Вирок від 11 жовтня 2026 р. у справі №544/2387/26 — Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/2387/26

пров. № 1-кп/544/145/2026

Номер рядка звіту 23

В И Р О К

іменем України

12 жовтня 2026 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду по вул. Ярмарковій, 17 обвинувальний акт у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР) за № 12026170580000185 від 15.05.2026, стосовно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, перебуває на обліку в РЦЗ, освіта повна загальна середня, не одруженого, утриманців не маючого, інвалідом не являється, участі в бойових діях не приймав, депутатом не являється, раніше не судимого,

за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

із участю сторін кримінального провадження із боку обвинувачення: начальника Пирятинського відділу Лубенської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_4 , прокурорів Пирятинського відділу Лубенської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_7 , із боку захисту обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_8 ,

у с т а н о в и в :

Згідно актового запису № 3770 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є біологічною матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Так, у період часу з 25.11.2025 по 14.05.2026 ОСОБА_3 умисно вчиняв психологічне та фізичне насильство по відношенню до своєї матері ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із якою спільно проживає. Тобто на його дії поширювалася сфера дії Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», оскільки відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 3 предметом регулювання вищевказаного закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству осіб, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю. Так, 25.11.2025, приблизно о 01 год. 25 хв., ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_2 , вчинив відносно матері ОСОБА_7 психологічне та фізичне насильство, у вигляді висловлювання нецензурною лайкою, приниженні людської честі та гідності, залякуванні та погроз в бік потерпілої фізичною розправою, та вдарив палицею по спині, чим вчинив домашнє насильство відносно ОСОБА_7 , в результаті чого їй завдана психологічна шкода. Постановою судді Пирятинського районного суду Полтавської області від 05.01.2026 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень.

Також, 25.11.2025, приблизно о 02 год. 37 хв., ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за адресою свого проживання: АДРЕСА_2 , порушив терміновий заборонний припис, вчинивши повторно психологічне насильство відносно матері ОСОБА_7 , чим завдав психологічну шкоду. За вказані дії, постановою судді Пирятинського районного суду Полтавської області від 05.01.2026 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 173-8 КУпАП та накладено адміністративне стягнення У виді штрафу в розмірі 340 гривень.

Також, 15.04.2026, приблизно о 20 год. 30 хв., ОСОБА_3 , перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_3 , повторно протягом року вчинив домашнє насильство фізичного характеру відносно матері ОСОБА_7 , а саме хапав руками за руки, ноги, шию та не давав змоги вийти з квартири, пошкодив належний потерпілій мобільний телефон, чим вчинив домашнє насильство відносно ОСОБА_7 , чим завдав психологічну шкоду. Постановою судді Пирятинського районного суду Полтавської області від 01.05.2026 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень.

У відповідності до висновку судово-психологічної експертизи № 238 від 16.06.2026, конфліктна та агресивна поведінка ОСОБА_3 (крики, образи, приниження, дорікання, претензії, погрози, псування майна, фізичний вплив) по відношенню до ОСОБА_7 постають психотравмувальними, істотно впливають на її звичну життєдіяльність, знижують загальну якість життя, спричиняють інтенсивні психологічні (моральні) страждання. Отже, ОСОБА_3 , маючи єдиний умисел на вчинення домашнього насильства, систематично, а саме: 25.11.2025, 15.04.2026 та 30.04.2026 вчиняв фізичне та психологічне насильство щодо особи, із якою перебуває у сімейних відносинах, а саме відносно своєї матері ОСОБА_7 , що призвело до психологічних страждань останньої.

Обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні визнав в повному обсязі, пояснив, що було, що його притягували до адміністративної відповідальності. Він тоді тимчасово працював, на зароблені кошти купував алкогольні напої, або його пригощали. З матір`ю і сестрою інколи сварився. Коли душив матір не пам`ятає. Психічну хворобу почав відчувати після армії, у нього була травма голови. Коли проходив службу в оеопі на нього упала балка, він лежав під нею, потім його витягли, після чогоне лікувався. З армії списали не за станом здоров`я, а з підстав того що у нього зник безвісти брат. Ні одна частина не захотіла його брати, бо були довідки лікарів, що він хворий. Він там просто працював, бо не було висновку. Групу інвалідності йому не дали, бо потрібен висновок суду. Щодо призначення покарання, то просив його суворо не какрати, не позбавляти волі, а направити на лікування.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_9 у судовому засіданні просив суд врахувати пом`якшуючі обставини та призначити ОСОБА_3 покарання не пов`язане з реальним позбавленням волі та застосувати до нього примусові заходи медичного характеру враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи щодо потреби у застосуванні таких заходів.

Потерпіла ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що обвинувачений її син, раніше вони жили у Чернігівській області. Син після закінчення школи поїхав на роботу у Київ, працював на будівництві, почав вживати алкогольні напої. З нею проживає 6 років з 2020 року. Його побили, була травма голови, оглух на ліве ухо і вони його з покійним батьком забрали проживати у Кручу. Поки батько був живий, син вів себе спокійно. Коли син 2,5 роки служив у ОСОБА_10 там його лікували у психіатричній лікарні з 2023 по травень 2025 року. Її менший син пропав безвісти, вона зібрала усі необхідні документи і забрала ОСОБА_11 додому. Йому дали відстрочку до вересня 2026 року у звязку з безвісти зниклим братом, він не списаний. Коли син повернувся, додому почалися сварки, коли той вип`є, коли тверезий такого немає. Його були побили у 2012 році, лежав у лікарні у Києві, Борисполі, робили МРТ у 2018 році. Лікування у психіатричній лікарні проходив лише коли служив у ОСОБА_10 . Тут не лікувався і на обліку не перебував. Коли був вдома, то уже тоді звернтався до психіатра, нарколога, щоб оформити групу. Вони пройшли усіх лікарів, потрібно було полежати у стаціонарі у лікарні у неврології. Син полежав там 3 дні, потім пішов напився і його вигнали звідти. У листопаді 2025 року вона робила ремонт у квартирі, син був у нетверезому стані, йому усе не подобалося, вів себе агресивно, трощив речі, телевізор, ударив її ціпком по спині. Поліція до них приїжджала майже кожин день, як тільки син вип`є, так і скандал. Фізичну силу до неї приміняв не кожен раз, бо вона тікала з дому. У нетверезому стані бігав по вулиці босий, кричав, люди знімали його на телефон. Вона викликала поліцію і швидку допомогу, щоб його угомонили і він заснув. З квітня місяця веде себе спокійніше, алкоголь не вживає. Він п`є, коли у нього є гроші. Син трохи працював, напився, загубив паспорт і телефон, але тоді йому їх повернули. Зверталися до психіатра, але вона сказала, що не може надати направлення на лікуванн, бо таких багато, аби через суд, по закону. Після того як пройшов суд, він з`явився у суд випивший, почав скандалити, викликали поліції, прямо звідти повезли у лікарню, дали укол, супроводжуючого, вона найняла таксі і повезли його на лікування від алкоголізму у Полтаву. Там він пробув 10 чи 12 днів. Щоб йому доїхати додому, її донька вислала йому гроші 1500,00 грн., які він розтратив, жив 5 днів на вокзалі, потім приїхав додому електропотягом. Тоді у нього знову украли паспорт і телефон. Усе вони недавно відновили. Коли син вип`є веде себе неадекватно, кричить, буянить, а на наступний день нічого не пам`ятає, каже, що такого не робив. Стане дивиться у сервант і з кимось розмовляє, наче когось там бачить. Викладене в обвинувальному акті усе відповідає дійсності, він її душив, тоді вона потрапила до реанімації. Тому потерпіла боїться залишатися з сином, відчуває від нього загрозу. Такі дії він чинив і відносно своєї сестри. Коли ОСОБА_7 виписали з лікарні, вона забрала матір до себе у Київ, син проживав сам два тижні. Вони приїхали з донькою зібрати речі, ОСОБА_11 був п`яний, накинувся на доньку, виражався нецензурно, зірвав з неї сережку. Потім з вікна, вони мешкають на першому поверсі, повикидав сіль, нову мікрохвильовку, інші речі. Його поліцейські насилу зняли з вікна, він тримав ніж у руках, скрутили його, лікар швидкої зробив йому укол. Вони з донькою зібрали речі і поїхали у Київ. Зараз син п`є біфрен, йому призначив лікар. Щодо міри покарання, просить не позбавляти його волі, а щоб його пролікували, бо він веде себе неадекватно, не контролює себе. Претензій матерального характеру вона до сина не має, він постійно ніде не працює, перебивається тимчасовими заробітками.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що обвинувачений і потерпіла її сусіди. У даному будинку свідок проживає недавно, місця три, вони з чоловіком переселенці, тому мешканців дуже добре не знає. Одного разу був випадок, що ОСОБА_11 , був на підпитку, вів себе неадекватно, і у нього виникла сварка з матір`ю. ОСОБА_7 прибігла до них додому і сказала, що ОСОБА_11 б`ється з ОСОБА_13 її дочкою. Коли свідок забігла до квартири то побачила, що ОСОБА_13 лежала на дивані і відвибалася від ОСОБА_11 ногами, а той стояв над нею та виражався нецензурно. Вона покликала ОСОБА_14 , він поговорив з ОСОБА_11 , вони покурили, ніби усе улагодилося. ОСОБА_7 свідок забрала до себе додому, доки ОСОБА_11 заспокоїться і засне. Ці події відбувалися десь у травні-червні місяці. Коли ОСОБА_11 перебував у стані алкогольного сп`яніння, то кричав на матір, вона їй про це розповідала. Як часто останній вживав алкогольні напої, свідок не знає. Зараз вона із сусідами часто не бачиться, бо пенсія маленька і вона підробляє. Коли ОСОБА_11 вів себе неадекватно, то викидав речі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що він є сусідом ОСОБА_16 . У даний будинок вони переїхали у травні 2026 року, як переселенці. Одного разу сусідка прибігла у сьозах до них додому, сказала, що ОСОБА_11 вчиняє сварку, сама залишилася там, а свідок пішов до ОСОБА_16 переговорити з ОСОБА_11 . Зайшов у квартиру, ОСОБА_11 хотів накинутися на нього, потім свідок з ним переговорив, заспокоїв його, при розмові він ображав потерпілу, висловлювася нецензурно у її бік. Інший раз він вчинив сварку, коли приїхала сестра. Спочатку до ОСОБА_16 пішла його дружина, він пішов пізніше. У квартирі були розкидані речі. ОСОБА_11 був схопився за топор, але він притримав його, і той поставив топор на місце. Сусідка розповідала, що син застосовує до неї фізичне насильство, коли буває неадекватним. Останнім часом сварок не чути, а то були з періодичністю десь через неділлю. ОСОБА_7 лікувалася у лікарні, помітили, що вона не виходить із квартири. Викликали швидку, та її забрала у дуже поганому стані. ОСОБА_11 у цей час був вдома, спочатку не відчиняв двері, нікого не пускав у квартиру. Його питензії до матері були неадекватні, то вона не так готує, то іще щось не так робить.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснила, що потерпіла є її матір`ю, а обвинувачений рідним братом. Коли брат повернувся із ОСОБА_18 після служби в ЗСУ, то мама розповідала, що він веде себе неадекватно, що йому усе не подобається. Свідок допомагала брату, коли той проживав у Києві. Брав зловживав спиртним, це було іще до того, як він пішов служити. Брат їй не допомагав ніразу. Свідок влаштовувала його на роботу, він приходив п`яний. Його забрали служити, але у них пропав іще один брат і ОСОБА_11 відпустили. ОСОБА_19 поїхала його забрала, влаштувала свято, замовила мішку, щоб йому було веселіше, щоб він зрозумів, що він уже вдома. Через деякий час зателефонувала і сказала, що ОСОБА_11 вживає спиртні напої, веде себе неадекватно, агресивно. Лікувався у психлікарні не один раз, бо сказали, що він спихічно хворий. У нього була травма, і його були побили. Раніше працював прорабом, у нього була своя бригада. Зустрічався з дівчиною, вона його покинула і вийшла заміж за іншого. Він прийшов додому і хватався за топор, це був перший раз його неадекватної поведінки, сказав, що відрубає собі руки, голову. Свідок добилася щоб його направили на лікування 1500,00 грн., давала на лікування кошти, там він пробув 12 днів, і його випустили. Він загубив паспорт і телефон. Коли повернувся додому, проживав з матір`ю, вів себе неадекватно, душив її. Їй зателефонувала сусідка, повідомила, що мати у реанімації, це було 15-16 квітня. Свідок приїхала, бачила на тілі матері синці. Хотіла переночувати вдома, але брату це не подобалося, почав сваритися і кидатися на неї, кричав, що він її уб`є, висловлювася нецензурно. ОСОБА_20 з квартири речі. Вона утекла до сусідки та викликала поліцію. Кримінальну справу не порушували. Коли маму виписали, вона забрала її у Київ. Брата тоді поліція зв`язала, положила у карету швидкої, у нього була піна з рота. Мати постійно жалілася, що боїться з ним залишатися. Вони часто викликали поліцію, брату виносили припис, але він всеодно продовжував вчиняти насильство, це було у листопаді 2025 року. Брат не хоче працювати, живе за рахунок матері. Коли батько був живий то ОСОБА_11 себе він спокійніше.

Судовий розгляд даного кримінального провадження здійснено шляхом допиту обвинуваченого, потерпілої, свідків, дослідження доказів обвинувачення.

Так, окрім показів обвинуваченого, потерпілої, свідків, вина ОСОБА_3 у вчиненні даного кримінального правопорушення підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а саме:

- витягом з ЄРДР згідно якого 15.05.2026 за заявою потерпілої ОСОБА_7 було розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026170580000185 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 126-1 КК України (а.с. 53);

- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 15.05.2026, згідно якого потерпіла ОСОБА_7 просила прийняти відповідні міри до її сина ОСОБА_3 , який за місцем їхнього проживання у АДРЕСА_2 , систематично вчиняє домашнє насильство щодо неї. Внаслідок чого їй завдано психологічних та фізичних страждань (а.с. 54);

- поясненнями ОСОБА_21 від 15.05.2026, відповідно яких остання повідомила, що її син ОСОБА_3 , який проживає разом з нею у АДРЕСА_2 , систематично вчиняє домашнє насильство щодо неї, а саме: ображає її нецензурною лайкою, провокує сварки, погрожує, хапає руками за шию, нищить речі, вимагає гроші (а.с. 55);

- заявою ОСОБА_7 від 16.05.2026, згідно якої вона просила зулучити її у якості потерпілої до кримінального провадження № 12026170580000185 (а.с. 56);

-копіями постанов Пирятинського районного суду Полтавської області від 25.11.2025, 15.04.2026 та 30.04.2026, відповідно яких ОСОБА_3 визнано винним в умисному систематичному чиненні домашнього насильства фізичному та психологічному щодо особи, із якою перебуває у сімейних відносинах, а саме відносно своєї матері ОСОБА_7 , що призвело до психологічних страждань останньої (а.с. 59-60) та копіями відповідних протоколів ВП № Лубенського ВПГУНП в Полтавській області (а.с. 62-66, 100-101);

- рапортом про реєстрацію заяви ОСОБА_7 в ЄО № 4549 про вчинення домашнього насильства відносно неї її сином ОСОБА_3 (а.с. 67);

- виписним епікрізом з історії хвороби № 1174/85 ОСОБА_22 , яка перебувала на лікуванні у відділенні анестезіології та інренсивної терапії КП «ПИРЯТИНСЬКА ЛІКАРНЯ ПИРЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ» з 16.04.2026 по 20.0.2026 з діагнозом –медикаметозне отруєння, спроба суїциду (а.с. 75-76);

- протоколом огляду предмету від 06.07.2026, CD-R диску, який містить відеозаписи з поведінкою ОСОБА_3 наданого потерпілою ОСОБА_22 (а.с. 78-81);

