Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №741/1138/25 — Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 741/1138/25

Провадження № 2/741/142/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 22 вересня 2026 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого – судді Киреєва О.В.,

з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРМОНІЯ ФІНАНС» (далі – позивач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами,

встановив:

27 червня 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулося до суду з цим позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15 серпня 2021 року між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та відповідачем у формі електронного документа з використанням електронного підпису було укладено договір позики № 3475404224-108259, відповідно до умов якого відповідач отримала позику в сумі 1500 грн. строком на 14 днів зі сплатою відсотків та інших платежів, передбачених договором. 21 грудня 2021 року було укладено договір № 21-12/21, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за договором позики № 3475404224-108259. 10 січня 2023 року було укладено договір № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги за договором позики № 3475404224-108259 від 15 серпня 2021 року.

24 серпня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем у формі електронного документа з використанням електронного підпису було укладено договір позики № 662516, відповідно до умов якого відповідач отримала позику в сумі 1000 грн. строком на 30 днів зі сплатою відсотків та інших платежів, передбачених договором. 25 січня 2022 року було укладено договір № 25/01/2022/1, відповідно до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за договором позики № 662516. 10 січня 2023 року було укладено договір № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги за договором позики № 662516 від 24 серпня 2021 року.

ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» просило суд стягнути з відповідача на свою користь:

- заборгованість за договором позики № 3475404224-108259 від 15 серпня 2021 року в сумі 12377,50 грн.;

- заборгованість за договором позики № 662516 від 24 серпня 2021 року в сумі 3418,46 грн.;

- судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.

У справі було відкрито спрощене позовне провадження та призначено її розгляд по суті з викликом сторін.

Ухвалою від 20 травня 2026 року суд залучив ТОВ «ГАРМОНІЯ ФІНАНС» до участі у справі, як правонаступника ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

У судове засідання представник позивача – ТОВ «ГАРМОНІЯ ФІНАНС» не з`явився, у заяві про залучення до участі у справі просив розгляд справи проводити без їх участі.

У судове засідання відповідач не з`явилася, подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила розгляд справи проводити без її участі. Суть відзиву зводиться до того, що позовні вимоги вона вважає необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню. Позивачем не доведено наявність у нього права вимоги за кредитними договорами, оскільки долучені до позовної заяви докази не підтверджують факту переходу права вимоги, не доведено також і розмір заборгованості. Позивачем на підтвердження укладання договорів надано лише копії договорів. Заявку на отримання кредиту та підтвердження щодо укладання даного кредитного договору, в порушення вимог законодавства позивачем не надано. Позивач зазначає, що ідентифікація здійснювалась при вході в особистий кабінет, шляхом перевірки товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого товариством на номер мобільного телефону. Однак, незрозуміло яким ідентифікатором підписано договір, на який номер телефону було направлено ідентифікатор, яким чином було проведено її ідентифікацію. Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які підтверджують надання їй грошових коштів в результаті чого не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути доказом безспірності заборгованості, оскільки він створений позивачем, а відтак інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості. Розрахунок заборгованості - це фактично документ, що виконаний в односторонньому порядку позивачем, а тому не може бути підставою для стягнення з неї відповідних сум. У таблиці вартості кредиту зазначено загальну вартість кредиту з процентами за користування кредиту, яка є значно меншою ніж зазначив позивач не навівши обґрунтування свого розрахунку заборгованості. Тобто позивач продовжував недобросовісно нараховувати проценти поза строком договорів. Інфляційні збитки та 3% річних нараховані безпідставно та необґрунтовано. Ураховуючи незначну складність даної категорії справи, витрати на правничу допомогу у розмірі 9000 грн. є необґрунтованими та значно завищеними, непропорційними до предмета та ціни позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою усіх учасників справи, суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 15 серпня 2021 року між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та відповідачем було укладено договір позики № 3475404224-108259, відповідно до умов якого відповідач отримала позику в сумі 1500 грн. строком на 14 днів зі сплатою відсотків у розмірі 1,95% в день та інших платежів, передбачених договором.

24 серпня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем було укладено договір позики № 662516, відповідно до умов якого відповідач отримала позику в сумі 1000 грн. строком на 30 днів зі сплатою відсотків у розмірі 2% в день та інших платежів, передбачених договором.

Зазначені договори були укладені у формі електронного документа з використанням електронного підпису відповідача.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтями 626, 628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Інше щодо спору між сторонами законом не встановлено.

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частинами 1 та 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У судовому засіданні встановлено, що після укладення вищезазначених договорів відповідач змінила прізвище на ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином не виконувала свої зобов`язання за договорами, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на день формування позовної заяви, становить:

- за договором позики № 3475404224-108259 від 15 серпня 2021 року в сумі 12377,50 грн., з якої 1500 грн. – тіло позики та 10877,50 грн. – нараховані відсотки на дату відступлення права вимоги;

- за договором позики № 662516 від 24 серпня 2021 року в сумі 3418,46 грн., з якої 1000 грн. – тіло позики, 2400 грн. – нараховані відсотки на дату відступлення права вимоги, 16 грн. – інфляційні збитки та 2,46 грн. – 3% річних.

Інші відомості щодо розміру заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховним Судом у постанові від 7 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц зазначено, що «заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

Крім того, у постанові Верховним Судом зазначено, що «незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі».

