Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №604/447/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/447/26Головуючий у 1-й інстанції Сидорак Г.Б.

Провадження № 22-ц/817/1097/26Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу №604/447/26 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 липня 2026 року (ухвалене суддею Сидорак Г.Б., повний текст судового рішення складено 01 липня 2026 року) в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У квітня 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», позивач, апелянт) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 15 квітня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_2 укладено договір №1556819 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На умовах, встановлених цим договором, ТОВ «Слон Кредит» зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Згідно умов кредитного договору сума кредиту складала 2000.00 грн. Строк кредиту 359 днів, з 15 квітня 2024 року по 10 квітня 2025 року, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало відповідачці кредит в сумі 2000.00 грн, шляхом зарахування коштів на вказану нею платіжну картку. 24 грудня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу №24122024, відповідно до якого товариство відступила на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права грошової вимоги до боржників, в тому числі до відповідачки. Незважаючи на взяті на себе за договором зобов`язання, ОСОБА_2 належним чином не виконує умови договору, у зв`язку із чим станом на день звернення з позовом до суду заборгованість по кредиту становить 19830.00 грн, яка складається з суми заборгованості по тілу кредиту 2000 грн, нарахованих процентів 11480 грн, нараховані Позивачем проценти за 107 календарних дні в розмірі 5350.00 грн, штрафні санкції 1000.00 грн.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідачки 19830.00 грн заборгованості за договором кредиту № 1556819 від 15 квітня 2024 року та судові витрати.

Заочним рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 липня 2026 року позовну заяву ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість в розмірі 3889.70 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 522.24 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 1961.52 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову про стягнення простроченої заборгованості за нарахованими процентами, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції фактично встановив факт укладення договору про надання споживчого кредиту, проте на інших умовах, а саме щодо нарахування відсотків. Окрім того, суд не врахував додаткові роз`яснення щодо виконання окремих вимог Закону № 3498-IX Національного Банку України.

На думку сторони позивача, розрахунок заборгованості за договором кредиту № 1556819 від 15 квітня 2024 року, враховуючи роз`яснення, має бути наступним:

- з 15 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року - 2000 *8 * 2.50%= 400 грн;

- з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року - 2000 *120* 1.50%= 3600 грн;

- з 21 серпня 2024 року по 25 грудня 2024 року - 2000 *127 *1%= 2540 грн,

а всього заборгованість за користування грошовими коштами становить 6540 грн.

Вважає, що суд першої інстанції помилково застосував до щоденно нарахованої заборгованості розмір денної процентної ставки у розмірі 1% за весь період та як наслідок позбавив позивача законного права на отримання процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов укладеного договору.

У зв`язку з викладеним просить заочне рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити та стягнути з відповідачки суму заборгованості в розмірі 10680 грн, з яких сума кредиту 2000 грн, сума процентів за користування кредитом 6540 грн, нараховані позивачем проценти за 107 календарних днів - 2140 грн.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.

За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Апеляційна скарга подана лише в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за користування кредитних коштів, а тому в іншій частині рішення суду колегією суддів не переглядається.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

15 квітня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачкою укладений договір №1556819 про надання коштів споживчого кредиту по продукту «Комфортний». За умовами даного договору товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що сума кредиту (загальний розмір) складає 2000,00 грн.

Строк кредиту 360 днів, періодичність платежів з сплати процентів кожні 30 днів (п.1.4 договору). Відповідно до п.1.5 договору тип процентної ставки фіксована; стандартна процентна ставка становить 2.5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору (п.1.5.1 договору).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною процентною ставкою за весь строк кредитування 90465.53% річних (п.1.9.1 Договору).

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом складає 20000 гривень.

Відповідно до п.2.1 Договору, Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Відповідно до реквізитів договору №1556819 від 15 квітня 2024 року, укладеного між сторонами, відповідачка підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «К434».

Зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки відбулось через платіжну систему, на підставі укладеного договору про організацію переказу грошових коштів №06062022-1 від 2022-06-06 між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Пейтек».

За інформацією в листі ТОВ «Пейтек», відповідно до зазначеного договору успішно перераховано кошти від ТОВ «Слон Кредит»: 15 квітня 2024 року 13:57:14 на суму 2000.00 грн на платіжну картку клієнта НОМЕР_1 , яку під час укладання договору особисто зазначено відповідачкою.