- висновком експерта № 238 за езультатами судово-психологічної експертизи від 16.06.2026 ОСОБА_7 , згідно якого обставини, які досліджуються в рамках даного кримінального провадження (а саме агресивна та конфліктна поведінка ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_23 - крики, образи, приниження, дорікання, претензії, погрози, псування майна, фізичний вплив) носять для досліджуваної характер тривалої конфліктно-стресової взаємодії, постають психотравмувальними, зумовлюють порушення нормальної життєдіяльності та відпочинку досліджуваної, супроводжуються напругою від обмеження незалежності, потребою відстоювання власних установок, блокуванням потреби досягнення цілей, постійними конфліктними умовами, необхідністю систематичного залучення додаткових ресурсів для відновлення самовладання, чим істотно впливають на її звичну життєдіяльність, знижують загальну якість життя, спричиняють інтенсивні психологічні (моральні) страждання. Як наслідок у ОСОБА_23 актуалізуються негативні емоційні переживання образи, виснаженості, відчаю, знесилення, через що ОСОБА_23 не почувається в безпеці та спокої, вимушена уходити з дому. На даний час ОСОБА_23 перебуває в стані вираженої психоемоційної напруги, відчуває негативно забарвлені переживання образи, виснаження, відчаю, відмічаються скарги на болісні відчуття після фізичних впливів сина, значне зниження ваги, виражене тремтіння тіла, плаксивість, суїцидальні наміри (а.с. 84-87);

- довідкою КП «ПИРЯТИНСЬКА ЛІКАРНЯ ПИРЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ» № 857 від 19.05.2026 та довідкою КП «ПОЛТАВСЬКОГО ОБЛАСТНОГО ЦЕНТРУ ТЕРАПІЇ ЗАЛЕЖНОСТЕЙ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТНОЇ РАДИ» № 3500 від 08.07.2026, відповідно яких Корзун направлявся та проходив лікування з приводу вживання алкоголю синдром залежності з 01.05.2026 по 12.05.2026 (а.с. 102-103);

- висновком експерта № 405 за результатами судово-психіатричної експертизи від 27.07.2026, згідно якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на даний час страждає на психічний розлад у вигляді розладу особистості та поведінки внаслідок ушкодження головного мозку комбінованого генезу (посттравматичного, алкогольно-токсичного) і за своїм психічним станом не здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, що відноситься до інкримінованого йому протиправного діяння, ОСОБА_3 також виявляв ознаки психічного розладу, у вигляді розладу особистості та поведінки внаслідок ушкодження головного мозку комбінованого генезу (посттравматичного, алкогольнотоксичного) і за своїм психічним станом не міг повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними. ОСОБА_3 на даний час потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру, не пов`язаних із госпіталізацією до закладу з наданням психіатричної допомоги (а.с. 48-52).

Також, в судовому засіданні судом були дослідженні докази, що свідчать про особу обвинуваченого.

Таким чином, зазначені вище письмові докази (документи) підтверджують існування та перебіг самої події кримінального правопорушення, її місце, спосіб та інші істотні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також наявність в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.

Достовірність та об`єктивність наведених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, належні, допустимі та достатні, у зв`язку з чим суд їх прийняв.

Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами кримінального провадження надано не було. При цьому, сторони кримінального провадження були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи також, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив сторонам кримінального провадження необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Оцінюючи згідно вимог ст. 94 КПК України всі докази в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши свідків запропонованих стороною обвинувачення, дослідивши запропоновані докази, перевіривши доводи учасників процесу, з`ясувавши у них, чи всі докази на підтвердження своїх доводів були ними надані, суд прийшов до переконання про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні ним, кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.

Так, згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Дії обвинувачуваного ОСОБА_3 кваліфіковані за ст. 126-1 КК України, як умисне сестиматичне вчинення психологічного та фізичного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відностнах, що призводить до фізичних та психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої. Таку кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_3 суд вважає вірною.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про необхідність обрання ОСОБА_3 покарання, визначеного санкцією ст. 126-1 КК України.

Так, санкцією ст. 126-1 КК України передбачено покарання у виді громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або пробаційний нагляд на строк до п`яти років, або обмеження волі на той самий строк, або позбавлення волі на строк до двох років, що свідчить згідно ст. 12 КК України, про вчинення обвинуваченим кримінального злочину.

