Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №947/9938/26 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/9938/26

Провадження № 2/947/3011/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Куриленко О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Петрової А.М.,

представника позивача (в режимі відеоконференції) – Ягунова Д.В.,

представників відповідачів – Уткіної К.С. та Кащенко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Головного управління національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Чорноморського міського суду Одеської області, Біляївського районного суду Одеської області та Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – Державна установа «Одеський слідчий ізолятор» та Південно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

06 березня 2026 року зареєстровано позовну заяву, що надійшла через систему «Електронний суд», в якій представник позивачів просить: стягнути з держави Україна в особі відповідних органів на користь кожного з позивачів моральну шкоду у розмірі 10 000 000 (десяти мільйонів) гривень 00 копійок (сумарно – 20 000 000 грн.), завдану: незаконним затриманням позивачів; незаконним триманням позивачів під вартою; незаконним автоматичним продовженням строків тримання під вартою; незаконним кримінальним переслідуванням позивачів упродовж 12 років; незаконним триманням Позивачів під вартою поза межами розумних строків; незаконним примушенням перебування позивачів у неналежних умовах у місці несвободи (Одеському слідчому ізоляторі) упродовж періоду з 05 березня 2013 року до 21 вересня 2015 року (930 днів загалом); незаконним втручанням до приватного та сімейного життя позивачів упродовж 12 років всупереч зобов`язанням держави Україна за статтею 8 Конвенції; неналежним розслідуванням заяв позивачів про застосування до них катування та інших форм неналежного поводження під час позбавлення позивачів свободи у рамках цього кримінального провадження. Також просив стягнути з держави Україна в особі відповідних органів на користь адвоката Ягунова Дмитра Вікторовича суму витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу адвоката Ягунова Дмитра Вікторовича під час підготовки скарги в інтересах ОСОБА_1 до Європейського суду з прав людини, під час представництва Заєвого С.С. в Європейському суді з прав людини та у подальшому – під час виконання зазначеного рішення Європейського суду з прав людини – у розмірі 400 000 гривень.

В обґрунтування позову зазначав, що 03 березня 2013 року проти позивачів було розпочато кримінальне провадження № 12013170250000367 за фактом вбивства. Зазначає, що з 05 березня 2013 року до 21 вересня 2015 року – 2 роки 6 місяців 17 днів, або 930 днів загалом – позивачі незаконно перебували під вартою в Одеському слідчому ізоляторі. 28 лютого 2025 року, після більш ніж 12 років судових проваджень, Іллічівський міський суд Одеської області ухвалив виправдувальний вирок, яким визнав позивачів невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Суд виправдав позивачів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України – у зв`язку з недоведенням, що злочин вчинений позивачами, визнав недопустимими численні докази обвинувачення як отримані з порушенням закону, а також встановив критичні порушення з боку органів досудового розслідування та прокуратури.

Зазначає, що досудове розслідування повинно було закінчитися до 05.05.2013, проте фактично воно тривало до 2017 року з численними незаконними «відновленнями». Як наслідок, всі докази, зібрані після 05.05.2013, визнані недопустимими. 11 січня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі Mikhailov and Others v. Ukraine (заява № 80643/12 та 10 інших, серед яких заява № 24675/16 щодо ОСОБА_1 ) встановив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції (надмірна тривалість досудового тримання під вартою протягом 2 років, 7 місяців та 27 днів), порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. 10 листопада 2022 року ЄСПЛ у справі Ivanov and Others v. Ukraine (заява № 47391/15 та 2 інші) розглянув аналогічну ситуацію позивача ОСОБА_2 , який також був виправданий. ЄСПЛ встановив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції через надмірну тривалість тримання під вартою та порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через надмірну тривалість провадження.

Виправдувальний вирок від 28.02.2025 року у кримінальному провадженні №12013170250000367 (справа № 496/2674/13-к) не був оскаржений та набрав законної сили 31 березня 2025 року.

Представник позивачів зазначає, що незаконне кримінальне переслідування, надмірно тривале тримання під вартою та багаторічний судовий процес завдали кожному з позивачів надзвичайно тяжкої моральної шкоди, що виявляється у такому. Психологічні та емоційні страждання: постійний страх засудження за злочин, якого позивачі не вчиняли; відчай та безпорадність перед системою, яка не слухала аргументів позивачів; постійний стрес у позивачів через невизначеність майбутнього; нічні кошмари та тривожність; депресивний стан у позивачів через ізоляцію від сім`ї та суспільства; постійне очікування судових засідань та рішень; неможливість планувати своє майбутнє; відчуття несправедливості та втраченого часу; тотальне розчарування у правоохоронній та судовій системі; посттравматичний стресовий розлад; труднощі з адаптацією позивачів до нормального життя; постійні спогади про роки ув`язнення та приниження; відчуття втрачених найкращих років життя; втрата віри в справедливість; порушення сну та психосоматичні розлади. Морально-соціальна шкода: клеймо «вбивці» упродовж 12 років; втрата репутації та доброго імені; неможливість будувати нормальні соціальні стосунки; стигматизація з боку суспільства; втрата позивачами друзів та соціального кола. Освітні та професійні втрати: втрата можливості здобути вищу освіту у критичний вік (20-25 років); неможливість розпочати кар`єру та набути професійного досвіду; відсутність трудового стажу та кваліфікації; труднощі з працевлаштуванням через кримінальну справу у біографії; втрачені можливості для професійного та особистісного розвитку. Сімейні та особисті втрати: неможливість створити сім`ю у природний час (20-30 років); втрата найбільш продуктивних років для особистого життя; страждання близьких родичів, інших родичів та друзів; руйнування сімейних стосунків через постійний стрес; неможливість бути поруч з близькими у важливі моменти. Майнові втрати: втрата доходів, які я міг би отримати, працюючи протягом 12 років; витрати сім`ї на захист та підтримку; неможливість створити матеріальну базу для життя; втрата майнових можливостей через відсутність освіти та досвіду. Втрата довіри до держави: зруйнована віра в правоохоронну систему; відчуття безпорадності перед державною машиною; усвідомлення, що держава може безкарно знищити життя людини; страх повторення подібної ситуації.

Зазначає, що страждання позивачів тривали не місяці, а роки: понад 12 років вони несли тягар кримінального обвинувачення, залишивши по собі глибокі психологічні наслідки і травми. Інтенсивність страждань була надзвичайно високою, зумовленою одночасно кількома чинниками: характером самого обвинувачення – умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками; реальною загрозою довічного позбавлення волі; молодим віком позивачів на момент подій – лише 20 років; а також їхньою повною невинуватістю у вчиненні інкримінованого злочину.

Стверджує, що деякі наслідки незаконного кримінального переслідування є незворотними. Втрачений час неможливо повернути: 12 найкращих років життя загублені назавжди. Психологічна травма залишиться на все подальше життя – спогади про тортури, слідчий ізолятор і судові процеси нікуди не зникнуть. Освітні та кар`єрні можливості безповоротно втрачено, адже у 32 роки починати з нуля незрівнянно важче, ніж у двадцять. Репутаційні втрати зберігаються: попри офіційне виправдання, суспільна стигма нікуди не зникла. Нарешті, набуті хвороби та фізичні травми впливатимуть на стан здоров`я позивачів упродовж усього їхнього подальшого життя.

Вважає, що незаконне кримінальне переслідування, надмірно тривале тримання під вартою та багаторічний судовий процес завдали кожному з позивачів надзвичайно тяжкої моральної шкоди, яка проявляється в усіх сферах їхнього життя та має незворотний характер.

Указані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 09.03.2026 року відкрито провадження по цивільній справі та призначено підготовче судове засідання на 15.04.2026 року на 12.00 год.

10.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надійшло клопотання про долучення до матеріалів цивільної справи відповіді Хаджибейського районного суду міста Одеси від 10 березня 2026 року (вих. № 02/100/2026-Вих), що підтверджує: порушення кримінального провадження № 12013170470002131 від 09.04.2013 за ч. 2 ст. 367 КК України щодо начальника медичної частини Одеського СІЗО Іванченка Б.В.; закриття зазначеного провадження за нереабілітуючою підставою – у зв`язку із закінченням строків давності (ухвала від 07.10.2020, залишена в силі апеляційним судом 03.02.2021). Просив урахувати зазначений доказ як такий, що додатково підтверджує факт перебування позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у нелюдських умовах тримання в Одеському слідчому ізоляторі протягом майже трьох років, що є підставою для відшкодування завданої їм моральної шкоди.

11.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надійшло клопотання, в якому просив поновити пропущений процесуальний строк для долучення доказу, отриманого представником позивачів 11 березня 2026 року, а саме: офіційного листа щодо знищення особових справ позивачів – ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; зобов`язати державу Україна спростувати належними доказами всі обставини, викладені позивачами у позовній заяві, – у тому числі ті, відомості щодо яких було знищено самою державою.

11.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшло клопотання, в якому просив поновити процесуальний строк для долучення до матеріалів справи доказу, отриманого від відповідача Одеської обласної прокуратури 11 березня 2026 року, – відповіді на запит щодо надання інформації про відкриття кримінального провадження за фактом застосування до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 катувань або нелюдського поводження у березні 2013 року та з інших питань.

13.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшло клопотання про участь у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції по цивільній справі. Заява отримана суддею 16.03.2026 року.

Ухвалою суду від 16.03.2026 року забезпечено участь представника позивачів – ОСОБА_3 в підготовчому судовому засіданні, призначеному на 15.04.2026 року на 12.00 год., по цивільній справі №947/9938/26, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника позивачів у підсистемі відеоконференцзв`язку сайту vkz.court.gov.ua.

23.03.2026 року через систему «Електронний суд» від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції по цивільній справі. Також від позивача ОСОБА_1 надійшли Додаткові пояснення у справі.

23.03.2026 року через систему «Електронний суд» від позивача ОСОБА_1 надійшла заява, в якій просив включити до резолютивної частини судового рішення у цивільній справі № 947/9938/26 положення щодо порядку розподілу та виплати присудженої компенсації моральної шкоди, зокрема: стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди та перерахувати першу її частину на рахунок Позивача: IBAN НОМЕР_1 , АТ КБ «ПРИВАТБАНК»; другу частину стягнутої суми перерахувати безпосередньо на рахунок адвоката Ягунова Дмитра Вікторовича: IBAN НОМЕР_2 , АТ КБ «ПРИВАТБАНК», як гонорар за надання правової допомоги впродовж дванадцяти років та відшкодування фактичних витрат адвоката у справі.

23.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшло клопотання щодо преюдиційного характеру умов тримання в Одеському СІЗО, в якому, зокрема, просив відповідачів – при підготовці відзивів на позовну заяву, врахувати преюдиційний характер фактів, встановлених ЄСПЛ та КПК, утримавшись від заперечення обставин, що не підлягають спростуванню в силу міжнародноправових зобов`язань України; Суд – забезпечити дотримання принципу, відповідно до якого позитивні зобов`язання держави за статтями 2 та 3 Конвенції обмежують можливість відповідачів заперечувати факти, що мають преюдиційний характер у цій справі.

25.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшло клопотання, в якому просив: долучити до матеріалів справи № 947/9938/26 докази: відповідь Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25.03.2026 р. (вих. № 10/11/2026-Вих.) про 4 обвинувальних вироки щодо посадових осіб Одеського СІЗО за 2010–2026 рр.; Запит представника позивачів до Одеського СІЗО від 12.03.2026 р. як документ, що засвідчує факт і зміст звернення за публічною інформацією; Відповідь Одеського СІЗО від 25.03.2026 р. (вих. № 78-246/489) – відмова у наданні інформації про смертність, злочини, застосування сили та умови тримання. Лист Південно-Центрального міжрегіонального управління від 20.03.2026 р. (вих. № 9/КЛНІ/1/ПЦУ) – продовження строку розгляду; Лист Південно-Центрального міжрегіонального управління від 23.03.2026 р. (вих. № 9/БУЛЯ-17/) – відмова у наданні інформації про умови тримання; Лист Міністерства юстиції України від 12.03.2026 р. (№ 34218/ПІ-Я-1114/27) – перенаправлення запиту без надання інформації по суті. Такж просив врахувати системне ухилення відповідних органів від надання публічної інформації як самостійний непрямий доказ, що підтверджує версію позивачів стосовно умов їх тримання в Одеському СІЗО, відповідно до принципу «несприятливого висновку» (adverse inference), сформульованого в практиці ЄСПЛ.

Також просив прийняти до відома, що станом на 25 березня 2026 року, 14 год. 45 хв., жодним із відповідачів відзиву на позовну заяву у справі № 947/9938/26 не подано у строк, встановлений ухвалою від 09 березня 2026 року. У разі надходження від будь-кого з відповідачів відзиву після 24 березня 2026 року включно просив не брати такий відзив до розгляду як поданий з порушенням встановленого судом строку та вирішити справу за наявними матеріалами відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

25.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача – Державної казначейської служби України надійшов Відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (Т. 2, а.с. 57-60).

25.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача – Чорноморського міського суду Одеської області надійшов Відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначається, що Чорноморський міський суд Одеської області ухвалив виправдовувальний вирок відносно позивачів, жодним чином не порушив їх права; не вчинив жодної з перелічених в позовній заяві дій щодо спричинення позивачам моральної шкоди та, відповідно, вказані позовні вимоги на нього не поширюються (Т. 2, а.с. 100-102).

26.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача – Одеської обласної прокуратури надійшов Відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (Т. 2, а.с. 115-120). Одеська обласна прокуратура не погоджується з позовними вимогами у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, зокрема, з огляду на відсутність у діях органів прокуратури встановленої законом протиправності, недоведеність наявності та розміру моральної шкоди, відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленою шкодою, а також з урахуванням факту вже отриманої позивачем компенсації за рішенням Європейського суду з прав людини, що виключає можливість повторного відшкодування за одні й ті самі порушення. Представник відповідача зазначав, що позовні вимоги обґрунтовуються позивачами виключно фактом ухвалення виправдувального вироку у кримінальному провадженні, а також посиланнями на окремі процесуальні рішення та рішення Європейського суду з прав людини. Водночас позивачами не враховано, що сам по собі факт виправдання особи у кримінальному провадженні не є безумовною та автоматичною підставою для покладення на державу обов`язку відшкодування шкоди, оскільки відповідальність держави у таких правовідносинах має спеціальний характер і підлягає застосуванню виключно за наявності сукупності передбачених законом умов.

26.03.2026 року зареєстровано Відзив на позовну заяву, що надійшов через систему «Електронний суд» від представника відповідача Головного управління національної поліції в Одеській області – Уткіної Ксенії Сергіївни, в якому просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (Т. 2, а.с. 222-229).

26.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшла Відповідь на відзив Чорноморського міського суду Одеської області, в якій просив відзив Чорноморського міського суду Одеської області врахувати як такий, що не містить обґрунтованих заперечень по суті позовних вимог; при вирішенні справи виходити з преюдиційних фактів, встановлених виправдувальним вироком від 28.02.2025 у справі № 496/2674/13-к та рішеннями ЄСПЛ у справах Mikhailov and Others v. Ukraine (2018) та Ivanov and Others v. Ukraine (2022), які не можуть бути переглянуті або поставлені під сумнів у цьому провадженні. Також просив позов задовольнити у повному обсязі (Т. 2, а.с. 134-137).

26.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – Ягунова Дмитра Вікторовича надійшла Відповідь на відзив Державної казначейської служби України, в якій просив: відхилити заперечення Державної казначейської служби України, викладені у відзиві від 25.03.2026, як такі, що не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права і не спростовують жодної з обставин, на яких ґрунтується позов; застосувати до всіх відповідачів, які не подали відзиву, положення ч. 8 ст. 178 ЦПК України та розглянути справу за наявними матеріалами; застосувати положення ч. 6 ст. 82 ЦПК України та визнати встановленими у цьому провадженні всі факти, зафіксовані у виправдувальному вироку від 28.02.2025 (справа № 496/2674/13-к), що набрав законної сили 31.03.2025; задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у повному обсязі (Т. 2, а.с. 145-148).

27.03.2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд» від представника відповідача Головного управління національної поліції в Одеській області – Уткіної Ксенії Сергіївни, в якій остання надала відповіді на запитання, поставлені представником позивачів (Т. 2, а.с. 156-158).

27.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшло клопотання, в якому просив залишити відзиви Головного управління Національної поліції в Одеській області та Одеської обласної прокуратури, подані 26 березня 2026 року, без розгляду як такі, що подані після спливу встановленого судом процесуального строку без поважних причин. Вирішити справу за наявними матеріалами відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України (Т. 2, а.с. 170-171).

27.03.2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд» від представника відповідача Головного управління національної поліції в Одеській області – Уткіної Ксенії Сергіївни, в якій просила відхилити доводи представника позивачів щодо пропуску ГУНП в Одеській області строку на подання відзиву; врахувати, що строк для подання відзиву спливає 26 березня 2026 року включно; прийняти відзив як такий, що поданий у межах встановленого процесуального строку (Т. 2, а.с. 179-181). Також від представника відповідача Головного управління національної поліції в Одеській області надійшло клопотання, в якому просила відмовити у задоволенні всіх клопотань представника позивачів про долучення доказів (Т. 2, а.с. 194-196).

27.03.2026 року зареєстровано Додаткові пояснення у справі, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника відповідача Головного управління національної поліції в Одеській області – Уткіної Ксенії Сергіївни (Т. 2, а.с. 208-210).

30.03.2026 року зареєстровано заяву-попередження про неприпустимість тверджень щодо причетності виправданих осіб до вчинення кримінального правопорушення та попередження про наслідки продовження таких тверджень, що надійшла через систему «Електронний суд» від представника позивачів – Ягунова Дмитра Вікторовича, в якій просив звернути увагу відповідачів на те, що виправдувальний вирок від 28.02.2025 є обов`язковим для всіх органів державної влади та їх посадових осіб і не може бути поставлений під сумнів у процесуальних документах у будь-яких наступних провадженнях. Також просив прийняти цю заяву до матеріалів справи та залучити її для цілей наступного вичерпання засобів правового захисту в міжнародних інстанціях (Т. 2, а.с. 241-243).