Як вбачається із листа №20.1.0.0.0/7-260618/59140-БТ від 04 червня 2026 року наданого АТ КБ «Приватбанк» на запит суду, банк повідомляє, що ні ім`я ОСОБА_2 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . Крім того, по рахунку НОМЕР_2 відбулося зарахування коштів на суму 2000 грн від 15 квітня 2024 року.

Вказані обставини встановлені рішенням суду першої інстанції та в цій частині не оскаржується учасниками по справі.

Як слідує з розрахунку заборгованості наданого позивачем, станом на 24 грудня 2024 року загальна сума заборгованості відповідачки за договором №1556819 від 15 квітня 2024 року склала: тіло кредиту 2000 грн, заборгованість за процентами 11480 грн, заборгованість по штрафам 1000 грн загальною сумою 14480 грн.

ОСОБА_2 здійснювала платежі на погашення заборгованості, у загальному розмірі 1070 грн, зокрема,15 травня 2024 року.

Вказані платежі були зараховані частково на погашення заборгованості по тілу кредиту, за відсотками.

24 грудня 2024 року ТОВ «Слон Кредит» на підставі Договору факторингу №24122024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідачки.

Відповідно до п.1.3 Договору факторингу № 24122024 від 24 грудня 2024 року ТОВ «Слон Кредит» зобов`язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит Фактору, повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних Фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про Фактора, у спосіб передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства.

На виконання вимог ст.18 Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до положень п.1.3 Договору факторингу від 24 грудня 2024 року №24122024, ТОВ «Слон Кредит» повідомило відповідачку ОСОБА_2 про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором №1556819 від 15 квітня 2024 року та те, що новим кредитором являється ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».

Згідно Витягу з реєстру боржників від 24 грудня 2024 року до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» відповідно до укладеного Договору факторингу від 24 грудня 2024 року №24122024 перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Договором № 1556819 від 15 квітня 2024 року. Загальна сума заборгованості склала 19830 грн, з якої заборгованість з тіла кредиту 2000 грн, заборгованість за процентами 11480 грн, заборгованість за процентами за 107 календарних дні - 5350 грн, заборгованість по штрафам 1000 грн.

Таким чином, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» є правонаступником ТОВ «Слон Кредит» та стало новим кредитором у зобов`язанні за кредитним договором, який укладений з ОСОБА_2 . Згідно з ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

22 листопада 2023 року прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2024 року. Вказаним Законом внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування». Зокрема, статтю 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Водночас, пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів - 2.5 %;

протягом наступних 120 днів - 1.5 %.

Згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I «Про споживче кредитування», яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Щодо факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором №1556819 від 15 квітня 2024 року існує заборгованість, яку просив стягнути в розмірі 19830.00 грн, яка складається з наступного:

- 2000.00 грн - заборгованість за тілом кредиту;

- 16830.00 грн - заборгованість за відсотками;

- 1000 грн - штрафні санкції.

Як було встановлено судом першої інстанції та не оскаржується в апеляційній скарзі, спірний кредитний договір був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, які остання не повернула.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд встановив, що нарахування процентів за користування кредитом згідно з розрахунком позивача здійснювалося в межах обумовленого Договором 360-денного строку кредитування (тобто з 15 квітня 2024 року по 10 квітня 2025 року) із застосуванням ставки 2.50% на день.

Водночас пунктом 5 розділу І Закону України від 22 листопада 2023 року №3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 3498-IX), який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема, відповідними абзацами підпункту 6 пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено новими частинами, серед яких частина п`ята, яка імперативно встановлює загальне правило: «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %».

Водночас цим же пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX (а саме відповідними абзацами його підпункту 13) розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено пунктом 17 такого змісту: «17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2.5 %; протягом наступних 120 днів - 1.5 %». Тобто, починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2.5%, з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1.5%, з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового перехідного періоду та лімітів у 2.5 % та 1.5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX.

Порядок застосування вказаних норм у часі визначено окремо.

Так, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-IX визначено, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, норма про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, та норма щодо тимчасового періоду) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Ураховуючи загальні принципи дії актів цивільного законодавства у часі, а також пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3498-IX, норма частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-IX) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після 24 грудня 2023 року. Також ця норма застосовується до договорів, що укладені раніше, якщо строк дії таких договорів було продовжено після набрання чинності цим Законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013).

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).

З огляду на таку об`єктивну нерівність сторін у правовідносинах споживчого кредитування, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов`язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №240/4894/23. Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини». Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача).

