Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №489/2239/26 — Миколаївський апеляційний суд

13.10.26

22-ц/812/2316/26

Єдиний унікальний номер судової справи 489/2239/26

Номер провадження 22-ц/812/2316/26

Доповідач апеляційного суду: Круглікова А.В.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 жовтня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Круглікової А.В.

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Кравинською Юлією Вікторівною на рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 03 вересня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Микульшиної Г.А. (повне судове рішення складено - 03.09.2026) у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі - ТОВ «Коллект Центр») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами

ВСТАНОВИЛА:

16.03.2026 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі - ТОВ «Коллект Центр») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами в загальному розмірі 80 285,95 грн. Заявлені вимоги обґрунтовано наступним.

29.08.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений договір № 2079965, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 5 000 грн., а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші зобов`язання на умовах та в строки, передбачені договором. ТОВ «Мілоан» належним чином виконало свої зобов`язання, надавши позичальнику кредитні кошти, проте ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, не здійснювала повернення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 21 150 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14 700 грн. - заборгованість за відсотками, 1 450 грн. - комісія. 26.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір № 26-01/2022-83, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до відповідача. В подальшому ТОВ «Вердикт Капітал» відступило права вимоги за боржників за кредитними договорами позивачу ТОВ «Коллект Центр» - відповідно до договору відступлення права вимоги від 10.01.2023 № 10-01/2023, в тому числі за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .

Також, 07.07.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» був укладений договір № 4428921, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 20 000 грн., а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші зобов`язання на умовах та в строки, передбачені договором. ТОВ «Авентус Україна» належним чином виконало свої зобов`язання, надавши позичальнику кредитні кошти, проте ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, не здійснювала повернення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 59 135,95 грн., з яких: 18 532 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 40 276,98 грн. - заборгованість за відсотками, 30,46 грн. - 3 % річних, 296,51 грн. - інфляційні збитки. 04.02.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір № 04-02-01/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до відповідача. В подальшому ТОВ «Вердикт Капітал» відступило права вимоги за боржників за кредитними договорами позивачу ТОВ «Коллект Центр» - відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/23 від 10.01.2023, в тому числі за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, ТОВ «Коллект Центр» просило суд стягнути з позичальника ОСОБА_1 заборгованість за двома наведеними вище кредитними договорами у загальному розмірі 80 285,95 грн., судовий збір у сумі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Кравинська Ю.В. просила суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази укладання з відповідачкою вказаних вище договорів, отримання нею кредитних коштів та інформації про належність відповідачці платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів від ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Мілоан» саме на картку відповідачки. Стверджувала, що між вказаними товариствами та ОСОБА_1 відсутні будь-які договірні зобов`язання. Також посилається на те, що до позову додається договір про споживчий кредит від 29.08.2021 № 2079965, який містить запис про його нібито підписання одноразовим ідентифікатором F26313 з боку ОСОБА_2 та містить певні символи нібито підписання з боку кредитора. Однак при перегляді деталей підпису з боку кредитора вбачається, що «підпис недійсний», що не дозволяє вважати вказаний договір укладеним. Окрім викладеного, представник відповідача посилається на те, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу явно є неспівмірним заявленим позовним вимогам та обсягу наданих послуг.

У відповіді на відзив представник позивача спростовує заперечення відповідача проти позову. Вказує на те, що вищевказані кредитні договори були укладені сторонами у повній відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію». Проте відповідач помилково ототожнює процес підписання документів в електронному вигляді шляхом накладення електронного цифрового підпису за допомогою кваліфікованого сертифіката та підписання документів за допомогою одноразового ідентифікатора, оскільки ці поняття передбачають абсолютно різний механізм дій.

Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 03 вересня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором № 2079965 від 29.08.2021 в загальному розмірі 13 900,00 грн, за кредитним договором № 4428921 від 07.07.2021 в загальному розмірі 59 135,95 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн. та судовий збір в сумі 2 421,99 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами належним чином не виконала, внаслідок чого за останньою утворилася наведена вище заборгованість. А тому, районний суд дійшов до висновку про обґрунтованість позову в частині заявлених вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором від 29.08.2021 № 2079965 в розмірі 13 900 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7 450 грн. - заборгованість за відсотками, 1 450 грн. - комісія та заборгованості за кредитним договором № 4428921 від 07.07.2021 в розмірі 59 135,95 грн., з яких: 18 532 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 40 276,90 грн. - заборгованість за відсотками, 30,46 грн. - 3 % річних, 296,51 грн. - індексу інфляції.

