Вирок від 27 вересня 2026 р. у справі №521/8951/23 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

521/8951/23

1-кп/521/564/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Одеса, в порядку спеціального судового провадження кримінальне провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 62023150010000109 від 30.01.2023 року за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ямне, Великописарівського району Сумської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно зі ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон) Державна кримінально-виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Частиною 1 ст. 6 вказаного Закону Державна кримінально-виконавча служба України здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори є правоохоронними органами.

Відповідно до ст. 18 Закону, посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов`язані, зокрема:

-виконувати покарання відповідно до вимог кримінально-виконавчого законодавства;

-забезпечувати дотримання прав людини і громадянина, реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань;

-виконувати вироки, постанови і ухвали суду, а також рішення, прийняті прокурорами і слідчими в установленому законом порядку і в межах їх компетенції; тримати осіб, узятих під варту;

-забезпечувати охорону, ізоляцію та нагляд за засудженими і особами, узятими під варту; здійснювати заходи щодо розшуку осіб, які вчинили втечу з установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, та засуджених, які ухиляються від покарань, не пов`язаних з позбавленням волі;

-забезпечувати додержання вимог законодавства з охорони державної таємниці, праці та навколишнього середовища, санітарно-епідеміологічного нагляду і правил пожежної безпеки;

-здійснювати інші повноваження, передбачені законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону, громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально- виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу, відповідно до тексту якої вступаючи на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України, клянуться завжди залишатися відданим Українському народові, неухильно додержуватися Конституції та законів України, бути чесним, гуманним, сумлінним і дисциплінованим, зберігати державну та іншу охоронювану законом таємницю. Присягають з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов`язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина, всіляко сприяти зміцненню правопорядку. У разі порушення присяги готовий нести відповідальність, установлену законом.

З огляду на це, ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби дільниці слідчого ізолятора Державної установи «Снігурівська виправна колонія №5», відповідно до ст.ст. 6 Закону та ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», являвся представником установи виконання покарань, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України та здійснює правозастосовні та правоохоронні функції, тобто був працівником правоохоронного органу.

Так, після початку збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, що переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України, констатоване на найвищому юридичному рівні Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Агресія проти України» A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 та проміжним рішенням Міжнародного суду Організації Об`єднаних Націй від 16.03.2022, збройні формування Російської Федерації, крім інших сухопутних територій, в строк до 03.03.2022 зайняли міста Херсон, Генічеськ, Скадовськ, Олешки, Каховку, Нову Каховку, Голу Пристань Херсонської області, м. Снігурівку Миколаївської області, тимчасово окупувавши зазначені території в межах Херсонської та Миколаївської областей, із розташованими в них державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об`єктами, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами.

З метою встановлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади на територіях населених пунктів Херсонської, Миколаївської областей, представниками Російської Федерації з числа своїх громадян, громадян України та місцевого населення Херсонської області були сформовані незаконні органи влади, які виконують функції, в тому числі, правоохоронних органів, тим самим вчиняють діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація російською федерацією територій України незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1-1 цього Закону тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 9, ст. 19 цього Закону державні органи, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану. Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність, передбачену законом.

Так, у травні-червні 2022 року, більш точний час не встановлено, однак не пізніше 10.06.2022 окупаційною владою Російської Федерації на тимчасово окупованій території м. Херсон, незаконно створено орган влади Управління служби виконання покарань по Херсонській області, поклавши на вищевказаний орган виконання аналогічних завдань, які визначені для Державної кримінально-виконавчої служби України, однак які реалізуються в інтересах окупаційної влади Російської Федерації зі здійснення заходів щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

У цей же період, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання Російською Федерацією території м. Херсон та інших населених пунктів Херсонської, Миколаївської областей, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади Російської Федерації, бажаючи допомогти окупаційній адміністрації Російської Федерації та зробити свій особистий внесок для утворення та функціонування на території Херсонської і Миколаївської областей системи органів державної влади Російської Федерації, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади, в порушення вимог ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в червні 2022 року, більш точний час не встановлений, в період проведення військових дій на території Херсонської і Миколаївської областей, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, надав добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою Російської Федерації та добровільно зайняв в незаконному правоохоронному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, посаду інспектора відділу комунально-побутового забезпечення Херсонського слідчого ізолятора №1 Управління служби виконання покарань по Херсонській області, що знаходилася за адресою: місто Херсон, вул. Дружби 4, після чого останній розпочав виконувати вказівки і розпорядження керівників окупаційної адміністрації Російської Федерації на вищевказаній посаді.

