Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №368/375/24 — Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/375/24

2/368/79/26

Рішення

Іменем України

"07" жовтня 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

за участю секретаря Назаренко А.І.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

та представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Анфьорової К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик в режимі відео конференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість за договором позики від 10.10.2021 року в сумі 820 000,00 грн. та стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 понесені судові витрати, обґрунтовуючи позов наступним.

У вересні 2021 року до неї звернувся її син, відповідач по справі, з проханням надати йому у борг певну суму грошових коштів. Своє прохання обґрунтовував тим, що хоче придбати будинок який тривалий час винаймав та прилеглу до будинку земельну ділянку. У якості додаткового аргументу наголошував, що власниця погодилась продати будинок за мінімальну ринкову ціну.

Відповідач запевнив, що в продовж двох років поверне гроші, а також допоможе добудувати належний їй на праві приватної власності будинок у якому відповідач зареєстрований.

Тож, зважаючи на прохання відповідача з метою придбання останнім частки житлового будинку та частки земельної ділянки 10.10.2021 року вона передала останньому грошові кошти у сумі 820 000,00 грн., про що було укладено договір позики, оформлений розпискою, за умовами якого відповідач зобов`язався повернути позичені грошові кошти у строк до 31.12.2023 року.

Необхідно зазначити, що розпискою не встановлювалося жодних штрафних санкцій за порушення строків.

Проте, всупереч обіцянок щодо допомоги у добудові будинку та повернення грошових коштів відповідач по справі не виконав жодного взятого на себе усного та/або письмового зобов`язання.

Також на початку повномасштабної агресії країною окупантом проти держави відповідач передав їй на зберігання належні йому документи та цінні речі аби уникнути їх втрату.

У травні 2022 року відповідач попросив повернути йому документи та цінні речі які перебували у неї на зберіганні.

Оглянувши документи, що повертались відповідачу, на свій подив з`ясувала, що на позичені у нього грошові кошти, згідно Договору купівлі-продажу від 27.01.2021 року, було придбано частка житлового будинку АДРЕСА_2 та частка земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:90:104:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та оформлено на дружину відповідача.

Пояснюючі такий вчинок щодо оформлення на дружину придбаного майна відповідач зазначив, що його дружина висунула таку умову аби уникнути у майбутньому будь-яких претензій на спільне майно зі сторони народженої поза шлюбом доньки відповідача ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Проте, такі пояснення відповідача вважає неспроможними, оскільки, на її глибоке переконання, такими діями відповідач вирішив уникнути свого обов`язку щодо повернення позичених коштів і як наслідок відповідальності.

Отже, враховуючи, що після спливу обумовленого у розписці строку відповідачем по справі не було повернуто позичені грошові кошти вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Право на стягнення боргу кореспондується наступним законодавством:

Запропонований шлях відновлення порушеного права є адекватним порушенню і узгоджується з приписами ст. 16 ЦК України, які надають право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 319 цього Кодексу, встановлені визначальні принципи здійснення права власності, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно вимог ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Вимоги ст. 1047 ЦК України закріплені положення, відповідно до яких на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно положень ст. 545 ЦК України, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути борговий документ (розписку) боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає на вимогу боржника. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого боргу.

Крім цього вважає, що розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, що засвідчує укладення договору та отримання певної грошової суми.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначені обставини підтверджуються наступними документами:

копією розписки від 10.10.2021 року. Оригінал документа знаходиться у позивача;

копією паспорта серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_2 . Оригінал документа знаходиться у відповідача;

копією Договору найму (оренди) житлового будинку від 17.06.2013 року. Оригінал документа знаходиться у відповідача;

копією Договору купівлі-продажу частки житлового будинку та частки земельної ділянки від 27.01.2021 року. Оригінал документа знаходиться у відповідача;

копією Витягу з Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.01.2022 року індексний номер 296704124; Оригінал документа знаходиться у відповідача;

копією Витягу з Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.01.2022 року індексний номер 296717397. Оригінал документа знаходиться у відповідача.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав повністю та наслідки визнання позову йому відомі та просив суд позовні вимоги позивача задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат Анфьорова К.С. просять суд у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості в розмірі 820 000 грн., обґрунтовуючи наступним.

