Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №468/2378/26 — Миколаївський апеляційний суд

13.10.26

22-ц/812/2271/26

Провадження №22-ц/812/2271/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа № 468/2378/26

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Муругова В.В., Ямкової О.О.,

розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Березнегуватської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Новосельською Іриною Василівною - на ухвалу Баштанського районного суду Миколаївської області, постановлену 08 вересня 2026 року під головуванням судді Гапєєвої Т.В., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Березнегуватської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначала, що 26 червня 2020 року між нею та уповноваженим органом управління було укладено контракт про призначення її директором Лепетиського закладу загальної середньої освіти строком до 25 червня 2026 року включно. Наказом від 04 червня 2026 року №47-в їй надано щорічну основну відпустку тривалістю 56 календарних днів - з 15 червня 2026 року до 09 серпня 2026 року. В останній день строку контракту відповідач не видав і не вручив їй наказ про припинення трудового договору, не провів остаточного розрахунку та не повідомив про вимогу припинити трудові відносини та не вчинив інших належних дій, що об`єктивно виражали б припинення трудових відносин саме з цієї дати. Після 25 червня 2026 року трудові відносини продовжувалися, вона зберігала статус працівника і керівника, перебувала в оплачуваній щорічній відпустці, а відповідач здійснював нарахування та звітував про трудові відносини. У період з 05.08.2026 до 09.08.2026, з 10.08.2026 до 14.08.2026 та з 15.08.2026 до 18.08.2026 вона була тимчасово непрацездатною. Та лише 06 серпня 2026 року відповідач видав наказ № 129-к про її звільнення, яким визначив датою звільнення 09 серпня 2026 року пославшись на п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та ст. 3 Закону України «Про відпустки» та закінчення строку контракту. Як вказала позивач, копію наказу було направлено поштою вже після його видання і одержано нею 14 серпня 2026 року. До цього часу належно засвідчена копія наказу їй не вручалась. Наказом №129-к роботодавець сам визнав, що відпустка була щорічною, а також постановив перерахувати п`ять календарних днів відпустки у зв`язку з непрацездатністю та виплатити компенсацію, що на її думку, додатково спростовує існування станом на 25 червня 2026 року узгодженої конструкції «відпустки з наступним звільненням».

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ Відділу освіти, культури, молоді та спорту Березнегуватської селищної ради від 06 серпня 2026 року №129-к, поновити її на посаді директора Лепетиського ліцею Березнегуватської селищної ради Миколаївської області з 10 серпня 2026 року, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу: попередньо 61 108,04 грн за період з 10 серпня 2026 року до 04 вересня 2026 року включно, а також середній заробіток за подальший період з 05 вересня 2026 року до дня фактичного поновлення на роботі, остаточний розмір якого визначити на день ухвалення рішення відповідно до Порядку №100, з утриманням податків та обов`язкових платежів під час виконання рішення, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді директора Лепетиського ліцею та в частині присудження виплати середнього заробітку за один місяць.

Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2026 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 передано до Березнегуватського районного суду Миколаївської області на підставі п. 1 ч.1 ст. 31 ЦПК України.

Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив із того, що вказаний позов не підсудний Баштанському районному суду Миколаївської області, оскільки повинен розглядатися за правилами територіальної юрисдикції за місцезнаходженням відповідача.

