповідь за фактом безвісти зниклих військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , суд установив таке. Зазначена довідка є невід`ємною частиною (сторінки 14 та 15) наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 04.09.2024 № 4571 про результати службового розслідування за фактом зникнення безвісти, зокрема, сержанта ОСОБА_5 . У цьому офіційному військовому документі у графі щодо близьких родичів сержанта ОСОБА_4 прямо зазначена його «цивільна дружина» — ОСОБА_1 , 1969 року народження. Крім того, у довідці-доповіді зафіксовано її контактний номер телефону ( НОМЕР_2 ) та вказано адресу проживання: АДРЕСА_2 .

Суд надає цьому письмовому доказу визначальне значення під час встановлення обставин справи з таких підстав. Вказана довідка-доповідь є офіційним документом, складеним компетентними посадовими особами військової частини за результатами службового розслідування. Зазначення ОСОБА_1 як «цивільної дружини» в облікових та розслідувальних документах військової частини об`єктивно свідчить про те, що сам ОСОБА_4 під час проходження військової служби ідентифікував позивачку як свою найближчу родичку (члена сім`ї) та надав командуванню саме її контактні дані й їхню спільну адресу для сповіщення.

Цей доказ беззаперечно підтверджує доводи позивачки про те, що вона та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю як чоловік та дружина, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, і що такі сімейні відносини тривали аж до моменту його зникнення.

Окрім вищезазначеного, позивачкою також надано скриншоти листування з ОСОБА_4 , які підтверджують обґрунтованість заявлених вимог.

У судовому засіданні зі сторони позивачки були допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які попереджені про кримінальну відповідальність.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що є подругою позивачки з 2002 року. З позивачкою та ОСОБА_4 вона познайомилася, коли вони водили дітей до дитячого садка, де раніше працювала ОСОБА_1 . Свідок зазначила, що вони дружили родинами та спільно відпочивали. Вона підтвердила, що позивачка та ОСОБА_4 постійно проживали разом як чоловік та дружина, вели спільне господарство та мали об`єднаний бюджет (зокрема, власними силами та за спільні кошти робили ремонт у квартирі, у чому ОСОБА_4 також допомагав свідку). Крім того, чоловік мав автомобіль, на якому родина постійно їздила на дачу. Свідок пояснила, що була в гостях у батьків ОСОБА_4 на свята. Також свідок наголосила на важливій обставині: коли мати ОСОБА_4 хворіла, після її виписки з лікарні позивачка та ОСОБА_4 забрали її до квартири позивачки, де разом здійснювали за нею догляд. Свідок додала, що позивачка вже тривалий час перебуває на пенсії та не працює, а матеріальним утриманням родини опікувався саме ОСОБА_4 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що є сусідкою позивачки та мешкає з нею в одному багатоквартирному будинку з 1989 року. Свідок засвідчила, що протягом багатьох років ОСОБА_4 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 . Вона регулярно бачила його разом із позивачкою: вони спільно купували продукти, їздили на дачу, спільно займалися вихованням дітей та онука позивачки. Свідок охарактеризувала ОСОБА_4 як дуже доброго чоловіка, який також відгукувався на прохання сусідів і допомагав їм із дрібним домашнім ремонтом.

Оцінюючи покази свідків зі сторони позивача — ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суд визнає їх належними, допустимими та достовірними доказами. Показання цих свідків є логічними, послідовними та повністю узгоджуються як між собою, так і з сукупністю досліджених письмових доказів у справі.

Вказані свідки, будучи давньою подругою та сусідкою позивачки та ОСОБА_4 , мали об`єктивну можливість протягом тривалого часу (понад десять років) регулярно та безперервно спостерігати за розвитком і характером стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у побутовому середовищі. Їхні покази беззаперечно підтверджують факт спільного проживання сторін за однією адресою, ведення ними спільного господарства, наявність спільного сімейного бюджету (зокрема, здійснення ремонту за спільні кошти, утримання родини чоловіком), спільне користування майном та спільне проведення дозвілля. Свідки підтвердили, що відносини мали стійкий характер, притаманний подружжю, і вони сприймалися оточенням виключно як сім`я.

Оцінюючи покази свідків зі сторони відповідача — ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , суд ставиться до них критично з таких підстав. Покази вказаних свідків стосуються окремих епізодичних зустрічей з ОСОБА_4 у 2020 та 2021 роках. Зокрема, свідок ОСОБА_9 , яка є давньою подругою матері відповідача ( ОСОБА_10 ), лише одного разу восени 2020 року бачила (та чула розмову) ОСОБА_4 на сходах будинку, коли той прийшов побачитися із сином. Ця обставина свідчить лише про факт спроби ОСОБА_4 налагодити спілкування із сином, проте жодним чином не спростовує факту його спільного проживання з ОСОБА_1 .

