Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №522/38/26-Е — Миколаївський апеляційний суд

13.10.26

22-ц/812/2256/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа № 522/38/26-Е

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Муругова В.В.,

суддів: Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,

без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2026 року про закриття провадження, постановлену під головуванням судді Павленко І.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ДНІПРО-42» про визнання трудових відносин припиненими

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

В січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ДНІПРО-42», в якому просила визнати припиненими з 01 березня 2022 року трудові відносини між позивачкою та відповідачем на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2026 року провадження у справі закрите на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а її розгляд віднесений до юрисдикції господарського суду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду про закриття провадження у справі скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив правила визначення юрисдикції вказаної справи, неправильно кваліфікував спірні правовідносини, які не стосувались управління ОСББ, а стосувались захисту трудових прав позивача як керівника вказаного ОСББ, а саме права на припинення трудових відносин з відповідачем на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Узагальнені доводи інших учасників

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

2.Мотивувальна частина

Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, вказав, що позивачка є головою правління відповідача. Суд першої інстанції також послався на те, що в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 127/16932/24 зроблено висновок, що спори стосовно припинення повноважень або звільнення голови правління ОСББ, а також пов`язані з цим позовні вимоги (зміна формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, невиплачених сум при звільненні тощо), підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, а не цивільного.

Позиція апеляційного суду

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими.

Зі змісту ст. 367 ЦПК України слідує, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За такого трудові спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18) зазначено, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають з індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог.

Подібні правові висновки викладені також і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), від 27 жовтня 2020 року в справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/41966/21 (провадження № 14-36цс22) та інших.

В тексті позову позивачка вказує, що перебуває з відповідачем в трудових відносинах та обіймає посаду голови правління відповідача, проте у зв`язку із тимчасовою окупацією м. Нова Каховка, де знаходиться відповідач, з березня 2022 року трудові відносини між сторонами фактично припинені, але з причин тимчасової окупації вказаного вище міста позивачка не може оформити звільнення з посади та отримати статус безробітного, і набути право на перерахунок пенсії. З метою захисту вказаних вище трудових прав позивачка звернулась до суду з даним позовом, при цьому, позивачка заперечила наявність між сторонами корпоративного спору щодо управління товариством.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року по справі №154/3029/14-ц Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та надавати оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

При цьому, суд першої інстанції на обґрунтування свого рішення про підсудність даного спору господарському суду послався на постанову Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі №127/16932/24, фактичні обставини в якій не є релевантними фактичним обставинам даної справи.

Так у справі №127/16932/24 спір стосувався оскарження керівником товариства рішення загальних зборів товариства про припинення повноважень керівника, прийнятого на підставі ст. 99 ЦК України, тому Верховний Суд вказав, що оцінка правомірності рішення про припинення повноважень керівника ОСББ неможлива без надання оцінки правомірності самого рішення загальних зборів ОСББ, отже, розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

В даній же справі виконавчими органами ОСББ відносно позивачки не приймались будь-які рішення щодо припинення її повноважень як керівника товариства, навпаки позивачка пред`явила позов до товариства з метою захисту її трудових прав про припинення трудових відносин з товариством на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.

При цьому в постанові від 15 вересня 2020 року у справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання. Так, за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України). До юрисдикції господарського суду належать спори, у яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення).

За такого, оскільки вимоги позивачки в даній справі не стосуються оспорення будь-яких рішень органів управління ОСББ, а спрямовані на захист її трудових прав (права на припинення трудових відносин з юридичною особою), то такий спір щодо трудових правовідносин підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а її розгляд віднесений до юрисдикції господарського суду, - не відповідають обставинам справи та суд першої інстанції при постановленні ухвали про закриття провадження у справі порушив норми процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яку на підставі п. 3, 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2026 року задовольнити.

Ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2026 року про закриття провадження у справі скасувати, а справу №522/38/26-Е направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Муругов

Судді: Т.В. Крамаренко

Н.О. Тищук

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлений 13 жовтня 2026 року