Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №501/2527/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 501/2527/26

Номер провадження № 2-о/521/457/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Мурзенко М.В.,

при секретарі - Корнієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Личаківський Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, -

В С Т А Н О В И В:

02 червня 2026 року до Чорноморського міського суду Одеської області звернувся представник ОСОБА_1 з заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території України.

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Феодосія АР Крим, Україна, укладено шлюб між - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянство Україна, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянство Україна, який зареєстровано Феодосійським міським запису актів цивільного стану департаменту запису актів цивільного стану міністерства юстиції Республіки Крим, актовий запис № 236. Прізвища після реєстрації шлюбу: чоловік « ОСОБА_3 », дружина « ОСОБА_3 », що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу від 25 квітня 2015 року, серія НОМЕР_1 , виданого на окупованій території органами окупаційної влади.

16 травня 2026 року заявники через представника звернулись до заінтересованої особи із заявою про видачу свідоцтва про шлюб повторно , а у випадку відсутності в державному реєстрі актового запису про шлюб скласти (поновити) актовий запис та видати свідоцтво про шлюб, але Личаківський відділ РАЦС листом від 21 травня 2026 року відмовив у видачі свідоцтва про шлюб та поновлені актового запису про шлюб з тих підстав, що шлюб зареєстровано на тимчасово окупованій території і поновлення актового запису про шлюб можливе лише на підставі судового рішення.

Встановлення цього факту необхідне заявникам для поновлення (складання) актового запису про шлюб згідно законодавство України та отримання свідоцтва про шлюб українського зразка.

Ухвалою судді Чорноморського міського суду Одеської області від 23 червня 2026 року справу передано за підсудністю на розгляд Хаджибейського районного суду м.Одеси.

Ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27.08.2026 року по справі було відкрито провадження.

Учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені, від заявниці надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Справу розглянуто в змішаній (електронній та паперовій) формі.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про задоволення заяви з огляду на наступне.

Згідно п. 4) ч. 1ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 25 квітня 2015 року

Феодосійським міським відділом записів актів громадянського стану Департаменту записів актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим, 25 квітня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, прізвища чоловіка - ОСОБА_3 та дружини - ОСОБА_3 , про що 25 квітня 2015 року складено запис акту про укладення шлюбу N? 236. Зазначене свідоцтво про укладення шлюбу видане зразка російської федерації та завірене відбитком печатки (копія наявна в електронній справі).

Згідно ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 16 листопада 2022 р. по справі №759/1443/22.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 319 ЦПК України дане рішення є підставою для державної реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженкою м.Феодосія, АР Крим, Україна, громадянкою України, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженцем м. Білозерське Покровського району Донецької області, Україна, громадянином України.

Керуючись ст.ст. 293, 315-319 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту реєстрації шлюбу - задовольнити.

Встановити факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженкою м.Феодосія, АР Крим, Україна, громадянкою України, місце проживання: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженцем м. Білозерске Покровського району Донецької області, Україна, громадянином України, місце проживання: АДРЕСА_2 ), прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу- ОСОБА_3 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу- ОСОБА_3 , дата реєстрації шлюбу 25 квітня 2015 року, місце реєстрації шлюбу- місто Феодосія Автономної Республіки Крим, Україна.

Вказане рішення є підставою для державної реєстрації шлюбу.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після спливу строку на апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги після закінчення його апеляційного перегляду, якщо за його результатами рішення було залишено без змін.

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Головуючий: