Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №741/443/26 — Носівський районний суд Чернігівської області

Провадження номер 2/741/755/26

Єдиний унікальний номер 741/443/26

РІШЕННЯ

іменем України

29 вересня 2026 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Крупини А.О.,

з участю секретаря судового засідання Богдан Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Носівка у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

У березні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі - ТОВ «ФК «Позика», позивач) звернулося до Носівського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що 08.10.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 95417985. Указаний договір укладено в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи. Відповідно до умов цього договору відповідач отримала кредит у сумі 7800 грн і мала сплатити проценти за користування кредитними коштами на умовах, визначених договором. Однак відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконувала, у зв`язку із чим виникла заборгованість в сумі 23390 грн, із яких: сума заборгованості за тілом кредиту становить 7800 грн; сума заборгованості за процентами - 15590 грн.

01.09.2025 між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Позика» укладено договір факторингу № 01092025/1, відповідно до умов якого позивач отримав від ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» право вимоги, у тому числі й за кредитним договором № 95417985 від 08.10.2021, укладеним з відповідачем. Позивач просить стягнути на його користь з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500 грн.

Ухвалою судді від 06 квітня 2026 року відкрито позовне провадження в цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні на 01 липня 2026 року, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачеві - строк для подання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 01 липня 2026 року задоволено клопотання представника позивача Виссала Володимира Володимировича про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів та витребування доказів; поновлено позивачеві товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» строк на подання клопотання про витребування доказів та витребувати з АТ КБ «Приватбанк» докази, а саме:

- інформацію, чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) платіжну картку № НОМЕР_2 ;

- виписку про рух грошових коштів по картковому рахунку № НОМЕР_2 за період з 08.10.2021 по 15.10.2021 з відображенням часу зарахування коштів;

- інформацію щодо номера телефону, на який відправлялася інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_2 за період з 08.10.2021 по 15.10.2021;

- ідентифікаційні дані власника карткового рахунку № НОМЕР_2 , у тому числі прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти тощо) та усі інші наявні відомості щодо даної особи;

відкладено розгляд справи до 29 вересня 2026 року для отривання витребуваних доказів.

28 липня 2026 року до суду надійшли витребувані з АТ КБ «ПриватБанк» докази.

Відповідачем ОСОБА_1 подано до суду декілька відзивів на позовну заяву, у яких вона вказала, що з моменту укладення договору (08.10.2021) минуло більше трьох років, жодних платежів за вказаним договором вона не здійснювала, просила суд застосувати строк позовної давності до заявлених вимог позивача, відмовити в задоволенні позову.

16 квітня 2026 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій представник позивача звернула увагу суду на те, що відповідач у відзиві не заперечує факту укладення договору про надання фінансового кредиту № 95417985 від 08.10.2021, що свідчить про визнання нею правовідносин із ТОВ «ФК «Ірбіс» щодо надання, отримання та повернення кредитних коштів. Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності представник позивача вказав, що, починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, який тривав до 30 червня 2023 року, а, починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану. Відповідно до Закону України № 4434-ІХ перебіг позовної давності відновлюється з 04.09.2025, тобто саме з цієї дати продовжується, а не завершується її відлік. Тобто строк позовної заяви за договором не сплинув, оскільки його було призупинено на період дії карантину та воєнного стану.

16 квітня 2026 року відповідачем подано до суду додаткові пояснення у справі, у яких відповідач зазначила, що вона не погоджується із розміром заявленої до стягення заборгованості, зокрема нарахованих процентів, штрафних санкцій та інших платежів, які вважає необґрунтованими та такими, що підлягають зменшенню судом.

23 червня 2026 року представником позивача подано до суду додаткові пояснення у справі, суть яких зводиться до того, що нарахування заборгованості за відсотками, здійснене первісним кредитором, відбувалося винятково в межах погодженого сторонами строку кредитування за процентними ставками, визначеними умовами кредитного договору, що відповідає умовам укладеного договору, ґрунтується на законних і договірних підставах, тож підлягає стягненню з відповідача. Також представником позивача звернуто увагу суду на те, що відповідач не спростувала розрахунку заборгованості належними та допустимими доказами, не надала альтернативного розрахунку, не надала доказів повернення кредитних коштів.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, у додаткових поясненнях у справі просила здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час та місце проведення судових засідань сповіщалася належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа, про причини неявки до суду не повідомила.

Отже, сторони у справі на власний розсуд розпорядилися своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд уважає, що неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті та ухваленню рішення.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд робить нижченаведений висновок.

Судом встановлено, що 08.10.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 95417985 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом підписання електронним підписом позичальника (а. с. 18-23).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що товариство надає кредит клієнту в розмірі 7800,00 грн з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно пункту 3.2 цього договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.

За користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п.4.2. цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта (п. 3.2. договору).

Пунктами 3.2.1., 3.2.2. договору передбачено пільгову процентну ставку 2,5 % (30 календарних днів з 08.10.2021 по 07.11.2021) та стандартну - 3% (60 календарних днів з 08.11.2021 по 06.01.2022) від суми наданого кредиту.

Клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 06.01.2022, шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства (п. 4.2. договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки.

У пунктах 5.11, 5.11.1, 5.11.2 договору зазначено, що за даним договором в період, що вказаний в п. 3.2.1 договору діє пільгова процентна ставка, що вказана у п. 3.2.1 договору та розміщена на сайті товариства, відповідно до якої процентна ставка є фіксованою та складає 2,5 % в день, реальна річна процентна ставка за кредитом складає 900 %. Процентна ставка діє лише на пільговий період. Після закінчення строку пільгового періоду нараховується стандартна процентна ставка, зазначена в п. 3.2.2 цього договору.

Пунктом 11.1 договору визначено, що він набирає чинності з моменту його укладення і діє до 06.01.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором.

У додатку № 1 до договору про надання фінансового кредиту від 08.10.2021 № 95417985 сторони погодили графік погашення боргу (а. с. 23 зворот).

Згідно з довідкою про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025 акцепт оферти позичальником (підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором) для укладення договору № 95417985 підписано унікальним ідентифікатором 689618, направленим на номер НОМЕР_5 10.08.2021, номер карти НОМЕР_2 (а. с. 14).

Листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 23.10.2025 за № 3152_251023173607 підтверджується факт перерахування 08.10.2021 о 12:55:28 ТОВ «ФК «Ірбіс» через ТОВ «Універсальні платіжні рішення», який надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків через систему iPay.ua за договором на переказ коштів №ФК-П-21/04-21 від 06.04.2021, грошових коштів у сумі 7800,00 грн на банківський рахунок клієнта за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_2 (а. с. 30).

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено договір факторингу № 01092025/01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах визначених цим договором (а. с. 24-26).

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» підписано акт приймання-передачі реєстру прав вимог від 01 вересня 2025 року за договором факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 (а. с. 9).

Відповідно до Витягу з Реєстру Боржників за договором факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 ТОВ «ФК «Позика» набуло права грошової вимоги до боржників, у тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором від 08.10.2021 № № 95417985 в розмірі 23390 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 7800,00 грн; заборгованість за відсотками становить 15590 грн (а. с. 12).

Оплата за відступлення права грошової вимоги за договором факторингу підтверджується копією платіжної інструкції АТ «Сенс Банк» № 6054383 від 02.09.2025 на суму 3490472,17 грн (а. с. 32).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Ірбіс» за договором про надання фінансового кредиту від 08.10.2021 № 95417985 заборгованість ОСОБА_1 станом на 03.08.2022 становить 23390 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 7800,00 грн; заборгованість за відсотками становить 15590 грн (а. с. 30-31).

Між сторонами виник спір з приводу неналежного виконання зобов`язань позичальником за договором кредиту, унаслідок чого виникла заборгованість.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір був укладений сторонами в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання фінансового кредиту № 95417985 від 08.10.2021 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, у ньому зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір пільгової та стандартної процентних ставок, визначено умови їх застосування.

Указаний кредитний договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 689618.

За вказаних обставин суд уважає встановленим факт укладення між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 вказаного договору із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Докази на підтвердження недійсності вищезазначеного кредитного договору відсутні. Крім того, у відзиві на позов факт укладення договору не заперечувався і самою ОСОБА_1 .

На підтвердження виконання первісним кредитором своїх зобов`язань з надання відповідачеві кредитних коштів позивачем надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 23.10.2025 за № 3152_251023173607 про підтвердження факту перерахування 08.10.2021 о 12:55:28 ТОВ «ФК «Ірбіс» через ТОВ «Універсальні платіжні рішення» коштів у сумі 7800,00 грн на банківський рахунок клієнта за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_2 (а. с. 30).

Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк» надано інформацію про те, що на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано картку НОМЕР_3 , номер телефону НОМЕР_4 є фінансовим номером телефону ОСОБА_1 (а. с. 100), а також банком надано виписку про рух коштів по вказаній картці за період з 08.10.2021 по 15.10.2021, якою підтверджується факт зарахування на вищезазначений картковий рахунок ОСОБА_1 переказу в розмірі 7800 грн, дата зарахування: 08.10.2021 (а. с. 101-102).

Указана інформація в своїй сукупності підтверджує факт надання відповідачеві кредитних коштів.