Щодо обставин, що обтяжують та пом`якшують відповідальність. З цього приводу суд враховує, що у відповідності до ст. 67 КК України, обставиною, що обтяжує відповідальність обвинуваченого є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

Обставин, що пом`якшує відповідальність обвинуваченого у відповідності до ст. 66 КК України є щире каяття.

Аналіз даних про особу обвинуваченого вказує на те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, протягом року притягувався до адміністративної відповідальності. Має постійне місце проживання, без реєстрації. Крім того, обвинувачений не є інвалідом, не досяг пенсійного віку та не є військовослужбовцем.

Так, суд враховує, що під час вчинення вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_3 був обмежено осудний та потребує застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до cт. 20 КК України особа, визнана судом обмежено осудною, тобто та, яка під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, підлягає кримінальній відповідальності; визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 03.06.2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» неосудність та обмежена осудність є юридичними категоріями, а тому визнання особи неосудною (ч. 2 ст. 19 КК України) чи обмежено осудною (ч. 1 ст. 20 КК України) належить виключно до компетенції суду.

Разом з тим, слід враховувати, що примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів.

При цьому, зазначені заходи, перелік яких визначений ст. 94 КК України, можуть застосовуватися до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності (обмеженої осудності) або вчинили злочини в стані осудності чи обмеженої осудності, але до постановлення вироку або під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними.

Зі змісту висновку експерта № 405 за результатами судово-психіатричної експертизи від 27.07.2026, згідно якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на даний час страждає на психічний розлад у вигляді розладу особистості та поведінки внаслідок ушкодження головного мозку комбінованого генезу (посттравматичного, алкогольно-токсичного) і за своїм психічним станом не здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, що відноситься до інкримінованого йому протиправного діяння, ОСОБА_3 також виявляв ознаки психічного розладу, у вигляді розладу особистості та поведінки внаслідок ушкодження головного мозку комбінованого генезу (посттравматичного, алкогольнотоксичного) і за своїм психічним станом не міг повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними. ОСОБА_3 на даний час потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру, не пов`язаних із госпіталізацією до закладу з наданням психіатричної допомоги.

Згідно рекомендацій постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 3 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких сама і є критерієм обмеженої осудності (ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 94 КК України). Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.

Відповідно до пункту 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду, така допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання, якщо воно пов`язане з позбавленням волі, та здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов`язане - на психіатричні заклади охорони здоров`я за місцем проживання засуджених.

На підставі вищевказаного висновку експерта № 405 за результатами судово-психіатричної експертизи від 27.07.2026, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_3 є обмежено осудним та потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку у психіатричному закладі охорони здоров`я.

Вказане кореспондується з вимогами ч. 2 ст. 504 КПК України, згідно якої досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.

Указані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення особистості та відношення останнього до скоєного ним.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до висновку викладеного у досудової доповіді, підготовленої Лубенським районним сектором № 3 філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області, дослідження інформації, що характеризує обвинуваченого ОСОБА_3 за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення ОСОБА_3 повторного правопорушення (криміногенні потреби) у випадку прийняття судом рішення про призначення покарання у виді пробаційного нагляду, вважаємо доцільним крім обов`язків, передбачених частиною 2 статті 59-1 КК України, покласти на особу додаткові обов`язки, передбачені частиною 3 цієї статті, зокрема: пройти курс лікування від наркотичної, алкогольної залежності, розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров`я інших осіб; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою («Подолання домашнього насильства»). На думку уповноваженого органу з питань пробації, виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобіганню вчиненню повторних кримінальних правопорушень.

У судовому засідані прокурор просив застосувати відносно ОСОБА_3 обмежувальний захід, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КПК України, а саме направити останнього для проходження програми для кривдників, на строк три місяці.

У відповідності до вимог ст. 50 КК України при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню інших злочинів.

Таким чином, слід призначити ОСОБА_3 покарання, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, віку потерпілої, особи винного, який щиро розкаявся у вчиненому, конкретних обставин встановлених судом.