30.03.2026 року зареєстровано Узагальнену Відповідь на відзиви усіх відповідачів, що надійшла через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 (Т.3, а.с. 27-31).

30.03.2026 року зареєстровано клопотання та додаткові пояснення, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 (Т.3, а.с. 32-60).

30.03.2026 року зареєстровано Відповіді на відзиви Головного управління національної поліції в Одеській області та Одеської обласної прокуратури, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 .

30.03.2026 року зареєстровано Додаткову Відповідь на відзиви відповідачів щодо умов тримання в Одеському слідчому ізоляторі та офіційних позицій уряду України, що надійшла через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 .

01.04.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшли Додаткові пояснення у справі.

02.04.2026 року зареєстровано Заперечення на відповідь на відзив у справі, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника відповідача Головного управління національної поліції в Одеській області – Уткіної Ксенії Сергіївни.

02.04.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшли Додаткові пояснення у справі.

06.04.2026 року зареєстровано клопотання, що надійшло через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 , в якому просив: поновити ОСОБА_2 строки для подання доказів у справі № 947/9938/26, визнавши поважними підставами: перебування у зоні бойових дій у складі ЗСУ та критичний стан здоров`я. Долучити до матеріалів справи як докази такі документи: Заяву ОСОБА_2 від 02.04.2026 (рукописна, з зони бойових дій); Фотоматеріали стану нижніх кінцівок ОСОБА_2 (2 фото, квітень 2026 р.); Медичний висновок від 03.04.2026 року; Опис стану здоров`я ОСОБА_2 ; Медичну довідку зі слідчого ізолятора. Також просив призначити судово-медичну експертизу для встановлення причинно-наслідкового зв`язку між умовами тримання ОСОБА_2 у Одеському СІЗО та прогресуванням захворювання судинної системи нижніх кінцівок до стадії, що становить пряму загрозу для його життя, з постановкою питань, наведених у розділі IV цього клопотання.

Також представником позивачів було надано Додаткові пояснення по справі та клопотання, в якому просив врахувати при визначенні розміру моральної шкоди факт тривалого (930+ діб) перебування позивачів в умовах, кваліфікованих ЄСПЛ і ЄКЗК як нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження, відповідно до критеріїв, закріплених у статтях 23, 1167, 1176 ЦК України та ст. 3 ЄКПЛ.

13.04.2026 року зареєстровано клопотання, що надійшло через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 , в якому просив долучити до матеріалів справи докази: власноручну заяву позивача від 02.04.2026; медичний висновок від 03.04.2026; фотодокументацію від 02.04.2026 (6 знімків); офіційні відповіді ОТЦК та РТЦК від 23–24.03.2026; документацію про системну бездіяльність органів (листи від 09–10.04.2026); термінові вимоги адвоката від 04, 06, 07 та 10 квітня 2026 року з підтвердженнями направлення. Також просив постановити окрему ухвалу за обставинами, викладеними у розділі V цього клопотання; надати правову оцінку діям відповідачів щодо незаконного затримання та примусового доставлення позивача до Болграду в контексті предмету цієї цивільної справи.

Представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в ході підготовчого судового засідання, що відбулося 15.04.2026 року, підтримав клопотання, зареєстроване в системі «Електронний суд» 24.03.2026 року про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» та Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (ПЦ МРУ). Також звернув увагу, що в позовній заяві просив суд зобов`язати кожного з відповідачів надати письмові відповіді на запитання в порядку статті 93 ЦПК України, однак, відповідачами, за виключенням Головного управління національної поліції в Одеській області, такі відповіді надані не були.

Ухвалою суду від 15.04.2026 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Державну установу «Одеський слідчий ізолятор» та Південно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України. Клопотання представника позивачів про письмове опитування як відповідачів, - задоволено. Зобов`язано відповідачів – Одеську обласну прокуратуру, Чорноморський міський суд Одеської області, Біляївський районний суд Одеської області та Державну казначейську службу України надати суду заяву з вичерпними письмовими відповідями на наступні питання: 1. Чи визнає Відповідач неналежними умови тримання Позивачів в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» (надалі в цьому розділі – Одеський слідчий ізолятор) в період утримання Позивачів у даній установі? 2. Чи визнає Відповідач умови тримання Позивачів в Одеському слідчому ізоляторі в період утримання Позивачів у даній установі такими, що перевищують мінімальний рівень жорстокості у розумінні ст. 3 Конвенції? 3. Чи визнає Відповідач неналежними умови тримання ув`язнених в Одеському слідчому ізоляторі станом на момент подання до суду цієї позовної заяви? 4. Чи визнає Відповідач умови тримання ув`язнених в Одеському слідчому ізоляторі станом на момент подання цієї заяви такими, що перевищують мінімальний рівень жорстокості у розумінні ст. 3 Конвенції? 5. Чи визнає Відповідач факт застосування катування або іншого неналежного поводження щодо ОСОБА_2 під час затримання останнього працівниками міліції у рамках цього кримінального провадження? 6. Чи визнає Відповідач факт застосування катування або іншого неналежного поводження щодо ОСОБА_1 під час затримання останнього працівниками міліції у рамках цього кримінального провадження? 7. Чи визнає Відповідач наявність неформальної в`язничної ієрархії в Одеському слідчому ізоляторі в період їхнього утримання у даній установі? 8. Чи визнає Відповідач наявність неформальної в`язничної ієрархії в Одеському слідчому ізоляторі на момент подання до суду цієї позовної заяви? 9. Які є результати розслідування катування ОСОБА_1 .? Підговче судове засідання було відкладео до 19.05.2026 року до 10.00 год.

23.04.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Державної казначейської служби України надійшла заява про надання пояснень на виконання ухвали суду від 15.04.2026 року (Т.4, а.с. 100-112).

Ухвалою суду від 19.05.2026 року у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції ОСОБА_2 по цивільній справі, - відмовлено. Доручено командиру військової частини НОМЕР_3 або іншій уповноваженій посадовій особі зазначеної військової частини надати необхідні технічні можливості для участі ОСОБА_2 у всіх судових засіданнях по цивільній справі №947/9938/26, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів позивача у підсистемі відеоконференцзв`язку сайту vkz.court.gov.ua. Підготовче судове засідання відкладено до 12.06.2026 року до 10.00 год.

19.05.2026 року зареєстровано клопотання, що надійшло через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 , в якому просив констатувати у протоколі судового засідання, що ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та ПЦ МРУ у встановлений ухвалою від 15.04.2026 строк не надали жодних пояснень по суті позовних вимог, а заява Одеського СІЗО від 18.05.2026 про розгляд справи без участі не містить ні пояснень, ні заперечень проти позову. Визнати, що обставини, викладені в поясненнях позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Додатки № 20 та № 21 до позовної заяви) щодо нелюдських умов тримання в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» у 2013–2015 роках, незаперечуються третіми особами, та враховувати їх у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України. Визнати відсутність будь-яких заперечень третіх осіб щодо заявленого розміру моральної шкоди (10 000 000 грн. на користь кожного з позивачів, сумарно — 20 000 000 грн.) такою, що позбавляє суд підстав для його зменшення з посиланням на позицію третіх осіб (Т.5, а.с. 9-11).

19.05.2026 року зареєстровано клопотання, що надійшло через систему «Електронний суд» від позивача – ОСОБА_1 , в якому просив розглянути справу без його участі, а також наддав додаткові пояснення по справі (Т.5, а.с. 12-13).

20.05.2026 року – 11.06.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшли клопотання та додаткові на пояснення по справі (Т.5, а.с. 14-72).

Протокольною ухвалою суду від 12.06.2026 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті у судове засідання на 17.07.2026 року на 10.00 год.

16.16.2026 року – 11.06.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшли клопотання та додаткові на пояснення по справі (Т.5, а.с. 82-143).

У зв`язку з перебуванням судді на спільних зборах суддів згідно рішення Ради суддів України від 05.06.2026 року №18, судове засідання, призначене на 17.07.2026 року на 10.00 год., було відкладено до 29.07.2026 року до 11.00 год.

20.07.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшли клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та обгрунтування методології обчислення розміру відшкодування моральної шкоди.

29.07.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Головного управління національної поліції в Одеській області – Уткіної Ксенії Сергіївни надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому процесі.

У зв`язку з неявкою представника відповідача Головного управління національної поліції в Одеській області, судове засідання, призначене на 29.07.2026 року на 11.00 год., було відкладено до 14.08.2026 року до 12.00 год.

05.08.2026 року – 14.08.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшли клопотання та додаткові на пояснення по справі.

Для підготовки до судових дебатів, судове засідання, призначене на 14.08.2026 року на 12.00 год. було відкладено до 09.10.2026 року до 10.00 год.

17.08.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та додаткові пояснення по справі (Т.6, а.с. 43-74).

17.08.2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд» від ОСОБА_2 , в якій зазначав, що, керуючись договірними умовами, ОСОБА_2 , усвідомлено, добровільно та без будь-якого примусу надає свою згоду на те, що з суми моральної компенсації, яка буде присуджена йому судом у цій справі та фактично стягнута з держави Україна, 50% (п`ятдесят відсотків) підлягають утриманню (негайному перерахуванню) на користь адвоката Ягунова Дмитра Вікторовича як гонорар за надану правничу допомогу, у порядку та на умовах, визначених зазначеними договорами.