Водночас судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом за кредитним договором № 2079965 в розмірі 7 250,00 грн. з підстав безпідставності та необґрунтованості нарахування періоду заявлених процентів за користування кредитом в сумі 7 250 грн., враховуючи, що строк користування кредитом сплинув - 12.11.2021.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Кравинську Ю.В., просила повністю скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що за відсутності доказів повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання кожним новим кредитором своїх зобов`язань за договором, не можна вважати, що позивач набув прав вимоги до відповідачки. Також в матеріалах справи відсутні докази передачі між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» Реєстру, в якому б було зазначені дані відповідачки, відсутні докази оплати за Договором № 10-01/2023 від 10.01.2023 року. Крім того, як вказує представник апелянта, в матеріалах справи відсутні докази укладання як Договору № 2079965 від 29.08.2021, так і Договору № 4428921 від 07.07.2021 саме на умовах, роздруківка яких додається позивачем. Так, до позову позивачем додається кредитний договір № 4428921 про надання споживчого кредиту від 07.07.2021 року, на якому вбачається напис про нібито підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором M802082, 07.07.2021 12:23:15 / ОСОБА_2 / з одного боку, та вбачається факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, вбачається розміщення аналога власноручного підпису з боку кредитора. При цьому, що відсутній документ зі зразками власноручних підписів сторін, як того вимагає ст. 12 3У «Про електронну комерцію». Спосіб підписання, який демонструється щодо Договору № 4428921 про надання споживчого кредиту від 07.07.2021 року, можливий у випадку, якщо відповідне зображення з підписом і печаткою було вмонтовано в текст із допомогою комп?ютерно-програмних засобів шляхом оцифрування, копіювання та вставлення. При цьому такі дії не являються накладенням електронного цифрового підпису, як того вимагають норми законодавства України, а отже, документи з відбитками підпису, печатки не є підписаними, не є письмовою формою, відповідно кредитний договір є нікчемним за наведеного порядку його підписання.

Також до позову додається договір про споживчий кредит № 2079965 (індивідуальна частина) від 29.08.2021 року, який містить написи про його нібито підписання одноразовим ідентифікатором F26313. Час: 29.08.2021 09:57 з боку ОСОБА_2 та містить певні символи нібито підписання з боку кредитора, однак при перегляді деталей підпису з боку кредитора, ми вбачаємо чітке повідомлення «ПІДПИС недійсний» (скріншот наявний у справі), що (в тому числі) не дозволяє вважати укладеним договір про споживчий кредит № 2079965 (індивідуальна частина) від 29.08.2021 року. Також, на думку апелянта, в матеріалах справи відсутня інформація щодо того, чи проходила особа яка нібито укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації. Надані позивачем матеріали взагалі не містять первинних документів (банківських виписок, платіжних доручень, квитанцій в розумінні ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») про перерахування коштів відповідачці, про номер банківської картки, на яку було виконано таке перерахування та про належність відповідної картки відповідачці. Надані позивачем Правила, Тарифи не підписувались та не узгоджувались відповідачкою. Відсутні також докази наявності або відсутності заборгованості. При цьому розрахунок заборгованості, без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачкою, не може бути належним, допустимим та достатнім доказом наявності та розміру заборгованості, адже за відсутності виписки банку про перерахування кредитних коштів, правильність наданих до матеріалів справи розрахунків неможливо перевірити.

Окрім того, суд першої інстанції не взяв до уваги, що нарахована та заявлена до стягнення сума відсотків (процентів) фактично втричі перевищує суму «тіла кредиту», що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов, тобто нарахування здійснені без дотримання, зокрема, правового висновку Верховного Суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, які враховуються при розгляді аналогічних справ (зокрема, постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2026 року у спр. 206/1605/24, провадження 22-ц/803/3716/26 та інші).

На підставі вище викладеного, а також враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази укладання з відповідачкою вказаних вище договорів, представник апелянта стверджує, що між «Авентус України» та відповідачкою, а також між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою відсутні будь-які договірні зобов?язання, що є підставою повної відмови позивачу в позові.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Коллект Центр», посилаючись на необґрунтованість її доводів, просило залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Крім того, у відзиві зазначено, що позивачем будуть подані документи щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 грн. у визначений законом строк.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 статті 369 ЦПК України, справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29.08.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» на підставі Анкети-заяви на кредит № 2079965 укладено договір про споживчий кредит № 2079965 з додатками за №№ 1, 2, відповідно до умов якого товариство зобов`язалось надати позичальнику кредит на суму 5 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору (а.с. 8-12).

Пунктами 1.3, 1.5.1 договору від 29.08.2021 № 2079965 визначено, що строк користування кредитними коштами становить 15 днів з 29.08.2021; комісія за надання кредиту - 1 450 грн.

