Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №372/2631/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2631/26

Провадження 2-2126/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

12 жовтня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Проць Т.В.

при секретарі Ковтун А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року адвокат Ігнатенко Василь Миколайович звернувся в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ. Вказаний позов мотивував тим, що з 29.08.1998 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13.09.2022 року. Під час перебування у шлюбі на ім`я відповідача було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії І-КВ № 072208 від 18.08.2000 року загальною площею 0,408 га, з них 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, надвірних будівель та споруд, кадастровий номер 3223186801:01:007:0060 та площею 0,1583 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223186801:01:007:0061. На земельній ділянці площею 0,25 га сторонами за час шлюбу у 2009-2012 роках було побудовано житловий будинок загальною площею 277,9 кв.м., з яких 91,3 кв.м. – житлова площа, сарай, гараж ворота з хвірткою, огорожу, колодязь, каналізаційний колодязь за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки будівництво потребувало значних грошових коштів, позивач 04.08.2011 року продав квартиру, розташовану у м. Києві, яка належала йому на праві приватної власності та вклав грошові кошти в сумі 49 000 доларів у будівництво. Представник зауважив, що оскільки будівництво будинку було завершено у 2012 році та отримано технічний паспорт, тобто у період перебування сторін у шлюбі, вказане нерухоме майно належить до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Однак, вже після розірвання шлюбу відповідачка зареєструвала спільно побудоване майно на власне ім`я та наразі чинить позивачу перешкоди у користуванні будинку, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді від 04 травня 2026 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28 липня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, від останнього через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі та підтримання позовних вимог.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, заяв, клопотань або відзиву до суду не направляла.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить з наступного.

Судом встановлено, що 29.08.1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , який розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13.09.2022 року.

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області № 4 від 28.04.2000 року відповідачу видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії І-КВ № 072208 від 18.08.2000 року загальною площею 0,408 га, з них 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, надвірних будівель та споруд, кадастровий номер 3223186801:01:007:0060 та площею 0,1583 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223186801:01:007:0061.

Як убачається з технічного паспорту ФОП ОСОБА_5 від 14.12.2023 року, на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186801:01:007:0060 побудовано житловий будинок садибного типу загальною площею 277,9 кв.м. з допоміжними спорудами. Дата завершення будівництва 31.12.2012 року.

Відповідно до інформаційної довідки № 433613295 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 08.04.2024 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 3223186801:01:007:0060.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За положеннями статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норми статті 60 СК України передбачають презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована та один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

З матеріалів справи убачається, що на ім`я відповідача видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії І-КВ № 072208 від 18.08.2000 року загальною площею 0,408 га, з них 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, надвірних будівель та споруд, кадастровий номер 3223186801:01:007:0060 та площею 0,1583 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223186801:01:007:0061.

Під час перебування сторін у шлюбі на земельній ділянці площею 0,25 га розпочато будівництво житлового будинку садибного типу, яке завершено 31.12.2012 року, що підтверджується Витягом з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Враховуючи, що спірний будинок побудовано сторонами у період перебування у шлюбі, даний об`єкт нерухомого майна є спільним сумісним майном подружжя в силу ст.60 СК України та ст. 368 ЦК України.

Доказів протилежного відповідачем не надано.

Щодо земельної ділянки судом враховано наступне.

Пленумом Верховного Суду України у пункті18-2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції від 19 березня 2010 року), роз`яснено, якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, а не спільною сумісною власністю подружжя, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований; згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Згідно ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

З огляду на викладене, врахувавши рівність часток подружжя у спірному об`єкті нерухомості, що підлягає поділу, суд доходить висновку про поділ земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 3223186801:01:007:0060 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд між сторонами по частині.

Щодо позовної вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю сторін

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

У справі, що розглядається метою позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу. Тому позовні вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є належним способом захисту прав сторін на такий поділ, що є підставою для відмови у позові у цій частині.

Керуючись ст. ст. 1, 24, 56, 60, 69-71 СК України, ст.ст. 15, 16, 364, 368, 372 ЦК України, ст. ст.71, 81, 82, 89, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності на частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна – 2914485432120), який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186801:01:007:0060 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 3223186801:01:007:0060 з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя Т.В. Проць