Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №949/565/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/565/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м.Дубровиця

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 49186,38 грн, а саме:

- за кредитним договором №21681-08/2025 - 26800,00 грн, з яких 10000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 10800,00 грн - заборгованість за процентами, 1000,00 грн - заборгованість за комісією та 5000,00 грн - штрафні санкції;

- за кредитним договором №26286-07/2025 - 10735,58 грн, з яких 2965,69 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 2402,10 грн - заборгованість за процентами та 5367,79 грн - штрафні санкції;

- за кредитним договором №00-10541445 - 11650,80 грн, з яких 7200,00 грн - заборгованість за кредитом, 2650,80 грн - заборгованість за процентами та 1800,00 грн - штрафні санкції. Крім того, просить стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ОСОБА_1 та первісними кредиторами - ТОВ «Стар Файненс Груп» і ТОВ «Макс Кредит» - в електронній формі були укладені три кредитні договори, за умовами яких первісні кредитори зобов`язалися надати відповідачу кредитні кошти, а відповідач - повернути отримані кошти, сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші передбачені договорами платежі. На виконання умов договорів відповідачу було надано кредитні кошти: за договором №21681-08/2025 від 09 серпня 2025 року - 10000,00 грн, за договором №26286-07/2025 від 12 липня 2025 року - 3200,00 грн, за договором №00-10541445 від 09 серпня 2025 року - 6000,00 грн.

Проте належним чином та у повному обсязі взяті на себе зобов`язання ОСОБА_1 не виконав, у зв`язку з чим за договором №21681-08/2025 утворилася заборгованість у розмірі 26800,00 грн, з яких 10000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 10800,00 грн - заборгованість за процентами, 1000,00 грн - заборгованість за комісією та 5000,00 грн - штрафні санкції; за договором №26286-07/2025 - 10735,58 грн, з яких 2965,69 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 2402,10 грн - заборгованість за процентами та 5367,79 грн - штрафні санкції; за договором №00-10541445 - 11650,80 грн, з яких 7200,00 грн заявлено як заборгованість за кредитом, 2650,80 грн - заборгованість за процентами та 1800,00 грн - штрафні санкції.

Таким чином, загальний розмір заявленої до стягнення заборгованості за трьома кредитними договорами становить 49186,38 грн.

22 грудня 2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №22122025, відповідно до якого позивачу відступлено права грошової вимоги, у тому числі до ОСОБА_1 за договорами №21681-08/2025 та №26286-07/2025.

23 січня 2026 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №23012026-МК/ЄАПБ, за яким позивач набув право вимоги до відповідача за договором №00-10541445.

Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити.

Щодо договорів №21681-08/2025 та №00-10541445 відповідач зазначив, що вони були укладені ним внаслідок психологічного тиску та маніпуляцій з боку третіх осіб. Не заперечуючи, що одноразові ідентифікатори вводив особисто, стверджував про відсутність вільного волевиявлення на отримання кредитів для власних потреб. На підтвердження цього посилався на кримінальне провадження №12025181050000331 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Відповідач вказував, що 15 серпня 2025 року повідомив первісних кредиторів про шахрайські дії, надав номер звернення до Кіберполіції №В-59782 та просив припинити нарахування процентів, штрафів і пені. Посилаючись на ст.ст.13, 614 ЦК України, вважав, що діяв добросовісно та вжив залежних від нього заходів, тоді як первісні кредитори після отримання таких повідомлень не врегулювали ситуацію, продовжили нарахування та надалі відступили права вимоги позивачу. Також вважав недобросовісною поведінку позивача, який як професійний учасник ринку фінансових послуг, набуваючи права вимоги, мав перевірити наявність спору щодо цих зобов`язань.

Щодо договору №26286-07/2025 відповідач зазначив, що цей договір не є предметом кримінального провадження, однак заперечив правильність розрахунку заборгованості. Вказував, що 05 серпня 2025 року сплатив 1202,03 грн при передбаченому графіком першому платежі 1184,00 грн, чим, на його думку, належним чином виконав відповідні умови договору. Водночас кредитор із сплаченої суми зарахував лише 234,31 грн у рахунок основного боргу та 320,00 грн - у рахунок комісії. Таку комісію відповідач вважав незаконною, а порядок зарахування платежу - таким, що суперечить ст.19 Закону України «Про споживче кредитування» та призвів до завищення залишку основного боргу і подальших процентних нарахувань.

Також відповідач заперечував проти нарахування договірних процентів за межами строків кредитування. Зазначав, що за договором №26286-07/2025 після 08 листопада 2025 року проценти за ставкою 0,90 % на день нараховувалися ще протягом 44 днів, а за договором №21681-08/2025 після 06 грудня 2025 року - ще протягом 16 днів, посилаючись при цьому на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після спливу погодженого строку кредитування.

Крім того, відповідач заперечив проти стягнення штрафних санкцій за трьома договорами у загальному розмірі 12167,79 грн у зв`язку з дією воєнного стану, а також проти стягнення передбачених договорами комісій.

Посилався відповідач і на недотримання передбаченого Законом України «Про споживче кредитування» порядку дострокового повернення кредиту, оскільки не отримував письмової вимоги про усунення порушення та дострокове повернення кредиту із наданням установленого законом строку.

