Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №487/7542/25 — Миколаївський апеляційний суд

13.10.26

22-ц/812/1582/26

Провадження № 22-ц/812/1582/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 жовтня 2026 року справа № 487/7542/25

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Руснаковою Тетяною Анатоліївною, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 18 травня 2026 року під головуванням судді Сухаревич З.М., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 17 листопада 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №100003005, за яким останній отримав кредит у розмірі 9000 грн зі строком кредитування 70 днів та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,35% в день.

Посилаючись на викладене та порушення відповідачем своїх зобов`язань, що призвело до заборгованості за кредитним договором, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 18 854 грн 91 коп., з яких: 9000 грн. –заборгованість по тілу кредиту, 8504 грн 91 коп. –заборгованість за процентами, 1350 грн. – заборгованість за комісією.

Представник відповідача – адвокат Руснакова Т.А. – заперечувала проти задоволення позову, вказуючи, що позивач не надав жодних доказів, які підтверджують отримання відповідачем кредитних коштів та наявності заборгованості в розмірі заявленому у позовній заяві. За такого просила відмовити у задоволенні позову.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором від 17.11.2023 року у розмірі 18 854 грн 91 коп., з яких: 9000 грн. – основний борг; 8504 грн 91 коп. - по процентам в розмірі 7938 грн. проценти; 1350 грн. комісія за надання кредиту. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася кредитна заборгованість у зазначеному позивачем розмірі, що підлягає стягненню.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Руснакова Т.А., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі, зазначеному у позовній заяві. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, згідно з усталеною практикою Верховного суду, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Крім того апелянт вказує, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Зазначало, що на підтвердження перерахування коштів відповідачу було надано первинний платіжний документ здійснення платіжної операції за допомогою інтернет-еквайрингу, який є належним доказом перерахування грошових коштів відповідачу, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, тому не може надати банківські виписки з рахунку відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом без виклику учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч.1 ст.1048 кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 17 листопада 2023 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферта) №14.11.2023.-100003005.

Згідно п. 3.1. Договору за цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію.

Пунктом 3.2. встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 4.1. Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4149-49XX-XXXX-5281.

Відповідно до п. 6.1. Договору Позичальник зобов`язався використати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення Кредиту та Процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата Процентів, Комісії – у терміни та строки, вказаних у Графіку платежів; б) неустойка, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим Договором, негайно, з моменту пред`явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Цього ж дня, 17 листопада 2023 року ОСОБА_1 підписав заявку, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 14.11.2023 року за посиланням https://sgroshi.com.ua/informacia-o-kompanii, згідно ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». В цій заяві ОСОБА_1 підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якого є заявка до кредитного договору №14.11.2023.-100003005 від 17.11.2023 року, з яким попередньо уважно ознайомився.

За умовами, вказаними в цій заявці, ОСОБА_1 погодився на отримання кредитних коштів на таких умовах: сума кредиту - 9 000 грн; строк, на який надається кредит - 70 днів; процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка 1,35 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку; комісія, пов`язана з наданням кредиту -15% від суми кредиту та дорівнює 1350 грн 00 коп.; неустойка - 90 грн 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Підписання договору №14.11.2023.-100003005 від 17.11.2023 року про надання кредиту здійснено електронним цифровим підписом позичальника - одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Т839, відповідно до умов цього договору.

Отже, Договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України "Про електронну комерцію" прирівнюється до письмової форми.

Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами:4149-49ХХ-ХХХХ-5281.

Факт перерахування 9000грн 17.11.2023 о 10:32 на платіжну картку № 4149-49ХХ-ХХХХ-5281 підтверджено квитанцією LIQPAY, ID операції 2392401429 від 17.11.2023 року, призначення платежу: видача за договором кредиту №14.11.2023.-100003005.

Відповідач, заперечуючи проти наданих позивачем доказів, клопотань про в суді першої інстанції щодо перевірки належності банківського рахунку, на який вказані кошти були перераховані, не заявляв.

Доказів, які б заперечували факт перерахування ТОВ «Споживчий центр» кредитних коштів (зокрема виписки по вищезазначеному рахунку) відповідачу, останнім не надано.

За такого посилання апелянта на недоведеність перерахування кредитних коштів, не заслуговують на увагу.

Аргументи апеляційної скарги щодо того, що наданий до позовної заяви розрахунок заборгованості є неналежним доказом заборгованості за кредитним договором відхиляються апеляційним судом, позаяк обставин, які б вказували на помилковість розрахунку судом не встановлено, зустрічних контррозрахунків та доказів повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, відповідачем не було надано.

Щодо посилань апелянта на те, що умови кредитного договору щодо розміру відсотків є несправедливими у розумінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", порушують принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг фінансової установи, то слід зазначити наступне.

Так, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 ЦК України виокремлює два випадка недійсності правочинів: оспорюваний та нікчемний правочин.

Так, відповідно до наведеної норми права підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною п`ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку про те, що для визнання несправедливими певних умов правочину зі споживачем, він повинен звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, наприклад, про кабальні (завідомо невигідні, несправедливі) умови договору тощо. Наведеними вище правовими нормами не встановлено можливість суду вважати такі умови нікчемними.

Статтею 13 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд не має права давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства - принцип свободи договору, передбачений пунктом 3 частини першої статті 3, статтею 627 ЦК України.

Так, у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків, як сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24), та зокрема зазначив, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

За такого, оскільки відповідачем зустрічних позовних вимог щодо оспорювання встановленого кредитним договором розміру процентів не було заявлено, то доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, постановленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то і відсутні підстави для відшкодування судових витрат, понесених ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Руснаковою Тетяною Анатоліївною, залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026 року