З пояснень свідка ОСОБА_8 вбачається, що під час описаних нею подій вона перебувала на кухні у квартирі своєї близької знайомої ( ОСОБА_10 ), коли у двері хтось подзвонив. Судом установлено, що свідок стала лише випадковим слухачем того, як невідомий їй чоловік розмовляв із її знайомою за дверима. При цьому свідок прямо підтвердила суду, що вона жодного разу особисто не контактувала з ОСОБА_4 , не знає цю людину та ніколи в житті його не бачила. Про те, що за дверима перебував саме колишній чоловік її знайомої, свідок дізналася виключно зі слів самої ОСОБА_10 .

Відповідно до положень статті 90 ЦПК України показання свідка — це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Однак не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Крім того, показання, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб (похідні докази), не можуть бути покладені в основу рішення. Оскільки покази свідка ґрунтуються виключно на словах іншої особи (яка до того ж є заінтересованою особою), а не на особистому візуальному чи вербальному сприйнятті ОСОБА_4 , суд відхиляє їх та не враховує під час встановлення фактичних обставин справи.

У судовому засіданні 11.08.2026 року було допитано свідка відповідача — ОСОБА_4 , яка наразі мешкає в Німеччині понад п`ять років. Свідок суду пояснила, що є колишньою дружиною чоловіка, з яким позивачка просить установити факт спільного проживання. Вона зазначила, що у 2020–2021 роках колишній чоловік проживав зі своєю матір`ю та доглядав за нею, оскільки вона була дуже хвора. За її словами, у 2020 році чоловік приходив до неї додому поговорити, а востаннє вона бачила його на початку 2021 року, коли ОСОБА_4 цікавився виконаною роботою його знайомого, який виконував ремонтні роботи у свідка. Свідок указала, що чоловік пропонував поновити стосунки, але вона була проти та порадила йому налагодити контакт із сином ОСОБА_11 . Вона зазначила, що суд апеляційної інстанції раніше відмовив у стягненні аліментів на користь сина саме через те, що чоловік доглядав за хворою матір`ю. Після початку 2021 року свідок із колишнім чоловіком не спілкувалася.

Водночас під час допиту свідок повідомила, що мати колишнього чоловіка померла у 2017 році. Також вона додала, що після розлучення не була за адресою, де був зареєстрований колишній чоловік. Їй було нецікаво, оскільки ці стосунки давно в минулому. Вона підтвердила, що чоловік їй ремонт не робив, бо не вмів. Також зі своїми батьками він спілкувався «не дуже добре».

Оцінюючи покази свідка ОСОБА_4 , суд ставиться до них критично та не бере їх до уваги як належний і достовірний доказ з огляду на їхню очевидну суперечливість. Зокрема, свідок стверджувала, що у 2020–2021 роках колишній чоловік проживав зі своєю хворою матір`ю та здійснював за нею догляд. Однак під час цього ж судового засідання вона повідомила, що мати колишнього чоловіка померла ще у 2017–2018 роках. Така фундаментальна суперечність у показаннях свідка повністю нівелює достовірність її тверджень щодо фактичного місця проживання чоловіка у 2020–2021 роках.

Крім того, свідок прямо визнала, що ніколи не була за адресою проживання колишнього чоловіка. Зустрічі свідка з ним мали виключно епізодичний характер (декілька разів у 2020–2021 роках), а будь-яке спілкування між ними остаточно припинилося на початку 2021 року. Факт того, що під час однієї із зустрічей у 2020–2021 роках чоловік пропонував свідку поновити стосунки, не спростовує факту його ведення спільного господарства та проживання з позивачкою. Зазначені обставини можуть свідчити лише про наявність тимчасового розладу у стосунках позивачки та померлого в той період. Враховуючи вищевикладене, покази свідка ОСОБА_4 ґрунтуються на припущеннях, містять взаємовиключні факти та не підтверджують обставин щоденного життя чоловіка, а тому не можуть бути прийняті судом на спростування доказів, наданих стороною позивача.

Згідно з абзацом 5 пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї», обов`язковими ознаками сім`ї є: спільне проживання, ведення спільного господарства (пов`язаність спільним побутом), наявність взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Зазначена норма права визначає правові наслідки спільного проживання чоловіка та жінки як сім`ї, вимагаючи при цьому наявності між ними усталених відносин, притаманних подружжю.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без шлюбу. Частиною 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц та Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц) наголошував, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу необхідні належні та допустимі докази, які підтверджують: спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, а також наявність між сторонами взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, керуючись принципом змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, суд доходить переконливого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково — шляхом встановлення юридичного факту спільного проживання виключно в межах доведеного періоду. В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити за недоведеністю.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263–265, 315 ЦПК України, суд —

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини — задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 01 січня 2014 року по 22 липня 2024 року (дату його зникнення безвісти).

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення буде складено протягом десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Суддя: Добрєв М. В.