У відповідності до п. 6.1 договору від 29.08.2021 № 2079965, сторони дійшли згоди, що цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Із змісту договору від 29.08.2021 № 2079965 слідує, що останній був підписаний ОСОБА_1 (позичальником) шляхом заповнення одноразового ідентифікатору (паролю) у відповідності до норм ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Також, судом встановлено, що 07.07.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір про надання споживчого кредиту № 4428921 з Паспортом споживчого кредиту та Таблицею обчислення загальної вартості кредиту, відповідно до умов яких товариство зобов`язалось надати позичальнику кредит у гривні на суму 20 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору (а.с. 26-30).

Згідно з п. 1.4 договору від 07.07.2021 № 4428921, строк користування кредитними коштами становить - 30 днів.

Відповідно до п. 1.5.1 договору від 07.07.2021 № 4428921, стандартна процента ставка за користування кредитом - 1,90 % на день.

Пунктом 2.1 договору від 07.07.2021 № 4428921 визначено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

У відповідності до положень п. 4.3.1 договору від 07.07.2021 № 4428921, строк кредиту може бути продовжено, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль.

За змістом п. 10.6. договору від 07.07.2021 № 4428921, цей договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного зі сторони Товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи товариства та відтиску печатки товариства, що відтворенні засобами копіювання в Особистий кабінет Споживача для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Споживача, що відтворений шляхом використання Споживачем одноразового ідентифікатора, який формується для кожного разу використання та направляється Споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім товариству в ІТС Товариства/ зазначений в цьому договорі. Введення Споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього договору.

Вбачається, що договір про надання споживчого кредиту від 07.07.2021 № 4428921, Паспорт споживчого кредиту та Таблиця обчислення загальної вартості кредиту також були підписані ОСОБА_1 (позичальником) шляхом заповнення одноразового ідентифікатору (паролю) у відповідності до норм та на підставі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно з статтею 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, загальні правила щодо форми договору визначено у статті 639 Цивільного кодексу України, згідно з якою:

- договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом;

- якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася;

- якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі;

- якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Отже, положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що підписанням договорів від 29.08.2021 № 2079965 та від 07.07.2021 № 4428921 шляхом використання ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора, який був направлений Кредитором Споживачу на номер її мобільного телефону ( НОМЕР_2 ), який був повідомлений останньою товариству, позичальник підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена у встановлений законом строк про всі умови кредитних договорів та строк їх виконання.

За таких обставин, матеріали справи свідчать, що сторони узгодили розмір кредиту (позики), грошову одиницю, в якій наданий кредит (позика), строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення правочину на визначених умовах, шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

А тому, є встановленим факт укладення 29.08.2021 та 07.07.2021 наведених вище кредитних договорів із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Доводи апелянта в частині того, що кредитні договори від 29.08.2021 № 2079965 та від 07.07.2021 № 4428921 не є підписаними сторонами та є неукладеними у письмові формі, а тому відповідно є нікчемними спростовуються самими умовами кредитних договорів, які містять відповідні адреси, реквізити, підписи сторін тощо.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Вбачається, що ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором про споживчий кредит від 29.08.2021 № 2079965 перед відповідачкою ОСОБА_1 виконало в повному обсязі, а саме здійснило зарахування 29.08.2021 кредитних коштів в сумі 5000 грн. на платіжну картку відповідачки, що підтверджується випискою з рахунку № НОМЕР_3 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (а.с. 202-203).

Також, матеріалами справи підтверджено належне виконання своїх зобов`язань ТОВ «Авентус Україна» за договором про надання споживчого кредиту від 07.07.2021 № 4428921 шляхом зарахування 07.07.2021 кредитних коштів в сумі 20 000 грн. на рахунок № НОМЕР_4 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується наявною в матеріалах цієї справи випискою по рахунку (а.с. 195-197).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про відсутність в матеріалах цієї справи доказів (первинних бухгалтерських документів, банківських виписок, платіжних доручень, квитанцій в розумінні ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») на підтвердження видачі ОСОБА_1 кредитних коштів за договором про споживчий кредит від 29.08.2021 № 2079965 та за договором про надання споживчого кредиту від 07.07.2021 № 442892

Згідно з ч. ч. 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або закон.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Коллект Центр» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит від 29.08.2021 № 2079965 та за договором про надання споживчого кредиту від 07.07.2021 № 4428921, а саме укладені та підписані: договори факторингу з додатками, договір про відступлення права вимоги, акти прийому-передачі Реєстру боржників за договорами факторингу та за договором про відступлення права вимоги, Реєстри боржників, акт зарахування зустрічних однорідних вимог та платіжні доручення про перерахування коштів за договорами факторингу.