Апеляційний суд бере до уваги, що в межах одного законодавчого акта (Закону №3498-IX) існує загальне імперативне правило про обмеження максимальної денної процентної ставки в 1% поряд із тимчасовим дозволом на застосування ставки 2.5% та 1.5% (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року). Одночасна наявність вказаних норм створює колізію норм права щодо тих кредитних договорів, що були укладені в період з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року.

Водночас під час запровадження обмежень процентної ставки пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-ІХ було визначено, що дія нових імперативних обмежень (зокрема щодо максимального розміру процентної ставки) поширюється навіть на ті договори про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом, у разі продовження строку їх дії.

З цього логічно випливає, що законодавець визнав, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-ІХ (зокрема, що максимальний розмір денної процентної ставки... не може перевищувати 1 %) застосовується також до раніше укладених договорів при їх пролонгації, то тим більше (a fortiori ) ця імперативна норма є обов`язковою для застосування до нових договорів, укладених після набрання Законом чинності (починаючи з 24 грудня 2023 року).

Відповідно, здійснюючи системний аналіз наведених норм крізь призму принципу in dubio pro consumatore та керуючись необхідністю захисту інтересів слабшої сторони, суд доходить висновку, що тимчасовий період (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року), передбачений пунктом 17 Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», який було доповнено Законом №3498-ІХ, нерозривно пов`язаний із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №3498-ІХ.

За висновком суду поступове зниження процентної ставки до 2.5% та 1.5% було запроваджено для врегулювання правовідносин за договорами, які були укладені до 24 грудня 2023 року (тобто, до набрання чинності Законом № 3498-ІХ), але строк дії яких продовжувався після цієї дати. Такий перехідний механізм мав на меті дати фінансовим установам час на адаптацію діючих кредитних портфелів.

Натомість при укладенні нових договорів з 24 грудня 2023 року фінансові установи зобов`язані дотримуватися імперативної вимоги частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», встановлюючи ставку не більше 1% на день.

Суд ураховує, що частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас суд зазначає, що станом на час розгляду цієї справи Верховний Суд ще не сформував єдиного правового висновку щодо застосування пункту 5 розділу І Закону № 3498-ІХ (в аспекті визначення максимального розміру процентів) до нових договорів про споживчий кредит, укладених у перехідний період - з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року.

За приписами частини першої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що договір про відкриття кредитної лінії №1556819 укладений 15 квітня 2024 року, тобто після набрання чинності відповідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Судом першої інстанції правильно встановлено, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача за процентами в період з 15 квітня 2024 року по 10 квітня 2025 року нараховувалась за ставкою у розмірі 2.50% за кожен день користування кредитом, тоді як в силу вимог п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір процентної ставки за вказані періоди не міг перевищувати 1 %.

Враховуючи те, що кредитний договір № 1556819 укладений 15 квітня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року, отже, апеляційний суд виходить з того, що максимально можливий розмір нарахованих відсотків у межах договору № 1556819 від 15 квітня 2024 року становить:

- за період з 15 квітня 2024 року по 10 квітня 2025 року за ставкою 1 % становить 7200 грн, відповідно до розрахунку: 2000/100х1%х360 днів.

На думку колегії суддів суд першої інстанції обґрунтовано здійснив розрахунок заборгованості за кредитним договором, врахувавши при цьому часткову оплату відповідачкою 15 травня 2024 року в розмірі 1070.00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що за період з 15 травня 2024 року по 10 квітня 2025 року розмір відсотків за користування кредитом становить 2919.70 грн.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що існують правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором кредиту №1556819 від 15 квітня 2024 року в розмірі 3889.70 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 970.00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 2919.70 грн.

Доводи позивача про те, що розрахунок заборгованості за договором кредиту № 1556819 від 15 квітня 2024 року, враховуючи роз`яснення Національно Банку України повинен бути:

- з 15 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року - 2.50%;

- з 23 квітня 2024 року по 20серпня 2024 року - 1.50%;

- з 21 серпня 2024 року по 25 грудня 2024 року - 1%

за кожен день користування коштами, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року, отже максимально можливий розмір нарахованих відсотків у межах договору № 1556819 від 15 квітня 2024 року становить 1%, за кожен день користування кредитними коштами.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 липня 2026 року - залишити без змін.

Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови - 12 жовтня 2026 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: М.В. Хома

Н.М. Храпак