Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №940/1108/26 — Тетіївський районний суд Київської області

13.10.2026 Провадження по справі № 2/940/754/26

Справа № 940/1108/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13 жовтня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі :

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Авілової Т.А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 21.09.2025-100002241 від 21.09.2025 у розмірі 63600,00 грн. та понесених судових витрат.

В обґрунтування позову зазначено, що 21.09.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 21.09.2025-100002241, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 28000,00 грн. строком на 217 днів з фіксованою процентною ставкою 1 % за 1 (один) день користування кредитом.

17.12.2025 року між Кредитодавцем та Позичальником було укладено додатковий договір за яким Сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою Позичальника збільшити Суму Кредиту.

ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання, зокрема надало відповідачу кредит у загальному розмірі 30000,00 грн. У свою чергу, відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконує договірні зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 63600,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 30000,00 грн.; заборгованості по процентам в розмірі 18600,00 грн.; відсотків, нарахованих по 625 ст. ЦК України в розмірі 15000,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 26.06.2026 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

20.07.2026 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ракушинця А.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що не погоджується з викладеними у ній обставинами, вважає позов безпідставним та необґрунтованим. Зокрема, відповідач заперечує щодо нарахування процентів за понаднормове користування кредитними коштами в порядку ст. 625 ЦПК України, оскільки такі суперечать п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є безпідставним і протиправним, а також комісії за надання кредиту, яка на думку відповідача, суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначає, що позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.

Крім цього відповідач заперечив факт видачі кредитних коштів, оскільки позивачем не надано належних доказів перерахування коштів відповідачу, натомість зауважив, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є виключно первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Більше того, вказав, що розрахунок заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку (фінансової установи) та не містять відомостей, що дозволили перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків та штрафів позивачем, часткове погашення боргу відповідачем тощо.

21.07.2026 на адресу суду від представника позивача ТОВ «Споживчий центр» надійшла відповідь на відзив, у якому вказав, що позивач надав належні докази, тоді як відповідач лише заперечує позов, не додавши жодного доказу на спростування доводів позивача.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та ЦК України, електронний кредитний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом), за правовими наслідками повністю прирівнюється до письмового. Договір укладено шляхом послідовних дій: підписання та надіслання заявки-анкети, прийняття оферти та введення одноразового пароля з SMS. Крім цього вказала, що Відповідач проходив верифікацію через державну систему BankID НБУ (із застосуванням багатофакторної автентифікації через свій інтернет-банкінг) та вказав свої паспорти та ІПН. Відповідач не довів, що його засіб зв`язку чи дані були використані третіми особами без його відома.

Позивач надав первинний документ з інформаційної системи (звіт про платіжну операцію через інтернет-еквайринг), що містить усі необхідні реквізити відповідно до Закону України «Про платіжні послуги».

Відповідач одночасно стверджує, що не укладав договір і не отримував кошти, та водночас заперечує проти розміру процентної ставки, комісії та пені.

Заперечувати умови договору можна лише за умови визнання самого факту його існування. Така поведінка відповідача є зловживанням процесуальними правами та суперечить принципу добросовісності. Відповідач здійснив часткову сплату заборгованості. Згідно з практикою Верховного Суду, здійснення часткового платежу є беззаперечним фактом визнання боргу та існування договірних зобов`язань боржником.

Нараховані проценти за користування кредитом знаходяться в межах строків кредитування та відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування» (включаючи законодавчі обмеження граничної денної ставки).

Комісія за перерахування коштів за допомогою сторонніх платіжних сервісів включена до загальної вартості кредиту, що прямо дозволено Законом «Про споживче кредитування» та підтверджено Великою Палатою Верховного Суду. Вона не є нікчемною.

28.07.2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ракушинця А.А. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того, заявив клопотання про витребування доказів, а саме про витребування у позивача доказів про видачу кредиту, витребувати на матеріальному носії у позивача оригінал електронного доказу - договору про надання споживчого кредиту № 21.09.2025-100002241 від 21.09.2025р. з додатками до нього - з накладеним електронним підписом (КЕП чи УЕП) кредитодавця (якщо такий було накладено) або у простому ПДФ-форматі (у разі ненакладення кредитодавцем КЕП чи УЕП) з доказами направлення примірника електронного документу відповідачу на визначену ним електронну адресу або на його акаунт у цій же інформаційно-комунікаційній системі (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо), які виключають технічну можливість внесення в односторонньому порядку змін до примірника електронного договору після його укладення і направлення відповідачу.

28.07.2026 на адресу суду від представника позивача ТОВ «Споживчий центр» надійшло клопотання про витребування доказів.

06.08.2026 на виконная ухвали суду про витребування доказів від 28.07.2026 від ТОВ «НоваПей» надійшли витребувані документи, а саме анкета-заява на приєднання до Публічного договору про надання платіжних послуг фізичним особам та виписки по рахунку за періоди з 21.09.2025 по 26.09.2025 та з 17.12.2025 по 23.12.2025.

30.09.2026 на адресу суду від представника позивача ТОВ «Споживчий центр» надійшла заява про виконання ухвали суду, в якій зазначено, що в пункті 19 кредитного договору вказано спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: у відділенні, за допомогою паспорта та РНОКПП (фотокопія була подана до суду разом з позовною заявою).

Крім того, надано оригінал кредитного договору № 21.09.2025-100002241 від 21.09.2025 та додатковий договір до кредитного договору № 21.09.2025-100002241 від 17.12.2025.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Судом встановлено, що відповідно до договору від 21.09.2025 року за № 21.09.2025-100002241 кредитодавець, яким є позивач, надає позичальнику кредит у сумі 28000,00 грн строком на 217 днів, дата повернення кредиту 06.04.2026 року, Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Згідно п. 8 договору, комісія, пов`язана з наданням кредиту (надалі "Комісія", економічна сутність плата за надання кредиту) 9% від суми кредиту та дорівнює 2520 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

У п. 14 договору міститься графік платежів що визначає дати чергових періодів, загальний розмір платежу у черговий період, розмір платежу за комісією, розмір суми кредиту.

Відповідно до п. 15 договору в день укладення даного договору позичальнику відкривається кредитна лінія, яка реалізується наступним чином: сума кредиту, яка визначена у п. 2 даного договору, є одночасно і 1-им траншем, з якого складається сума кредиту, яка надається відповідно до умов даного договору. В подальшому кредитодавець протягом строку дії цього договору має право повідомити позичальника в усній та/або письмовій (паперовій або електронній) формі про наявність у нього можливості збільшити суму кредиту, що надається позичальнику за цим договором. У випадку отримання вказаного повідомлення від кредитодавця та у разі виникнення у позичальника наміру збільшити суму кредиту за даним договором позичальник ініціює укладення додаткового договору шляхом особистого звернення у підрозділ кредитодавця або шляхом вчинення необхідних дій в особистому кабінеті на сайті/в мобільному застосунку кредитодавця. Після узгодження сторонами зміни умов договору, пов`язаних зі збільшенням суми кредиту, сторони укладають додатковий договір, у якому викладають змінені умови договору.

Сторони домовились, що позичальник, який прострочив виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором, зокрема, зобов`язання зі сплати кредиту/його частини та/або процентів/їх частини та/або комісії(їй)/її(їх) частини (якщо комісія (ії) встановлена(і) договором) у терміни/строки, що передбачені договором, на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 170000% річних від сум заборгованості за весь час прострочення відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України) (пункт 17 договору).

У відповідності до п. 19 договору спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: у відділенні.

Договір підписаний одноразовим ідентифікатором Е428, який був надісланий на відповідний номер телефону. Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 5175-47XX-XXXX-7502 (доказ в електронному вигляді).

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором, а саме надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у загальному розмірі 30000,00 грн., що підтверджується повідомленнями ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про перерахунок коштів №1-1806 від 18.06.2026.

Відповідач скористався кредитними коштами, але не виконує належним чином зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 63600,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 30000,00 грн.; заборгованості по процентам в розмірі 18600,00 грн.; відсотків, нарахованих по 625 ст. ЦК України в розмірі 15000,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Заперечення сторони відповідача про те, що позивачем не надано доказів належності електронного підпису (ідентифікатора) саме Відповідачу, а також відсутності доказів його реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вважає безпідставними.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом надсилання пропозиції укласти договір (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) іншою стороною. Необхідно підписати електронний правочин за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом), який надсилається на верифікований номер мобільного телефону користувача.

Відповідно до п. 19 Кредитного договору № 21.09.2025-100002241 від 21.09.2025, узгодженим сторонами способом ідентифікації та верифікації споживача визначено верифікацію у відділенні. Відповідач особисто пройшов цю процедуру, створив особистий кабінет у системі Позивача та ввів свої персональні дані (зокрема, паспортні дані та РНОКПП). Усі введені дані в повному обсязі збігаються з анкетними та реєстраційними даними Відповідача, що виключає можливість оформлення договору сторонньою особою.

Акцептування умов та підписання договору: Акцептування умов Кредитного договору відбулося шляхом введення Відповідачем унікального одноразового електронного ідентифікатора Е428, який був надісланий системою на його підтверджений фінансовий номер телефону.

Аналог власноручного підпису: Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 207 Цивільного кодексу України, направлення та подальше введення Відповідачем коду одноразового ідентифікатора є аналогом власноручного підпису.

Таким чином, введення коду Е428 засвідчує волевиявлення Відповідача, спрямоване на набуття цивільних прав та обов`язків, та беззаперечно підтверджує факт укладення вказаного Кредитного договору безпосередньо Відповідачем.

Відповідач ОСОБА_1 під час розгляду справи не надав жодних доказів того, що його персональні дані або номер телефону були використані третіми особами без його відома.

Твердження відповідача про відсутність первинних бухгалтерських документів у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та неналежність наданого позивачем розрахунку заборгованості як внутрішнього документа банку є помилковими.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, розрахунок заборгованості, підписаний уповноваженою особою фінансової установи, є належним та допустимим доказом, який відображає рух коштів, розмір нарахованих процентів, пені та суми здійснених платежів. Зазначений документ містить детальний помісячний (чи поденний) опис нарахувань та є достатнім для встановлення розміру боргу, якщо відповідачем не надано іншого, контррозрахунку, який би спростовував дані позивача.

Факт перерахування кредитних коштів на картковий рахунок Відповідача підтверджується наявними у матеріалах справи виписками по рахунку за періоди з 21.09.2025 по 26.09.2025 та з 17.12.2025 по 23.12.2025 наданими ТОВ «Нова Пей» та повідомленнями ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про перерахунок коштів №1-1806 від 18.06.2026. Згідно з усталеною судовою практикою, банківська виписка є підтвердженням виконання банком/фінансовою установою своїх зобов`язань з надання кредиту. Відповідач не надав суду доказів повернення вказаних коштів як помилково зарахованих або доказів неотримання доступу до карткового рахунку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем ОСОБА_1 були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму 11200,00 грн. від 21.10.2025 року, на суму 11200,00 грн. від 21.11.2025 року, на суму 11680,00 грн. від 22.12.2025 року, що, в свою чергу свідчить про визнання боргу відповідачем через його активні дії та повністю спростовує його заперечення щодо неотримання чи неперерахування коштів.

Твердження відповідача про те, що розрахунок заборгованості не є належним доказом, є помилковими, з огляду на таке.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, розрахунок заборгованості, підписаний уповноваженою особою кредитора, є належним та достатнім доказом, який відображає рух коштів, нараховані відсотки та здійснені платежі.

Розрахунок заборгованості містить деталізацію помісячного або поденного нарахування тіла кредиту та відсотків. Відповідач не надав суду власного контррозрахунку заборгованості, який би свідчив про арифметичні помилки чи неправильність розрахунків позивача.

Твердження відповідача, щодо неправомірності дій позивача стосовно спрямування отриманих коштів на погашення комісії у розмірі 7920,00 грн, суд визнає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами врегульовані Кредитним договором № 21.09.2025-100002241 від 21.09.2025 та додатковою угодою до нього від 17.12.2025.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України (ЦКУ) договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 526 ЦКУ передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Підписуючи кредитний договір № 21.09.2025-100002241 від 21.09.2025 та додаткову угоду від 17.12.2025 року до нього відповідач ОСОБА_1 засвідчив, що він ознайомлений з їхніми умовами, зокрема щодо розміру та порядку нарахування комісії, та добровільно погодився на такі умови. Матеріали справи не містять доказів того, що зазначені умови кредитного договору та додаткових угод до нього були визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, нарахування комісії у розмірі 7920,00 грн здійснено у повній відповідності до погоджених сторонами тарифів та умов кредитного договору. Розподіл внесених відповідачем грошових коштів також відбувся із чітким дотриманням встановленої договором черговості.

Таким чином, дії позивача щодо нарахування та спрямування отриманих від відповідача коштів на погашення комісії у сумі 7920,00 грн є правомірними, відповідають принципу свободи договору (ст. 627 ЦКУ) та взятим на себе відповідачем зобов`язанням. Жодних належних та допустимих доказів на спростування вказаного розрахунку чи доведення порушення Банком умов чинного законодавства відповідач суду не надав.

За таких обставин, доводи відповідача про неправомірність зарахування вказаних коштів повністю спростовуються матеріалами справи, а тому суд відхиляє їх як безпідставні.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 48600,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 30000,00 грн.; заборгованості по процентам в розмірі 18600,00 грн.

Щодо позовних вимог у частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 15000,00 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан, який триває дотепер.

У цій справі кредитний договір № 21.09.2025-100002241 укладений між сторонами 21.09.2025, тобто в період дії воєнного стану в Україні, а, отже, згідно з п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця заборгованості за відсотками на підставі ст. 625 ЦК України.

Відтак, оскільки стягнення штрафу у період дії воєнного стану не відповідає вимогам закону, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за відсотками на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 15000,00 грн.

З огляду на наведені вище норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, зокрема, стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Cпоживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 21.09.2025-100002241 від 21.09.2025 у розмірі 48600,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 30000,00 грн.; заборгованості по процентам в розмірі 18600,00 грн., у задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення відсотків нарахованих по ст. 625 ЦК України в розмір 15000,00 грн. необхідно відмовити.

Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом, позивач ТОВ «Споживчий центр» поніс судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в сумі 2662,40 грн. та витрати пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 138,18 грн.

Оскільки, у ході судового розгляду суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в сумі 48600,00 грн., що становить 76,42 % від заявленої позивачем суми 63600,00 грн., відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору в сумі 2034,61 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 207, 509, 512, 514, 525, 526, 527, 536, 610, 611, 626, 628, 633, 634, 1048, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», юридична адреса: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 , заборгованість за кредитним договором № 21.09.2025-100002241 від 21.09.2025 у розмірі 48600 (сорок вісім тисяч шістсот) гривень 00 копійок, частково понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 2034 (дві тисячі тридцять чотири) гривні 61 копійка та витрати пов`язані з надсиланням стороні позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 138 (сто тридцять вісім) гривень 18 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.В. Самсоненко