Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №161/4631/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Суд: Луцький міськрайонний суд Волинської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про поновлення на роботі, з них

Дата: 04 жовтня 2026 р.

Справа: №161/4631/26

Суддя: Смокович М. В.

Справа № 161/4631/26

Провадження № 2/161/3644/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Смоковича М.В.,

при секретарі судового засідання - Хилько О.В.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Місюка Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2026 року до суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з позовною заявою до відповідача, КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради, про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що він працював генеральним директором у Комунальному підприємстві «Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Волинської обласної ради з 2018 року по 2021 року та виконувачем обов`язків генерального директора даного комунального підприємства з 2021 року до прийняття рішення Волинською обласною радою про його реорганізацію, шляхом приєднання до КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради. Після повернення з ЗСУ, куди він пішов добровольцем відразу після повномасштабного вторгнення, у вересні 2024 року погодився на пропозицію працювати медичним директором КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради.

06.11.2025 року КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради видало наказ за № 169/01-02од «Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису» шляхом скорочення 1,0 посади медичного директора, з яким його було ознайомлено 07.11.2025 року разом з Повідомленням про заплановане вивільнення (звільнення) з додатком № 1 від 06.11.2025 року за № 1247/01.09, де зазначалися посади, які він може обійняти, в тому числі були наступні посади: 0,5 посади лікаря-методиста інформаційно-аналітичного відділу та 0,25 посади лікаря-статистика інформаційно-аналітичного відділу.

16.01.2026 року йому запропоновано перелік вакантних посад за № 64/01-09 з додатком на 2 аркушах, де серед переліку вакантних посад пропонувалося 0,5 посади лікаря-методиста інформаційно-аналітичного відділу, проте пропозиція 0,25 посади лікаря- статистика інформаційно-аналітичного відділу вже була відсутня.

30.01.2026 року КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради видала наказ № 11/2-2-ос «Про припинення трудового договору»

Зазначає, що його звільнення не мало законної сили, оскільки зміни до штатного розпису про вивільнення посади медичного директора, яку він обіймав, були внесені 02.02.2026 року, тобто вже після його звільнення, що підтверджують надані ним штатні розписи станом на 01.11.2025 року, 01.01.2026 року та 02.02.2026 року.

Також вказує, що відповідачем не виконано обов`язок щодо його працевлаштування, передбачений ст. 49-2 КЗпП України, оскільки не запропонував наявну вакантну посаду 0,25 лікаря- статистика інформаційно-аналітичного відділу. Зазначає, що відповідач мав врахувати його переважне право залишення на роботі, однак не зробив цього.

Враховуючи викладене, просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради № 11/2-2-ос від 30.01.2026 року про його звільнення з посади медичного директора на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити його на роботі з 31.01.2026 року; стягнути з КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради на його користь моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.03.2026 року відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

19.03.2026 року відповідач, КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що рішенням Волинської обласної ради № 22/41 від 13.07.2023 року КП «Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Волинської обласного ради, де працював на посаді т.в.о. генерального директора позивач, було реорганізовано шляхом приєднання до КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради. У вересні 2024 року позивача було прийнято на посаду медичного директора КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради. 29.09.2025 року економістом КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради було підготовлено «Економічне обґрунтування щодо скорочення посад медичного директора та медичного директора з якості надання медичної допомоги КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради», відповідно до якого за результатами аналізу фактичного навантаження на адміністративно-управлінський персонал встановлено, що існуючі посади медичного директора та медичного директора з якості надання медичної допомоги не мають достатнього функціонального завантаження, відносно їх рівня оплати праці, окремі управлінські функції частково дублюють обов`язки інших медичних директорів, які можуть бути перерозподілені між трьома медичними директорами з інфекційних хвороб, з амбулаторно-поліклінічної роботи та з фтизіатрії без втрати якості управління, а також без негативного впливу на надання медичної допомоги та дотримання стандартів якості. Скорочення посад медичних директорів має не лише економічну доцільність, але й спрямоване на зміцнення фінансової стабільності підприємства та забезпечення ефективного використання коштів, отриманих за договорами з НСЗУ. Волинська обласна рада, як засновник відповідача, листом від 21.10.2025 року повідомила, що не заперечує щодо скорочення посад медичного директора та медичного директора з якості надання медичної допомоги. 06.11.2025 року відповідачем було видано наказ № 169/01-02од «Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису», яким, керуючись статутом та колективним договором підприємства, з метою приведення у відповідність штатного розпису, оптимізації роботи структурних підрозділів, раціонального використання фінансових та кадрових ресурсів, усунення дублювання повноважень та функцій між керівними посадами, керуючись Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» наказано: внести зміни з 30.01.2026 року до штатного розпису КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради шляхом скорочення 1,0 посади медичного директора. 06.11.2025 року позивачу було підготовлено повідомлення про заплановане вивільнення (звільнення), яке відбудеться 30.01.2026 року та додаток № 1 (перелік вакантних посад). 07.11.2025 року позивача було ознайомлено з вищезазначеними наказом, повідомленням та додатком № 1 до повідомлення. 16.01.2026 року позивачу, відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, було повторно запропоновано перелік вакантних посад. 28.01.2026 року відповідачем було винесено наказ № 22/01-02-од «Про внесення змін до штатного розпису», згідно якого зокрема наказано: ввести зміни до штатного розпису з 02.02.2026 року (вивести зі штату медичний директор – 1,0 посада); затвердити і ввести в дію з 02.02.2026 року штатний розпис зі змінами, у кількості 421 штатних одиниць із місячним фондом заробітної плати 3978421,54 грн.; бухгалтерії забезпечити внесення змін до штатного розпису та фінансової документації. Наказом № 11/2-2-ос «Про припинення трудового договору» від 28.01.2026 року наказано звільнити позивача з 30.01.2026 року з посади медичного директора у зв`язку з скороченням штату працівників, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, з яким останнього було ознайомлено 29.01.2026 року. Зазначає, що відповідачем повністю було дотримано процедуру звільнення, а саме: позивач був попереджений про наступне вивільнення більше ніж за два місяці до такого (рішення про скорочення посади медичного директора було прийнято 06.11.2025 року, 07.11.2025 року з ним було ознайомлено позивача, а звільнення останнього відбулося 30.01.2026 року) та у цей період йому неодноразово пропонувалися наявні вакантні посади. У зв`язку із закінчення строку попередження та відсутністю згоди на переведення, трудові відносини з позивачем були припинені. Вказує, що наказом № 269/2-2-ос від 03.11.2025 року на посаду лікаря- статистика інформаційно-аналітичного відділу, про яку вказує позивач, як посаду, яку йому не надано в переліку вакантних посад, з 04.11.2025 року була за внутрішнім сумісництвом прийнята інша працівниця. Також зазначає, що зміни до штатного розпису були введені в дію з 02.02.2026 року, що обумовлено організаційними причинами (30.01.2026 року крайній робочий день позивача - день звільнення) та наявністю вихідних днів (31.01.2026 року – субота, 01.02.2026 року – неділя), тобто з першого робочого дня після вихідних, що є звичайною практикою організації роботи підприємства. Крім цього зазначає, що позовна вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди жодним чином не доведена та не підтверджена належними та допустимими доказами, а тому не підлягає задоволенню.

27.03.2026 року позивач, ОСОБА_1 , подав до суду відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначив, що на момент видання наказу про звільнення підстава «у зв`язку зі скороченням» була фіктивною, так як скорочення штату фактично ще не відбулося, тоді як твердження відповідача про те, що 31.01.2026 року та 01.02.2026 року були вихідними днями, не має юридичного значення для чинності штатного розпису. Таким чином, звільнення його за п. 1 ст. 40 КЗпП України до фактичного виведення посади зі штатного розпису є незаконним, що підтверджується сталою судовою практикою щодо обов`язковості реального (а не формального) скорочення штату на момент розірвання трудового договору. Крім цього зазначає, що посада «Медичний директор» незалежно від наявності уточнюючих слів є однією і тою ж посадою керівного рівня, а тому, при скороченні одного з медичних директорів, відповідач був зобов`язаний провести порівняльний аналіз між усіма медичними директорами за ст. 42 КЗпП України.

06.04.2026 року відповідач, КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради, подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких, окрім заперечень, які продубльовано з відзиву на позовну заяву, зазначає, що переважне право застосовується лише до працівників, які обіймають однакові посади, або якщо в результаті реорганізації посада одного працівника трансформується в іншу, яку він може обіймати, проте у даному випадку посада працівника є унікальною (одиниця в штатному розписі) і вона скорочується повністю, переважне право не застосовується, бо немає з ким порівнювати.

В судовому засіданні позивач, ОСОБА_1 , та його представник – ОСОБА_2 , позов підтримали в повному обсязі, пославшись на обставини, викладені в позовній заяві, а також у відповіді на відзив та просили позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, Місюк Р.П., просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Заслухавши учасників справи та їх представників, допитавши свідків, дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви, з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що рішенням Волинської обласної ради № 22/41 від 13.07.2023 року КП «Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Волинської обласного ради, де працював на посаді т.в.о. генерального директора позивач, ОСОБА_1 , було реорганізовано шляхом приєднання до КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради.

Наказом КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради № 265/2-2-ос від 24.09.2024 року було переведено ОСОБА_1 з посади т.в.о. генерального директора КП «Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Волинської обласного ради на посаду медичного директора КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради з 25.09.2024 року.

29.09.2025 року економістом КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради Харченко Т.Д. було підготовлено «Економічне обґрунтування щодо скорочення посад медичного директора та медичного директора з якості надання медичної допомоги КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради», відповідно до якого за результатами аналізу фактичного навантаження на адміністративно-управлінський персонал встановлено, що існуючі посади медичного директора та медичного директора з якості надання медичної допомоги не мають достатнього функціонального завантаження, відносно їх рівня оплати праці, окремі управлінські функції частково дублюють обов`язки інших медичних директорів, які можуть бути перерозподілені між трьома медичними директорами з інфекційних хвороб, з амбулаторно-поліклінічної роботи та з фтизіатрії без втрати якості управління, а також без негативного впливу на надання медичної допомоги та дотримання стандартів якості. Скорочення посад медичних директорів має не лише економічну доцільність, але й спрямоване на зміцнення фінансової стабільності підприємства та забезпечення ефективного використання коштів, отриманих за договорами з НСЗУ.

13.10.2025 року відповідачем, КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради, було направлено лист на адресу засновника, Волинської обласної ради, в якому було ініційовано питання щодо необхідності скорочення посад медичного директора та медичного директора з якості надання медичної допомоги, яке обґрунтоване управлінським рішенням, спрямованим на підвищення ефективності організаційної структури, зниження адміністративних витрат та оптимізацію процесів управління на підприємстві.

Листом від 21.10.2025 року Волинська обласна рада, як засновник КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради, повідомила, що не заперечує щодо скорочення посад медичного директора та медичного директора з якості надання медичної документації.

Наказом КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради № 169/01-02од від 06.11.2025 року «Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису» було внесено зміни з 30.01.2026 року до штатного розпису КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради шляхом скорочення 1,0 посади медичного директора, з яким позивача, ОСОБА_1 , було ознайомлено 07.11.2025 року.

06.11.2025 року КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради було підготовлено повідомлення про заплановане вивільнення (звільнення), до якого додано додаток № 1 (перелік вакантних посад на підприємстві), з якими (повідомленням та додатком № 1 до нього) позивача було ознайомлено 07.11.2025 року.

16.01.2026 року позивачу, ОСОБА_1 , було надано перелік вакантних посад на підприємстві, в яким позивач ознайомився 16.01.2026 року.

Наказом КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради № 22/01-02-од від 28.01.2026 року «Про внесення змін до штатного розпису» було наказано ввести зміни до штатного розпису з 02.02.2026 року (вивести зі штату медичний директор – 1,0 посада).

Наказом КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради № 11/2-2-ос від 28.01.2026 року «Про припинення трудового договору» було звільнено ОСОБА_1 з 30.01.2026 року з посади медичного директора у зв`язку із скороченням штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на посаді, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

За загальним правилом, ураховуючи вимоги цивільного процесуального законодавства, суд зобов`язаний вирішити питання про склад осіб, які беруть участь у справі; у разі кількох позивачів або відповідачів чітко розмежувати кожну пред`явлену вимогу (з`ясувати окремо взяту вимогу кожного із позивачів, установити належного відповідача за кожною вимогою); установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси кожного позивача, у чому саме полягає таке порушення прав, якими доказами воно підтверджується. При вирішенні справи суд має з`ясувати, у зв`язку із чим між сторонами виник спір та якими обставинами кожна із сторін конфлікту доводить обґрунтованість своєї позиції.

Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні стосовно кожної окремо взятої вимоги.

Розглядаючи принцип цивільного судочинства крізь призму ролі суду в процесі, суд наголошує, що суд має владні повноваження під час провадження у справі, керуючи ходом судового засідання, забезпечуючи додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, як це передбачено нормами процесуального закону.

Крім того, приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника в разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за цією підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Під час вирішення спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення, тобто чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників та дотримання відповідної процедури. Постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21 (провадження № 61-10117св23).

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Як встановлено судом, у КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради відбулося скорочення чисельності штату працівників, про що позивача було повідомлено 07.11.2025 року, тобто більше ніж за два місяці до його фактично звільнення, яке відбулося 30.01.2026 року.

Аргументи позивача, що його посада скорочена 02.02.2026 року, тобто вже після його звільнення, не заслуговують на увагу, адже наказом КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради № 22/01-02-од шляхом скорочення 1,0 штатної одиниці, виведено зі штатного розпису 1,0 штатної одиниці медичного директора, що також підтверджується штатним розписом КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради станом на 02.02.2026 року, який був долучений позивачем до позовної заяви та в якому відсутня посада медичного директора. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 751/3322/23.

Відповідачем, КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради, на виконання вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, 07.11.2025 року та 16.01.2026 року надавалися позивачу переліки вакантних посад у КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради, однак останній, до моменту свого звільнення, не надав згоди (письмової чи в інший спосіб) на обіймання однієї з них, що, в подальшому, стало підставою для винесення спірного наказу про його звільнення.

Судом не береться до уваги твердження позивача щодо невиконання відповідачем вимог ст. 49-2 КЗпП України, оскільки йому не було запропоновано 0,25 посади лікаря-статиста інформаційно-аналітичного відділу, хоча, на думку останнього, дана посада була вакантною, так як відповідачем було надано вичерпні докази, що посада (0,25 посади лікаря-статиста інформаційно-аналітичного відділу), на момент надання позивачу (07.11.2025 року) переліку вакантних посад на підприємстві, була зайнята іншим працівником – ОСОБА_3 . Так, відповідачем було надано суду наступні докази: Наказ № 61/2-2-ос від 01.03.2024 року, яким ОСОБА_3 було прийнято на роботу з 04.03.2024 року до 31.12.2024 року на 0,25 посади лікаря-статистика інформаційно-аналітичного відділу, повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту, яке направлялося відповідачем до Державної податкової служби та де зазначено про прийняття на роботу з 04.03.2024 року ОСОБА_3 , витяг з наказу № 1/2-2-ос від 01.01.2025 року «Про продовження строкових трудових договорів», витяг з наказу № 298/2-2-ос від 30.12.2025 року «Про продовження строкових трудових договорів», якими було продовжено ОСОБА_3 строковий трудовий договір, яким його було прийнято на 0,25 посади лікаря-статистика інформаційно-аналітичного відділу, що, в своїй сукупності, дають підстави суду прийти до висновку, що посада, про яку стверджує позивач, була зайнята ще до моменту його попередження про вивільнення посади, яку він обіймав (посади медичного директора), а наявність її у переліку вакантних посад, який ним був отриманий 07.11.2025 року, є ніщо іншим як технічною помилкою зі сторони відповідача.

