Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №515/244/26 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/244/26

Провадження № 2/515/673/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Олійника К. І.,

за участю: секретаря судового засідання Коренчук О. Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Татарбунарської міської ради Одеської області про визнання права власності на житловий будинок,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , інтереси яких представляє адвокат Давиденко К. В., звернулись до Татарбунарського районного суду із позовом до Татарбунарської міської ради Одеської області про визнання права власності на житловий будинок.

На обґрунтування своїх позовних вимог, позивачі вказували наступне.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з березня 1981 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

У шлюбі у них народилась донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Типовим договором від 22 жовтня 1991 року ОСОБА_2 передана земельна ділянка на житловому масиві «Южний» під забудову, площею 1200 кв. м.

У 1991 році подружжя ОСОБА_3 , за життя дружини, разом, з власні заощадження, побудували житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради від 25 грудня 1997 року №546 ОСОБА_3 надано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських споруд на АДРЕСА_1 , площею 0,10 га.

Після завершення будівництва подружжя ОСОБА_3 переїхало проживати до зазначеного житлового будинку АДРЕСА_1 .

Законодавство на той час не потребувало вводу в експлуатацію будинку, або додаткових документів, отже подружжя вважало, що у них все в порядку з документами на будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Подружжя ОСОБА_3 з дитиною ( ОСОБА_1 ) разом проживали у вищезазначеному будинку до смерті ОСОБА_3 , й наразі позивачі також проживають у вказаному домоволодінні.

ОСОБА_2 вважає, що йому належить 1/2 частина зазначеного будинку, в силу положень Кодексу про шлюб та сім`ю України, а іншу 1/2 частину будинку він разом з донькою мають успадкувати у рівних частинах (по 1/4 частині кожен).

Для реєстрації своєї 1/2 частини ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора, однак отримав відмову у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа, що посвідчує право власності на майно.

Для спадкування іншої 1/2 частини, що належала спадкодавцю, позивачі звернулись на до приватного нотаріуса із відповідною заявою, але їм було відмовлено з причини ненадання правовстановлюючих документів належності майна спадкодавцю та доказів фактичного прийняття спадщини.

Посилаючись на викладені обставини, позивачі просили суд встановити факт фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, а саме: житловим будинком садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Рух справи

Ухвалою Татарбунарського районного суду від 09 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Витребувано від приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Гайдаржи А. А. копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Татарбунари Одеської області.

Ухвалою Татарбунарського районного суду від 22 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Ухвалою Татарбунарського районного суду від 30 червня 2026 року прийнято заяву про збільшення позовних вимог та постановлено у подальшому розглядати справу з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Аргументи, доводи, клопотання учасників справи

Позивачі у судове засідання не з`явились, про день, час і місце слухання справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Представник позивачів, адвокат Давиденко К. В., подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за його відсутності та відсутності довірителів. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, адвокат Логінов О. Г., просив провести розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позову не заперечує.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. У такому разі фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

27 березня 1981 року укладено шлюб між « ОСОБА_2 » та « ОСОБА_3 », згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виписаного російською мовою, про що зроблено актовий запис за № 29. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_3 » (а.с.14).

Згідно копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.10).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 21.04.2026 № 00057864202, ОСОБА_1 у зв`язку зі реєстрацією шлюбу 03.10.2003 змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (а.с.69).

Копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 виданого 16 грудня 2014 року підтверджується, що 16 грудня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Татарбунарського районного управління юстиції в Одеській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 190. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_1 » (а.с.11).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 28.01.2003 року, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15).

Копією заяви про державну реєстрацію прав (право власності, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язань, спеціальне майнове право, право інвестора) поданою

30.06.2025 року ОСОБА_2 через ЦНАП Татарбунарської міської ради Одеської області подано заяву (№ 67695494) про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора №79754849 від 04 липня 2025 року відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою № 67695494 у зв`язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: відсутній документ, що підтверджує право власності на об`єкт нерухомого майна (а.с. 21).

Відповідно до технічного паспорту виготовленого 14 липня 2025 року Татарбунарським районним бюро технічної інвентаризації, замовником якого є ОСОБА_2 , об`єктом нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 є житловий будинок садибного типу, загальною площею 201,2 кв.м., житловою площею 66,8 кв. м. (а.с. 18-20).

Згідно довідки, виданої ТОВ «Татарбунарське районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» за № 2116, згідно архівних даних право власності на житловий будинок садибного типу №17 за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано. При проведені поточної інвентаризації самочичинного будівництва не виявлено (а.с.24).

Постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Гайдаржи А. А. від 29.01.2026 року за вих. № 6/02-31 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , з причин відсутності державної реєстрації права власності на успадковане майно (а.с.48).

З інформації приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Гайдаржи А. А. від 17.02.2026 року за вих. № 15/01-16 повідомляється, що згідно перевірці у спадковому реєстрі спадкова справа щодо майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 - не заводилась (а.с.59).

Згідно з витягом зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 17.02.2026 № 84203023 стосовно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 за вказаними параметрами запиту у Спадковому реєстрі інформація відсутня (а.с.60).

На підтвердження заявлених вимог представником позивача подані письмові пояснення опитаних адвокатом, відповідно до положень статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», свідків ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які підтверджують, факт того, що після смерті ОСОБА_3 , яка сталась ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік ОСОБА_2 продовжив проживати разом зі своєю донькою ОСОБА_1 в житловому будинку АДРЕСА_1 робив в ньому ремонти та підтримував будинок у житловому стані та проживає у вказаному будинку до цього дня. Також підтверджують, що вказаний будинок побудований в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_3 , яка сталась ІНФОРМАЦІЯ_2 її донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , продовжувала проживати разом з батьком в житловому будинку АДРЕСА_1 робила в ньому разом з батьком ремонти та підтримувала будинок у житловому стані та проживає у вказаному будинку до цього дня.

Відповідно до довідки, виданої ТОВ «Татарбунарське районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» за № 2121 від 12.10.2026 року підтверджується, згідно архівних даних БТІ станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 не зареєстроване. В теперішньому вигляді житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 побудований до 05 серпня 1992 року. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року №449«Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» вказаний об`єкт нерухомого майна не потребував вводу в експлуатацію. Отже ознак самочинного будівництва у вказаному нерухомому майні не виявлено.

Мотивувальна частина

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За загальним правилом (частина 1 статті 12 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вивчивши доводи позовної заяви, а також дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_14 підлягають до задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Разом з тим, положення пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР. Лише якщо спадщина відкрилась після 1 липня 2003 року та не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мають право спадкування на підставі ЦК УРСР, право спадкування виникає також у спадкоємців за законом третьої, четвертої та п`ятої черг («нових черг») відповідно до статей 1263 - 1265 ЦК України.

Отже, при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Зазначене підтверджується правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 14-608цс18 (справа № 145/797/15-ц) та Верховним Судом у постанові від 15 травня 2019 року № 61-39068св18 (справа № 391/769/17).

Встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до 01 липня 2003 року, а значить пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню, натомість застосуванню підлягає ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ЦК УРСР право на спадкування мають особи, визначені у законі.

Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до положень статті 548 ЦК для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі № 463/9696/20 (провадження № 61-7014св22) суд касаційної інстанції виснував, що під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Ураховуючи наведене, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 348/618/15-ц (провадження № 61-9592св19) вказано, що згідно з частинами першою, другою статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. За змістом статті 553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, яка є предметом розгляду, встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на момент смерті ОСОБА_3 проживали у будинку АДРЕСА_1 . Вказаний будинок побудовано за спільні заощадження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період шлюбу. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 й нині проживають у вказаному домоволодінні.

Вказані обставини також підтверджені письмовими поясненнями опитаних адвокатом, відповідно до положень статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які також підтвердили, що позивачі проживали у спірному будинку разом з ОСОБА_3 на день її смерті, вступили в управління та володіння спадковим майном й нині продовжують проживати у цьому будинку.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є єдиними спадкоємцями ОСОБА_3 .

Таким чином, оскільки спадкоємці ОСОБА_3 : ОСОБА_2 (її чоловік) та ОСОБА_1 (її донька), які проживали разом з нею на момент її смерті, продовжували проживати в спірному будинку та вступили в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців після смерті спадкодавця, тому вони вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 .

За вказаних обставин, суд вважає доведеними обставини прийняття спадщини позивачами після смерті ОСОБА_3 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

Разом з цим, суд звертає увагу на наступне.

Питання прийняття в експлуатацію нерухомого майна врегульовано діючим законодавством. Відповідно до абзацу 2 пункту 3.1 розділу 3 «Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж», затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 19.03.2013 N 95 документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Таким чином відповідно до умов діючого законодавства в сфері будівництва (п. 9 Розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та вказаним вище порядком прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна до 05 серпня 1992 року не вимагається та органами, які уповноважені здійснювати прийняття в експлуатацію не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого року №7/5 і зареєстроване в Мінюсті України 18 лютого 2002 року за № 157/64 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і обтяжень».

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення»(втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

За такого, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього прав.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 10.10.2018 у справі №557/1209/16-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне домоволодіння АДРЕСА_1 збудоване до 05 серпня 1992 року, документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт наявний в матеріалах справи, з якого встановлено, що роком побудови житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами є 1991 рік, а тому спірне домоволодіння введенно в експлуатацію.

За встановлених судом обставин, враховуючи положення статтей 22, 28 КпШС України, якій діяв на момент смерті спадкодавця, ОСОБА_2 має право на частину житлового будинку з господарським будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , а тому відмова державного реєстратора №79754849 від 04 липня 2025 року у проведенні реєстраційних дій за заявою № 67695494 є неправомірною й порушене право ОСОБА_2 підлягає захисту.

Висновки за результатами розгляду справи

Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані, тощо.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

З вищенаведеного випливає, що іншого шляху, окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивачів немає та останні правильно у розумінні статті 16 ЦК України обрали спосіб захисту порушеного права.

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають управо на успадкування частини (по кожен) спірного спадкового домоволодіння, й ОСОБА_2 має право, в силу положень статтей 22, 28 КпШС України, на частину спірного домоволодіння.

Враховуючи, що позивачі є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, що підтверджено належними та допустимими доказами, приймаючи до уваги ту обставину, що позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, з причин відсутності державної реєстрації права власності на успадковане майно ( частина), та ОСОБА_2 відмовлено у реєстрації права власності частину спірного майна, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат

Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що позивач просив не стягувати понесені судові витрати, суд не вирішує питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Татарбунарської міської ради Одеської області про визнання права власності на житловий будинок - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП - НОМЕР_6 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Татарбунарська міська рада, місцезнаходження: 68100, Одеська область, Білгород-Дністровський район, м. Татарбунари, вул. Лесі Українки, 18 (ЄДРПОУ 37197846).

Суддя К. І. Олійник