Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №161/7092/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7092/25

Провадження № 2/161/435/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Пахолюка А.М.,

при секретарі – Корнійчук А.А.,

за участю:

відповідача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Моргун І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя.

Позовні вимоги мотивує тим, що позивач перебував з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі з 07 вересня 2018 року. Однак, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2024 року шлюб між ними розірвано.

Зазначає, що ще до реєстрації шлюбу з відповідачем, рішенням Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 3 грудня 2009 року, ОСОБА_2 було виділено для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку в селі Рованці Луцького району Волинської області площею 0.1000 гектарів. Пізніше, даній земельній ділянці та будинку було визначено адресу - АДРЕСА_1 .

Рішенням Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 28 травня 2010 року № 28/7 «Про надання дозволу на будівництво житлового будинку» позивачу було дозволено будівництво житлового будинку і господарських споруд в с. Рованці на власній приватизованій земельній ділянці площею 0,1000 га.

Після отримання земельної ділянки у власність та дозволу на будівництво у 2011 році ним було збудовано гараж - літню кухню, інші господарські споруди (огорожу) і цього ж року він став проживати у літній кухні і продовжував будівництво житлового будинку

Вказує, що він повністю завершив будівництво житлового будинку, всіх господарських будівель і споруд та закінчив облаштування території будинковолодіння у влітку 2018 року, тобто, ще до реєстрації шлюбу з відповідачем.

Після народження у серпні 2018 року дочки ОСОБА_3 і реєстрації у вересні 2018 року шлюбу з відповідачем, вони всі разом у жовтні 2018 році стали проживати у даному будинку.

Зазначає, що хоча завершення будівництва житлового будинку і господарських споруд було завершено у 2018 році, але в силу зайнятості та ряду інших причин будинковолодіння не було здано в експлуатацію лише 20 листопада 2020 року в ДАБІ у Волинській області за зверненням позивача.

01 грудня 2020 року було проведено державну реєстрацію даного будинковолодіння і визнано, що ОСОБА_2 , є єдиним приватним власником даного будинковолодіння. Дана обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 грудня 2020 року.

В той же час, оскільки житло було здано в експлуатацію лише у листопаді 2020 року, коли вони з відповідачем вже перебували у шлюбі, ця обставини зумовила його звернутися в суд з даним позовом.

Вважає, що оскільки будівництво житлового будинку та інших господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , було закінчено ще до реєстрації шлюбу з відповідачем, то, відповідно, кошти відповідача як і спільні кошти сімейного бюджету в дане будинковолодіння не вкладалися, а тому єдиним власником вказаного будинковолодіння являється ОСОБА_2 .

На підставі наведеного, просить суд визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на: житловий будинок (А-2), сходи (а), господарські будівлі і споруди: гараж-літня кухня (Б-1), огорожа (№ 1), огорожа (№ 2), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнала, подала відзив на позовну заяву, додаткові пояснення, в яких зазначила, що вони з позивачем проживали разом як сім`я з липня 2016 року, а у 2018 зареєстрували шлюб. За час перебування в шлюбі, вони вели спільний побут та мали спільний бюджет, подружні відносини не припинялися. В цей період, за спільні кошти та спільною особистою працею, вони побудували будинок, який 01.12.2020 року зареєстрований на ОСОБА_2 3 2016 року за спільні кошти із заробітної плати відповідача вони купували будівельні матеріали, на будівництво також давав кошти батько ОСОБА_1 , який постійно проживає і працює за кордоном. Позивач зазначає, що будівництво будинку завершено у 2018 році, але не надає доказів, які вказували б на те, що об`єкт перебував в правовому статусі незавершеного чи завершеного будівництва, а посилання позивача на те, що за 2 роки він не мав часу для того, щоб оформити документи для реєстрацію свого речового права на будинок не заслуговують на увагу, так як не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Зазначає, що згідно технічного паспорта, виготовленого КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» 02.10.2024 та висновку про вартість об`єкта оцінки, сформованому ФОП ОСОБА_4 , рік побудови житлового будинку – 2019 року, що підтверджує те, що будинок є спільною власністю подружжя.

Крім того, вказує, що позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували факт набуття будинку до укладення шлюбу між сторонами та його побудови виключно за рахунок особистих коштів позивача. Оскільки презумпція спільності майна сторін позивачем не спростована, це унеможливлює визнання будинку його особистою приватною власністю. На підставі наведеного, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 25.02.2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_5 про залишення без розгляду позову відмовлено.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.03.2026 року закрито підготовче засідання у справі, призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.10.2026 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_5 про зупинення провадження в даній цивільній справі відмовлено.

