Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №945/2951/25 — Миколаївський апеляційний суд

13.10.26

22-ц/812/2076/26

Провадження № 22-ц/812/2076/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №945/2951/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» на заочне рішення, яке постановив Миколаївський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Лопіної Олени Олегівни у приміщенні цього суду 06 серпня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У грудні 2025 року Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК» (далі - АТ «А-БАНК», Банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-БАНК» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку, подавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-БАНК». За такого відповідачка ініціювала встановлення кредитного ліміту на її банківський рахунок та отримання платіжної картки як засобу доступу до зазначеного рахунку. На підставі цього позивач надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Однак відповідачка умови договору не виконує, у зв`язку з чим станом на 21 грудня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 49396 грн 55 коп., яка складається з: 33483 грн 95 коп. - заборгованість за кредитом, 15912 грн 60 коп. - заборгованість за відсотками.

Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути вищевказану заборгованість та судові витрати у розмірі 2422 грн 40 коп.

Відзив на позовну заяву відповідачка не подала.

Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06 серпня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-БАНК» заборгованість за кредитним договором від 26 лютого 2021 року у розмірі 30682 грн 50 коп. та судовий збір у розмірі 1653 грн 74 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що надані позивачем копії Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» і Тарифи користування кредитною карткою, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. За такого суд зробив висновок про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент- Банк» і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент Банк» - Тарифи користування кредитною карткою не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, оскільки анкета-заява від 26 лютого 2021 року не містить строку повернення кредиту (користування ним), розміру процентів. Посилання банку на те, що позичальник був ознайомлений з паспортом споживчого кредиту, який містив розмір процентної ставки, суд відхилив, оскільки підписання паспорта споживчого кредиту споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, адже у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін та його змісту. Крім того, у самому паспорті зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної у цьому паспорті та зберігає чинність та є актуальною до 01 липня 2021 року. Також суд врахував, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України банк, звертаючись із позовом, не пред`являв. Анкета-заява від 26 лютого 2021 року також не містить визначення домовленості сторін про сплату комісії, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті комісії, а відтак, суми надходжень, які Банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Суд виходив з того, що звертаючись з позовом Банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості та виписку по особовому рахунку, в якій міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей та з якої вбачається, що заборгованість за тілом кредиту частково сформована за рахунок списання Банком з кредитного ліміту нарахованої комісії. Водночас Банк про стягнення заборгованості за комісією у позові не просить. За такого суд розрахував, що розмір неповернутого кредиту при зарахуванні вказаної суми до повернення тіла кредиту буде становити 30681 грн 50 коп. (33483 грн 95 коп. - 2802 грн 45 коп.) та стягнув її з відповідача.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в АТ «А-БАНК» підтвердила факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувалась кредитом, що підтверджує ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг в АТ «А-БАНК» і згоду з ними, оскільки укладений з нею кредитний договір є договором оферти. Щодо відмови у стягненні процентів Банк зазначив, що згідно зі частиною 1 статті 1048 ЦК України якщо договором не встановлений розмір процентів, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто, навіть якщо врахувати думку суду першої інстанції (хоча Банк з нею не погоджується) щодо непідписання позичальником Тарифів та Умов і Правил, позичальник повинен сплачувати процентну ставку. На думку позивача, посилання у рішенні на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів не обґрунтовано, оскільки в справі №342/180/17 розглядався випадок, коли Тарифи Банку не було підписано боржником. В даному ж випадку до матеріалів справи додано не тільки Тарифи із сайту Банку (як зазначив суд), а паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому зазначені умови кредитування, строки, процентна ставка та інше. Позивач вважає, що в цій справі потрібно спиратися на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі №284/157/20.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Зважаючи на вимоги частини 4 статті 274, частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглянута без повідомлення учасників.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «АКЦЕНТ-БАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банк» (а.с. 15).

Відповідачка на підставі укладеного договору про надання банківських послуг отримала кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту, який неодноразово змінювався, що підтверджено довідкою позивача (а.с. 33), на відкритий Банком рахунок № НОМЕР_1 та їй була видана платіжна картка № НОМЕР_2 (а.с. 34).

Згідно долученої до позовної заяви розрахунку станом на 21 грудня 2025 року заборгованість відповідачки складає 49396 грн 55 коп., з них: 33483 грн 95 коп. - заборгованість за кредитом, 15912 грн 60 коп.- заборгованість за процентами (а.с. 8-14).

Факт укладання такого договору, користування кредитними коштами відповідачка не оспорює, і таке підтверджується, крім підписаної анкети-заяви, також випискою по особовому рахунку на ім`я ОСОБА_1 за період з 02 березня 2021 року по 22 жовтня 2025 року (а.с. 17-32).

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ «АКЦЕНТ-БАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути з відповідачки інші складові його повної вартості - проценти за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 08 лютого 2017 року, посилався на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг, які розміщені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms/ як невід`ємні частини кредитного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви роздруківки Тарифів по картці «Зелена» та витягу з Умов та правил надання банківських послуг в АТ Акцент-Банк, розміщені на сайті: https://a-bank.com.ua/terms, були надані для ознайомлення ОСОБА_1 та прийняті нею, оскільки вони не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети (а.с. 36-44).

Також у справі відсутні докази того, що вказані документи на момент звернення відповідачки із анкетою-заявою до позивача 26 лютого 2021 року та отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, нарахування комісії та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитом, а колегія суддів відхиляє доводи про помилковість таких висновків в апеляційній скарзі, які суперечать наведеним положенням закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що у цьому конкретному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача: https://a-bank.com.ua/terms, неодноразово змінювалися самим АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці умови та правила надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з умов та правил надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК» через їх мінливий характер не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, тарифи Банку не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитом та комісії.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 нарахованих позивачем процентів за користування кредитними коштами.

Щодо позовних вимог про стягнення розрахованої позивачем заборгованості за кредитом, то колегія суддів виходить з наступного.

Як встановив суд, підписавши анкету-заяву, пройшовши ідентифікацію клієнта, відповідачка ОСОБА_1 уклала з позивачем договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтвердила своїм підписом на заяві, в межах умов якого отримала кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання документу) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо істотних умов, притаманних даному виду договору.

Кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту.

Таким чином Банк надав відповідачці грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки.

Згідно з нормою стаття 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

В силу частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, виписки з особового рахунку, відповідачка тривалий час використовувала кредитні кошти, проводила їх повернення.

Враховуючи, що підписана ОСОБА_1 анкета-заява не містить умов щодо порядку та строку повернення кредитних коштів, розміру та порядку оплати процентів за користування кредитним коштами, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, умови та розмір нарахування комісії, що за відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували прийняття представлених банком умов та тарифів відповідачкою та приєднання до них як другої сторони до запропонованого договору, є підставою для відмови у стягненні нарахованої Банком заборгованості за процентами, а також для висновку про безпідставне нарахування позивачем комісії за користування коштами.

Оскільки укладений між сторонами договір від 26 лютого 2021 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому колегія суддів вважає, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наявних в матеріалах справи розрахунків заборгованості та виписки за рахунком відповідачки вбачається, що заявлена до стягнення позивачем сума заборгованості за тілом кредиту утворилась, зокрема, внаслідок фактичного зарахування до неї заборгованості за комісією, тоді як таке зарахування, є безпідставним з огляду на встановлені судом обставини щодо незаконності нарахування позивачем процентів за користування кредитом та інших платежів.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, стягнувши з ОСОБА_1 30681 грн. 50 коп. заборгованості за кредитом з відрахуванням безпідставно обрахованої позивачем комісії (33483,95-2802,45).

Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідачка погодилася із запропонованими позивачем умовами договору, про що зазначила в анкеті-заяві, а також підтвердила це шляхом використання коштів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому, виходячи із наявних у справі доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 . Банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Висновки Верховного Суду у наведених в апеляційній скарзі постановах суперечать наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а доводи скарги про незастосовність цих висновків не приймаються як хибні.

Так, аргументи позивача про те, що підписаний відповідачкою паспорт споживчого кредиту, визначає усі суттєві умови укладеного нею кредитного договору, серед яких і проценти за користування коштами, були правильно відхилені судом першої інстанції і не приймаються апеляційним судом з огляду на таке.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, який був викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц, на яку посилається Банк, а також від 18 листопада 2020 року у справі №313/346/20 та від 26 грудня 2019 року у справі №467/555/19. При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що суду потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

У паспорті споживчого кредиту, який підписала ОСОБА_1 , зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеній у цьому паспорті. За такого, не можна вважати, що сторони узгодили конкретні умови кредитування, зазначивши їх у паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка».

Щодо посилань в апеляційній скарзі на положенням статті 1048 ЦК України та обов`язок суду самостійно визначити розмір заборгованості за процентами, виходячи з цієї норми права.

Згідно положень статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені статтею 16 ЦК України.

Так під способами захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника.

Підставами позову згідно зі статтею 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідача.

Як убачається з тексту позовної заяви, з якою Банк звернувся до суду, він просив стягнути з відповідачки окрім заборгованості за кредитом, заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 42481 грн. 10 коп., які були вирахувані ним на підставі умов кредитного договору, які він вважав погодженими з відповідачкою у встановленому законом порядку.

Тобто, позивач чітко визначив предмет позову (спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачки), а також виклав обставини, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, тобто підстави позову, які згідно зі статтею 175 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача.

Позовна заява не містить обґрунтування позовних вимог необхідністю застосування положень статті 1048 ЦК України, згідно якої якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Не наведено в позовній заяві також розрахунок заборгованості по процентам, виходячи з облікової ставки Національного банку України та здійснених відповідачкою платежів за договором.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивачем не було заявлено позовних вимог про стягнення процентів, виходячи з положень статті 1048 ЦК України, а тому у суду не було правових підстав в межах заявлених позовних вимог визначати розмір заборгованості за процентами, виходячи з положень статті 1048 ЦК України.

Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги, повно встановив обставини, що мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, дотримався вимог процесуального закону, ухваливши законне та обґрунтоване рішення, колегія суддів на підставі положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції за наслідками апеляційного перегляду залишено без змін, відсутні передбачені законом підстави для зміни здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» залишити без задоволення, рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 13 жовтня 2026 року