Вирок від 12 жовтня 2026 р. у справі №273/1910/26 — Баранівський районний суд Житомирської області

Справа № 273/1910/26

Провадження № 1-кп/273/184/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м.Баранівка

Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 в режимі відеоконференції), обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Баранівка кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62023240020000368 від 11.04.2023 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Мар`янівка Баранівського району Житомирської області, громадянина України, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , фактично проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за № 04 від 06.01.2023 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця-помічника гранотометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення.

Однак, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, о 06 год 30 хв 17.03.2023 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , яка має розташування підрозділу за адресою: АДРЕСА_3 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням службових обов`язків у військовій частині та визначених місцях служби, до 12.07.2023, поки не з`явився до військової частини НОМЕР_1 , що розташована, яка мала на той час місце дислокації в АДРЕСА_4 , якого відповідно зараховано до списків особового складу та поставлено на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 , чим закінчив вчинення кримінального правопорушення.

За час відсутності на службі у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 в період часу з 17.03.2023 по 12.07.2023 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини НОМЕР_1 правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення військової частини та його причини не повідомив та проводив час на власний розсуд.

Такими діями, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Крім цього, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за № 310 від 12.07.2023 солдата ОСОБА_4 поновлено на посаді стрільця-помічника гранотометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення з 12.07.2023, який прибув після самовільного залишення військової частини.

Однак, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 13.07.2023 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , яка має розташування підрозділу за адресою: АДРЕСА_4 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням службових обов`язків у військовій частині та визначених місцях служби до 16 год. 58 хв. 21.09.2026, коли був затриманий працівниками поліції у порядку ст. 208 КПК України по АДРЕСА_5 , чим закінчив вчинення кримінального правопорушення.

За час відсутності на службі у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 в період часу з 13.07.2023 по 16 год. 58 хв. 21.09.2026 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини НОМЕР_1 правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення військової частини та його причини не повідомив та проводив час на власний розсуд.

Такими діями, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у пред`явленому обвинуваченні. Пояснив, що вчинив кримінальні правопорушення за обставин встановлених досудовим розслідуванням і описаних в обвинувальному акті. Додатково вказує, що після мобілізації перебував в частині орієнтовно 3 місяці, коли перевезли на полігон, вийшов в магазин та втік з військової частини. В подальшому, повернувся для продовження проходження військової частини на один день і знову самовільно залишив військову частину. Основною причиною залишення військової частини вказує – страх служити. Також зазначає, після залишення військової частини весь час перебував дома. Вказує, що має задовільний стан здоров`я, та в подальшому має намір повернутися для продовження проходження військової служби. Щиро розкаюється у вчиненому, зробив для себе належні висновки, просив суворо не карати.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

У судовому засіданні прокурор, враховуючи, що обвинувачений визнає свою вину та всі встановлені обставини справи, просив суд визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Обвинувачений та його захисник не заперечували щодо визнання судом недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Враховуючи думку учасників судового провадження, які не заперечували щодо застосування ч.3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з`ясовано, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, також роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За таких обставин, суд дійшов переконливого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, а саме самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст.65 Кримінального кодексу України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину та зокрема те, що відповідно до ч.5 ст.12 Кримінального кодексу України кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, кваліфікується як тяжкий злочин.

Щодо особи обвинуваченого, суд враховує, що ОСОБА_4 в силу ст.89 КК України раніше не судимий, неодружений, власного житла не має; за місцем проходження військової служби характеризується незадовільно: до виконання службових обов`язків ставиться посередньо, поставлені завдання виконував, однак потребував додаткового контролю з боку командування, систематично порушує військову дисципліну у підрозділі, зловживає спиртними напоями, неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, на зауваження командирів реагує байдуже; за місцем проживання характеризується негативно: схильний до шкідливих звичок, зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя, загалом його поведінка не відповідає загальноприйнятим суспільним нормам; на обліку в лікаря-нарколога не перебуває, за медичною допомогою до лікарів-нарколога та психіатра не звертався, на стаціонарному лікуванні не перебував.

Обставинами, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , не встановлено.

Відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, особи обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання в мінімальному розмірі в межах санкції ч.5 ст.407 КК України у виді позбавлення волі.

Визначене обвинуваченому покарання відповідатиме принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

В силу прямих вимог законодавства суд позбавлений можливості застосувати до обвинуваченого статті 69, 75 КК України та призначити покарання з випробуванням чи більш м`яке покарання, ніж передбачено законом.

Цивільний позов у вказаному кримінальному провадженні не заявлено.

Арешт на майно не накладався.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Враховуючи призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, запобіжний захід до набрання вироком законної сили необхідно залишити попередній – тримання під вартою.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.

Таким чином, ОСОБА_4 слід зарахувати в строк відбуття покарання тримання під вартою в період з 21.09.2026 року по 13.10.2026 року включно.

Керуючись ст. 2, 7, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395, 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити попередній – тримання під вартою.

Строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання з 21.09.2026 року.

На підставі ст.72 КК України зарахувати до строку призначеного судом покарання термін перебування обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою з 21.09.2026 року по 13.10.2026 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Житомирського апеляційного суду через Баранівський районний суд Житомирської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1