Крім цього, судом не береться до уваги твердження позивача, що він не відмовлявся від посад, які запропоновані відповідачем, так як законодавством не передбачено обов`язок роботодавця чекати на відповідь працівника щодо згоди або незгоди останнього зайняти посаду, яка запропонована роботодавцем, а лише закріплено обов`язок надати перелік вакантних посад, які може обійняти працівник, посада якого підлягає вивільненню у зв`язку з скороченням штату працівників, що і було зроблено відповідачем. Більш того, у судовому засіданні позивач підтвердив те, що до моменту його звільнення він не надав згоди на зайняття однієї з вакантних посад, які були запропоновані відповідачем, а тому, на переконання суду, таку пасивну поведінку позивача можна прирівняти до відмови від пропозиції відповідача на зайняття тої чи іншої запропонованої вакантної посади.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем, при звільненні позивача були дотримані вимоги ст. 49-2 КЗпП України.

Крім цього, частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України.

Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Разом із тим, повноваження щодо призначення та визначення обсягу необхідної кваліфікації працівника на ту чи іншу посаду належить власнику або уповноваженому ним органу. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування) (абз. 4 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року з подальшими змінами).

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 756/5243/17.

Судом встановлено, що відповідно до штатного розпису КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради станом на 01.01.2026 року, до вивільнення посади, яку обіймав позивач, у склад адміністрації закладу входили: директор по контракту (код класифікатора професій 1210.1) – 1 штатна одиниця; медичний директор (код класифікатора професій 1210.1) – 1 штатна одиниця; медичний директор з інфекційних хвороб (код класифікатора професій 1210.1) – 1 штатна одиниця; медичний директор з амбулаторно-поліклінічної роботи (код класифікатора професій 1210.1) – 1 штатна одиниця; медичний директор з фтизіатрії (код класифікатора професій 1210.1) – 1 штатна одиниця; заступник директора з адміністративно-господарської частини (код класифікатора професій 1210.1) – 1 штатна одиниця; головна медична сестра (код класифікатора професій 1229.5) – 1 штатна одиниця.

Згідно штатного розпису КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради станом на 02.02.2026 року штатну одиницю медичного директора було виключено.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не було дотримано вимоги ст. 42 КЗпП України, так як останнім не застосовано його переважне право залишення на роботі, вважаючи, що посади медичного директора, медичного директора з інфекційних хвороб, медичного директора з амбулаторно-поліклінічної роботи, медичного директора з фтизіатрії є тотожними.

Суд не може погодитись з такими доводами позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до Переліку професій (посад) працівників сфери охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 1065 від 05.07.2025 року, посада медичного директора є керівною посадою закладів охорони здоров`я та до таких посад також відносяться посади: генерального директора, директора, головного державного санітарного лікаря, начальника, завідувача, заступника керівника (генерального директора, директора, головного державного санітарного лікаря, начальника, завідувача), директора (завідувача, начальника) відокремленого підрозділу (філії) закладу охорони здоров`я, його заступника.