Вказана позиція Верховного Суду узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 2 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, відповідно до яких якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Таким чином, у разі незгоди відповідача з поданим позивачем розрахунком заборгованості відповідач має право подати контррозрахунок.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування вказаних розрахунків заборгованості, не подано контррозрахунок заборгованості, не заявлено клопотання про призначення по справі судово-економічної експертизи з метою спростування достовірності здійснених розрахунків заборгованості, не доведено належного повернення позики у розмірі та на умовах, визначених договорами, презумпція правомірності яких не спростована.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 513 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

У судовому засіданні встановлено, що 21 грудня 2021 року було укладено договір № 21-12/21, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за договором позики № 3475404224-108259. 10 січня 2023 року було укладено договір № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги за договором позики № 3475404224-108259 від 15 серпня 2021 року.

25 січня 2022 року було укладено договір № 25/01/2022/1, відповідно до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за договором позики № 662516. 10 січня 2023 року було укладено договір № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги за договором позики № 662516 від 24 серпня 2021 року.

На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання, умов договорів не виконала та не бажає у повному обсязі погасити заборгованість за цими договорами у добровільному порядку, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вказаними договорами.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за договорами, позивач, крім заборгованості за тілом позики, просив стягнути заборгованість за відсотками за користування позикою.

Проте, суд не може погодитися з розміром нарахованих відсотків за користування позикою відповідно до договорів позики № 3475404224-108259 від 15 серпня 2021 року та № 662516 від 24 серпня 2021 року, виходячи з наступного.

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Визначаючи розмір відсотків, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за договором позики № 3475404224-108259 від 15 серпня 2021 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до умов цього договору сума позики становить 1500 грн., строк позики 14 днів, процентна ставка – 702% річних або 1,95% за один день користування грошовими коштами.

Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору позики № 3475404224-108259 від 15 серпня 2021 року становить 409,50 грн., виходячи з розрахунку: 1500 грн. (тіло позики) х 1,95 % (процентна ставка) х 14 днів (строк позики).

Визначаючи розмір відсотків, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за договором позики № 662516 від 24 серпня 2021 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до умов цього договору сума позики становить 1000 грн., строк позики 30 днів, процентна ставка – 2% за один день.

Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору позики № 662516 від 24 серпня 2021 року становить 600 грн., виходячи з розрахунку: 1000 грн. (тіло позики) х 2 % (процентна ставка) х 30 днів (строк позики).

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних, суд виходить з наступного.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Питання розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання також було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за наслідками розгляду якого об`єднана палата в постанові від 26 червня 2020 року виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Позивачем не надано обґрунтованого розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, а тому позовні вимоги в цій частині суд визнає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ураховуючи вищевикладене, проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договорами в загальному розмірі 3509,50 грн., з якої за договором позики № 3475404224-108259 від 15 серпня 2021 року – 1909,50 грн. та за договором позики № 662516 від 24 серпня 2021 року – 1600 грн.

Доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів укладення договорів, що вона не отримувала позику, що позивачем не доведено наявність заборгованості за договорами, а також наявності у нього права вимоги за цими договорами, суд визнає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн., що підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що правову допомогу при зверненні до суду з позовною заявою позивачу надавало адвокатське об`єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС», позивачем заявлено до стягнення відшкодування витрат за надання правничої допомоги в розмірі 9000 грн.

Частиною 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, які враховує суд при розподілі судових витрат, зокрема, суд має оцінити обґрунтованість таких витрат та пропорційність їх до предмету спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Верховний Суд у постанові від 22 травня 2024 року в справі № 205/5969/15-ц вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зроблено правовий висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Справа, яка розглядається судом, відноситься до категорії малозначних. Позовна заява є типовою, її текст майже повністю дублюється у інших позовних заявах позивача, які перебувають на розгляді в суді, її підготовка, а також вивчення документів та надання консультацій у такій справі не передбачає значних витрат зусиль та часу.

Визначаючи розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає розподілу між сторонами, суд враховує характер правовідносин, ціну позову, обсяг та реальність наданих послуг, необхідність вчинення процесуальних дій, принципи обґрунтованості, співмірності судових витрат і розумності їхнього розміру, та приходить до висновку про необхідність зменшення їх розміру до 4000 грн.

Ураховуючи те, що позовні вимоги задоволено на 22,22 %, з відповідача на користь позивача підлягають присудженню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 538,26 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 888,80 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 16, 512, 513, 525, 526, 530, 610, 611, 1054, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, –

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРМОНІЯ ФІНАНС» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРМОНІЯ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 43520773, місцезнаходження: м. Київ, вул. Жилянська, 101, поверх 3, приміщення 12:

- заборгованість за договором позики № 3475404224-108259 від 15 серпня 2021 року в сумі 1909 (одна тисяча дев`ятсот дев`ять) грн. 50 коп.;

- заборгованість за договором позики № 662516 від 24 серпня 2021 року в сумі 1618 (одна тисяча шістсот вісімнадцять) грн. 46 коп.;

- судові витрати по сплаті судового збору в сумі 538 (п`ятсот тридцять вісім) грн. 26 коп.;

- витрати на правову допомогу в сумі 888 (вісімсот вісімдесят вісім) грн. 80 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв