Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №537/6198/25 — Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/168/2026

Справа № 537/6198/25

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2026 Крюківський районний суд міста Кременчука в складі: головуючої судді Фадєєвої С.О., з участі секретарів судових засідань Супруненко О.О., Дячковської А.А.., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 адвоката Маханькової І.О., представника третьої особи виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської обалсті як органу опіки та піклування Таранець О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу № 537/6198/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, де просив ухвалити рішення, яким встановити факт, що він, ОСОБА_1 , самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обгрунтування позову зазначив, що з відповідачкою ОСОБА_2 вони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської обалсті від 25.10.2018. У шлюбі мають неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказав, що на підставі судового наказу від 20.07.2018 з нього, ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_4 стягувалися аліменти на утримання дочки, ОСОБА_3 , у розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 19.06.2018 і до досягнення дитиною повноліття. Однак, у зв`язку з тим, що донька не мешкає разом з матір`ю, відповідачка 04.11.2024 подала до Крюківського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заяву про повернення виконавчого документа без виконання. Вказав, що після розірвання шлюбу з 2020 року дочка мешкала з бабусею, а з 2024 року мешкає разом з ним. Він, ОСОБА_1 , самостійно виховує дитину, відводить та забирає з ліцею, забезпечує харчуванням, одягом, піклується про її здоров`я та розвиток, сприяє розвитку її навичок та організовує дозвілля, у них з дочкою хороші та довірливі стосунки. Відповідачка не цікавиться дочкою, матеріально її не забезпечує та не допомагає, створила нову сім`ю та повністю самоусунулася від виховання дочки. З урахуванням викладеного просив позов задовольнити.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав у повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у тексті позовної заяви, просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що до 12 років дочка проживала з відповідачкою, але у 2023 чи 2024 році переїхала жити до нього з власної ініціативи, бо не витримувала поведінки матері. З того моменту, як дочка переїхала жити до нього, відповідачка жодного разу не надавала матеріальної допомоги на утримання дитини, не дарила подарунки на День народження дочки. Зазначив, що дочка не спілкується з матір`ю, вони лише випадково зустрічалися, коли донька відвідувала бабусю. Наразі у відповідачки є інша дитина, яка проживає з нею. Він повністю самостійно утримує доньку та займається її вихованням. Встановлення факту самостійнго виховання та утримання неповнолітньої доньки йому необхідне для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Представник позивача адвокат Маханькова І.О. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином.

Представник третьої особи виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області як органу опіки та піклування Таранець О.А. при вирішенні позову покладалася на розсуд суду, вважала, що спір між батьками щодо виховання дитини відсутній.

Опитана судом неповнолітня ОСОБА_3 суду пояснила, що вона бажає жити з батьком, з матір`ю вона не спілкується, матір не приймає участі у її вихованні, не була активною у її житті. Вказала, що з мамою вона проживала приблизно до 6 років, потім проживала разом з бабусею по маминій лінії, бо мама створила нову сім`ю. В той час вона не могла проживати з батьком, оскільки батько тоді був за кордоном. Десь з 2020-2021 року вона почала жити у батька, приходила до бабусі, могла в неї жити кілька днів під час канікул, але постійне місце проживання було за місцем проживання батька. З матір`ю у неї напружені стосунки, виникають конфлікти, вони не спілкуються. Так, у січні 2026 року вона хотіла переночувати у бабусі, але там була її мама в нетверезому стані, яка в присутності своїх друзів почала виганяти її та вдарила. Під час конфілкту за неї заступилася тітка, викликали поліцію. Зазначила, що її повністю матеріально забезпечує батько, мати запитувала, що їй потрібно, проте жодного разу не допомогла матеріально. Останній раз вона бачила маму на випускному вечорі у школі, але вона прийшла не до неї, а до дочки свої подруги, в якої також був випускний вечір. Батько займається її вихованням, відвідує батьківські збори, активно приймає участь в її житті, піклується про неї.

Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши і оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частинами 2, 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з чч.1,2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ч.5 цієї статті). Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

В силу ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Частинами 1,2 ст. 157 цього Кодексу встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті; той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

В силу ч.3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ч.4 цієї статті). У визначених ст.. 164 СК України випадках мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 вказала, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням чи існуванням обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків, у тому числі умисного, та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Отже для встановлення факту самостійного виховання дитини необхідні юридичні обставини, які обмежують або припиняють батьківські права іншого з батьків, зокрема позбавлення батьківських прав, визнання особи безвісно відсутньою чи інші підстави, передбачені законом. Судом не встановлено таких обставин у цій справі.

Позивач ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання та утримання дочки з метою підтвердження права на відстрочку від мобілізації, проте документів, які підтверджують, що позивач є військовозобов`язаним і може бути призваним до Збройних Сил України, суду не надано. Матеріали справи також не містять відмови уповноваженого органу у наданні відстрочки ОСОБА_1 .

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (п.4 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). Для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаними подаються у тому числі документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину, зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини (п.4 Переліку документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, додаток №5 до Плрядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період).

При встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, у силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Судом, встановлено, що сторони, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25.10.2018 (справа № 537/2645/18), що набрало законної сили. У шлюбі позивач та відповідач мають неповнолітню дочку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . Згідно з заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25.10.2018 місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено з матір`ю, ОСОБА_2 .

Згідно з судовим наказом, виданим 20.07.2018 Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягувалися аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 19.06.2018 і до дсягнення дитиною повноліття. Судовий наказ перебував на виконанні у Крюківському відділі державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та постановою державного виконавця Крюківського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 06.11.2024 судовий наказ був повернутий стягувачу ОСОБА_4 за її заявою про повернення виконавчого документа без виконання.

Неповнолітня ОСОБА_3 є ученицею Кременчуцької гімназії № 23 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області. З характеристики, наданою навчальним закладом, вбачається, що ОСОБА_5 навчається у школі з першого класу, проживає разом з батьком, ОСОБА_1 , який турбується про неї і здійснює необхідний контроль, приділяє належну увагу вихованню та навчанню доньки, співпрацюючи із класним керівником. Характеристика не містить викладу обставин, які б вказували на умисне ухилення від виконання матір`ю, ОСОБА_2 , батьківських обов`язків щодо дочки.

З акту обстеження умов проживання, затвердженого начальником служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 05.01.2026, вбачається, що за заявою ОСОБА_1 було проведено обстеження умов проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . В акті зазначено, що умови проживання є задовільними, у дитини окрема кімната, в якій створені належні умов для проживання та розвитку, санітарно-гігієнічні норми дотримані.

З копії постанови судді Крюківського районного суду м. Кременчука від 15.05.2026 вбачається, що відповідач у справі, ОСОБА_2 , була визнана винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП, та на неї накладено адміністративне стягнення. Згідно з постановою, 04.01.2026 о 00 год.00 хв. в АДРЕСА_2 , за місцем проживання ОСОБА_2 вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягало в словесних образах та погрозах, внаслідок чого було завдано шкоду психічному здоров`ю потерпілої.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 проживає на даний час окремо від дочки, ОСОБА_3 . Досліджені судом докази підтверджують факт проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , якій виповнилося 14 років, разом з батьком, ОСОБА_1 . Окреме проживання батьків, визначення дитиною, що досягла 14-річного віку, місця проживання із батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання дитини батьком. Аліменти на утримання дочки у примусовому порядку із матері не стягуються, вона не позбавлена батьківських прав відносно своєї неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 , отже зобов`язана виконувати обов`язки, які покладаються на неї, як на матір, а тому за вказаних обставин не можна вважати, що позивач є особою, яка самостійно виховує доньку. Судом не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Отже, оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав для припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними батьківських обов`язків.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2,4,12,76-81,89,263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду . Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя С.О.Фадєєва

Повне рішення складено 09.10.2026