Так, судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 26-01/2022-83, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до відповідача за кредитним договором від 29.08.2021 № 2079965 (а.с. 33-37).

Згідно з реєстру боржників до вказаного договору факторингу, ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 29.08.2021 № 2079965 в розмірі 13 900,00 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7 450 грн. - заборгованість за відсотками та 1 450 грн. - комісії (а.с. 44).

В свою чергу, 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого позивач набув права вимоги, в тому числі до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором за № 2079965, що підтверджується витягом з реєстру боржників (а.с. 76).

Крім того, 04.02.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 04-02-01/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до відповідача за договором від 07.07.2021 № 4428921 (а.с. 46-47).

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого позивач набув права вимоги, в тому числі до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором за № 4428921, що підтверджується витягом з реєстру боржників (а.с. 7).

Отже, ТОВ «Коллект Центр», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 , як за договором про споживчий кредит від 29.08.2021 № 2079965, так і за договором про надання споживчого кредиту від 07.07.2021 № 4428921.

При розгляді справи по суті, апеляційним судом враховано, що укладені та наведені вище договори факторингу та договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги в у встановленому законом порядку жодною із сторін не оспорювались та не визнавались недійсними в судовому порядку. Доказів протилежного матеріали цієї справи не містять та відповідачкою не надано.

Водночас, докази належного виконання сторонами вказаних вище договорів факторингу та договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги містяться в матеріалах цієї справи.

А тому, доводи апелянта відносно того, що позивач (ТОВ «Коллект Центр») не є кредитором за спірними кредитними договорами та право вимоги йому не передано спростовуються зібраними у справі доказами. У зв`язку з чим, відхиляються апеляційним судом, як неспроможні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач у передбаченому законом порядку набув право вимоги до відповідача за вище казаними кредитним договорами.

Згідно з статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як свідчать матеріали справи, що відповідачка прийняті на себе зобов`язання зі сплати основного боргу по тілу кредиту, комісії та відсотків за користування кредитом належним чином не виконала, внаслідок чого за останньою обліковується заборгованість за наведеними вище договорами.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» посилалось на те, що останнє внаслідок відступлення прав вимоги за кредитним договором від 29.08.2021 № 2079965 є новим кредитором у цьому зобов`язанні, а тому просило стягнути з відповідача заборгованість, яка за розрахунком позивача становить 21 150 грн., з якої: 5000 грн. - сума основного боргу по тілу кредиту, 14 700 грн. - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом та 1 450 грн. комісія.

Крім того, за договором про надання споживчого кредиту від 07.07.2021 № 4428921 позивач просив суд стягнути з відповідачки загальну суму заборгованості в розмірі 59 135,95 грн., з якої: 18 532 грн. сума основного боргу по тілу кредиту, 40 276,98 грн. - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, 296,51 грн. індекс інфляції та 30,46 грн. 3% річних.

Факт наявності наведеної вище заборгованості в сумі основного боргу в розмірі 5000 грн. за договором від 29.08.2021 № 2079965 та в розмірі 18 532 грн. за договором від 07.07.2021 № 4428921 підтверджується наявними в матеріалах цієї справи доказами, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заявленої до стягнення суми основного боргу по тілу кредиту за наведеними вище кредитними договорами.

Посилання відповідача на те, що стягнута судом сума відсотків за користування кредитом розмірі 7 450 грн за договором від 29.08.2021 № 2079965 та в розмірі 40 276,98 грн. за договором від 07.07.2021 № 4428921 є значно завищеною та неспівмірною з сумою основного боргу, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності та розумності його умов, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо правильності висновку суду першої інстанції в частині стягнення наведеної вище суми процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з таких міркувань.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Умовами п.п. 1.5.2, 1.6. договору про споживчий кредит від 29.08.2021 № 2079965 сторони узгодили, що проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 3,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Позичальник сплачує Кредитодавцю проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1.-1.5.2. в термін (дату) вказаний в п. 1.4. (до 13.09.2021). У випадку, якщо Позичальнику продовжує строку кредитування, вказаний в п. 1.3. договору, він додатково має сплатити проценти за ставкою, визначеною п. 1.5.2 або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6. договору в сумі та на умовах, визначених п. 2.3. договору (п. 2.2.1. договору про споживчий кредит від 29.08.2021 № 2079965).

Положеннями п. 2.3.1.2 договору від 29.08.2021 № 2079965 сторони визначили підстави пролонгації договору на стандартних (базових) умовах. Так, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в пункті 1.6 Договорів.