Згідно приміток до Переліку професій (посад) працівників сфери охорони здоров`я, назва посади медичного директора може доповнюватися назвою розділу роботи, керівництво яким він здійснює (наприклад, медичний директор з терапевтичного профілю, хірургічного профілю, медсестринства тощо). Назви посад заступників керівників (генерального директора, директора, начальника, завідувача) також можуть доповнюватися назвою розділу роботи, керівництво яким він здійснює (наприклад, заступник генерального директора з економічних, адміністративно-господарських, правових, кадрових питань тощо). У назві посади керівника структурного підрозділу зазначається назва конкретного структурного підрозділу. Повне найменування посади визначається штатним розписом закладу охорони здоров`я.

Відповідно до п. 6.1. Статуту КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради, підприємство має право, в тому числі, самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис.

Проаналізувавши вищезазначені Перелік професій (посад) працівників сфери охорони здоров`я та статут відповідача, суд приходить до висновку, що саме відповідач визначає повне найменування посад та зазначає їх у своєму штатному розписі.

З наданих сторонами доказів вбачається, що до 02.02.2026 року в штатному розписі відповідача було 6 керівних посад за кодом класифікатора професій 1210, в тому числі, посади медичного директора, медичного директора з інфекційних хвороб, медичного директора з амбулаторно-поліклінічної роботи, медичного директора з фтизіатрії.

Суд наголошує, що лише схожість назв посад автоматично не свідчить про їх ідентичність (тотожність, однаковість), а про це може свідчити схожість їх функцій, завдань, обов`язків, тощо.

Проаналізувавши надані відповідачем посадові інструкції медичного директора, медичного директора з інфекційних хвороб, медичного директора з амбулаторно-поліклінічної роботи, медичного директора з фтизіатрії, суд приходить до висновку, що завдання, обов`язки, права та відповідальність, яка настає за невиконання завдань й обов`язків медичного директора суттєво відрізняється від завдань, обов`язків, прав та відповідальності медичних директорів з інфекційних хвороб, з амбулаторно-поліклінічної роботи, з фтизіатрії, які є більш конкретизованими та поглибленими за своїми напрямками.

Також, з даних посадових інструкцій вбачається, що медичний директор підпорядковується безпосередньо директору підприємства та у останнього відсутні інші посади у підпорядкуванні, тоді як медичний директор з інфекційних хвороб підпорядковується безпосередньо директору та у його підпорядкуванні знаходяться завідувачі відділень, які надають лікувально-діагностичну допомогу пацієнтам з інфекційними хворобами, медичний директор з амбулаторно-поліклінічної роботи підпорядковується безпосередньо директору та у його підпорядкуванні знаходяться працівники, що надають амбулаторно-поліклінічну допомогу хворим на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, дерматовенеричні хвороби, медичний директор з фтизіатрії підпорядковується безпосередньо директору та у його підпорядкуванні знаходяться завідувачі відділень, які надають лікувально-діагностичну допомогу пацієнтам Регіонального медичного фтизіопульмонологічного центру.

Таким чином, суд приходить до висновку, що посада медичного директора не є ідентичною (тотожною, однаковою) з посадами медичних директорів з інфекційних хвороб, з амбулаторно-поліклінічної роботи, з фтизіатрії, а тому у відповідача був відсутній обов`язок при звільненні позивача керуватись вимогами ст. 42 КЗпП України, так як посада позивача була скорочена повністю.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем, КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради, було правомірно винесено наказ № 11/2-2-ос від 28.01.2026 року «Про припинення трудового договору», яким було звільнено позивача з посади медичного директора, а тому позовні вимоги в частині його (наказу) визнання незаконним, скасування та поновленні позивача на роботі задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, в задоволенні яких судом відмовлено, то і дані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Отже, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної заяви слід відмовити.

Питання про розподіл судових витрат сторонами перед судом не порушувалось, а тому судом не вирішується.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354-355, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради, адреса місцезнаходження: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шевченка, буд. 30, код ЄДРПОУ 03398983.

Повний текст рішення складений 12.10.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович

Оригінал: reyestr.court.gov.ua