З огляду на викладене ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України, а саме у добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.

Дане кримінальне провадження, як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалось за відсутності обвинуваченого (in absentia), котрий показань суду не надавав.

ЄСПЛ визнає, що хоча право обвинуваченого бути судимим у його присутності в Конвенції прямо не згадується, воно має «першорядне значення». Під час слухання людина володіє таким процесуальним правом як право фізично постати перед судовим посадовцем («Мулен проти Франції» (3710/406), (2010) §118; «Оджалан проти Туреччини» (46221/99), Велика палата (2005) §103; «Медведєв проти Франції» (3394/03), Велика палата (2010) §118). Право обвинувачених на особисту присутність вимагає, щоб влада досить завчасно інформувала їх самих (а також їх захисників) про дату і місце слухань, викликала їх до суду.

Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях, […]; супроводжуватися дотриманням гарантій, відповідних важливості такого рішення; і не повинна вступати в протиріччя з громадським інтересом («Колоцца проти Італії» (9024/80), (1985) §28; «Пуатрімоль проти Франції» (14032/88), (1993) §31; «Ермі проти Італії»(18114/02), Велика палата (2006) §73).

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був […] повідомлений про судовий розгляд, […]. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд in absentia допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді […] («Пелладоах проти Нідерландів» (16737/90), (1994) §41; «Пуатрімоль проти Франції» (14032 / 88), (1993) §34).

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст.323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.

Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 17.03.2023 року у справі №487/1406/23 надано дозвіл про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62023150010000109 від 30.01.2023 відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_7 будучи обізнаним, що відносно нього розпочато кримінальне провадження, що йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та обвинувальний акт відносно нього перебуває на розгляді в суді, в судові засідання неодноразово не з`являвся.

Судом вживалися заходи для виклику обвинуваченого для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим викликався в судові засідання в порядку ст. 323 КПК України. Так, повістки про виклик на кожне судове засідання були опубліковані у засобах масової інформації загальнодержавної сфери у виданні «Урядовий кур`єр», та «Голос України» та офіційному веб-сайті Хаджибейського районного суду м. Одеси.

У той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_7 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою.

Під час досудового розслідування підозрюваного ОСОБА_7 було оголошено у розшук постановою слідчого від 01.02.2023 року, оскільки останній переховувався від органу досудового розслідування.

Органом досудового розслідування вживалося всіх можливих, передбачених вимогами КПК України заходів для виклику та розшуку ОСОБА_7 , щоб забезпечити останній можливість безпосередньо та через обраного захисника реалізовувати права підозрюваної на стадії досудового розслідування.

Після постановлення ухвали слідчого судді про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_7 , відповідно до вимог ч.4 ст. 46 КПК України, ст.42 КПК України, п.8 ч.2 ст.51 КПК України та ч.2 ст. 297-5 КПК України реалізацію прав підозрюваного (обвинуваченого) здійснював його захисник, який отримував необхідні процесуальні документи, захисник знайомився з матеріалами кримінального провадження.

Крім цього, відповідно до ухвали Малиновського районного суду м.Одеси від 20.03.2024 року здійснювалось спеціальне судове провадження у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 , в судовому засіданні приймав участь захисник ОСОБА_6 , яка була ознайомлена з матеріалами кримінального провадження.

Під час здійснення спеціального судового провадження судом вживалися заходи про виклик обвинуваченого для забезпечення його доступу до правосуддя, який у кожне судове засідання викликався у порядку ст.323 КПК України шляхом розміщення публікацій оголошень про виклик обвинуваченої у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газетах «Урядовий кур`єр» та «Голос України», та на сайті «Судова влада України».