У зв`язку з наведеним просив прийняти до уваги та долучити до матеріалів цивільної справи № 947/9938/26 це клопотання як підтвердження чинності договорів про надання правничої допомоги, укладених між ОСОБА_2 та адвокатом Ягуновим Дмитром Вікторовичем, а також як підтвердження усвідомленої його згоди на утримання (перерахування) на користь адвоката Ягунова Д.В. 50% (п`ятдесяти відсотків) від суми моральної компенсації, присудженої та фактично стягнутої на користь ОСОБА_2 у цій справі. (Т.6, а.с. 75).

17.08.2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 , в якій просив у разі ухвалення судом рішення про стягнення на його користь із Держави Україна відшкодування моральної шкоди у цивільній справі № 947/9938/26 (провадження № 2/947/3011/26) та подальшого фактичного надходження присуджених коштів – перерахувати 30 % (тридцять відсотків) від фактично стягнутої (отриманої) суми безпосередньо на банківський рахунок представника – адвоката Ягунова Дмитра Вікторовича, як гонорар адвоката за надання правничої допомоги протягом останніх 13 (тринадцяти) років. Зазначав, що це розпорядження стосується виключно суми в розмірі 30 % від відшкодування моральної шкоди, присудженого судом за цивільним позовом у справі № 947/9938/26, і не поширюється на будь-які інші кошти чи виплати (Т.6, а.с. 76-78).

17.08.2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 , в якій просив долучити до справи в якості пояснень документ – Комплексний аналіз фінансування державної установи «Одеський слідчий ізолятор» у 2013-2015 роках (Т.6, а.с. 78-94).

24.08.2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 , в якій просив визнати явку третіх осіб у судове засідання обов`язковою (Т.6, а.с. 103-106).

17.08.2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 , в якій просив долучити до матеріалів цивільної справи два відеозаписи, що розкривають обставини застосування до нього катування працівниками міліції у березні 2013 року, як докази у справі; медичну документацію Saskatchewan Health Authority (Канада) від 01.12.2025 разом з її нотаріально засвідченим перекладом на українську мову як докази триваючих наслідків заподіяної мені шкоди здоров`ю; дослідити (відтворити) зазначені відеозаписи безпосередньо в судовому засіданні за участю учасників справи; під час ухвалення рішення у справі, у нарадчій кімнаті, надати належну правову оцінку зафіксованим на відеозаписах обставинам застосування до нього катування працівниками міліції, а також медичним доказам триваючих наслідків такого катування, з урахуванням преюдиційних обставин, встановлених вироком Чорноморського районного суду Одеської області від 28.02.2025 у справі № 496/2674/13-к. (Т.6, а.с. 110-112).

31.08.2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 , в якій просив долучити до матеріалів цивільної справи № 947/9938/26 копію ухвали слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси Шкорупеєва Д.А. від 20 серпня 2026 року у справі № 523/17975/26 та при вирішенні справи по суті врахувати обставини, встановлені зазначеною ухвалою, а також викладену в цьому клопотанні послідовну поведінку органів досудового розслідування, як такі, що додатково підтверджують обґрунтованість позовних вимог у частині розміру моральної шкоди, завданої катуванням ОСОБА_1 та неналежним його розслідуванням (Т.6, а.с. 120-122).

02.09.2026 року зареєстровано заяви та додаткові пояснення, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника позивачів – ОСОБА_3 (Т.6, а.с. 123-236).

21.09.2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд» від ОСОБА_2 , в якій, зокреса, зазначав, що його затримали 05 березня 2013 року, коли йому виповнилося 18 років. Він сирота, у якого не було і немає родичів, які могли б подбати про нього ззовні – передати ліки, наполягти на огляді лікаря, домогтися хоч якихось змін в умовах тримання. Стверджує, що уже на той час, у юному віці, він мав проблеми з ногами. У звичайному житті молодої людини – де є рух, ходьба, фізичні вправи, спорт, можливість звернутися до лікаря – такі проблеми можна тримати під контролем, і вони не обов`язково переростають у тяжку хронічну хворобу. Але звичайного життя у нього не було. Зазначає, що наступні майже три роки – з 18 до 21 року, тобто саме той вік, коли організм людини остаточно формується, – він провів фактично без рухів у кам`яному мішку. За офіційними даними самого Одеського слідчого ізолятора на одного ув`язненого припадало 2,5 кв. м; насправді ж, за вирахуванням двоярусних ліжок, столу та санітарного вузла, особисто для ОСОБА_2 залишалося близько 2 квадратних метрів. Зазначає, що на такій площі неможливо ходити. На ній неможливо зробити навіть кілька кроків підряд, не зіткнувшись із сусідом по камері. На ній можна тільки лежати, сидіти або стояти на місці – годинами, добами, місяцями, роками. Зазначає, що у камері він був зачинений фактично цілодобово. Як зазначено у позовній заяві з посиланням на доповідь ЄКЗК за результатами візиту 2013 року, режим Одеського слідчого ізолятора означав замкненість у камерах до 23 годин на добу без будь-якої активності. Повноцінних прогулянок не було. Спорту не було. Фізичних вправ не було – для них просто не існувало ані місця, ані умов. Жодної можливості нормально рухатися у нього не було упродовж усіх 930 днів. До цього додавалися холод, вогкість і формальна, фактично недоступна медична допомога, про які докладно йдеться у позовній заяві. Стверджує, що з проблемами ніг його у слідчому ізоляторі ніхто не обстежував і не лікував. Загальновідомо, і це не потребує спеціальних знань, що кров від ніг до серця піднімається завдяки роботі м`язів гомілки під час ходьби. Коли людина роками не ходить, а лише стоїть, сидить або лежить у тісноті, кров у венах ніг застоюється, стінки вен розтягуються, клапани вен перестають працювати. Так виникає і стає незворотною варикозна хвороба та хронічна венозна недостатність. Зазначає, що саме це і відбулося з ним. Проблеми з ногами, з якими він потрапив до слідчого ізолятора юнаком, за майже три роки вимушеної нерухомості переросли у хронічне захворювання, яке вже не виліковується, а лише оперується і стримується до кінця життя. Зазначає, що із слідчого ізолятора він вийшов у вересні 2015 року вже хворою людиною. Відтоді хвороба лише прогресувала. При вирішенні справи та визначенні розміру відшкодування моральної шкоди просив врахувати, що хронічне захворювання судин обох нижніх кінцівок (варикозна хвороба, хронічна венозна недостатність II-А ступеня), яке призвело до оперативного втручання 28 травня 2026 року та довічних обмежень, є наслідком його тримання в Одеському слідчому ізоляторі з 05 березня 2013 року до 21 вересня 2015 року в умовах вимушеної нерухомості, відсутності прогулянок, спорту, фізичних вправ та належної медичної допомоги (Т.6, а.с. 237-241).

25.09.2026 року зареєстровано Письмові пояснення, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника третьої особи Державна установа «Одеський слідчий ізолятор» (Т.7, а.с. 1-4).

29.09.2026 року зареєстровано Письмові пояснення, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника третьої особи Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (Т.7, а.с. 9-15).

06.10.2026 року зареєстровано Письмові пояснення, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника третьої особи Державна установа «Одеський слідчий ізолятор».

06.10.2026 року зареєстровано заперечення на письмові пояснення третьої особи, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника позивачів – Ягунова Дмитра Вікторовича.

07.10.2026 року зареєстровано заперечення на клопотання позивачів щодо порядку виконання рішення суду шляхом безпосереднього перерахування адвокату Ягунову Д.В. 30% та 50% від сум відшкодування моральної шкоди, які можуть бути присуджені на користь позивачів, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника відповідача Головного управління національної поліції в Одеській області.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України

У судовому засіданні, призначеному на 09.10.2026 року, представник позивачів – Ягунов Дмитро Вікторович позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Одеської обласної прокуратури – Кащенко Вікторія Анатоліївна у судовому засіданні, заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у Відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Головного управління національної поліції в Одеській області – Уткіна Ксенія Сергіївна у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у Відзиві на позовну заяву.

Представники відповідачів – Чорноморського міського суду Одеської області, Біляївського районного суду Одеської області та Державної казначейської служби України та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» та Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином. Від представника третьої особи – Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності (Т. 4, а.с. 246-247). Від представника третьої особи Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності (Т. 7, а.с. 15 зворот).

На підставі вимог, передбачених ч.ч. 9, 10 ст. 14 ЦПК України, п. 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21, п. 1 розділу VII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814, в редакціях чинних на час вчинення процесуальної дії, зважаючи на те, що матеріали вказаної справи створені в паперовій та електронній формі, з метою процесуальної економії суд дійшов висновку про можливість розгляду (формування та зберігання) судової справи в змішаній (паперовій та електронній) формі.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, дослідивши докази наявні в матеріалах справи (в паперовому та електронному вигляді), закінчивши з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, після судових дебатів, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 13.10.2026 року до 12 год. 30 хв.