Згідно з пункту 4.2 договору від 29.08.2021 № 2079965, у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгації та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією) має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6. Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 Договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги Кредитодавця.

Крім того, зміст договору про надання споживчого кредиту від 07.07.2021 № 4428925 також свідчить про узгодження сторонами умов сплати процентів за користування кредитом за заниженою процентною ставкою та стандартною процентною ставкою.

Так, відповідно до п. 1.4. договору від 07.07.2021 № 4428925, строк кредиту 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком № 1 до цього договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в розділі 4 цього договору.

Згідно з п. п. 1.5.1., 1.5.2. договору від 07.07.2021 № 4428925, стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4. цього договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредитування, якщо відбулась автопролонгація відповідно до п. 4.3. договору.

Пунктом 4.3.1. договору від 07.07.2021 № 4428925 сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонтації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку за ініціативою Споживача, відповідно до па.4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

За змістом п 4.3.2 договору від 07.07.2021 № 4428925, Споживач дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в п.п. 4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у Споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою Споживача у порядку передбаченому п.4.2 Договору.

Пунктом 1.5.2. договору від 07.07.2021 № 4428925 сторони узгодили знижену процентну ставку - 1,33% в день, яка сплачується якщо Споживач у межах строку, визначеного в п.1.4 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою Споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, Споживач як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв?язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до дати фактичного повернення кредиту, але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п.1.4 Договору, а у випадку пролонгації - до дати пролонгації (не включно), буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

Таким чином, із змісту договорів від 29.08.2021 № 2079965 та від 07.07.2021 № 4428925 вбачається, що сторони при їх укладенні погодили умови та порядок сплати як зниженої (пільгової) процентної ставки за користування кредитом, яка сплачується позичальником в межах строку кредитування, так і стандартної (базової) процентної ставки за користування кредитом, яка сплачується позичальником у випадку автопролонгації строку кредитування, який не може бути перевищений загальний строк 60 днів та 90 днів відповідно.

Отже, оскільки як свідчать матеріали справи, відповідачкою в основний строк дії кредитних договорів не було погашено всю заборгованість по тілу кредиту, то кредитором була застосована стандартна процентна ставка у розмірі 5% за договором від 29.08.2021 № 2079965 та в розмірі 1,90% за договором від 07.07.2021 № 4428925 від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що умовами договорів від 29.08.2021 № 2079965 та від 07.07.2021 № 4428925 між сторонами погоджено продовження строку користування кредитом та випадки їх автоматичної пролонгації, а також розмір та порядок нарахування процентів.

При розгляді справи колегією суддів також враховано постанову Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №234/3840/15, якою визначено, що непогодження (незгода) відповідача з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок».

Згідно до змісту частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, відповідачкою не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов кредитних договорів, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку.

Таким чином, стороною відповідача ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору.

Звільнення позичальника від обов`язку сплатити відсотки за користування кредитними коштами, що були нараховані відповідно до умов кредитного договору, у тому числі з підстав їх завищеного, на думку відповідача розміру, діюче законодавство не передбачає.

Також, колегією суддів при розгляді справи враховано висновок Верховного суду, викладений у постанові від 07.07.2021 у справі № 552/672/23, згідно з яким суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Оскільки в даному випадку в спірних правовідносинах, як встановлено вище судом, умови кредитних договорів від 29.08.2021 № 2079965 та від 07.07.2021 № 4428925 містять чіткі та однозначні умови щодо порядку та строків нарахування процентів за користування кредитом, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування такого правового способу коригування процентів за користування кредитом як тлумачення умов даних кредитних договорів.

Водночас апеляційним судом враховано, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Матеріали справи свідчать, що жодних вимог про оспорення умов чи договорів про споживчий кредит або зміну умов таких договорів відповідачкою в ході розгляду цієї справи не заявлялось.

Отже, неврахування судом першої інстанції при ухваленні рішення висновку Верховного суду, викладеного у постанові від 07.07.2021 у справі № 552/672/23 жодним чином не вплинуло на законність та обґрунтованість його висновків, а тому доводи апелянта в цій частині відхиляються судом.

Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнанні такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 наведеної вище кредитної заборгованості ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводів щодо вирішення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення комісії, індексу інфляції та 3% річних апеляційна скарга не містить, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України законність і обґрунтованість судового рішення в цій частині апеляційним судом не перевірялась.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судове рішення першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, понесені відповідачкою при поданні апеляційної скарги витрати залишаються за її рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Кравинською Юлією Вікторівною залишити без задоволення.

Рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 03 вересня 2026 року у справі № 489/2239/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий А.В. Круглікова

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст судового рішення

складено 13 жовтня 2026 року