Щодо переходу прав вимоги відповідач зазначав, що письмово про заміну кредитора повідомлений не був та, посилаючись на ст.ст.516, 517, 613, 1082 ЦК України, вважав, що до надання йому доказів переходу права вимоги не був зобов`язаний виконувати зобов`язання новому кредитору, а подальше нарахування процентів та штрафних санкцій є неправомірним.

Також відповідач зазначав про порушення його процесуальних прав через ненадсилання йому паперової копії позовної заяви з додатками та відсутність, на його думку, належних доказів такого направлення.

Заперечив відповідач і проти стягнення 1664,00 грн витрат, пов`язаних із витребуванням та оглядом доказів, посилаючись на відсутність доказів їх фактичного понесення та відповідних процесуальних дій позивача. Навів попередній розрахунок власних витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, зазначивши, що докази їх фактичного понесення подасть у встановлений законом строк.

У прохальній частині відзиву відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю та зупинити провадження у справі до завершення кримінального провадження, а у разі незадоволення цих вимог - виключити із розрахунку 12167,79 грн штрафних санкцій та 2200,00 грн комісій, перерахувати проценти за договорами №26286-07/2025 та №21681-08/2025, врахувати платіж 1202,03 грн у рахунок погашення основного боргу та відмовити у стягненні 1664,00 грн витрат.

Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій вважав доводи відповідача безпідставними та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача зазначив, що кредитні договори укладені в електронній формі відповідно до вимог цивільного законодавства та Закону України «Про електронну комерцію»: відповідач через особистий кабінет подав заявки на отримання кредитів, погодив їх умови та підписав договори одноразовими ідентифікаторами, направленими на зазначений ним номер мобільного телефону.

Позивач звернув увагу на те, що відповідач у відзиві визнав особисте вчинення дій щодо укладення кредитних договорів, а тому вважав підтвердженими обставини їх укладення, отримання коштів та обізнаності відповідача з умовами кредитування. Посилаючись на ч.1 ст.82 ЦПК України, зазначив, що обставини, визнані учасником справи, не потребують доказування.

Щодо договору №26286-07/2025 представник позивача зазначив, що договором передбачено процентну ставку 0,90 % на день, комісію 320,00 грн, орієнтовну реальну річну процентну ставку 2572,74 %, загальну вартість кредиту 6976,00 грн та загальні витрати за кредитом 3776,00 грн, і такі умови були погоджені відповідачем при укладенні договору.

Позивач наголошував, що відповідач при укладенні договорів не висловлював заперечень щодо їх умов, підтвердив ознайомлення з правилами кредитування та мав можливість відмовитися від укладення договорів, однак не скористався нею, у зв`язку з чим його волевиявлення було вільним та відповідало внутрішній волі.

Заперечуючи проти доводів про припинення зобов`язань після закінчення строку договору, представник позивача зазначив, що невиконане зобов`язання продовжує існувати до його належного виконання або припинення в установленому порядку, а закінчення строку договору саме по собі невиконаного зобов`язання не припиняє.

Щодо кримінального провадження представник позивача зазначив, що сам факт звернення відповідача до правоохоронних органів та внесення відомостей до ЄРДР не підтверджує вчинення шахрайських дій при укладенні кредитних договорів та не доводить їх неукладення, оскільки відповідачем не надано результатів досудового розслідування чи судового рішення, яким такі обставини були б установлені.

Також представник позивача заперечив проти доводів щодо відсутності в нього належних повноважень, зазначивши, що справа є малозначною, а тому представником юридичної особи може бути особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність та не належить до осіб, визначених ст.61 ЦПК України. Просив розгляд справи проводити за його відсутності, відзив залишити без задоволення, позов задовольнити у повному обсязі та стягнути понесені судові витрати.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив від 10 квітня 2026 року, у яких підтримав раніше викладену позицію та додатково зазначив, що введення СМС-коду саме по собі не підтверджує вільного волевиявлення та належної ідентифікації особи, оскільки позивачем не надано відомостей про IP-адресу, Device ID, проходження BankID, відеоверифікацію чи інших технічних даних. Посилаючись на ст.ст.203, 230, 614 ЦК України, стверджував, що діяв під психологічним тиском третіх осіб, а позивач, набуваючи спірні права вимоги, діяв на власний ризик.

Повторно заперечив проти стягнення 12167,79 грн штрафних санкцій, нарахованих у період дії воєнного стану, а щодо договору №26286-07/2025 - проти зарахування 320,00 грн із платежу 1202,03 грн у рахунок комісії, вважаючи, що це призвело до завищення залишку основного боргу та подальших процентних нарахувань. Також наполягав на неправомірності нарахування договірних процентів за договорами №26286-07/2025 та №21681-08/2025 після спливу строків кредитування, недотриманні порядку повідомлення про відступлення права вимоги та ненаданні йому встановленого законом строку для усунення порушення.

Окремо відповідач зазначив, що процентна ставка 0,90 % на день є надмірною та неспівмірною, порушує баланс інтересів сторін і суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності. Посилаючись на ст.233 ЦК України, вважав умови кредитування кабальними та такими, що ставлять споживача у вкрай невигідне становище. Також заперечив проти стягнення 1664,00 грн витрат, зазначаючи про відсутність доказів їх фактичного понесення, та наполягав на наданні для огляду судом оригіналів електронних договорів, анкет-заяв і первинних бухгалтерських документів.

