Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №559/2046/26 — Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/2046/26

Провадження № 2/559/1744/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області у складі головуючого судді Томіліна О.М., розглянувши в м. Дубно за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та збільшення їх розміру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та збільшення їх розміру.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 10.11.2017. Від цього шлюбу сторони мають трьох дітей, двоє з яких є повнолітніми, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розлучення сторін залишилися проживати з позивачкою.

30.04.2015 Дубенський міськрайонний суд Рівненської області ухвалив рішення про стягнення аліментів з відповідача на користь позивачки на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі по 550 грн. на кожну дитину, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і до їх повноліття. Двоє старших дітей наразі є повнолітніми, а розмір аліментів на меншу дитину на даний час з урахування ЗУ «Про державний бюджет України на 2026 р.» становить 1756 грн.

На сьогоднішній день матеріальний стан відповідача дозволяє сплачувати аліменти у більшому розмірі, він є військовослужбовцем, отримує регулярно достатньо велику заробітну плату, добровільно відмовився збільшити суму аліментів, не приймає участь у додаткових витратах на дитину, а позивачка самостійно виховує і забезпечує доньку, яка навчається у Рівненському фаховому коледжі на денній формі навчання, зростає, розвивається та кожного року потребує більших витрат, зокрема, на навчання, одяг, розвиток, гуртки, лікування тощо, враховуючи значний ріст цін. Посилаючись на вищевикладене, вона просить змінити спосіб стягнення аліментів, що встановлений судовим рішенням, та стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою суду від 10.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень. Роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачці відповідь на відзив.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, надала заяву про підтримання позовних вимог і про розгляд справи в її відсутність.

Відповідач, у встановленому Законом порядку повідомлявся про час та місце розгляду справи, зокрема, оголошенням на сайті суду, в судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, відзив на позов не подав, клопотань не заявляв.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті

У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження – не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення у даній справі є 13.10.2026, тобто дата складання повного тексту рішення.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом досліджуються представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилався позивач, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Судом встановлено, що з 24.01.1998 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 10.11.2017. Від цього шлюбу сторони мають трьох дітей, двоє з яких є повнолітніми, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розлучення сторін залишилися проживати з позивачкою, що не заперечується сторонами (а.с.7,8).

30.04.2015 Дубенський міськрайонний суд Рівненської області ухвалив рішення про стягнення аліментів з відповідача на користь позивачки на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі по 550 грн. на кожну дитину, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і до їх повноліття (а.с.10). Двоє старших дітей наразі є повнолітніми, а розмір аліментів на меншу дитину на даний час з урахування ЗУ «Про державний бюджет України на 2026 р.» становить 1756 грн.

З довідки від 30.04.2026 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у Рівненському фаховому коледжі інформаційних технологій на денній формі навчання по 30.06.2028 (а.с.9).

Згідно з ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

У статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Як роз`яснено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду позовну заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я.

Згідно з ч.3 ст.181 ЦПК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За змістом наведеної норми суд визначає аліменти на утримання дитини у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором за заявою одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів.

При цьому, закон не визначає обов`язкових умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.

Вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.

Положеннями статей 12, 81 ЦПК України передбачений обов`язок кожної із сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається кожна із сторін як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із позовом, позивачка просила змінити спосіб стягнення аліментів і встановити їх у частці від доходу відповідача, посилаючись на вищеперелічені обставини, що свідчать про те, що визначений розмір аліментів є наднизьким, дитина об`єктивно потребує більших витрат, а відповідач добровільно відмовився збільшити суму аліментів, проте має можливість сплачувати їх у більшому розмірі у частці від доходу, оскільки працевлаштований (є військовослужбовцем).

Тобто, позивачка в даній цивільній справі визначила предметом позову зміну способу стягнення аліментів - їх присудження в розмірі 1/4 частки від доходу батька дитини.

Відповідач заперечень на позов не подав, не спростував твердження позивачки, зокрема про те, що є працездатним та працевлаштованим, не повідомив про наявність інших утриманців.

Проводячи оцінку представлених доказів, досліджених судом обставин, суд виходить з того, що позивачкою належним чином доведено, що визначений розмір аліментів є наднизьким, дитина потребує більших витрат, а відповідач має можливість сплачувати їх у більшому розмірі у частці від доходу, за відсутності заперечень з його боку. При цьому цілком логічними є твердження позивачки, що з урахуванням загальновідомого росту цін, зростання та розвитку дитини, аліменти в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що, з урахування ЗУ «Про державний бюджет України на 2026 р.» становить 1756 грн., є наднизькими та не можуть у достатній мірі забезпечити право дитини на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

На підставі викладеного необхідно дійти до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити та змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30.04.2015, та стягувати в подальшому з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку як про це просить позивачка, враховуючи принцип диспозитивності, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, що буде розумним, достатнім і справедливим та відповідатиме інтересам дитини, і водночас таким, що не порушить права та інтереси позивачки та відповідача.

У п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.04.2006 зазначається, що у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, то у відповідності до положень ч. 9 ст. 10, ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача у дохід держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.141, 180-183 СК України, ст.ст.5, 10-13, 76-82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30.04.2015 у справі №559/684/15-ц, та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду безпосередньо або через Дубенський міськрайонний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено 13.10.2026.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя О.М. Томілін