Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №490/9228/14-ц — Миколаївський апеляційний суд

13.10.26

22-ц/812/2304/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 490/9228/14-ц

Провадження 22-ц/812/2304/26 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Муругова В.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання - Коростієнко Н.С.,

за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2026 року, постановлену під головуванням судді - Саламатіна О.В. в приміщенні того ж суду по цивільній справі за заявою Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (надалі - ПАТ «Миколаївська ТЕЦ») до ОСОБА_1 , -

в с т а н о в и л а:

03 вересня 2014 року Центральними районним судом м. Миколаєва видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» заборгованість за спожиті комунальні послуги з теплопостачання за період з жовтня 2013 року по березень 2014 року у сумі 1 342,91 грн, а також 121,80 грн судового збору.

26 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування судового наказу та з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання заяви про скасування судового наказу від 03 вересня 2014 року.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2026 року клопотання заявниці ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до суду із заявою про скасування судового наказу залишено без задоволення. Заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу від 03 вересня 2014 року повернуто заявниці без розгляду. Роз`яснено боржниці, що повернення заяви про скасування судового наказу не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення такої заяви.

Ухвала суду мотивована тим, що боржницею недоведено поважності причин пропуску строку на звернення до суду із заявою про скасування судового наказу, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання про поновлення строку слід відмовити. Суд вважав, що оскільки заява ОСОБА_1 про скасування судового наказу подана після закінчення встановленого строку та причини пропуску строку на звернення визнані судом неповажними, а відтак заява підлягає поверненню без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про скасування судового наказу зі стадії вирішення питання про відкриття провадження з поновленням пропущеного строку.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що повертаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції не врахував того, що оскільки зворотнє повідомлення має ознаки невідповідності, воно не є доказом належного вручення та унеможливлює підтвердження факту відправки судового наказу.

Правом подати відзив на апеляційну стягувач не скористався.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомленні належним чином. Від ОСОБА_1 надійшла зава про розгляд її апеляційної скарги у її відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 03 вересня 2014 року Центральними районним судом м. Миколаєва видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» заборгованість за спожиті комунальні послуги з теплопостачання за період з жовтня 2013 року по березень 2014 року у сумі 1 342,91 грн, а також 121,80 грн судового збору.

Судовий наказ направлений боржниці ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 26 серпня 2015 року за її зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 .

26 серпня 2026 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_2 про скасування судового наказу та клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про скасування судового наказу від 03 вересня 2014 року по справі №490/9228/14-ц.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2026 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернуто заявнику без розгляду на підставі ст. 170 ЦПК України.

Так повертаючи вказану заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що заявницею пропущено встановлений ч.1 ст. 170 ЦПК України строк на подання такої заяви, оскільки ОСОБА_2 пропустила процесуальний строк звернення до суду та не надала обґрунтованих та об`єктивних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Такий висновок суд є правильним виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 167 ЦПК України встановлено, що судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 170 ЦПК України, до заяви про скасування судового наказу додається клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого ч. 1 ст. 170 ЦПК України.

Аналіз приписів розділу II ЦПК України дає підстави для висновку, що визначеними законом способами захисту порушеного права стягувача у випадку незгоди із судовим наказом, є подання апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, ухвалене за наслідками перегляду такої заяви.

Відповідно до ч. 6 ст. 170 ЦПК України у разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 171 ЦПК України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав, для поновлення строку для подання цієї заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку повинен дати оцінку доводам, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску цього строку.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч.4 ст.169 ЦПК України, днем отримання боржником копії судового наказу є день його вручення боржнику, визначений відповідно до статті 272 цього Кодексу, якою встановлено порядок вручення судового рішення.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Перебіг процесуального строку, відповідно до статті 123 ЦПК України, починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Наслідки пропущення процесуальних строків, визначені статтею 126 ЦПК України, згідно з якою право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша). Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).

Згідно із ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є зокрема: день вручення судової повістки під розписку.

Надаючи оцінку наявному в матеріалах справи рекомендованому повідомленню про вручення поштового відправлення, судом встановлено, що боржниці ОСОБА_1 судовий наказ Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 вересня 2014 року у справі №490/9228/14-ц було вручено особисто 20 жовтня 2016 року за її зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 , про що міститься підпис боржниці у відповідному рядку повідомлення, а відтак воно вважається належним повідомленням у розумінні положень ст.128 ЦПК України.

Саме за цією адресою ОСОБА_2 виступає платником за послуги постачання теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання, на яку відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

За результатами вивчення матеріалів наказного провадження, колегія суддів дійшла висновку про обізнаність боржниці про винесення щодо неї судового наказу про стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання ще у 2016 році.

Аргументи клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу про те, що про існування судового наказу вона дізналась від органів державної виконавчої служби та отримання судового наказу у суді першої інстанції у серпні 2026 року спростовуються зібраними у справі доказами.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що будь-яких підтверджених доказами поважних причин або обставин, які унеможливили звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про скасування судового наказу у встановлені законом строки, матеріали справи не містять.

Таким чином встановивши, що заява ОСОБА_1 від 26 серпня 2026 року про скасування судового наказу подана без додержання вимог ст. 170 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення цієї заяви без розгляду з вищенаведених підстав.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Колегія суддів зазначає, що до повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій (див.: постанови Верховного Суду від 16 травня 2023 року у справі № 340/2148/22, від 31 жовтня 2023 року у справі № 420/15100/20, від 31 січня 2024 року у справі № 215/6188/20).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду. Подібний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 21 січня 2021 року у справі № 910/16249/19, від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20, від 20 липня 2021 року у справі № 916/1178/20, від 22 жовтня 2024 року у справі № 910/18480/20.

За таких обставин, з огляду на пункт 5 частини шостої статті 272 ЦПК України, судове рішення вважається належно врученим ОСОБА_1 .

Доказів протилежного заявницею не надано.

Разом з цим, судом першої інстанції роз`яснено заявниці що повернення заяви про скасування судового наказу не перешкоджає повторному її зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення такої.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, і правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва 31 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.В. Муругов

Н.О. Тищук