Не погодившись з цією ухвалою ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Баштанського районного суду Миколаївської області. Апелянт зазначала, що суд помилково вважав, що розгляд даної справи повинен відбуватися за правилами загальної підсудності - за місцезнаходженням відповідача, а не за правилами альтернативної підсудності за вибором позивача. Вважає, що суд не вправі замінювати процесуальний вибір позивача власним вибором, якщо справа може розглядатися декількома судами на підставах, передбачених законом. На думку апелянта, суд першої інстанції передчасно передав справу на розгляд до іншого суду, не запропонувавши уточнити, яка саме адреса є її зареєстрованим місцем проживання, а яка - адресою для листування, не з`ясувавши фактичний і реєстраційний статус її перебування, не оцінивши наявні в матеріалах паспортні документи, не навівши мотивів відхилення доводів про альтернативну підсудність. Вказує, що якщо суд вважав, що підстава обрання Баштанського районного суду сформульована не досить чітко або потребує документального підтвердження, суд мав надати можливість усунути неясність чи подати пояснення та докази. Негайна передача справи без такого з`ясування обмежила доступ до обраного суду та ускладнила реалізацію права на судовий захист у трудовому спорі, для якого законом установлено скорочений строк звернення. ОСОБА_1 стверджує, що вибір Баштанського районного суду був для неї усвідомленим і пов`язаним з доступністю правосуддя, так як вона фактично перебуває у доньки в с. Лепетиха, а зареєстрованим місцем проживання є м. Миколаїв та вона регулярно переміщується між м. Миколаєвом та с. Лепетиха. Розгляд справи в Баштанському районному суді Миколаївської області дає змогу організувати участь у процесі з меншими організаційними труднощами, ніж розгляд за місцезнаходженням відповідача.

За положеннями ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду про передачу справи на розгляд іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на нижчевикладене.

Постановляючи ухвалу про передачу до Березнегуватського районного суду Миколаївської області цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що місцезнаходженням відповідача є площа Соборно-Миколаївська, 10, смт. Березнегувате Баштанського району Миколаївської області, що за територіальністю відноситься до Березнегуватського районного суду Миколаївської області, а тому, зважаючи на положення п. 1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, справа підлягає передачі на розгляд іншого суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає вимогам процесуального закону.

Так, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань..

Відповідно до ч. 1 статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України під місцем проживання фізичної особи розуміється зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування.

За змістом статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

За положеннями ч. 8 ст.187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру і на підставі ч. 3 ст.11 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр" при здійсненні судочинства має доступ до інформації Реєстру в обсязі, необхідному для ідентифікації учасників судового процесу.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр" Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших праві свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр використовується, зокрема, для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.

До Реєстру вноситься, в тому числі, інформація про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи (п. 5-1 ч.1 ст. 7).

Як вбачається з копії паспорту, та витягу з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

У пункті 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, який набрав чинності 14 березня 2022 року, передбачено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих російською федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.

Результат аналізу змісту вказаного дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.

Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

З огляду на викладене, використання фактичної адреси проживання для встановлення місця звернення до конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватися чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23).

Оскільки позивачкою не надано доказів зареєстрованого у встановленому законом порядку місця її перебування за адресою: АДРЕСА_2 , а зареєстрований місцем її проживання є: АДРЕСА_1 , що не відноситься до територіальної юрисдикції Баштанського районного суду Миколаївської області, то висновок суду Баштанського районного суду Миколаївської області про передачу справи на розгляд Березнегуватського районного суду Миколаївської області за місцезнаходженням відповідача за правилами територіальної юрисдикції визначеними ч. 2 ст. 27 ЦПК України є правомірним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що предметом позову є захист трудових прав, а тому вона має право пред`явити позов за правилами альтернативної підсудності відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України, не можуть бути прийняті до уваги. Так, вказаною нормою закону передбачено право позивача обрати підсудність справи за своїм зареєстрованим місцем проживання чи перебування. Проте ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не посилалася на вибір нею розгляду справи у м. Миколаєві за місцем реєстрації в Інгульському районі.

За такого, суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави для розгляду справи Баштанським районним судом Миколаївської області, а тому вірно направив справу на розгляд Березнегуватського районного суду Миколаївської області за місцезнаходженням відповідача.

Ураховуючи наведене, доводи, викладені в апеляційній скарзі, що ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд до іншого суду є безпідставною та перешкоджає подальшому провадженню у справі, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Оскільки порушень судом норм законодавства не встановлено, то відповідно до ст. 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: В.В. Муругов

О.О. Ямкова

Повна постанова складена 13 жовтня 2026 року.