Позивач в минулому судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позові. Додатково суду пояснив, що спірне майно почав будувати у 2015 році разом із батьками, фактично будівництвом займалися його батьки, а відповідач жодними чином не брала участі у будівництві зазначеного майна.

Представник позивача до початку судового засідання подав заяву про розгляд справи у його відсутності. В минулому судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позові.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов, додаткових поясненнях та письмових запереченнях. Додатково суду пояснила, що спірне майно набуте за спільні кошти її та позивача, так як вони з 2016 року почали проживати разом однією сім`єю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з підстав, зазначених у відзиві на позов, додаткових поясненнях та письмових запереченнях. Просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Суд вважає за можливе проводити розгляд справи без участі учасників справи, що не з`явилися по наявних матеріалах справи.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 07.09.2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі, однак рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2024 року шлюб між ними розірвано (а.с.12-13 том 1).

У спільному подружньому житті у сторін народилося двоє дітей: дочка – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.119-120 том 1).

Судом також встановлено, що на підставі рішення Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 3 грудня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі № 26/5, ОСОБА_2 було виділено для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку в селі Рованці Луцького району Волинської області площею 0.1000 гектарів (далі - земельна ділянка) та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 557119 від 15.02.2010 року (а.с. 14 том 1).

У відповідності до вимог п.2 ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України зазначене майно є особистою приватною власністю позивача.

20.11.2020 року, ОСОБА_2 подав до ДАБІ у Волинській області декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (а.с. 15-16 том 1).

Судом також встановлено, що право власності на вищезазначений будинок зареєстровано за ОСОБА_2 у грудні 2020 року. Дана обставина визнана сторонами, а тому в силу вимог статті 82 ЦПК не підлягає доказуванню.

Оцінюючи доводи кожної із сторін в ході розгляду даної справи, суд зазначає наступне.

Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано у нормах Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Згідно зі статтею 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У частині сьомій названої статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Крім того, у статті 58 СК України вказано, що і дохід, який приносить річ, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є також власністю цього з подружжя.

І саме той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім`ї, насамперед дітей (частина перша статті 59 СК України).

У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також вказано, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Можна зробити висновок, що за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.

Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак, при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак, зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Суд вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у особисту власність майна одного з подружжя.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України, як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, відповідач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68,70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на 1/2 частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Саме такі правові висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №214/6174/15-ц (а.с.214-221 том 3).

Відтак, для вирішення даного спору вирішальне значення мають обставини будівництва спірного майна, тобто його набуття, зокрема, участі кожної із сторін у його будівництві чи облаштуванні.

Як було вже зазначено судом, позивач з 2009 року являється одноосібним власником земельної ділянки, на якій збудований спірний житловий будинок.

Як вбачається з декларації про готовність об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта № НОМЕР_1 , що на вказаній земельній ділянці збудований житловий будинок загальною площею 146 кв.м. (кількість поверхів - 2, кількість кімнат - 4); замовником будівництва є ОСОБА_2 ; дата початку будівництва - 08.05.2015, дата завершення будівництва - 20.11.2020; спосіб будівництва - господарський (власними силами) (а.с. 15-16 том 1).

Окрім того, позивачем в обґрунтування позовних вимог надано протокол огляду супутникових знімків сервісу Google Maps щодо географічних координат 50°43?16??N 25°19?35??E, 50°43?16??N25°19?36??E, з яких вбачається, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями, почав будуватися з 2014 року, зокрема, спочатку був збудований гараж-літня кухня, а в подальшому у 2016 році і сам житловий будинок (а.с. 34-40 том 2).

Наявність повністю збудованого будинку також підтверджується наданими позивачем фотографіями за 2016 рік, ня яких зображено спірне майно (а.с.25-27 том 1). Автетнтичність цих фотографій підтвердила і відповідач у судовому засіданні.

Із матеріалів справи також вбачається, що 26.12.2017 року зазначеній земельній ділянці та будинку було визначено адресу - АДРЕСА_1 (а.с. зворот 15 том 1).

Згідно відповіді ПАТ «Волиньобленерго» № 02-12/321 від 03.03.2025 року та акту звірки витрат природного газу, нарахувань, оплат за природний газ за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ТОВ «Волиньгаз Збут» від 14.02.2025 встановлено, що до даного будинку електропостачання було здійснено 27 січня 2016 року, а газопостачання у листопаді 2017 року. Такі письмові докази, на думку суду, підтверджують факт будівництва даного будинковолодіння ще до реєстрації шлюбу позивача з відповідачем (а.с.42-43 том 1).