У судовому засіданні встановлено, що 05 березня 2013 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12013170250000367 від 03 березня 2013 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 6, 12 ч.2 ст. 115 КК України, а ОСОБА_2 – за п.12 ч.2 ст.115 КК України, саме з цього дня ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали процесуальний статус підозрюваних у даному кримінальному провадженні та, на підставі п. 4) ч. 3 ст. 219 КПК України, досудове розслідування мало бути закінченим протягом двох місяців із вказаної дати.

Ухвалою слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 07.03.2013 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 обрано запобіжні заходи у виді тримання під вартою.

Строк досудового розслідування у кримінальному провадженні продовжено до 3-х місяців, тобто до 05 червня 2013 року та, у відповідності до ст. 291 КПК України, 30 травня 2013 року обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 надіслано до Біляївського районного суду Одеської області.

Під час судового розгляду обвинувального акта ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 21.09.2015 запобіжні заходи обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінено на цілодобовий домашній арешт.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2016 року підсудність кримінального провадження визначено за Роздільнянським районним судом Одеської області.

15 липня 2016 року ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області, вказане кримінальне провадження повернуто прокурору для усунення недоліків.

26 січня 2017 року прокурором винесено постанову про закриття кримінального провадження, на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України (не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати).

30 січня 2017 року в.о. керівника Іллічівської місцевої прокуратури скасовано постанову прокурора про закриття кримінального провадження.

02 лютого 2017 року складено клопотання про продовження строку досудового розслідування та продовжено строк досудового розслідування до чотирьох місяців.

01 березня 2017 року прокурором винесено постанову про закриття кримінального провадження, на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України (не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати).

21 березня 2017 року заступником керівника Іллічівської місцевої прокуратури скасовано постанову прокурора про закриття кримінального провадження.

22 березня 2017 року прокурором винесено постанову про закриття кримінального провадження, на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України (не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати).

11 квітня 2017 року заступником керівника Іллічівської місцевої прокуратури скасовано постанову прокурора про закриття кримінального провадження.

12 квітня 2017 року прокурором винесено постанову про закриття кримінального провадження, на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України (не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати).

02 травня 2017 року заступником керівника Іллічівської місцевої прокуратури скасовано постанову прокурора про закриття кримінального провадження.

03 травня 2017 року прокурором винесено постанову про закриття кримінального провадження, на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України (не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати).

23 травня 2017 року заступником керівника Іллічівської місцевої прокуратури скасовано постанову прокурора про закриття кримінального провадження.

24 травня 2017 року прокурором винесено постанову про закриття кримінального провадження, на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України (не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати).

02 червня 2017 року заступником керівника Іллічівської місцевої прокуратури скасовано постанову прокурора про закриття кримінального провадження.

02 червня 2017 року заступником прокурора Одеської області продовжено строк досудового розслідування до шести місяців.

05 червня 2017 року прокурором винесено постанову про закриття кримінального провадження, на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України (не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати).

30 липня 2017 року заступником керівника Іллічівської місцевої прокуратури скасовано постанову прокурора про закриття кримінального провадження.

31 липня 2017 року, прокурором винесено постанову про закриття кримінального провадження, на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України (не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати).

19 серпня 2017 року заступником керівника Іллічівської місцевої прокуратури скасовано постанову прокурора про закриття кримінального провадження.

28 серпня 2017 року підозрюваним повторно відкрито матеріали досудового розслідування.

04 вересня 2017 року повторно складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013170250000367 від 03 березня 2013 року та 06 вересня 2017 року надійшов до Біляївського районного суду Одеської області.

Згідно Вироку Іллічівського міського суду Одеської області від 05 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.6, п.12 ч.2 ст.115 КК України, визнано невинуватим на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, і виправдано. ОСОБА_2 , у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України, визнано невинуватим на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, і виправдано.

Виправдовуючи обвинувачених, суд першої інстанції послався на те, що: стороною обвинувачення та органом досудового розслідування порушено порядок проведення досудового розслідування, складання та вручення обвинувального акту поза межами строку досудового розслідування, направлення до суду порушило право на захист; не дотримання принципу «справедливої рівноваги сторін», з огляду на те, що сторона обвинувачення намагалась виправити недоліки слідства, відновлюючи досудове розслідування, продовжувати збирати докази вже після того, як сторона захисту була ознайомлена з доказами, якими обґрунтовується обвинувачення, та їм пред`явлено первинне обвинувачення, що, на думку суду, також порушило право на захист. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у інкримінованих їм злочинах стороною обвинувачення не доведена, а тому вони мають бути визнані невинуватими та виправдані на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю того, що в діянні обвинувачених є склад кримінального правопорушення.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурором Чорноморської окружної прокуратури подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також істотні порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України, просив виправдувальний вирок суду скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадженні в суді першої інстанції, в іншому складі суду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.11.2022 року апеляційну скаргу прокурора Чорноморської окружної прокуратури задоволено. Вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 05.10.2021 року в кримінальному провадженні № 12013170250000367 від 03.03.2013 року скасовано. Призначено новий розгляд обвинувального акта № 12013170250000367 від 03.03.2013 року в суді першої інстанції, зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.

Згідно Ухвали Верховного Суду від 22 листопада 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, якою вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 15 жовтня 2021 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Згідно Ухвали Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відмовлено у відкритті провадження за заявою захисника про перегляд ухвали Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

Згідно Вироку Іллічівського міського суду Одеської області від 28 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з не доведенням, що злочин вчинений обвинуваченим. ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з не доведенням, що злочин вчинений обвинуваченим.

З вироку суду вбачається, що у даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення не виконано вимоги, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України – не доведена винуватість обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, поза розумним сумнівом. Надані стороною обвинувачення докази є непослідовними та суперечливими, а їх сукупність є недостатньою для прийняття рішення про визнання обвинувачених винуватими у вчиненні інкримінованого злочину.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 15,16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Згідно з пунктом 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч. ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду, як це п. 1 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону.

У випадку незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян громадянинові відшкодовується зокрема моральна шкода (стаття 3 Закону).

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету, як це передбачено ст. 4 вищевказаного Закону.

Вказана стаття також визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 4 Закону).

Згідно зі статтею 13 вказаного Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

За змістом п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

В пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 року у справі №1-15/99 зазначено що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.08.2020 року у справі №607/10144/18.

Судом встановлено, що 05 березня 2013 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12013170250000367 від 03 березня 2013 року, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 6, 12 ч.2 ст. 115 КК України, а ОСОБА_2 – за п.12 ч.2 ст.115 КК України, саме з цього дня ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали процесуальний статус підозрюваних у даному кримінальному провадженні.

З 05 березня 2013 року до 21 вересня 2015 року – 2 роки 6 місяців 17 днів, або 930 днів загалом, позивачі перебували під вартою в Одеському слідчому ізоляторі.

28 лютого 2025 року Іллічівський міський суд Одеської області ухвалив виправдувальний вирок по кримінальній справі № 496/2674/13-к, яким визнав позивачів невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Суд виправдав позивачів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України – у зв`язку з недоведенням, що злочин вчинений позивачами, визнав недопустимими численні докази обвинувачення як отримані з порушенням закону. Вирок набрав законної сили 31.03.2025 року.

11 січня 2018 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі Mikhailov and Others v. Ukraine (заява № 80643/12 та 10 інших, серед яких заява № 24675/16 щодо ОСОБА_1 ) встановив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції (надмірна тривалість досудового тримання під вартою протягом 2 років, 7 місяців та 27 днів), порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

10 листопада 2022 року ЄСПЛ у справі Ivanov and Others v. Ukraine (заява № 47391/15 та 2 інші) розглянув аналогічну ситуацію позивача ОСОБА_2 , який також був виправданий. ЄСПЛ встановив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції через надмірну тривалість тримання під вартою та порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через надмірну тривалість провадження.

Згідно Додаткових пояснень ОСОБА_1 (Т.1, а.с. 236-237), у березні 2013 року його затримали. Він не розумів тоді в повній мірі, що відбувається, і думав, що це непорозуміння, яке швидко вирішиться. Зазначає, що у слідчому ізоляторі він провів більше двох з половиною років: з березня 2013 по вересень 2015 року. Про умови перебування зазначає так: маленька камера, шість на чотири метри, а в ній – четверо, а то й більше людей. Повітря там практично не було. Замість нього – задуха, запах поту, цигаркового диму та відкритого туалету, який стояв буквально поруч зі столом, за яким вони їли. Це була реальність кожного дня. Стверджує, що вночі по них повзали таргани і клопи. Вони кусали, лізли по тілу. Позивач намагався спати, але навіть цей сон постійно переривали: наглядачі вривались у будь-який час, перевертали все догори дном, розкидали речі. Це робилось спеціально, щоб людина відчувала, що вона ніщо, що вона не має права навіть на спокій. Те, що давали, їсти було майже неможливо. Запах, вигляд – все це викликало відразу. Зазначає, що його батько тоді вже хворів та помер у 2018 році, і допомогти позивачу майже не міг. Стверджує, що більше двох з половиною років їв те, що давали в ізоляторі. Організм не витримував: у нього постійно боліла голова, почалися мігрені, закладеність носа, хронічні запалення. Медичної допомоги практично не було. Якщо щось боліло – кидали одну таблетку крізь ґрати. Яка хвороба, чим хворієш – нікого не цікавило. Одна таблетка від усього. У камері постійно панував страх. Стверджує, що разом з ним сиділи люди з психічними розладами, хтось поводив себе непередбачувано. Охоронців можна було купити – і за гроші вони відчиняли двері для тих, хто приходив бити або знущатися. Головне – це дванадцять років. Дванадцять років життя, які в нього забрали. Позивач зазначає, що не вбивав, не грабував, не завдавав нікому шкоди. Але його переслідували, тримали під вартою, ламали його долю. За цей час його здоров`я було підірване. Він не міг нормально жити, будувати родину, працювати, бути поруч з батьком, коли він вмирав. Це зламане людське життя.

Згідно заяви позива ОСОБА_2 (Т.5, а.с. 66), він є сиротою, у нього немає нікого – ні батьків, ні родичів, ніхто йому нічого не передавав і не допомагав. Йому було 18 років, коли він потрапив в Одеське СІЗО та пробув там майже два з половиною роки – з 5 березня 2013 по 21 вересня 2015 року. Стверджує, що за ці роки він пережив таке, що не хоче щоб хтось ще через це проходив. Умови там були не людські. Камера маленька – два на чотири метри, на чотири особи. Туалет прямо камері, без ніякої загорожі: ні стінки, ні завіски. Стіни мокрі, цвіль, грибок чорний і зелений скрізь. Взимку опалення не було. Зазначає, що вони мерзли: і ув`язнені і наглядачі. Клопи і таргани – це постійно. Їжа – «баланда», рідка каша, де більше води ніж всього іншого. М`яса майже не було. У душ водили раз на тиждень, а то й рідше. Лікар один на весь корпус. Зазначає, що двічі серйозно хворів з температурою та чекав по кілька днів поки прийде лікар. Якщо скаржишся – кажуть: пиши заяву. А за заяву могли ще й у карцер або «шмон» влаштувати. Підтримав кожне слово і просить суд задовольнити позов. Зазначає, що вчинене щодо нього та ОСОБА_6 – це не просто порушення, це знущання над людиною яка нічого ще не мала в житті і якій держава замість захисту дала два з половиною роки пекла.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 на момент арешту 05.03.2013 було 20 років. Протягом усього строку кримінального переслідування – з 20 до 32 років – він був позбавлений можливості формувати свою особистість, будувати стосунки, здобувати освіту та розвивати кар`єру у нормальних умовах. Ці роки є вирішальними для формування особистої та соціальної ідентичності. Для нього вони минули під тягарем обвинувачення в умисному вбивстві з погрозою довічного позбавлення волі. ОСОБА_2 – дитина-сирота, на момент арешту був неповнолітнім або тільки-но досяг повноліття. Він потрапив до СІЗО у найбільш вразливий період свого життя – коли, не маючи підтримки батьків та будь-яких родичів, найбільше потребував нормальних умов для формування як особистості. Водночас квартира, яка є його єдиним майном і яку він отримав у спадок, фактично перебувала під загрозою через обставини злочину, у якому він обвинувачувався.

У позовній заяві зазначається, що умови утримання в Одеському слідчому ізоляторі неодноразово ставали предметом розгляду Європейського суду з прав людини. В усіх відповідних справах ЄСПЛ констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка забороняє катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання.

У справі Andrey Yakovenko v. Ukraine (заява № 63727/11) ЄСПЛ встановив, що під час утримання заявника в Одеському СІЗО в період з березня 2003 по листопад 2005 року мало місце порушення ст. 3 Конвенції. ЄСПЛ констатував наступне: камери, в яких утримувався заявник, мали площу від 7,6 до 8,5 кв.м і були розраховані на чотирьох осіб, що означало менше двох квадратних метрів на одного ув`язненого – значно нижче мінімального стандарту у 4 кв.м, рекомендованого Комітетом Ради Європи з питань запобігання катуванням (ЄКЗК) для камер із спільним розміщенням; санітарні вузли не були відокремлені від житлової зони; умови вентиляції, освітлення та санітарні умови підтверджені урядом лише в загальних рисах без конкретних доказів (§§ 94–96). У тій самій справі ЄСПЛ підкреслив, що оскільки камери також містили санітарні прилади, меблі та обладнання, площа, яка реально залишалася заявникові для особистого простору, була ще меншою (§ 95). ЄСПЛ встановив, що відсутність особистого простору сама по собі порушує ст. 3 Конвенції, а страждання заявника додатково посилювалися іншими чинниками (§ 96). Окрім того, у справі Andrey Yakovenko v. Ukraine було задокументовано систематичну практику: у дні судових засідань заявника виводили з камери о 06:00 ранку та поміщали до транзитного боксу площею 15–20 кв. м без вікон та опалення, де він разом із 20–30 іншими ув`язненими змушений був очікувати кілька годин на етапний автомобіль; після повернення з суду повторне очікування в тих самих умовах тривало кілька годин, що призводило до пропуску прийому їжі (§§ 35–36).

Представник позивачів зазначає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 трималися в тій самій установі – Одеському СІЗО і в той самий спосіб: у малогабаритних камерах із сумісним розміщенням кількох осіб, де площа на одну особу свідомо не досягала мінімального стандарту у 4 кв.м, рекомендованого ЄКЗК, де санітарні вузли не були відокремлені від житлової частини, а режим передбачав майже повне обмеження свободи пересування впродовж доби. Умови тримання, задокументовані ЄСПЛ стосовно 2003–2005 років, залишалися незмінними і в 2013–2015 роках, оскільки жодних структурних змін в організації тримання під вартою в цій установі за вказаний міжперіодний час здійснено не було.

У позовній заяві зазначається, що позивач ОСОБА_1 , після того як йому було зламано ніс внаслідок того, як працівники міліції вдарили його головою об капот міліцейського автомобіля, увесь цей час перебував в Одеському СІЗО без медичної допомоги. Систематично, внаслідок отриманої травми, він регулярно хворів на простудні захворювання, не маючи змоги нормально дихати. Такий стан продовжується і станом на сьогодні, про що свідчить те, що навіть у 2025 році він був змушений робити медичну хірургічну операцію саме внаслідок травм, отриманих ще у 2013 році. Упродовж усього періоду в Одеському слідчому ізоляторі, внаслідок неможливості нормально дихати, він страждав на кашель, непрохідність носових протоків та головні болі. Це відбувалося особливо у світлі відсутності належної вентиляції, що неодноразово встановлювалося рішеннями ЄСПЛ та звітами ЄКЗК. Зазначає, що камера була фактично для паління, а заявник при цьому не курив, що ще більше посилювало його страждання. Крім того, внаслідок неналежної медичної допомоги, заявник під час затримання та подальшого перебування в Одеському слідчому ізоляторі втратив п`ять зубів та отримав пошкодження інших зубів. Це сталося як внаслідок отриманих травм при ударі головою об капот автомобіля, так і через відсутність будь-якого харчування – з огляду на сімейні обставини він не отримував продуктових передач із волі.

Також представник позивачів звертає увагу, що у цій же справі одним з виправданих був ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 саме у приміщенні Одеського слідчого ізолятору. На думку представника позивачів, смерть співобвинуваченого ОСОБА_5 в Одеському слідчому ізоляторі внаслідок ненадання або неналежного надання медичної допомоги є надзвичайно серйозним індикатором системних порушень, які існували в цій установі у період перебування там позивачів. Ця подія: підтверджує небезпечний характер умов тримання; підсилює аргументацію щодо порушення ст. ст. 2, 3 Конвенції; є додатковою, самостійною підставою для висновку про особливу тяжкість моральної шкоди, завданої позивачам незаконним триманням під вартою.

В рамках підготовки цієї позовної заяви адвокат Ягунов Д.В. звернувся до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» з адвокатським запитом щодо надання інформації про камери, в яких фактично утримувались позивачі – ОСОБА_2 та ОСОБА_1 – у період з 05.03.2013 по 21.09.2015, а також щодо всіх переміщень між камерами та корпусами установи впродовж зазначеного періоду.

Листом від 25.02.2026 № 96-4100, підписаним начальником установи полковником внутрішньої служби Сергієм Нікітіним, Одеський слідчий ізолятор повідомив, що особові справи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знищені, у зв`язку із закінченням строку зберігання. Установа зазначила, що надати запитувану інформацію немає можливості.

25.02.2026 року Одеська обласна прокуратура (вих. № 09/1/3-181ВИХ-26) повідомила про знищення наглядового провадження № 04/6-3553-13 за скаргами адвоката Ягунова Д.В. на катування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у 2013– 2014 роках.

Надмірно тривале тримання під вартою з 04 березня 2013 року по 30 жовтня 2015 року – упродовж 2 років, 7 місяців та 26 днів – фізично унеможливлювало будь-яке сімейне та особисте спілкування, відносини та саморозвиток позивачів. Одеський слідчий ізолятор, у якому перебували позивачі, є середовищем, де здійснення права на приватне та сімейне життя зведено до виключено взагалі. Упродовж усього цього часу ЄСПЛ встановив систематичні порушення ст. 5 § 3 Конвенції, зокрема відсутність обґрунтованих підстав тримання під вартою та шаблонний характер рішень суддів (Ivanov and Others v. Ukraine, заява № 47391/15, рішення від 10.11.2022 – порушення ст. 5 § 3 Конвенції щодо ОСОБА_2 ; Mikhailov and Others v. Ukraine, заява № 80643/12 та 24675/16, рішення від 11.01.2018 – порушення ст. 5 § 3 Конвенції щодо ОСОБА_1 ).

Незважаючи на звільнення у жовтні 2015 року, позивачі протягом ще майже десяти років залишалися обвинуваченими у вчиненні умисного вбивства, вчиненого за попередньою змовою (ч. 2 ст. 115 КК України), що передбачає довічне позбавлення волі. Наявність такого обвинувачення протягом усього цього часу є постійним і всепроникним втручанням у приватне та сімейне життя: воно визначало і обмежувало можливості позивачів у всіх сферах – особистій, соціальній, трудовій, освітній, родинній.

У ході кримінального провадження органи досудового розслідування здійснили численні процесуальні дії, що безпосередньо зачіпали приватне життя позивачів: обшуки за місцем проживання (протоколи від 05-06.03.2013), вилучення особистих речей, збір та зберігання біологічних зразків та генетичної інформації, перехоплення та перегляд телефонних з`єднань та кореспонденції. Більшість цих доказів суд визнав недопустимими саме тому, що вони були отримані з порушенням встановленого законом порядку – зокрема, у відсутності захисника та/або за межами строку досудового розслідування (вирок Іллічівського міського суду від 28.02.2025, S. and Marper v. the United Kingdom [GC], заяви № 30562/04 та 30566/04 – зберігання ДНКматеріалів особи, яку виправдано, є порушенням ст. 8 Конвенції; Rotaru v. Romania [GC], заява № 28341/95, п. 43 – зберігання та використання персональних даних є втручанням у приватне життя).

Вирок Іллічівського міського суду від 28.02.2025 року встановив, що більша частина кримінального переслідування позивачів здійснювалася поза межами законних строків досудового розслідування та з істотними порушеннями права на захист.

Суд констатував: 1) обвинувальний акт від 04.09.2017 складено поза межами строку досудового розслідування, який спливав не пізніше 01 лютого 2017 року; 2) докази, зібрані після 05.05.2013, визнано недопустимими як отримані поза законними межами досудового розслідування (ч. 1 ст. 86 КПК України); 3) протоколи затримання та вилучення майна складалися у відсутності захисника всупереч вимогам ст. 52 КПК України (в редакції, чинній на час подій); 4) восьмиразове закриття провадження та наступне його «відновлення» є штучним подовженням строків, яке не має законних підстав у жодній нормі КПК України; 5) позивачі втратили статус обвинувачених, набутий у травні 2013 року, та набули нового статусу – шляхом складання нового обвинувального акту 04.09.2017 поза межами строку провадження.

Обгрунтовуючи спричинену позивачам моральну шкоду, представник позивачів зазначає, що для позивачів кожне з восьми формальних «закриттів» провадження неодмінно породжувало обґрунтоване сподівання на припинення кримінального переслідування та відновлення нормального життя. Кожне подальше скасування такого рішення завдавало нового удару по їхньому психологічному стану, посилювало відчуття безпорадності, тривоги та безнадії, ставало новим джерелом моральних страждань. Ця циклічна травматизація є самостійним джерелом моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Також представник позивачів звертає увагу, що протоколи проведення слідчих експериментів були надані прокурором суду ще 19 червня 2018 року. Проте, диски з відеозаписами, які є невід`ємними додатками до цих протоколів, були подані до суду лише через роки: 28 лютого 2023 року та 06 квітня 2023 року. Розрив між поданням протоколів та їх відео-додатків становить щонайменше п`ять років. У судовому засіданні від 15.11.2023 прокурор не пояснив причини роздільного зберігання відеозаписів та відповідних протоколів слідчих експериментів та обставини створення копій відеозаписів, наданих суду. Місцезнаходження оригіналів зазначених відеозаписів при цьому залишилося невстановленим. Сторона обвинувачення не надала суду оригінали відеозаписів проведення слідчих експериментів та тим самим не спростувала версію сторони захисту про невідповідність наданих суду копій відеозаписів оригіналам.

Позивачі наголошують, що усвідомлення ними фактів навмисного затягування розгляду справи та вірогідного знищення ключових доказів завдало їм додаткових тяжких моральних страждань, що підлягають самостійній оцінці поряд із вже описаними вище формами шкоди. Вказані обставини породжували стан тривалої невизначеності щодо можливості справедливого і повного судового захисту, посилювали відчуття безправності та свавілля з боку державних органів, підривали будь-яку залишкову довіру до системи кримінального судочинства.

Враховуючи зазначене, період під слідством та судом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 має бути обрахований з моменту вручення їм повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, тобто з 05 березня 2013 року по 31.03.2025 року (дата набрання Вироком законної сили), що становить 144 міс. 26 днів.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачі – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право на відшкодування моральної шкоди, а відтак, відхиляє доводи відповідачів щодо недоведеності факту завдання позивачам моральної шкоди.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у Постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому, визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

У Постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено у 2026 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8647 грн.

Позивачі мають право на відшкодування моральної шкоди і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Мінімальний гарантований державою розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить 1252662, 07 грн.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Суд враховує, що, визначаючи розмір відшкодування, необхідно керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи. Указана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).

Визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір грошового відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

На можливість збільшення гарантованого Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розміру відшкодування моральної шкоди залежно від конкретних обставин справи неодноразово вказував і Верховний Суд, зокрема й у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

В Постанові Верховного Суду від 28.10.2020 року №610/3221/19-ц зазначено, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Зазначені висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, висловленими у Постановах від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15, від 24 квітня 2017 року у справі №6-2885цс16, від 22 червня 2017 року у справі №6-501цс17.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, тобто з інших підстав, ніж неправомірне перебування під судом та слідством, судам необхідно виходити із загальних положень про відшкодування шкоди, які вимагають враховувати характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі фактичні підстави позову, якими обґрунтовано як обставин спричинення, так і розмір відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У Постанові від 20.09.2018 року у справі №686/23731/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Такий же висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі №236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

У Постанові Верховного Суду від 25.05.2022 року у справі №487/6970/20 зазначено, що грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності, справедливості.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 15.12.2020 року у справі №752/17832/14-ц зазначила, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №757/24363/20.

Задовольняючи позов частково, суд бере до уваги, що позивачі перебував під слідством і судом з з 05 березня 2013 року по 31.03.2025 року, обвинувачувалися у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, у період з 05 березня 2013 року до 21 вересня 2015 року – 2 роки 6 місяців 17 днів, або 930 днів – позивачі перебували під вартою в Одеському слідчому ізоляторі; з 21.09.2015 року по 30.10.2015 року позивачі перебували під цілодобовим домашнім арештом.

При цьому вироком суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, встановлено, що сторона обвинувачення, прокуратура Одеської області, не виконала свої обов`язки щодо проведення ефективного розслідування заяв захисника Ягунова Д.В. на незаконне затримання обвинувачених та застосування до них катування. Тому залишилися не спростованими аргументи сторони захисту про те, що показання на слідчих експериментах були отримані внаслідок катування обвинувачених, що є обов`язком доказування допустимості цих доказів відповідно до вимог ч. 2 ст. 92 КПК України.

З огляду на викладене, враховуючи тривалість та глибину моральних страждань, яких зазнали позивачі, виняткові обставини розглядуваної справи, які характеризуються перебуванням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під слідством та судом понад 12 років, з яких понад 2 роки під вартою в слідчому ізоляторі, за обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину (умисне вбивство за обтяжуючих обставин), за який законом передбачене покарання аж до довічного позбавлення волі, та встановленого судами у кримінальній справі порушення права, колегія суддів вважає, що наявні підстави для збільшення мінімального розміру відшкодування завданої позивачам моральної шкоди.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що на користь ОСОБА_1 слід стягнути моральну шкоду в розмірі 1 450 000 гривень та на користь ОСОБА_2 слід стягнути моральну шкоду в розмірі 1 550 000 гривень.

Відносно позовної вимоги позивача про стягнення з держави Україна в особі відповідних органів на користь адвоката Ягунова Дмитра Вікторовича суми витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу адвоката Ягунова Дмитра Вікторовича під час підготовки скарги в інтересах ОСОБА_1 до Європейського суду з прав людини, під час представництва Заєвого С.С. в Європейському суді з прав людини та у подальшому – під час виконання зазначеного рішення Європейського суду з прав людини – у розмірі 400 000 гривень, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на професійну правничу допомогу; 2) витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України випливає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких необхідно розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Висновок щодо можливості вирішення в порядку цивільного судочинства позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених підсудним у кримінальному провадженні, викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2022 року в справі № 336/3604/20, провадження № 61-13843св21, в якій зазначено, що підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу може бути лише відсутність документального підтвердження таких витрат та їх розрахунку.

