Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №308/9445/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/9445/25

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., за участі представника Закарпатської митниці - Селеша О.Я., захисника-адвоката - Нестеришина Т.С., представника Лего Систем А/С - Гончар О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Нестеришина Т.С., в інтересах громадянина Чехії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та заступника начальника Закарпатської митниці Т.Кравченка на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 травня 2026 року громадянина Чехії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), співробітника компанії «LEGO SYSTEM A/S, LEGO European Distribution Center c/o DHL Solutions», АДРЕСА_2 (АДРЕСА_2 ), місце проживання - АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_2 ,) визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.483 МК України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, що становить 1 456 191,52 гривень.

Вилучені відповідно до протоколу про порушення митних правил №0386/UA305000/2025, товари - безпосередні предмети порушення митних правил, повернути ТОВ «ЛЕГО Україна», або його представнику за довіреністю, для здійснення митних формальностей.

Стягнуто з громадянина Чехії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), судовий збір на користь держави у розмірі 665 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з даною постановою адвокат Нестеришин Т.С. в інтересах громадянина Чехії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та закрити адміністративне провадження за відсутністю у його діях адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись з даною постановою заступник начальник Закарпатської митниці Т.Кравченко подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою визнати винним гр. України ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.483 МК України та призначити стягнення у вигляді штрафу 100 % вартості безпосереднього порушення митних правил 302 994,04 грн. з конфіскацією безпосередніх предметів порушення митних правил.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 486 Митного кодексу України (далі - МК України) завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням. Наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи встановлюється наявними у справі доказами.

Стаття 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) передбачає, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за який законом передбачено адміністративну відповідальність.

При цьому, адміністративне правопорушення складається з об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони.

Відповідно до ст. 458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення - сукупності юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначаються вчинене протиправне діяння як конкретне адміністративне правопорушення.

Тобто при складанні протоколу про порушення митних правил враховуються ознаки складу правопорушення, які мають узгоджуватись з диспозицією статті, до відповідальності за якою притягується особа. У іншому випадку відсутність однієї із ознак складу правопорушення виключає можливість притягнення особи до відповідальності.

Крім цього, згідно з вимогами ст. 245, 252 КУпАП, під час провадження у справах про адміністративні правопорушення забезпечується всебічне, повне та об`єктивне дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 483 МК України, відповідальність настає за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю. Таке приховування може полягати у використанні спеціально виготовлених сховищ (тайників), інших засобів чи способів, що утруднюють виявлення товарів, наданні одним товарам вигляду інших, а також у поданні митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів, документів, одержаних незаконним шляхом, або документів, що містять неправдиві дані.

Об`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, є охоронюваний МК України та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю.

Таким чином, основним безпосереднім об`єктом є встановлений порядок переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України.

Об`єктивною стороною правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, є переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, зокрема, шляхом подання митному органу як підстави для переміщення товарів документів, що містять неправдиві відомості, зокрема щодо найменування товарів, їх ваги або кількості, країни походження товарів, відправника та одержувача товару, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів. Тобто розуміється активна поведінка (вчинок) особи.

Переміщення товарів із приховуванням від митного контролю означає їх переміщення через митний кордон різними способами, у тому числі шляхом подання до митного органу України документів, що містять неправдиві дані або мають ознаки підроблення.

При цьому слід враховувати, що підставою для переміщення товарів через митний кордон є визначені законодавством документи, без подання яких неможливо отримати дозвіл митного органу на пропуск товарів. До таких документів, зокрема, належать митна декларація, зовнішньоекономічний контракт, коносамент, товаросупровідні документи, а також дозволи відповідних державних органів.

Згідно з роз`ясненнями, що викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 № 8 "Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил", підробленими треба вважати як фальшиві документи, так і справжні, до яких внесено неправдиві відомості чи окремі зміни, що перекручують зміст інформації щодо фактів, які ними посвідчуються, а також документи з підробленими підписами, відбитками печаток та штампів.

Водночас не можуть розглядатися як порушення митних правил дії особи, яка при переміщенні товарів через митний кордон України надала митному органу супровідні документи з відомостями, що не відповідають дійсності, за відсутності умислу на порушення митних правил , що прямо передбачено пунктом 6 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 № 8 "Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил".

Суб`єктивна сторона правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, характеризується наявністю прямого умислу. Це означає, що особа усвідомлює протиправний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачає їх шкідливі наслідки та бажає їх настання. Відтак, таке правопорушення може бути вчинене виключно умисно, коли особа достеменно знає, що подані нею документи є підробленими, одержаними незаконним шляхом або містять неправдиві дані, і, незважаючи на це, використовує їх з метою незаконного переміщення товарів через митний кордон України.

Отже, відсутність умислу, зокрема у випадку подання документів із недостовірними відомостями без усвідомлення їх неправдивості, виключає наявність суб`єктивної сторони правопорушення, а відтак і складу адміністративного правопорушення в цілому.

Відповідно до ч. 2 ст. 459 МК України, суб`єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення правопорушення досягли 16-річного віку у випадку, коли порушення митних правил вчиняється підприємствами, - посадові особи таких підприємств.

Щодо відсутності належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України.

Відповідно до ст. 489 МК України, ст. 280 КУпАП посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.98, п. 54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Відповідно до принципу "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у п. 43 рішення ЄСПЛ у справі "Кобець проти України" від 14.02.2008, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

У рішенні по справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії" ЄСПЛ зазначив, що п. 2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.

В контексті цього судового розгляду варто зауважити, що надані митним органом та наявні в матеріалах справи докази нібито причетності та вини ОСОБА_1 у вчиненні павопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, є недостатніми та необґрунтованими і не утворюють належної та взаємопов`язаної сукупності доказів. Вони не містять чітких даних, які б дозволяли поза розумним сумнівом встановити як факт участі ОСОБА_1 у інкримінованих діях, так і його винуватість у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України.

Варто зазначити, що жоден із двох документів, на які митний орган посилається як на підставу для складення протоколу про порушення митних правил, а саме: CMR від 15.05.2025 №0364483 та інвойс №1107365962, не містить належного, однозначного та безспірного визначення ОСОБА_1 як особи, відповідальної за переміщення товарів через митний кордон України, подання митних документів або формування відомостей, що в них містяться.

Зокрема, у CMR від 15.05.2025 №0364483 прізвище та ім`я ОСОБА_1 взагалі не зазначені, що свідчить про відсутність будь-якої ідентифікації його як учасника перевезення або особи, яка оформлювала чи подавала зазначений документ. При цьому у вказаному документі відсутні будь-які відомості про його статус у межах відповідного перевезення, а також не міститься жодних реквізитів (таких як підпис, посада, печатка, код або інші ідентифікаційні дані), які б дозволяли пов`язати його з оформленням або здійсненням відповідної операції.

За таких обставин залишається незрозумілим, з яких саме підстав та з яких мотивів митний орган включив зазначену CMR до переліку документів, які, на його думку, підтверджують вчинення ОСОБА_1 правопорушення та слугують підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки сам зміст цього документа не містить жодного зв`язку із вказаною особою. Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник митного органу не зміг пояснити підстав та мотивів зазначення у протоколі про порушення митних правил про подання саме ОСОБА_1 від 15.05.2025 №0364483, яка нібито містила недостовірні дані, митному органу.

Щодо інвойсу №1107365962, у графі «Signature» міститься лише напис «ОСОБА_1», який сам по собі не підтверджує, що саме ця особа складала документ, визначала його зміст, істотні умови поставки або була уповноважена на його подання до митного органу. У документі відсутні будь-які відомості про її посадовий статус, повноваження чи роль у зовнішньоекономічній діяльності, а також відсутнє підтвердження відповідальності за достовірність наведених у ньому даних.

Більше того, саме по собі зазначення певного імені в комерційному документі не створює і не доводить юридично значимого зв`язку з особою саме як суб`єктом правопорушення за ч. 1 ст. 483 МК України. Для такого висновку необхідно встановити сукупність ключових обставин - реальну участь у переміщенні товарів, наявність повноважень щодо подання документів митному органу та прямий умисел на приховування товарів від митного контролю. Жодна з цих обставин належним та допустимими доказами не підтверджена.

Таким чином, жоден із зазначених документів не містить об`єктивних і взаємопов`язаних даних, які б дозволяли безсумнівно встановити, що ОСОБА_1 є особою, яка вчинила дії, передбачені ч. 1 ст. 483 МК України. Натомість наявні в матеріалах справи докази лише фіксують окремі елементи господарської документації без належного підтвердження їх зв`язку з конкретною особою як суб`єктом відповідальності за ч. 1 ст. 483 МК України.

Отже, використання CMR від 15.05.2025 №0364483 та інвойсу №1107365962 як єдиної або вирішальної підстави для притягнення до відповідальності є недостатнім та не відповідає вимогам щодо належності, допустимості та достатності доказів, визначених законодавством.

Відсутність об`єкта правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України.

Апеляційний суд, вважає, що суд першої інстанції не врахував, що у цій справі відсутній об`єкт правопорушення, оскільки судом не встановлено факту посягання на охоронюваний Митним кодексом України порядок переміщення товарів через митний кордон України. Об`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, є охоронюваний МК України та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю. Таким чином, основним безпосереднім об`єктом є встановлений порядок переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України.

Водночас матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів того, що внаслідок дій ОСОБА_1 було порушено або навіть створено реальну загрозу порушення зазначеного порядку. Не встановлено фактів участі ОСОБА_1 у процедурі митного оформлення або будь-якої іншої його причетності до митних питань, пов`язаних із пропуском товарів через митний кордон України.

Фактично наявні у справі обставини зводяться виключно до виконання ним технічних, допоміжних функцій у межах трудових обов`язків оператора складу, що не пов`язані з реалізацією або забезпеченням митних процедур. Такі дії за своєю суттю не посягають на об`єкт правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, а отже виключають можливість кваліфікації їх як порушення митних правил.

Відсутність належного суб`єкта правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України.

Як убачається зі змісту протоколу про порушення митних правил, складеного відносно ОСОБА_1 , митний орган вважає, що останній вчинив дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом подання митному органу як підстави для переміщення товарів документи, що містять неправдиві відомості щодо кількості, найменування, асортименту, ваги та вартості товарів, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 483 МК України. При цьому, як зазначено у протоколі, документами, які, на думку митного органу, містять неправдиві відомості та стали підставою для таких висновків, є міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 15.05.2025 № 0364483, а також інвойс № 1107365962.

Положення статті 483 МК України не містять прямого визначення кола суб`єктів (осіб), які можуть нести відповідальність за переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю.

Водночас, відповідно до частин першої та третьої статті 335 МК України, під час переміщення товарів і транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант або перевізник, залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення, подають митному органу в паперовій або електронній формі документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення, перелік яких визначений зазначеною нормою.

Визначення декларанта, митного представника та перевізника містяться у частині першій статті 4 МК України. Так, декларантом є особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої воно здійснюється (пункт 8 частини першої статті 4 МК України).

Митний представник - це особа, уповноважена іншою особою на виконання необхідних дій і митних формальностей у сфері митних правовідносин (пункт 21-1 частини першої статті 4 МК України). Перевізником є особа, яка безпосередньо переміщує товари або бере на себе зобов`язання та відповідальність за їх переміщення через митний кордон України та/ або митною територією України (пункт 37 частини першої статті 4 МК України).

Посадовими особами підприємств є керівники та інші працівники підприємств (як резидентів, так і нерезидентів), які в силу виконання своїх трудових (службових) обов`язків відповідають за дотримання такими підприємствами вимог митного законодавства та інших нормативно-правових актів (пункт 43 частини першої статті 4 МК України).

Отже, з аналізу наведених норм убачається, що, хоча диспозиція статті 483 МК України прямо не визначає суб`єкта правопорушення, він встановлюється у системному зв`язку з іншими положеннями цього Кодексу.

З урахуванням приписів статей 4, 335 та 459 МК України, суб`єктом адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною першою статті 483 МК України, може бути лише та особа, яка безпосередньо здійснює або організовує переміщення товарів через митний кордон України та на яку покладено обов`язок подання митному органу документів і відомостей, необхідних для митного контролю та митного оформлення.

Таким суб`єктом, залежно від конкретних обставин справи, може виступати: (1) декларант (або уповноважена ним особа, зокрема митний представник), (2) перевізник - у межах покладених на нього обов`язків, (3) відповідна посадова особа такого підприємства, яка відповідає за дотримання митного законодавства (у разі здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємством).

Водночас визначальною умовою притягнення конкретної особи до відповідальності є встановлення її безпосередньої участі у поданні документів із неправдивими відомостями або у вчиненні інших дій, спрямованих на приховування товарів від митного контролю при їх переміщенні через митний кордон, а також наявності у неї вини у формі прямого умислу.

Таким чином, суб`єктом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 МК України, є не будь-яка особа, пов`язана з переміщенням товару, а виключно та, яка наділена відповідними повноваженнями у сфері митних правовідносин, фактично здійснює юридично значимі дії щодо безпосереднього переміщення товарів та/або свідомо подає недостовірні документи митному органу з метою приховування товарів від митного контролю.

Відсутність суб`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України.

Суб`єктивна сторона передбачає наявність прямого умислу, тобто винний у скоєнні правопорушення чітко розуміє та усвідомлює обставини і характер незаконного переміщення товарів через митну територію України і прагне їх ввезти на територію України з порушенням встановленого порядку чи вивезти з України.

Суб`єктивна сторона правопорушення у даному випадку відсутня, оскільки, на моє переконання, митним органом не доведено наявність у ОСОБА_1 прямого умислу, який є обов`язковою ознакою складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що він усвідомлював протиправний характер будь-яких дій, передбачав їх наслідки та бажав або свідомо допускав їх настання. Так само відсутні будь-які дані щодо його обізнаності про можливу недостовірність відомостей у документах чи наміру використати їх для приховування товарів від митного контролю.

Як вже зазначалося, фактично ОСОБА_1 було здійснено лише технічне роздрукування інвойсу з внутрішньої електронної системи в межах виконання його трудових обов`язків та умов договірних відносин між DHL Solutions k.s. та LEGO European Distribution Center. Зазначені дії мали допоміжний, технічний характер, здійснювалися на підставі внутрішніх вказівок і даних, наданих іншими відповідальними підрозділами, та не передбачали формування змісту господарської операції чи впливу на достовірність відомостей, що виключає наявність будь-якого умислу на вчинення правопорушення.

Відсутність об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, полягає у незаконному переміщенні товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, що, зокрема, може виражатися в поданні митному органу документів, які містять неправдиві відомості, як підстави для переміщення товарів через митний кордон. Тобто, законодавець чітко визначає, що наявність фактичного переміщення товару або подання документів, пов`язаних з митним оформленням, є необхідним елементом об`єктивної сторони складу правопорушення.

Разом з тим, наявні в матеріалах справи докази, зокрема, митна декларація, свідчить про те, що ОСОБА_1 не здійснював фактичного переміщення товару через митний кордон України, і не подавав документів митному органу України, у тому числі інвойсу, який став підставою притягнення його до відповідальності.

Будь-яких дій щодо складення та подання митної декларації чи будь-яких документів митному органу України ОСОБА_1 не вчиняв.

Тобто в даному випадку щодо ОСОБА_1 узагалі відсутня об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України.

Згідно зі статтями 494 та 495 МК України, притягнення особи до відповідальності за порушення митних правил можливе виключно за умови наявності достатніх, чітких та достовірних доказів її вини у вчиненні конкретного правопорушення. У даному ж випадку таких доказів не подано, а наявні матеріали справи виключають висновок про участь ОСОБА_1 у діях, що можуть кваліфікуватися як правопорушення у сфері митного контролю.

Слід зазначити, що в змісті положень ст. 8 МК України одним із основних принципів здійснення митної справи є законність та презумпція невинуватості. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення (ст. 251 КУпАП).

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Конституційний Суд України зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення Конституційного Суду України від 26.02.2019 № 1-р/2019).

Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої "доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом" (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі "Кобець проти України" (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey).

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Таким чином, особу може бути визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, в тому числі у сфері митного оформлення і контролю, виключно в разі встановлення в її діянні всіх ознак складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення, тобто, за наявності усіх необхідних елементів об`єктивних та суб`єктивних ознак, які характеризують діяння як правопорушення - у сукупності.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Враховуючи викладене, а також відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, у тому числі відсутність доказів протиправних дій та вини ОСОБА_1 , який фактично не є належним суб`єктом відповідальності за вказаною нормою, сторона захисту вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України.

Щодо непропорційності стягнення у вигляді штрафу.

До ОСОБА_1 постановою застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1456191,52 грн.