Окрім того, допитаний в якості свідка ОСОБА_8 , який являється рідним батьком позивача, суду повідомив, що у 2009 році його син отримав земельну ділянку, на якій у 2010 році збудували літню кухню. Вказав, що вони вирішили там збудувати для себе будинок і в травні 2015 року на вказаній земельній ділянці був залитий фундамент. Вказав, що в 2017 році вони поклали плитку і будинок був повністю готовий до експлуатації. Зазначив, що жодного стосунку до будівництва вказаного будинку відповідач не має.

Такі показання повністю узгоджуються з дослідженими вище судом доказами, які підтверджують факт існування будинку до реєстрації шлюбу між сторонами, та спростовують доводи відповідача про його спорудження під час перебування сторін у шлюбі.

Враховуючи наведене, суд вважає доведеним той факт, що будівництво спірного житлового будинку розпочалось ще у 2014 році і фактично завершено у 2016 році, тобто до моменту реєстрації шлюбу сторін, який підтверджується належними та допустимими доказами у справі.

Таким чином, оскільки титульним власником земельної ділянки являвся позивач та достовірно встановлено, що на цій земельний ділянці позивачем збудовано будинок, укладено договори із комунальними підприємствами на його обслуговування до укладення шлюбу з відповідачем, то в силу вимог ст.57 СК України, суд вважає що спірний житловий будинок із господарськими будівлями є особистою приватною власністю позивача.

Оспорюючи зазначені докази, відповідач та її представник посилалися на декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, технічний паспорт на майно, якими визначено готовність спірного майна до використання станом на 2019-2020 роки (а.с.18-20, 202-203 том 1). Проте, такі доводи спростовуються зазначеними вище доказами, з яких чітко простежується наявність такого майна та проведення робіт по облаштуванню земельної ділянки у 2016 році та його використання у 2017 році.

Заперечуючи належність та допустимість фотознімків із супутника, інших фотографій цього будинку, сторона відповідача не надала суду відповідних доказів на спростування зазначених обставин, зокрема відсутності збудованого будинку станом на 2016 рік, як цього вимагає ч.1 ст.81 ЦПК України.

Зокрема, допитана в якості свідка ОСОБА_9 , яка являється хресною мамою одного з дітей сторін, суду повідомила, що вона знає ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ще до укладання ними шлюбу. Вказала, що не пам`ятає коли був збудований житловий будинок, щодо будівництва будинку вони не розмовляли, лише щодо побутової техніки.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_10 , який являється батьком відповідача, суду повідомив, що спірний будинок будувався для спільного життя його доньки і позивача. Донька брала участь у будівництві, а саме займалась його декором після реєстрації шлюбу. Зазначив, що він фінансово допомагав донці з будівництвом будинку, та допомагав ставити альтанку, пічку, стовпи.

Водночас, показання даного свідка також не містять конкретних відомостей про час, розмір та обставини надання коштів для будівництва спірного будинку, а тому не є достатніми для висновку про спорудження житлового будинку в період шлюбу сторін за рахунок їхніх спільних коштів.

Посилання відповідача на наявність із позивачем стосунків з 2016 року, що у даному випадку вбачається із спільних фотографій, квитків щодо поїдок на відпочинок, медичної документації, наявність власних доходів та витрат (а.с.108-202 том 1) у даному випадку не підтверджує факт проживання спільно з позивачем однієї сім`єю із цього ж періоду та участь ОСОБА_1 у будівництві зазначеного майна власними коштами або працею.

Зокрема, ОСОБА_1 не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту її грошових та (або) трудових затрат як дружини, коли вона могла б вкладатися якщо не фінансово, то власною працею у істотне збільшення вартості спірного майна. Крім того, на обґрунтування своєї участі в поліпшенні спірного майна позивач не надала суду жодних письмових доказів, зокрема первинних документів про придбання будівельних матеріалів, договорів про надання ремонтних послуг, купівлі обладнання, предметів інтер`єру тощо.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач належним чином не підтвердила той факт, що її внесок у будівництво будинку, у розумінні частини першої статті 62 СК України, є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування сторін у шлюбі на момент здійснення реєстрації завершення будівництва спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя як на підставі приписів ст. 60 СК України, так і на підставі ст. 62 СК України.

При цьому суд виходить з того, що порушене право позивача на відшкодування зазначених витрат може бути захищене шляхом пред`явлення відповідного позову до позивача про стягнення таких коштів за поліпшення майна у період спільного проживання у шлюбі у відповідності до вимог ст.16 ЦК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, та визнання спірного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77, 78, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, на підставі ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 3, 15, 16, 328, 380, 383, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 21, 57, 58, 60, 61, 62, 63 Сімейного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд, -

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на житловий будинок (А-2), загальною площею 146,0 кв.м, сходи (а), господарські будівлі та споруди: гараж-літня кухня (Б-1), огорожа (№1-2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 13 жовтня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області А.М. Пахолюк