Захисник обвинуваченого здійснював захист обвинуваченого: приймав участь у дослідженні доказів під час судового розгляду, виступав у дебатах.

Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у цьому кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваної та обвинуваченого ОСОБА_7 на захист та доступ до правосуддя.

У свою чергу суд звертає увагу на те, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений був проінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.

Аналіз наявних матеріалів справи свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника; в) бути осудженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника безплатно для нього. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_7 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_7 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

За таких обставин, відповідно до вимог ст.323 КПК України, суд вважає що є всі правові підстави проводити розгляд цього кримінального провадження за правилами спеціального судового провадження.

Враховуючи порядок, визначений вимогами КПК України, здійснення спеціального судового провадження, яке проводиться за відсутністю обвинуваченого, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду. При цьому судом забезпечено застосування до обвинуваченого належної правової процедури в контексті приписів вимог ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а тому поріг вимогливості до доказування у цьому випадку має бути підвищений.

Прокурором долучено у судовому засіданні під час судового розгляду процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Прокурор у ході судових дебатів висловив позицію щодо повної доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Просив визнати обвинуваченого ОСОБА_7 винним та призначити покарання у вигляді у виді п`ятнадцяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правозахисних і правоохоронних органах та займатися діяльністю яка пов`язана з наданням публічних послуг строком на п`ятнадцять років з конфіскацією усього особистого майна, та позбавити звання «старший лейтенант внутрішньої служби».

У судових дебатах захисник обвинувачуваного ОСОБА_7 - ОСОБА_6 зазначив, що вина його підзахисного не доведена, просила винести виправдувальний вирок.

Відповідно до ст. ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 17.03.2023 року (справа 487/1406/23, пр. № 1-кс/487/707/23), по даному кримінальному провадженню здійснювалося спеціальне досудове розслідування.

На підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які були досліджені судом:

- рапорт оперуповноваженого Першого оперативного відділу ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві від 30.11.2022, відповідно до якого в ході виконання доручення ним проведено допит свідків з числа працівників ДУ «Снігурівської виправної колонії № 5», які дійсно знають та підтверджують, шо їх колишні працівники, у тому числі ОСОБА_7 виїхали до м. Херсону де працевлаштувались до незаконного правоохоронного органу, а саме «Федеральной службы исполнения наказаний по Херсонской области» на території окупованого м. Херсону;

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.11.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_8 впізнав на фотознімках під номером 4 ОСОБА_7 , як особу яка перейшла на бік ворога. На задані слідчим питання пояснив, що відбував покарання в ДСР ВК №90 у м. Херсоні. Приблизно в кінці вересня 2022 їх, як ув`язнених вивозили на ремонтні роботи до Управління юстиції в Херсонській області, яке створено РІ, та яке знаходиться біля ВК №61. Під час ремонтних робіт він бачив ОСОБА_7 , який перейшов на бік ворога;

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.11.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_9 впізнав на фотознімках під номером 4 ОСОБА_7 , як особу яка перейшла на бік ворога. На задані слідчим питання пояснив, що знаходився в СІЗО №28 м. Херсона , та в липні 2022 бачив у вказаному СІЗО ОСОБА_7 ;

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.01.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_10 впізнав на фотознімках під номером 4 ОСОБА_7 , як особу яка перейшла на бік ворога. На задані слідчим питання пояснив, що ОСОБА_7 займав посаду старшого інспектора комунально-побутового забезпечення в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» при окупаційній владі РФ;

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.01.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_11 впізнала на фотознімках під номером 4 ОСОБА_7 , як особу яка перейшла на бік ворога. На задані слідчим питання пояснила, що ОСОБА_7 займав посаду інспектора комунально-побутового забезпечення оскільки вона бачила його особисто в СІЗО;

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.01.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_12 впізнав на фотознімках під номером 4 ОСОБА_7 , як особу яка перейшла на бік ворога. На задані слідчим питання пояснив, що ОСОБА_7 займав посаду старшого інспектора комунально-побутового обслуговування в СІ №1 м. Херсона Управління виконання покарань по Херсонській області;

- витяг з наказу від 21.08.2010 № 41 о/с, відповідно до якого ОСОБА_7 , призначено, молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки Снігурівської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№5), присвоївши спеціальне звання «молодший сержант внутрішньої служби»;

- наказ від 28.07.2021 № 154/ос, відповідно до якого ОСОБА_7 призначено начальником дільниці - начальником відділення соціально-психологічної служби дільниці слідчого ізолятора державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)»;

- витяг з наказу від 31.12.2020 № 253/ос, відповідно до якого ОСОБА_7 присвоєно чергове спеціальне звання «старший лейтенант внутрішньої служби»;

- біографічна довідка, складена на ОСОБА_7 , який працював начальником відділення соціально-психологічної служби дільниці слідчого ізолятора державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)», щодо переміщення останнього по службі в органах УДПтС України у період з 05.2010.

- витяг з наказу від 02.02.2023 № 12-ОС про звільнення ОСОБА_7 ..

Також вина обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджуюся наступними показами свідків:

- судом досліджено допит свідка ОСОБА_11 , в порядку ч.11 ст.615 КПК України, яка показала, що до вторгнення російських військ при українській владі працювала інспектором з обліку оперативного відділу ДУ «Херсонський слідчий ізолятор». Звільнена наказом від 13.05.2022 року за №45 - ОС. В її посадові входило: облік осіб і корисподенції щодо осі, які утримувалися в установі ДУ «Херсонський слідчий ізолятор», а також діловодство відділу. Нова окупаційна адміністрація приблизно прибула в 11 чи 12 травня 2022 року. Вранці сказали, що збирають у клубі для представлення нової влади. Зібралися в клубі, прийшов ОСОБА_13 із декільками людьми озброєними, і повідомив що з цього моменту він буде керувати, а також вказана установа переходить під його керування. Також він пропонував роботу, що все буде добре. Наступного дня вже було по іншому. Наступного дня коли прийшли на роботу двері вже були зачинені (основний вхід в установу), який на той момент знаходився на вулиця Дружби 4, місто Херсон. На вказаній адресі знаходяться адмін будівлі, а також через нього відбувається вхід на охоронювану територію. Через вікна дверей було видно, що вони закладені мішками, коли співробітники стукали вийшов озброєний чоловік, який сказав, щоб викликали керівництво. Через деякий час приїхав ОСОБА_14 , із озброєннями людьми і сказав щоб всі підіймалися в актовий зал.В подальшому він почав кричати, що інспектори залишили місце роботи і тому вимушені були запросити росіян. В подальшому він сказав, що він буде захищати тих людей, які будуть працювати, а тих хто ні, у нього є особові справи і ви зрозумієте як все буде і що буде. В той же день він представив нового керівника СІЗО - ОСОБА_15 , якого свідок раніше не знала. Між ними ходили слухи, що він працював у Північно - виправній колонії №90. В той же день ОСОБА_13 повідомив, що його призначено на посаду «Начальника управления служби исполнения наказаний по Херсонской области» військовою адміністрацією. Тютюрай останній вже сам назначав на призначення, але яким чином він його призначив мені не відомо. Він його призначив на посаду «Начальника следственного изолятора №1». Вище описані події могли бути 12 чи 13 травня, точної дати свідок не пам`ятає, а збирали їх зранку приблизно з 08.00 години. Після цього свідок продовжила працювати не залишаючи місце роботи у зв`язку з погрозами та наявності відомостей щодо членів сім`ї в особовій справі. Мотивом також було те, що необхідно було дооформити документи на звільнення. Свідок займалася діловодством та реєстрацією документів. Вона писала заяву у Північній виправній колонії №90 на базі якої тоді було управління - там знаходилися кадри, фінансовий відділ, керівництво там знаходилося. В сізо перебувало керівництво СІЗО, спецвідділ, відділ режиму та безпеки, відділу охорони - технічні засоби, точні функції свідку не відомі, відділ кадрів, відділу комунально - побутового забезпечення, відділ соціально - виховної роботи, бухгалтерія. З приводу перейменування відділів свідку не відомо нічого, з приводу бланків то їх не було, оскільки повідомляли, що це перехідний період, вся документація підписувалася за підписом нового директора.Але було зрозуміло, що на території ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» почала діяти окупаційна влада.

Влітку, точного часу свідок не пам`ятає, їй усним наказом ОСОБА_16 повідомив, щоб вона завела журнал реєстрації осіб, які входять на охоронювану територію установи. Охоронювана територія - це місце де утримувалися засуджені та ув`язнені. Щодо процедури входу може пояснити наступне, що до неї приводили відповідальні за відділи особи людей, яких необхідно було провести на охоронювану територію. Ці люди надавали документи, а саме паспорти і в журналі свідок фіксувала їх дані, та в подальшому виписувала корінці перепусток.

Приблизно в літку, точного часу не пам`ятає, до неї в кабінет прийшли чи їх привели ОСОБА_17 та ОСОБА_7 та останні повідомили, що вони будуть новими співробітниками установи. В подальшому вона взяла їх українські паспорти та здійснила їх реєстрацію у журналі та видала перепустки. Під час розмови з`ясувалося, що вони були працівниками установи №5 у Миколаївській області. Таку інформацію повідомив ОСОБА_7 .

Точної посади яку зайняв ОСОБА_17 , їй не відомо, однак він міг бути або заступником начальника відділу режиму та безпеки чи старшим інспектором. Що входило в їх обов`язки мені не відомо та чим там займалися мені також не відомо.Як він був призначений на посаду свідку не відомо, оскільки це все відбувалося на базі управління, в СІЗО люди приходили уже по факту влаштування. ОСОБА_7 був інспектором відділу комунального побутового забезпечення, який займався забезпеченням СІЗО, тобто продуктами, ремонтами, точно свідок не знаю. ОСОБА_7 вона бачила кожен, оскільки він проходив коридором, а з Шахом свідок бачилась рідко, оскільки по роду його діяльності він часто перебував на охоронюваній території. ОСОБА_7 ніколи не вдягав форменний одяг, а ОСОБА_17 ходив в зеленому форменному одязі, можливо з розпізнавальними знаками, але якими свідку не відомо, оскільки свідок останнього рідко бачила.Щодо підтримки ОСОБА_7 та ОСОБА_17 окупаційної влади, нового керівництва, або навпаки свідку нічого не відомо. Керівником ОСОБА_17 був відкомандирований ОСОБА_18 , який виконував обов`язки начальника відділу режиму та безпеки.Керівником ОСОБА_7 був начальник відділу комунального побутового забезпечення - ОСОБА_19 , прізвище не пам`ятає. Говороли, що він також являється заступником начальника СІЗО.В середині жовтня перестала працювати в СІЗО. Тоді і приблизно перестала їх бачити;

-судом досліджено допит свідка ОСОБА_9 , в порядку ч.11 ст.615 КПК України, який показав, що з 2021 року він затриманий та тримався під вартою в Державній установі «Херсонський слідчий ізолятор», який розташований за адресою: місто Херсон, вулиця Перемоги 10, за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. 24.02.2022 року під час вторгнення на території України з боку РФ я знаходився на території слідчого ізолятору. Співробітників Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, які добровільно зайняли посади у незаконному правоохоронному органу створеного на тимчасово окупованій території Херсонській областбуло багато, але більше за все свідку запам`ятався ОСОБА_17 , якого представили як помічника начальника з режиму та нагляду, який постійно проводив обшуки в камерах, наносив тілесні ушкодження гумовими кийками ув`язненим. Так може сказати, що бачив ОСОБА_17 у форменому обсязі, чи український чи російських тобто був без знаків розрізнення. Один раз бачив, що останній перебував в українській формі на якій була російська нашивка - російський прапор. Для себе свідок чітко розумів, що це новий працівник незаконно створеного правоохоронного органу. До цього часу він не бачив його в установі. Він приступив до функціональних обов`язків незаконного правоохоронного органу у червні 2022 року. Крім ОСОБА_17 свідку також відомий старший інспектор комунально побутового забезпечення або начальника комунально- побутового забезпечення ОСОБА_7 , який керував на території установи усім, що пов`язано з будівництвом, погрузкою-розгрузкою будівельних матеріалів, ремонтом приміщень. Проте свідка до господарських робіт не залучали з причини того, що свідок підслідний. Але вікно камери, в якій свідок перебував, виходило на головну алею повз корпус та внутрішній двір частіше проходили господарські роботи. В зв`язку з чим він був свідком проведення господарських робіт під керівництвом ОСОБА_7 , а також як іншими офіцерами надавались вказівки ОСОБА_7 , але особисто він з ним не контактував. Проте розумів, що це новий працівник незаконно створеного правоохоронного органу «федеральной службы исполнения наказаний» . Перший раз свідок його побачив приблизно на початку літа, а саме червня 2022 року, де він працював раніше не відомо.

Від допиту інших свідків прокурор відмовився. Інших свідків як сторона обвинувачення, так і сторона захисту не заявляли.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питань щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недостовірними, неналежними чи недопустимими.

Проаналізувавши досліджені докази у справі в сукупності, суд вважає їх достовірними, допустимими, об`єктивно та послідовно підтверджуючими встановлені судом обставини та винність ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення. Суд сприймає як належні та достатні докази показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , оскільки їх покази були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, а саме щодо часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, були логічними та узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами. Судом також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого. Крім того, зазначені свідки були у встановленому КПК порядку приведені до присяги та попереджені про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.

Необхідно зазначити, що під час розгляду кримінального провадження, суд повинен керуватися стандартом доведеності вини «поза розумним сумнівом», який означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було учинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, поза розумним сумнівом.

Виходячи з зазначеного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_7 , будучи громадянином України, добровільно зайняв в незаконному правоохоронному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, посаду інспектора відділу комунально-побутового забезпечення Херсонського слідчого ізолятора №1 Управління служби виконання покарань по Херсонській області, що знаходилася за адресою: місто Херсон, вул. Дружби 4, після чого розпочав виконувати вказівки і розпорядження керівників окупаційної адміністрації Російської Федерації на вищевказаній посаді, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_7 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Обставин, які б, відповідно до вимог ст. 66 КК України, пом`якшували покарання ОСОБА_7 судом не встановлено.

Обставин, які, відповідно до вимог ст. 67 КК України, обтяжують покарання ОСОБА_7 судом не встановлено.

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_7 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді п`ятнадцяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правозахисних і правоохоронних органах та займатися діяльністю яка пов`язана з наданням публічних послуг строком на п`ятнадцять років з конфіскацією усього особистого майна.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу, вчинив особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, суд вважає за необхідне на підставі ст. 54 КК України, позбавити його спеціального звання - «старший лейтенант внутрішньої служби».

При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_7 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність кількох обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_7 не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.

Таке покарання стосовно ОСОБА_7 на переконання суду, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним, так і іншими особами кримінальних правопорушень.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, на стадії досудового розслідування запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 не обирався, станом на час завершення розгляду судом даного кримінального провадження обвинувачений не був затриманий та доставлений до суду.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 знаходиться у розшуку, відсутність з боку сторони обвинувачення відповідного обґрунтованого клопотання про застосування запобіжного заходу, суд вважає, що підстави для застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу до набрання цим вироком законної сили відсутні.

Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.

Відомості про речові докази у матеріалах провадження відсутні, тому питання про долю речових доказів судом не вирішується.

Цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 374 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правозахисних і правоохоронних органах та займатися діяльністю яка пов`язана з наданням публічних послуг, строком на 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією всього особистого майна.

На підставі ст. 54 КК України позбавити ОСОБА_7 спеціального звання - «старший лейтенант внутрішньої служби».

Строк відбуття основного покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту його фактичного затримання.

Строк додаткового покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правозахисних і правоохоронних органах та займатися діяльністю яка пов`язана з наданням публічних послуг ОСОБА_7 рахувати з моменту відбуття основного покарання.

Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Хаджибейський районний суд міста Одеси протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1