Співвідповідач (відповідач 2) вимоги позивача вважає незаконними, безпідставними, не підтверджені належними та відповідними доказами, а отже, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволення з наступного:

На момент укладання договору купівлі-продажу частки земельної ділянки та частки житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , сім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мала в сумісному використанні достатню для укладення цього правочину кількість коштів. Цей факт підтверджується наявними фінансовими документами:

Відповідач, відповідно до наданих ним доказів, мав на своєму рахунку з ідентифікатором НОМЕР_4 на 11.02.2022р. вільні депозитні кошти в розмірі 10 000 USD (еквівалент НБУ згідно квитанції від 11.01.2022 р. в сумі 274 998,00 грн.) (договір депозиту SAMDNWFD0073223904500), цей доказ знаходиться в матеріалах справи.

Співвідповідач (відповідач 2) на своєму рахунку з ідентифікатором НОМЕР_5 на 11.02.2022 р. мала вільні депозитні кошти в сумі 295 000,00 грн. (договір депозиту SAMDNWFD0073224119500) цей доказ знаходиться в матеріалах справи.

Співвідповідач (відповідач 2) на своєму рахунку НОМЕР_6 на 26.01.2023 р. мала кошти в сумі 111 000,00 грн., що були подаровані їй в якості весільного подарунку її матір`ю - ОСОБА_8 , у виді депозитного вкладу відповідно до договору депозиту SAMDNWFD0072204109601 (додаток 1,7).

Співвідповідач (відповідач 2) 26.01.2022 р. взяла у борг у свого брата ОСОБА_3 кошти в сумі 295 000,00 грн. Наявність таких коштів на банківському рахунку останнього НОМЕР_7 та їх отримання в банку підтверджено платіжною квитанцією за № 20220126969110311. Факт отримання ОСОБА_5 вказаних коштів зафіксовано договором позики складеного 26.01.2023 між співвідповідачем (відповідачем 2) та ОСОБА_3 , копія договору та згоди дружини позичальника додається (додаток 4,5). Про факт надання позики грошей ОСОБА_3 , Співвідповідач (відповідач 2), в усній формі, повідомила відповідача, при цьому, зняття грошей в банку ОСОБА_3 та їх наступна передача співвідповідачу (відповідачу 2), відбувалася в присутності відповідача. Відповідні докази, за необхідністю, можна отримати у Службі безпеки Приватбанку, за відповідний період.

Таким чином, загальна сума коштів, що були призначені для придбання зазначеного вище нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , на момент складення вищезазначеного договору купівлі-продажу склала 975 998,00 грн.

У той же час, відповідно до фінансових документів (копії договорів депозитів та платіжних квитанцій), що надав відповідач, загальна сума витрат на придбання 1/4 частки земельної ділянки та 1/2 частки житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 по факту склала 826 500,00 грн. Як видно з наведених даних, коштів для вчинення зазначеного вище правочину вистачало, з`явилось, навіть, своєрідно додаткове сальдо в розмірі 149 498,00 грн.

На день позичання грошей відповідачем та по наступний час, співвідповідач (відповідач 2) мала та має сталий щомісячній грошовій дохід, що підтверджується довідкою форма ОК-7 (додаток 6).

27.01.2022 р., під час укладання договору купівлі-продажу частки земельної ділянки та частки житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євміною І.Л., відповідач надав згоду на купівлю частки житлового будинку разом з частки земельної ділянки, на якій розташована вищезазначена частка житлового будинку. Проте не повідомив, що взяв для здійснення цього правочину позику і не надав необхідних доказів, що підтверджували факт отримання ним кредитних коштів. Також слід зазначити, що під час оформлення вказаного правочину купівлі-продажу відповідач не надав в рахунок його оплати жодних додаткових коштів, окрім зазначеної в п.1 суми - 274 998,00 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 820 000,00 грн. на придбання 1/2 частки земельної ділянки та частки житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Документальним підтвердженням, що було надано позивачем, в якості доказу виникнення боргових зобов`язань, є розписка, датована 10.10.2021 р.