Отже, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, обставин його вчинення, відомостей, що характеризують його особу, тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, позицію прокурора, потерпілої, обвинуваченого та його захисника, додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також враховуючи, що згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, та з огляду на всі обставини в цілому, суд прийшов до висновку про можливість обрання обвинуваченому покарання із звільненням його від відбування призначеного покарання з випробуванням, відповідно до ст. 75 КК України із покладенням обов`язків відповідно до ст. 76 КК України.

Питання визначення тривалості іспитового строку та обов`язків передбачених ст.ст. 75, 76 КК України є виключною компетенцією суду та вирішується ним самостійно, а тому враховуючи обставини справи, з огляду на тяжкість вчиненого злочину та його суспільну небезпеку, суд вважає за необхідне встановити ОСОБА_3 іспитовий термін, з покладенням обов`язків, передбачених пп. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України для здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання, оскільки вважає, що саме такі обов`язки забезпечать належну поведінку ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства.

При цьому, суд не вбачає підстав для застосування обвинуваченому ОСОБА_3 ч. 1 ст. 69 КК України про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 93 КК України, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили злочини у стані обмеженої осудності.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КК України, надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути застосовано судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно-небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров`я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» №7 від 03.06.2005, надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких є критерієм обмеженої осудності (ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 94 КК України). Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.

Відповідно до п. 8 вказаної постанови, така допомога може надаватися особам незалежно від виду призначеного їм покарання, якщо воно пов`язане з позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов`язане, - на психіатричні заклади охорони здоров`я за місцем проживання засуджених.

У п. 6 вказаної постанови роз`яснено, що визнавши під час судового розгляду, що проступок вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановлюють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом`якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання.

Частиною ч. 2 ст. 504 КПК України встановлено, що суд ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.

Призначення такого покарання суд вважає відповідає принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, що випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

На переконання суду, саме таке покарання є необхідним, достатнім, справедливим для виправлення обвинуваченого, запобігання вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової політики.

Згідно положень п. 10 ч. 1 ст. 1, п. 4 ч. 1 ст. 24, ч. 1, 2, 6 ст. 28 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», направлення кривдника на проходження програми для кривдників є спеціальним заходом щодо протидії домашньому насильству терміном від 3 до 12 місяців, суд має право направити на таку програму, а відповідальним суб`єктом за її виконання, організацію і забезпечення проходження кривдником такої програми є, зокрема, орган місцевого самоврядування.

Оскільки суд призначає обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, не пов`язане з позбавленням волі, то в інтересах потерпілої від цього злочину одночасно застосовує до обвинуваченого обмежувальні заходи згідно ст. 91-1 КК України терміном на 3 місяці та направляє останнього на проходження програми для кривдників, організацію виконання якої покладає на орган місцевого самоврядування за місцем проживання кривдника.

Цивільний позов заявлено не було.

Процесуальні витрати відсутні.

Доля речових доказів вирішується згідно ст. 100 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Пирятинського районного суду Полтавської області від 10.08.2026 обвинуваченому ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобів`язання термін якого закінчився 10 жовтня 2026 року.

Керуючись ст. 22, ст.ст. 368-371, 373, 374, 376, 503, 504 ч. 2 КПК України, ст.ст. 20, 65-67, 94, 96 КК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, та призначити покарання у виді одного року позбавлення волі.

У відповідності зі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

Зобов`язати ОСОБА_3 відповідно до пп. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України в період іспитового строку:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Застосувати до засудженого ОСОБА_3 обмежувальний захід, згідно пункту 5 частини 1 ст. 91-1 КК України, а саме: проходження програми для кривдників, терміном на 3 (три місяці), виконання якої покласти на Пирятинську міську раду.

На підставі ст. ст. 20, 93, 94, 96 КК України застосувати до ОСОБА_3 примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку у психіатричному закладі охорони здоров`я.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

Речові докази по справі, а саме CD-R диск «НР», з набранням вироку законної сили залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок суду може бути оскаржений в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної силипісля закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинувачуваному та прокурору.

Суддя ОСОБА_1