Статтею 1 (Захист власності) Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що його рішення, які є джерелом права в Україні, фактично слугують не лише для вирішення справ, направлених до Суду, але, взагалі, для роз`яснення, захисту та розвитку правил, встановлених Європейською конвенцією з прав людини («Конвенція»), що сприяє дотриманню державами зобов`язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони (Ireland v. the United Kingdom, § 154). Таким чином, місія системи, створеної Конвенцією, полягає у визначенні питань державної політики в загальних інтересах, що підвищує стандарти захисту прав людини та розширює судову практику в сфері прав людини у всьому суспільстві держав-членів Конвенції (Konstantin Markinv. Russia [ВП], § 89).

ЄСПЛ вказав, що стаття 1 Протоколу № 1 гарантує право власності. У справі Marckx v. Belgium, §§ 63-64, Суд вперше зазначив, що: "... Визнаючи, що кожен має право на мирне користування своєю власністю стаття 1, по суті, гарантує право власності. Це чітке враження було залишене словами «власність» і «використання власності» (французькою мовою: «biens", «propriete", «usage des biens"); travaux preparatoires, зі свого боку, однозначно підтверджують це: розробники постійно говорили про «право власності» або «право на власність» для того, щоб описати предмет наступних проектів, які були попередниками цієї статті 1. Дійсно, право розпоряджатися власністю складає традиційний і фундаментальний аспект права власності...

Проте другий пункт статті 1 уповноважує Договірну Державу «вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів». Таким чином, цей пункт призначає Договірні Держави самим визначати «необхідності» такого закону ...Стосовно «загальних інтересів», то ця норма в деяких випадках може спонукати законодавчий орган до здійснення «контролю за користуванням майном».

У своїй практиці щодо вирішення питань про застосування санкції у вигляді конфіскації безпосередніх предметів чи знарядь правопорушення Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 6.11.2008 року по справі "Ісмаїлов проти Росії", встановив, що згідно з принципом верховенства права, який закріплений в усіх статтях Конвенції, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, стягнення повинне бути пропорційним, відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. У випадку, якщо суд дійде висновку, що стягнення у вигляді конфіскації майна не забезпечить балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту права власності конкретної особи, то він має право не накладати таке стягнення навіть у випадку, коли воно передбачене положеннями МК України як обов`язкове.

Отже, питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогам захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу пропорційності. Суд повинен проаналізувати, чи дотримали органи влади розумний баланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право особи на мирне володіння своїм майном, тобто чи не стануть вжиті заходи особистим і надмірним тягарем для правопорушника.

Схожий за змістом правовий підхід міститься й у рішеннях ЄСПЛ у справах «Садоча проти України», «Болєвіч проти Хорватії», «Габріч проти Хорватії», «Гирлян проти Росії», «Гріфхорст проти Франції», «Денисова і Моісеєва проти Росії», «Руммі проти Естонії».

Враховуючи те, що ОСОБА_1 узагалі не причетний до переміщення товару через митний кордон України, будь-яких документів митним органам України він не подавав, жодної шкоди державі Україна ОСОБА_1 , який є громадянином Чеської Республіки, завдано не було, то і застосування штрафу за обставин, що наведені вище у цій апеляційній скарзі, є несправедливим та непропорційним втручанням держави у право власності, яке не відповідає серйозності «порушення» (яке, насправді, ОСОБА_1 не вчиняв).

Тому притягнення ОСОБА_1 до відповідальності шляхом накладення суворого штрафу в дуже значному розмірі (1456191,52 грн.) очевидно є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, адже внаслідок притягнення до відповідальності ОСОБА_1 може бути позбавлений достатніх засобів для існування. Для ОСОБА_1 сума штрафу є дуже значною та неспівмірно вищою, аніж суспільно негативні наслідки правопорушення у вчиненні якого його підозрюють.

Згідно ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі досліджених та перевірених доказів та їх оцінки в сукупності, апеляційний суд приймає та враховує доводи апеляційної скарги про те, що в діяннях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 483 МК України, а тому постанова судді підлягає скасуванню, а провадження закриттю.

Керуючись ст. 527-530 МК України, ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника начальника Закарпатської митниці Т.Кравченка - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу адвоката Нестеришина Т.С. в інтересах громадянина Чехії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) - задовольнити.

Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 травня 2026 року щодо громадянина Чехії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 )- скасувати, а провадження в цій справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, - за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.Ю. Бисага