04 липня 2026 року відповідач подав додаткові письмові пояснення, у яких окремо наголосив на недоведеності, на його думку, фактичного надання кредитних коштів за договором №00-10541445. Зазначив, що матеріали справи не містять платіжної інструкції, банківської виписки чи іншого первинного бухгалтерського документа, який безпосередньо підтверджував би фактичне перерахування ТОВ «Макс Кредит» кредитних коштів саме на його банківський рахунок, а сам кредитний договір, внутрішній розрахунок заборгованості та реєстр боржників факту передачі грошових коштів не підтверджують. Також повторно звернув увагу на те, що після виявлення шахрайства повідомив про це первісних кредиторів та просив припинити нарахування процентів, однак кредитори продовжили їх нарахування і надалі відступили права вимоги позивачу, що відповідач вважав проявом недобросовісної поведінки. Окремо заперечував проти покладення на нього судових витрат.

09 вересня 2026 року відповідач подав додаткові письмові пояснення, у яких зазначив про недоведеність належної електронної ідентифікації при укладенні договорів №21681-08/2025 та №00-10541445. Вказав, що позивач не надав доказів належності йому номера мобільного телефону, на який направлялися одноразові ідентифікатори, зокрема довідки оператора мобільного зв`язку, підтвердження використання такого номера як фінансового чи його верифікації через BankID. Вважав, що за відсутності таких доказів позивач не довів належного підписання ним зазначених договорів та наявності його волевиявлення на їх укладення.

Крім того, відповідач повторно зазначив про відсутність, на його думку, первинних бухгалтерських документів та банківських виписок, які підтверджували б фактичне отримання ним кредитних коштів за договорами №21681-08/2025 та №00-10541445. Просив відмовити у задоволенні вимог за цими договорами, а за договором №26286-07/2025 - відмовити у частині штрафних санкцій, комісії та процентів, які вважав нарахованими неправомірно.

14 вересня 2026 року представник позивача подав заперечення на додаткові пояснення відповідача, у яких не погодився з наведеними ним доводами. Зазначив, що укладення кредитних договорів здійснювалося в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця шляхом заповнення відповідачем заявки, використання особистого кабінету та підписання документів електронним підписом одноразовим ідентифікатором, направленим на зазначений клієнтом номер мобільного телефону. Вважав, що такий спосіб укладення договорів відповідає вимогам законодавства, а доводи відповідача про дефект волі, неналежну електронну ідентифікацію та неукладеність договорів є безпідставними.

Також представник позивача заперечив проти доводів щодо відсутності у нього належних повноважень, зазначивши, що справа є малозначною, а тому представляти інтереси юридичної особи у ній може особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність та не належить до осіб, визначених ст.61 ЦПК України. Просив додаткові пояснення відповідача залишити без задоволення, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

22 вересня 2026 року відповідач подав додаткові письмові пояснення у відповідь на заперечення позивача, у яких послався на ухвалу суду від 11 вересня 2026 року про витребування доказів та зазначив, що на час її постановлення у матеріалах справи був відсутній окремий документ банку, платіжної установи або платіжного сервісу, який безпосередньо підтверджував би фактичне перерахування ТОВ «Макс Кредит» 6000,00 грн за договором №00-10541445. Вказував, що сам кредитний договір та графік платежів підтверджують умови кредитування, однак не підтверджують фактичного здійснення платіжної операції, у зв`язку із чим наполягав на необхідності виконання позивачем ухвали суду та подання відповідного платіжного документа.

У цих же поясненнях відповідач звернув увагу на розбіжність у відомостях щодо номера мобільного телефону, на який направлявся одноразовий ідентифікатор при укладенні спірних договорів. Зазначав, що позивач посилається на номер НОМЕР_1 , тоді як, за твердженням відповідача, одноразовий ідентифікатор направлявся на номер НОМЕР_2 . Вважав, що така розбіжність разом із відсутністю відомостей про IP-адресу, пристрій та інших технічних даних ставить під сумнів належну електронну ідентифікацію.

24 вересня 2026 року представник позивача на виконання ухвали суду від 11 вересня 2026 року подав заяву про долучення до матеріалів справи довідки про перерахування коштів за кредитним договором №00-10541445 від 09 серпня 2025 року. Зазначив, що поданий документ є належним, допустимим та достатнім доказом фактичного надання та перерахування кредитних коштів відповідачу, підтверджує обґрунтованість заявленої за цим договором заборгованості та виконання первісним кредитором своїх зобов`язань.

29 вересня 2026 року відповідач подав додаткові письмові пояснення щодо поданих позивачем документів та розрахунків заборгованості. Щодо договору №00-10541445 відповідач вважав надану позивачем довідку про перерахування коштів одностороннім документом, який, на його думку, не є належним первинним бухгалтерським чи банківським документом та не підтверджує належним чином фактичного отримання ним кредитних коштів. Просив визнати обставину ненадання кредитних коштів доведеною та відмовити у задоволенні вимог за цим договором.

Водночас, на випадок визнання судом факту надання коштів за договором №00-10541445, відповідач зазначив, що фактично перерахована сума становила 6000,00 грн, тоді як позивач заявив 7200,00 грн як заборгованість за кредитом. У зв`язку із цим просив зменшити основний борг до 6000,00 грн та виключити із розрахунку 1200,00 грн комісії, 1800,00 грн штрафних санкцій і 2650,80 грн процентів, які вважав нарахованими неправомірно.

Щодо договору №21681-08/2025 відповідач наполягав на виключенні із розрахунку 5000,00 грн штрафних санкцій та 1000,00 грн комісії, а також на перерахунку заявлених позивачем процентів. Щодо договору №26286-07/2025 повторно послався на здійснений ним платіж у розмірі 1202,03 грн, заперечував проти зарахування 320,00 грн із цього платежу у рахунок комісії та вважав, що вказана сума мала бути спрямована на погашення основної суми кредиту. Аналізуючи поданий позивачем розрахунок заборгованості, зазначав, що станом на 09 жовтня 2025 року сума процентів становила 800,70 грн, надалі була збільшена до 1601,40 грн, а згодом - до 2402,10 грн, одночасно з відображенням 5367,79 грн штрафних санкцій, у зв`язку із чим просив зменшити розмір процентів за цим договором до 800,70 грн та повністю виключити штрафні санкції.

Також відповідач наполягав на повному виключенні із заборгованості штрафних санкцій за трьома кредитними договорами у загальному розмірі 12167,79 грн у зв`язку з їх нарахуванням у період дії воєнного стану, заперечував проти стягнення передбачених договорами комісій та просив здійснити розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До початку розгляду справи відповідач подав заяву, у якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, підтримав у повному обсязі доводи відзиву, заперечень на відповідь на відзив та поданих ним додаткових письмових пояснень і не заперечував проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання також не з`явився, просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, перевіривши доводи позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, заперечень та додаткових письмових пояснень, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст.ст.77, 78, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, допустимими - докази, отримані в порядку, встановленому законом, а достатніми - докази, які у своїй сукупності дають можливість дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом встановлено, що 09 серпня 2025 року о 17 год. 38 хв. 56 сек. між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту №21681-08/2025.

За умовами цього договору ТОВ «Стар Файненс Груп» зобов`язалося надати відповідачу кредит у розмірі 10000,00 грн на споживчі потреби строком на 120 днів. Датою надання кредиту визначено 09 серпня 2025 року, кінцевою датою його повернення - 06 грудня 2025 року.

Процентна ставка за користування кредитом становила 0,90 % на день. Договором також передбачено одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 1000,00 грн.

Графіком платежів передбачено, що 07 вересня 2025 року відповідач мав сплатити 3700,00 грн, з яких 2700,00 грн - проценти та 1000,00 грн - комісія; 07 жовтня 2025 року - 2700,00 грн процентів; 06 листопада 2025 року - 2700,00 грн процентів; 06 грудня 2025 року - 12700,00 грн, з яких 10000,00 грн - основна сума кредиту та 2700,00 грн - проценти.

Таким чином, загальна сума процентів, передбачена графіком за весь 120-денний строк кредитування, становила 10800,00 грн, а загальна вартість кредиту - 21800,00 грн.

У договорі зазначені анкетні дані ОСОБА_1 , його РНОКПП, паспортні дані, адреса, номери телефонів та банківська картка № НОМЕР_3 xx-xxxx-8661. Договір містить електронний підпис клієнта Y395.

Матеріали справи містять документ платіжної системи iPay про успішне перерахування за цим договором 10000,00 грн на платіжну картку НОМЕР_4 із зазначенням ОСОБА_1 як отримувача. Належність та фактичне використання зазначеної картки відповідачем узгоджуються із банківською випискою АТ КБ «ПриватБанк», поданою самим відповідачем.

12 липня 2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту №26286-07/2025.

За умовами цього договору розмір кредиту становив 3200,00 грн, строк кредитування - 120 днів, кінцевою датою повернення кредиту визначено 08 листопада 2025 року.

Процентна ставка становила 0,90 % на день, одноразова комісія за надання кредиту - 320,00 грн.

Згідно з графіком платежів загальна вартість кредиту становила 6976,00 грн. Перший платіж, строк сплати якого визначено 10 серпня 2025 року, становив 1184,00 грн та складався з 864,00 грн процентів і 320,00 грн комісії.

Матеріали справи містять документ платіжної системи iPay про успішне перерахування за цим договором 3200,00 грн на банківську картку НОМЕР_4 .

Із виписки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що 05 серпня 2025 року відповідач здійснив на користь IPAY_STARFIN1 платіж у розмірі 1202,03 грн. Факт здійснення зазначеного платежу позивачем не заперечується.

Відповідно до розрахунку кредитора 320,00 грн із зазначеного платежу було спрямовано на сплату передбаченої договором комісії, частину платежу - на сплату нарахованих на дату внесення коштів процентів, а 234,31 грн - у рахунок основної суми кредиту. Унаслідок цього залишок основної заборгованості зменшено з 3200,00 грн до 2965,69 грн.

Із розрахунку заборгованості також вбачається, що після здійснення платежу проценти обліковувалися за окремими розрахунковими періодами. Сума 800,70 грн, відображена станом на 09 жовтня 2025 року, надалі була віднесена до простроченої заборгованості; у наступному розрахунковому періоді розмір процентної заборгованості збільшився до 1601,40 грн, а після завершення наступного періоду - до 2402,10 грн.

09 серпня 2025 року о 17 год. 34 хв. 24 сек. між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії №00-10541445.

За умовами договору сума ліміту кредитної лінії становила 6000,00 грн, строк кредитування - 360 календарних днів, остаточною датою повернення кредиту визначено 04 серпня 2026 року, а розрахунковий платіжний період становив 15 днів.

Договором установлена стандартна процентна ставка у розмірі 0,94 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом та передбачена можливість застосування зниженої процентної ставки у розмірі 0,49 % за визначених договором умов.

Одноразова комісія за надання кредиту становила 20 % від суми кредиту, тобто 1200,00 грн.

У договорі зазначені анкетні дані ОСОБА_1 , його паспортні дані, РНОКПП, адреса та декілька контактних номерів телефону, серед яких зазначені номери НОМЕР_2 та НОМЕР_1 .

У реквізитах електронного підписання договору зазначено одноразовий ідентифікатор 63438, який направлено 09 серпня 2025 року о 17 год. 34 хв. 04 сек. на номер НОМЕР_2 та введено о 17 год. 34 хв. 24 сек.

Отже, твердження відповідача у додаткових поясненнях про направлення одноразового ідентифікатора на номер НОМЕР_2 відповідає змісту самого електронного договору. Водночас цей номер зазначений у договорі серед контактних даних ОСОБА_1 поряд з іншими номерами, у тому числі НОМЕР_1 .

На виконання ухвали суду від 11 вересня 2026 року позивач подав довідку про перерахування коштів, яка містить окремий реєстровий запис щодо ОСОБА_1 : номер договору №00-10541445, дату операції - 09 серпня 2025 року, час - 17 год. 34 хв. 56 сек., суму - 6000,00 грн, платіжну картку НОМЕР_4 та банк-емітент - АТ КБ «ПриватБанк».

Час здійснення переказу - 17 год. 34 хв. 56 сек. - слідує через 32 секунди після зафіксованого у договорі часу введення одноразового ідентифікатора та електронного підписання договору о 17 год. 34 хв. 24 сек.

Реєстровий запис містить ПІБ і РНОКПП відповідача, номер кредитного договору, суму платежу та маскований номер банківської картки, які узгоджуються з іншими матеріалами справи.

Банківська виписка, подана відповідачем, містить відомості про операції за карткою НОМЕР_4 і підтверджує фактичне користування нею ОСОБА_1 . При цьому надана виписка сформована щодо витратних операцій, а тому відсутність у ній відображення відповідного вхідного переказу сама по собі не спростовує інших доказів перерахування коштів.

Також вказано, що невдовзі після укладення спірних договорів відповідач звертався до первісних кредиторів із письмовими повідомленнями.

У зверненні до ТОВ «Макс Кредит» ОСОБА_1 назвав договір №00-10541445 від 09 серпня 2025 року, повідомив про заволодіння третіми особами отриманими за цим договором кредитними коштами, просив припинити нарахування процентів та штрафних санкцій, надати кредитні канікули або провести реструктуризацію.

У зверненні щодо договору №21681-08/2025 відповідач також повідомляв про отримання кредитних коштів і подальше заволодіння ними третіми особами та посилався на звернення до Кіберполіції.

Щодо договору №26286-07/2025 відповідач повідомляв про складне фінансове становище та просив провести реструктуризацію. Крім того, здійснення ним платежу за цим договором підтверджується банківською випискою.

Матеріали справи містять витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12025181050000331 за ознаками шахрайства. Разом з тим із наявних матеріалів не вбачається встановлення у кримінальному провадженні причетності ТОВ «Стар Файненс Груп» чи ТОВ «Макс Кредит» до шахрайських дій або факту оформлення кредитних договорів без участі ОСОБА_1

22 грудня 2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №22122025, за яким позивачу передано права вимоги до ОСОБА_1 за договорами №21681-08/2025 та №26286-07/2025.

23 січня 2026 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №23012026-МК/ЄАПБ, відповідно до якого позивачу передано право вимоги до ОСОБА_1 за договором №00-10541445.

До матеріалів справи долучені договори факторингу, реєстри боржників та документи, пов`язані з переданням прав вимоги.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст.509 ЦК України передбачено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» передбачено можливість укладення електронного договору шляхом обміну електронними повідомленнями та підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №758/14925/23 звернув увагу на необхідність перевірки достовірності, цілісності та незмінюваності електронного документа залежно від виду електронного підпису, способу надання документа суду, формату його зберігання та інших обставин.

У постанові від 08 квітня 2026 року у справі №705/1938/25 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що за умови дотримання процедури підписання електронного кредитного договору одноразовим ідентифікатором та підтвердження вчинення відповідних дій самим позичальником посилання на шахрайські дії сторонніх осіб саме по собі не свідчить про недійсність такого договору.

У цій справі відповідач у первісному відзиві не заперечував особистого здійснення технічних дій, пов`язаних із введенням одноразових ідентифікаторів, однак пояснював їх вчинення психологічним впливом третіх осіб.

Суд ураховує розбіжність між твердженням представника позивача у запереченнях від 14 вересня 2026 року про направлення одноразового ідентифікатора на номер НОМЕР_1 та змістом договору №00-10541445, згідно з яким ідентифікатор направлено на номер НОМЕР_2 .

Разом з тим така неточність у процесуальних поясненнях представника позивача не спростовує даних самого договору, оскільки обидва номери зазначені серед контактних даних ОСОБА_1 , а відповідач первісно не заперечував особистого введення одноразових ідентифікаторів.

За таких обставин відсутність окремої довідки оператора мобільного зв`язку про реєстрацію SIM-картки за відповідачем, відомостей про IP-адресу, Device ID чи окремого підтвердження BankID сама по собі не спростовує сукупності доказів, які підтверджують особисте вчинення ним дій щодо укладення договорів.

Відповідно до ч.6 ст.95 ЦПК України, якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати його оригінал, а якщо оригінал не поданий та відповідність копії оригіналу поставлена під сумнів, такий доказ не береться судом до уваги.

Разом з тим відповідач не навів конкретних ознак зміни змісту спірних договорів чи невідповідності певних їх реквізитів оригіналам. Обставини, що мають значення для вирішення спору, підтверджуються не лише електронними договорами, а й іншими взаємопов`язаними доказами.

Тому підстав для неврахування поданих документів виключно з мотивів ненадання їх паперових оригіналів суд не встановив.

Доводи відповідача про недоведеність фактичного надання кредитних коштів також не знайшли підтвердження.

Як встановлено судом, видача кредитів за договорами №21681-08/2025 та №26286-07/2025 підтверджується документами платіжної системи iPay.

За договором №00-10541445 факт перерахування 6000,00 грн підтверджується сукупністю кредитного договору, довідки про перерахування коштів, відомостей про банківську картку відповідача та його власного досудового звернення до ТОВ «Макс Кредит», у якому він повідомляв про отримані за цим договором кредитні кошти.

Зазначені докази узгоджуються між собою щодо особи позичальника, номера договору, суми кредиту та банківської картки, тоді як доказів, які б спростовували конкретні відомості про здійснення переказу, відповідачем не подано.

Відтак підстав для застосування ч.10 ст.84 ЦПК України та визнання обставини ненадання кредитних коштів за договором №00-10541445 встановленою суд не вбачає.

Оцінюючи доводи відповідача про вчинення правочинів під впливом шахрайських дій третіх осіб, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «Стар Файненс Груп» чи ТОВ «Макс Кредит» навмисно вводили відповідача в оману, діяли спільно з третіми особами, на шахрайські дії яких він посилається, або були причетними до заволодіння отриманими ним коштами.

Внесення відомостей до ЄРДР саме по собі не встановлює факту вчинення кримінального правопорушення певними особами та не підтверджує неукладення кредитних договорів.

Спірні правочини не визнані судом недійсними, а їх недійсність безпосередньо законом не встановлена, у зв`язку з чим щодо них діє передбачена ст.204 ЦК України презумпція правомірності правочину.

Зі змісту досудових звернень відповідача вбачається, що він пов`язував шахрайські дії з подальшим заволодінням третіми особами вже отриманими кредитними коштами, а не з оформленням договорів без його участі.

Тому можливе заволодіння третіми особами кредитними коштами після їх отримання відповідачем не припиняє його кредитних зобов`язань.

Посилання на ст.614 ЦК України також не звільняє відповідача від обов`язку повернути фактично отримані кошти, оскільки наведені ним обставини не є підставою припинення грошового зобов`язання.

Направлення кредиторам повідомлень про шахрайські дії та звернень про надання кредитних канікул чи реструктуризацію не призвело до зміни умов договорів. Доказів укладення сторонами відповідних додаткових угод або досягнення іншої домовленості про припинення нарахування процентів чи зміну строків виконання зобов`язань матеріали справи не містять.

Наявні у цивільній справі докази дають можливість установити обставини укладення договорів, надання кредитних коштів, виконання сторонами зобов`язань, переходу прав вимоги та розмір заборгованості незалежно від результатів кримінального провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора саме по собі не тягне недійсності такого переходу. У цьому випадку новий кредитор несе ризик несприятливих наслідків, якщо боржник виконає зобов`язання первісному кредиторові.

Доказів здійснення відповідачем після відступлення прав вимоги платежів на користь первісних кредиторів суду не надано.

Тому доводи відповідача щодо неповідомлення про відступлення права вимоги не спростовують права позивача на звернення до суду.

Разом з тим договори факторингу та реєстри боржників підтверджують перехід права вимоги, але не встановлюють для суду наперед визначеного розміру боргу. Кожна його складова підлягає окремій перевірці.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, у тому числі проценти, комісії та інші обов`язкові платежі.

Частиною 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено включення до загальних витрат за споживчим кредитом, зокрема, комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі №331/2974/23 зроблено висновок, що сама по собі назва платежу як комісії за здійснення операції з видачі кредиту не є достатньою підставою для висновку про нікчемність відповідної умови договору.

У спірних договорах розмір комісій визначений безпосередньо їх умовами, такі платежі включені до загальної вартості кредитів та відображені у графіках платежів, а тому підстав для неврахування відповідних умов договорів суд не встановив.

Щодо договору №26286-07/2025 судом встановлено, що 05 серпня 2025 року відповідач здійснив платіж у розмірі 1202,03 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості із зазначеної суми 320,00 грн зараховано у рахунок передбаченої договором комісії, 647,72 грн - у рахунок нарахованих на дату платежу процентів, а 234,31 грн - у рахунок погашення основної суми кредиту.

Унаслідок здійсненого погашення основна сума заборгованості зменшилася з 3200,00 грн до 2965,69 грн.

Оскільки комісія у розмірі 320,00 грн була передбачена договором та погашена за рахунок здійсненого відповідачем платежу, доводи відповідача про необхідність зарахування цієї суми в рахунок погашення основної суми кредиту суд відхиляє.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч.1 ст.1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 сформулювала висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після належного пред`явлення вимоги, якою строк виконання зобов`язання змінено.

Разом з тим сама дата переведення вже нарахованих процентів до простроченої заборгованості не є датою їх нарахування та не свідчить про нарахування таких процентів поза межами строку кредитування.

При вирішенні питання про розмір процентів суд також ураховує спеціальне регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Частиною 5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено максимальний розмір денної процентної ставки. З урахуванням перехідного регулювання для договорів, укладених після завершення перехідного періоду, такий розмір не може перевищувати 1 %.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2026 року у справі №552/672/23 зазначено, що імперативне законодавче обмеження максимальної денної процентної ставки підлягає застосуванню судом незалежно від доводів сторін, однак за відсутності встановленої законом нікчемності відповідної умови та самостійної вимоги про її недійсність суд не вправі довільно змінювати погоджений сторонами розмір процентів лише з огляду на його значний розмір.

Відповідач заперечував проти заявленого позивачем розміру процентів за договором №21681-08/2025, посилаючись на надмірність установленої договором процентної ставки, а також на нарахування, на його думку, договірних процентів після настання прострочення та за межами строку кредитування.

Разом з тим із умов договору та графіка платежів вбачається, що кредит у розмірі 10000,00 грн надано строком на 120 днів - з 09 серпня 2025 року до 06 грудня 2025 року. Передбачена графіком дата 07 вересня 2025 року є датою першого планового платежу, а не кінцевою датою повернення кредиту.

Процентна ставка за користування кредитом становить 0,90 % на день. Водночас визначена договором денна процентна ставка, яка враховує загальні витрати за споживчим кредитом, становить 0,98 %, тобто не перевищує встановленого законом максимального розміру денної процентної ставки 1 %. Саме тому наведені відповідачем доводи щодо значного розміру процентної ставки у річному обчисленні самі по собі не свідчать про незаконність погодженого сторонами розміру плати за користування кредитом.

Заявлені позивачем 10800,00 грн процентів відповідають їх нарахуванню за ставкою 0,90 % на день протягом установленого договором 120-денного строку: 10000,00 грн ? 0,90 % ? 120 днів = 10800,00 грн.

Отже, доводи відповідача про те, що заявлені до стягнення 10800,00 грн процентів нараховані після закінчення строку кредитування, матеріалами справи не підтверджуються.

Щодо договору №26286-07/2025 судом встановлено, що після здійсненого відповідачем 05 серпня 2025 року платежу та часткового погашення основної суми кредиту її залишок становив 2965,69 грн.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що заявлена позивачем заборгованість за процентами у розмірі 2402,10 грн сформована із трьох послідовних нарахувань по 800,70 грн.

Відображення 09 листопада 2025 року загальної суми 2402,10 грн як простроченої заборгованості за процентами не свідчить про одноразове нарахування цієї суми після закінчення строку кредитування, а відображає переведення до простроченої заборгованості процентів, нарахованих у попередні розрахункові періоди.

Тому довід відповідача про те, що належним розміром процентної заборгованості є лише 800,70 грн, ґрунтується на помилковому ототожненні дати відображення вже нарахованих процентів як прострочених із датою їх нарахування.

Заявлена до стягнення сума процентів у розмірі 2402,10 грн сформована в межах погодженого сторонами строку кредитування, у зв`язку з чим підстав для її зменшення суд не встановив.

Отже, за договором №26286-07/2025 обґрунтованими є вимоги про стягнення 2965,69 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 2402,10 грн заборгованості за процентами.

Доводи відповідача про те, що проценти за договором №00-10541445 могли нараховуватися лише протягом 30 днів, не відповідають змісту укладеного договору. Згідно з його умовами строк кредитування становить 360 календарних днів - до 04 серпня 2026 року, тоді як установлені договором 15-денні строки є розрахунковими періодами та не визначають кінцевого строку повернення кредиту.

Заявлені позивачем 2650,80 грн процентів арифметично відповідають їх нарахуванню за передбаченою договором стандартною процентною ставкою 0,94 % на день протягом 47 днів: 6000,00 грн ? 0,94 % ? 47 днів = 2650,80 грн.

Таким чином, заявлена сума процентів нарахована в межах установленого договором строку кредитування, а тому підстав для її виключення зі складу заборгованості чи зменшення суд не встановив.

Із заявлених позивачем за цим договором 7200,00 грн фактично надана відповідачу сума кредиту становить 6000,00 грн, а 1200,00 грн є передбаченою договором одноразовою комісією за надання кредиту. Зазначення позивачем цих складових у розрахунку під одним найменуванням «основна сума боргу» не змінює їх правової природи, яка визначається умовами договору та графіком платежів.

Кінцевий строк повернення кредиту за договором №00-10541445 установлено до 04 серпня 2026 року. На час звернення позивача до суду цей строк ще не настав, а доказів направлення відповідачу вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту в порядку, передбаченому ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування», матеріали справи не містять.

Водночас на час ухвалення рішення встановлений договором кінцевий строк повернення кредиту вже сплив. Предметом позову від початку є стягнення заборгованості за цим самим кредитним договором, а настання передбаченої договором календарної дати повернення кредиту не змінює ані предмета позову, ані самого грошового зобов`язання відповідача.

Після 04 серпня 2026 року кредит у розмірі 6000,00 грн відповідачем не повернуто, доказів його погашення суду не подано. За таких обставин на час вирішення справи обов`язок відповідача щодо повернення основної суми кредиту вже настав, а тому підстав для відмови у її стягненні з мотивів передчасності суд не встановив.

Строк сплати передбаченої договором комісії у розмірі 1200,00 грн відповідно до графіка платежів також настав.

Отже, за договором №00-10541445 підлягають стягненню 6000,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту, 2650,80 грн заборгованості за процентами та 1200,00 грн комісії, а всього 9850,80 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції: 5000,00 грн за договором №21681-08/2025, 5367,79 грн за договором №26286-07/2025 та 1800,00 грн за договором №00-10541445, а всього 12167,79 грн.

Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором кредиту звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка та інші платежі, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання відповідних зобов`язань, підлягають списанню кредитодавцем.

Оскільки всі три кредитні договори укладені у 2025 році, а заявлені до стягнення штрафні санкції нараховані у зв`язку з простроченням грошових зобов`язань у період дії воєнного стану, вимоги позивача про стягнення 12167,79 грн штрафних санкцій задоволенню не підлягають.

Посилання відповідача на положення ст.233 ЦК України також не дають підстав для іншої оцінки спірних правовідносин.

Для застосування наслідків, передбачених цією нормою, необхідним є встановлення сукупності обставин, а саме наявності тяжкої для особи обставини, укладення правочину саме під впливом такої обставини та на вкрай невигідних умовах. Належних і достатніх доказів існування такої сукупності обставин відповідачем не подано.

Сам по собі значний розмір процентної ставки у її річному вираженні не доводить укладення правочину під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах і не є достатньою підставою для застосування ст.233 ЦК України.

Так само відсутність окремого економічного обґрунтування механізму формування погодженої сторонами процентної ставки не спростовує умов укладених договорів і сама по собі не є підставою для звільнення позичальника від обов`язку сплати правомірно нарахованих у межах строку кредитування процентів.

Доводи відповідача про порушення його права на захист у зв`язку з ненаправленням йому паперової копії позовної заяви також не впливають на вирішення спору по суті.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач був обізнаний із предметом, підставами та розміром заявлених до нього вимог, подав відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, неодноразово подавав додаткові письмові пояснення, власні розрахунки та докази. Отже, фактичного обмеження його можливості ознайомитися із заявленими вимогами, надати свої заперечення та докази судом не встановлено.

Залишення ухвалою суду від 15 квітня 2026 року позовної заяви без руху у зв`язку з необхідністю доплати судового збору також не свідчить про недобросовісну поведінку позивача чи необґрунтоване затягування розгляду справи. Позивач у встановлений судом строк усунув відповідний недолік та доплатив судовий збір, а тому підстав для застосування положень ч.9 ст.141 ЦПК України суд не встановив.

Суд також відхиляє заперечення відповідача щодо повноважень представника позивача. З огляду на ціну позову справа є малозначною, а передбачене довіреністю обмеження повноважень представника щодо відмови від позову стосується лише відповідної розпорядчої процесуальної дії та не свідчить про відсутність у нього повноважень на представництво інтересів позивача в цій справі.

Таким чином, за договором №21681-08/2025 підлягає стягненню 21800,00 грн, з яких 10000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 10800,00 грн - заборгованість за процентами та 1000,00 грн - комісія.

За договором №26286-07/2025 підлягає стягненню 5367,79 грн, з яких 2965,69 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 2402,10 грн - заборгованість за процентами.

За договором №00-10541445 підлягає стягненню 9850,80 грн, з яких 6000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 2650,80 грн - заборгованість за процентами та 1200,00 грн - комісія.

Отже, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача за трьома кредитними договорами, становить 37018,59 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить із наступного.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 9984,00 грн.

Позовні вимоги заявлено на загальну суму 49186,38 грн, з яких суд дійшов висновку про стягнення 37018,59 грн, що становить 75,26 % від заявлених майнових вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог у розмірі 7514,15 грн.

Щодо зазначених позивачем у попередньому розрахунку судових витрат 1664,00 грн витрат, пов`язаних із витребуванням та оглядом доказів, суд враховує, що окремої вимоги про стягнення цієї суми у прохальній частині позовної заяви не заявлено. Доказів фактичного понесення таких витрат, їх розміру та необхідності суду також не подано, а тому підстав для їх розподілу немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 11, 13, 202-204, 230, 233, 509, 512-517, 525, 526, 530, 536, 610-614, 625, 627, 629, 638, 639, 1048, 1050, 1054, 1077-1082 ЦК України, п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст.12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 134, 141, 211, 223, 247, 251, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 37018,59 грн (тридцять сім тисяч вісімнадцять гривень 59 копійок), а саме:

- за кредитним договором №21681-08/2025 від 09 серпня 2025 року - 21800,00 грн, з яких 10000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 10800,00 грн - заборгованість за процентами та 1000,00 грн - заборгованість за комісією;

- за кредитним договором №26286-07/2025 від 12 липня 2025 року - 5367,79 грн, з яких 2965,69 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 2402,10 грн - заборгованість за процентами;

- за кредитним договором №00-10541445 від 09 серпня 2025 року - 9850,80 грн, з яких 6000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 2650,80 грн - заборгованість за процентами та 1200,00 грн - заборгованість за комісією.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 7514,15 грн (сім тисяч п`ятсот чотирнадцять гривень 15 копійок).

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 12 жовтня 2026 року о 12-00 год.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», вул. Лісова, буд. 2, м. Бровари, Броварський район, Київська область, 07400, код ЄДРПОУ 35625014.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.