Суд звертає увагу, що витрати на представництво інтересів у ЄСПЛ стягуються за результатами розгляду заяви безпосередньо за рішенням самого ЄСПЛ на підставі статті 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ констатує порушення прав і визнає такі витрати реальними та обґрунтованими.

Тому у задоволенні вимог про стягнення з держави Україна в особі відповідних органів на користь адвоката Ягунова Дмитра Вікторовича витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу адвоката Ягунова Дмитра Вікторовича під час підготовки скарги в інтересах ОСОБА_1 до Європейського суду з прав людини, під час представництва Заєвого С.С. в Європейському суді з прав людини та у подальшому – під час виконання зазначеного рішення Європейського суду з прав людини – у розмірі 400 000 гривень слід відмовити.

Щодо заяв ОСОБА_2 про стягнення 50% моральної компенсації, яка присуджена судом у цій справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення 30% моральної компенсації, яка присуджена судом у цій справі ОСОБА_1 на користь адвоката Ягунова Дмитра Вікторовича як гонорар за надану правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Витрати на професійну правничу допомогу регулюються окремими статтями Цивільного процесуального кодексу України (зокрема ст. 133, 137, 141 ЦПК України) як судові витрати, а не як складова моральної шкоди.

Суми, сплачені громадянином за юридичну допомогу під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, відшкодовуються на підставі прямої вказівки Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Таке відшкодування не є розподілом витрат на професійну правничу допомогу в цивільному процесі, тому його розмір не визначається пропорційно до задоволених позовних вимог.

Такий висновок зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 1 вересня 2026 року у справі № 522/1821/23.

Процесуальне законодавство відмежовує відшкодування моральної шкоди як предмет матеріально-правової вимоги від витрат на професійну правничу допомогу як складової судових витрат.

Сторони договору про надання правничої допомоги визначили гонорар адвоката у відсотковому співвідношенні до суми, яка може бути присуджена позивачу, не змінює правової природи такого платежу. Відповідний відсоток є способом визначення розміру винагороди адвоката, а не частиною моральної шкоди, яка належить безпосередньо адвокату. Аналогічний підхід сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги складаються між адвокатом та клієнтом і саме в межах правовідносин між ними має вирішуватися питання щодо обов`язковості відповідного зобов`язання. При цьому зобов`язання, які склалися між адвокатом і клієнтом, у тому числі щодо сплати «гонорару успіху», не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У Постанові Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 127/28231/22, предметом якої, серед іншого, було відшкодування моральної шкоди, досліджувалося питання щодо передбаченого договором «гонорару успіху» у розмірі 30 % від отриманих клієнтами виплат. Верховний Суд розглядав відповідну винагороду саме в контексті витрат на професійну правничу допомогу та погодився з відмовою у покладенні заявленого «гонорару успіху» на іншу сторону спору, наголосивши на необхідності оцінки судом фактичного понесення та необхідності відповідних витрат. Отже, визначення гонорару у відсотках від отриманого відшкодування не змінює його правової природи та не перетворює відповідну суму на складову відшкодування моральної шкоди, що належить адвокату.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2026 року у справі № 465/1176/20 зазначив, що передбачений сторонами «гонорар успіху» є складовою частиною гонорару адвоката. Верховний Суд виходив із того, що чинне законодавство хоча й не містить окремого визначення такого виду гонорару, однак «гонорар успіху» є формою винагороди адвоката, нарахування та сплата якої залежать від настання певної події. Таким чином, навіть залежність розміру винагороди адвоката від результату розгляду справи або визначення такої винагороди у відсотках від присудженої клієнту суми не змінює характеру відповідних правовідносин як відносин щодо оплати професійної правничої допомоги.

Позивачі та їх представник визначати умови договорів про надання правничої допомоги та погодили порядок обчислення та розмір винагороди адвоката залежно від результату розгляду справи. Водночас така домовленість регулює договірні відносини між адвокатом та його клієнтами і сама по собі не є безумовною підставою для покладення погодженого ними розміру гонорару на відповідачів у справі. У разі якщо позивачі фактично ставлять питання про покладення відповідної винагороди адвоката на іншу сторону спору, така сума має оцінюватися саме як витрати на професійну правничу допомогу та вирішуватися за правилами, встановленими ЦПК України для розподілу судових витрат.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Водночас сам факт визначення сторонами договору певного розміру гонорару не означає, що відповідна сума автоматично та в повному обсязі підлягає покладенню на іншу сторону спору.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та/або значенням справи для сторони.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання зазначених вимог суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, при цьому обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, а також чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін.

Таким чином, визначення сторонами договорів гонорару адвоката Ягунова Д.В. у розмірі 30 % та 50 % від майбутньої суми відшкодування саме по собі не свідчить про співмірність такого гонорару фактично наданій професійній правничій допомозі та не зумовлює обов`язку іншої сторони компенсувати його у погодженому адвокатом і клієнтами розмірі. Запропонований позивачами спосіб обчислення винагороди безпосередньо пов`язує її розмір із сумою присудженого відшкодування моральної шкоди. При цьому сам по собі розмір такого відшкодування не характеризує складність виконаної адвокатом роботи, обсяг фактично наданої ним правничої допомоги, час, витрачений на її надання.

Обраним позивачами механізмом розмір винагороди адвоката може істотно збільшуватися виключно внаслідок збільшення суми присудженого відшкодування, без будь-якої зміни обсягу чи складності фактично наданої правничої допомоги. Погодження сторонами договору гонорару у розмірі 30 % або 50 % від присудженої суми не може саме по собі бути достатнім підтвердженням розумності та співмірності такого розміру витрат критеріям, установленим частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Суд також звертає увагу, що питання встановлення чи зміни способу або порядку виконання судового рішення врегульовано статтею 435 ЦПК України. Водночас інститут встановлення або зміни способу чи порядку виконання судового рішення має на меті забезпечення належного виконання вже ухваленого судового рішення та не може використовуватися як процесуальний механізм для зміни правової природи присуджених коштів або фактичного визначення іншого одержувача присудженого судом відшкодування. Якщо суд дійде висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди, відповідна сума присуджується на користь особи, якій таку шкоду завдано.

Адвокат Ягунов Д.В. не є позивачем у цій справі та не заявляє самостійної вимоги про відшкодування завданої йому моральної шкоди. Тому визначення у резолютивній частині судового рішення обов`язку перерахувати частину присудженого ОСОБА_1 або ОСОБА_2 відшкодування безпосередньо адвокату фактично призвело б до змішування різних за своєю правовою природою правовідносин: правовідносин щодо відшкодування моральної шкоди та договірних відносин між адвокатом і клієнтом щодо оплати професійної правничої допомоги. При цьому позивачі не позбавлені права погодити з адвокатом порядок виконання власних договірних зобов`язань щодо сплати гонорару, який не суперечить закону. Однак наявність такого приватного зобов`язання не є підставою для його включення до змісту рішення про відшкодування моральної шкоди та не усуває необхідності дотримання спеціального процесуального порядку вирішення питання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у випадку, якщо такі витрати заявляються до відшкодування за рахунок іншої сторони. Таким чином, погодження позивачами з адвокатом Ягуновим Д.В. винагороди у розмірі відповідно 30 % та 50 % від майбутнього відшкодування моральної шкоди не є правовою підставою для визначення судом такого порядку виконання рішення, за якого відповідна частина присудженої моральної шкоди безпосередньо перераховуватиметься адвокату. Якщо ж зазначені суми фактично заявляються до компенсації за рахунок відповідачів як винагорода адвоката, вони за своєю правовою природою мають розглядатися як витрати на професійну правничу допомогу з обов`язковим застосуванням передбачених статтями 137 та 141 ЦПК України критеріїв їх реальності, необхідності, обґрунтованості, розумності та співмірності, а за наявності відповідних підстав – зменшенням їх розміру.

У зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для стягнення 50% моральної компенсації, яка присуджена судом у цій справі ОСОБА_2 та 30% моральної компенсації, яка присуджена судом у цій справі ОСОБА_1 , на користь адвоката Ягунова Дмитра Вікторовича як гонорар за надану правничу допомогу.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року ), постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі №465/3586/17, від 08.10.2020 у справі №712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року), Постанови КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 року №161/4641/17, 20.10.2020 року у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 року у справі №585/2958/17, від 12.101.2020 року у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 року у справі №161/7515/15-ц.

Враховуючи наведене та характер даного рішення, суд вважає за можливе не наводити відповіді на кожен аргумент позивача. Більше того, наведення відповідних відповідей суд вважає неможливим з огляду на те, що такі відповіді, які не мають жодного значення для вирішення даної справи, можуть обмежити у встановленні певних обставин суд в межах вказаної справи.

При поданні даного позову позивачі звільнені від оплати судового збору, тому оплату судового збору слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст.12, 13, 259, 264, 265, 268, 279 ЦПК України, 15, 16, 23, 1167, 1176 ЦК України, Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Головного управління національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Чорноморського міського суду Одеської області, Біляївського районного суду Одеської області та Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – Державна установа «Одеський слідчий ізолятор» та Південно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, – задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , моральну шкоду в розмірі 1 450 000 гривень.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , моральну шкоду в розмірі 1 550 000 гривень.

В решті позовних вимог, – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. М. Куриленко