Проте співвідповідачу (відповідача 2) не було доведено до відома ані позивачем, ані відповідачем факт її існування.

Про виникнення боргових зобов`язань співвідповідачу стало відомо лише під час розгляду справи №368/375/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 65 СК дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договору позики одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Виходячи з цієї норми Закону, та зважаючи, що гроші також є майном, необхідно виявити та надати докази наявності коштів взятих у борг відповідачем у позивача у формі спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Тобто відповідачем не підтверджено, що кошти, які він, нібито, позичив у позивача, витрачені безпосередньо в інтересах сім`ї, а саме на придбання частки земельної ділянки та частки житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , як це зазначено в надані позовній заяві позивача. Наразі такі докази відсутні.

Відповідно до вимог ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до норм Податкового кодексу України п.5, підпункт 1, розділу XX неоподаткований мінімум - це сума в розмірі 17,00 (сімнадцять) гривень. Відповідно, станом на 10.10. 2021 р. сума десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян складала 170,00 грн.

У свою чергу, позивач в своєму позові, визначає суму заборгованості на рівні 520 000,00 (вісімсот двадцять тисяч) грн. та надає копію тільки боргової розписки. Боргова розписка - це письмовий документ, що видається на підтвердження укладення договору позики та його умов, однак позивачем не було додано до позову примірника договору позики від 10.10.2021 р., який був, нібито, укладено між позивачем та відповідачем, тому зміст цього доказу, а саме розписки, неможливо дослідити та оцінити відповідно.

Позивач, зловживаючи процесуальним правом, щодо звернення до суду з позовом про стягнення боргу, вводить суд в оману, посилаючись на боргову розписку, при цьому не навдавши доказів фактичної передачі відповідачеві зазначеної вище суми.

Позивач, вказуючи про наявність заборгованості перед нею з боку відповідача, ніяк не підтверджує, що надана відповідачу позика була нею здійснена коштами, що відносяться до її особистої приватної власності. Зважаючи на вік позивача та відсутність сталого щомісячного грошового доходу, з`являються ознаки того, що позивач взагалі не могла мати вказаної в позові необхідної суми коштів, і, відповідно, поява боргових зобов`язань набуває ознак удаваного правочину.

На підставі ч. 2 ст. 65 СК договір позики, що укладено одним із подружжя самостійно, без згоди з іншим може бути оскаржено в суді та визнано недійсним, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для визначення вартості вчинюваного одним із подружжя правочину (договору позики), з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного побутового слід ураховувати конкретну межу, встановлену законодавцем у ч. 1147 ЦК, і брати за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру, якого обумовлює обов`язковість укладення договору позики в письмовій формі та за згодою другого із подружжя. На сьогоднішній день докази отримання згоди співвідповідача (відповідача 2) на взяття відповідачем боргових коштів у позивача у деякій формі - відсутні.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що надана позивачем суду розписка не може розглядатися як первинний документ, який складено в момент передачі коштів і не є документом, який підтверджує факт передачі коштів від позивача до відповідача.

Таким чином, надана боргова розписка і виникнення, пов`язаних з нею боргових зобов`язань, мають ознаки фіктивності, оскільки дії описані в поданій позовній заяві, фактично не відбувались в момент складання цього документа, як і не відбувались в інший час.

Крім того, повернення боргу відповідно до розписки, мало відбутися до 31.01.2023 р. З цього моменту і по сьогоднішній день пройшло майже 6 місяців, - термін більше ніж достатній для того, щоб відповідач міг витрати ці кошти на власні потреби, але це за умови, що вказана позика дійсно мала місце.

Досліджуючи дану розписку, необхідно виявити справжню правову природу укладеного документа (розписки), незважаючи на його формальні реквізити, і залежно від установлених результатів зробити відповідні правові висновки.

Суд, вислухавши сторони та вивчивши письмові матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

16 липня 2016 року між відповідачами у справі був укладений шлюб, зареєстрований Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 у подружжя народився син ОСОБА_9 .

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 березня 2024 року у справі № 752/24239/23 шлюб між сторонами розірвано.

Крім того суд звертає увагу, що в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебувала на розгляді цивільна справа № 752/22784/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_10 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Євміна Інна Леонідівна, про поділ спільного майна подружжя.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.08.2025 р. позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя було задоволено.

У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) право власності на 1/4 частину житлового будинку, загальною площею 89,9 кв. метрів, житловою площею 42,9 кв. метрів, за адресою: АДРЕСА_2 , та 1/4 частину земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:90:104:0010, за адресою: АДРЕСА_2 .

У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_9 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) право власності на 1/4 частину житлового будинку, загальною площею 89,9 кв. метрів, житловою площею 42,9 кв.метрів, за адресою: АДРЕСА_2 , та 1/4 частину земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:90:104:0010, за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 05.02.2026 р позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_9 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 та визнано за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_10 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 .

При розгляді цивільна справа № 752/22784/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_10 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Євміна Інна Леонідівна, про поділ спільного майна подружжя, як в суді першої інстанції, так і в апеляції позивач за первісним позовом ОСОБА_2 нічого про взяття у борг коштів на купівлю будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 нічого не говорив, бо судом встановлено, що під час шлюбу подружжям була придбана 1/2 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , та 1/2 частина земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:90:104:0010, за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євміною І.Л.

Згідно ст.. 82 ч. 4 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16 (провадження № 61-26089св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15-ц (провадження № 61-1843св20), від 21 липня 2021 року у справі № 361/5840/19 (провадження № 61-259св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 520/6471/17 (провадження № 61-16118св20).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Згідно розписки від 10.10.2021 р. відповідач ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 820 000,00 грн., які він зобов`язався повернути до 31.01.2023 р.

Судом вважає, що будь-які докази витрачання грошових коштів відповідачем ОСОБА_2 у випадку дійсного їх отримання від позивача саме купівлю житлового будинку, в матеріалах справи відсутні, позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 таких доказів надано не було, і що саме по собі використання коштів у борговій розписці без доведення відповідного їх витрачання не свідчить про укладення договору позики в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина 4 статті 65 СК України).

У Постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 викладено висновок про те, що тлумачення частини 4 статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Відповідно до частини 3 статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 статті 13 цього Кодексу.

Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосовуваних засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Аналізуючи частину 2 статті 13 ЦК України можна дійти висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб,є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості врівноваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття "добросовісність" ототожнюється із поняттям "безвинність" і навпаки, "недобросовісність" із "виною". Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина 3 статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Суд вважає, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт шостий статті 3 ЦК). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Враховуючи суперечність заяви ОСОБА_2 щодо правової природи грошових коштів, потенційно отриманих в борг від своєї матері ОСОБА_1 , яка є позивачем у справі, то суд вважає за можливе застосувати положення доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у вказаній цивільній справі.

Суд також враховує загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: «Рlacuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Отже, неправомірна мета та недобросовісна і суперечлива поведінка позбавляють сторону права посилатися на такі обставини, як на підстави та умови надання захисту судом.

Суд зауважує, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій у справах про поділ спільного майна подружжя з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів, зокрема, для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя, формування пасиву (боргів) чи боргів іншого з подружжя, намагання спростувати презумпцію спільності майна подружжя та виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору про розірвання шлюбу. Такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя. Використання договору позики, в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання конкретного майна або для погашення боргу у зв?язку з придбанням (будівництвом, ремонтом) певного спільного майна, очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.

При цьому суд враховує, що інших належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_2 в інтересах сім`ї грошових коштів від позивача ОСОБА_1 останнім надано не було, а тому, з урахуванням стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний, суд відмовляє у визнанні спільним борговим зобов`язанням позикового зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором позики від 10.10.2021 року, укладеного зі ОСОБА_1 , виходячи з недоведеності позивачем факту використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї, тому позовні вимоги задовольнити та стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10.10.2021 року в сумі 820 000,00 грн. та судові витрати без доведеності факту використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суму понесених судових витрат в розмірі 8200,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись Конституції України, ЦК України, ст. ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 10.10.2021 року в сумі 820 000,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8 200,00 грн.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення та подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13.10.2026 р.

Суддя І.І. Шевченко