Проаналізувавши вищевказані письмові докази, суд робить висновок, що обов`язок з видачі кредиту відповідачеві первісним кредитором виконано в повному обсязі. Факт отримання кредиту не заперечувала і сама відповідач.

Згідно з позовною заявою та за результатами дослідження розрахунку заборгованості за кредитним договором про надання фінансового кредиту № 95417985 від 08.10.2021 судом установлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів своєчасно й у повному обсязі не виконала, допустивши прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Таким чином, встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Щодо відступлення права вимоги за договором про надання фінансового кредиту на користь позивача суд звертає увагу на таке.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

З огляду на викладене, заміна осіб в окремих зобов`язаннях, у тому числі в таких, які виникли внаслідок укладення кредитного договору, через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт; фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб`єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб`єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

Вивчивши надані позивачем договір факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025, акт приймання-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу, витяг з реєстру боржників до договору факторингу, платіжну інструкцію про оплату за відступлення прав вимог, суд робить висновок, що на підставі зазначеного вище договору факторингу ТОВ «ФК «Позика» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 95417985 від 08.10.2021.

Оскільки всупереч наведеним вище нормам закону та умовам спірного договору відповідач не виконала свої зобов`язання щодо погашення заборгованості за договором у встановлений ним строк, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 тіла кредиту у розмірі 7800 грн підлягають задоволенню.

Щодо вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками суд зазначає, що на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування ним.

Відповідач на час укладення кредитного договору була обізнана з процентною ставкою за користування кредитними коштами, орієнтовним розміром кредиту, загальною вартістю кредиту. Проте свої зобов`язання у визначений договором строк щодо повернення кредиту, сплати процентів не виконувала.

Кредитний договір містить інформацію як про суму кредиту, так і детальний розпис його сукупної вартості, розмір процентних ставок, строк кредитування, строк дії договору, порядок розрахунків та всі інші істотні умови, передбачені законодавством України.

Пунктом 3.2. договору визначено, що за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п.4.2. цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта. Пунктами 3.2.1., 3.2.2. договору передбачено пільгову процентну ставку 2,5 % (30 календарних днів з 08.10.2021 по 07.11.2021) та стандартну - 3% (60 календарних днів з 08.11.2021 по 06.01.2022) від суми наданого кредиту.

Відповідач була ознайомлена з усіма умовами договору та погодилася з ними, коли підписала договір.

Зобов`язання за договором щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків відповідач не виконала належним чином, у тому числі не повернула тіло кредиту та нараховані проценти за користування кредитними коштами.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 5 статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Умови укладеного між сторонами кредитного договору не є нікчемними в силу положень частини 2 статті 215 ЦК України.

Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодилася на визначені в ньому істотні умови кредитування та взяла на себе відповідні зобов`язання.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15 (провадження № 61-4393сво18) вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства.

Отже, проценти у розмірі 15590 грн відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту нараховані у межах строку кредитування та є простроченими.

Відповідачем на спростування розміру заборгованості контррозрахунку не надано.

З огляду на викладене, суд робить висновок про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Позика» заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

При цьому, жодних штрафних санкцій відповідачеві не нараховано.

Відповідач, заперечуючи проти позову, у відзиві просила про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність визначена статтею 258 ЦК України.

Як свідчать матеріали справи, датою звернення ТОВ «ФК «Позика» із даною позовною заявою до суду є 20 березня 2026 року.

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та діє до теперішнього часу.

Згідно з пунктами 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на Постанову Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, та пункти 12, 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивач не пропустив.

Ураховуючи наведене, установивши, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконала, суд робить висновок, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання фінансового кредиту є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача у сумі 5500 грн, суд робить такий висновок.

За приписами ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

На підставі п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

За ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Нормою ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги, укладений між Горобей Р.Г. та ТОВ «ФК «Позика» № 39493634/03 від 02 січня 2026 року (а. с. 15-17), акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги в сумі 5500 грн (а. с. 10), детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Горобей Р.Г., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Позика» щодо стягнення кредитної заборгованості, відповідно до якого адвокатом виконані такі роботи (надані послуги): письмова консультація клієнта щодо спірних правовідносин, вартість 1000 грн, правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Позика», вартість 1500 грн, складання позовної заяви, вартість 3000 грн, формування додатків до позовної заяви, вартість 500 грн (а. с. 13).

Дослідивши заяву щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, застосовуючи критерії розумності розміру заявлених до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг, ураховуючи характер спірних правовідносин у справі, суд робить висновок про те, що заява про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, тому уважає за необхідне стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.

За правилами ч. ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача також підлягає судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

На підставі викладено, керуючись ст. 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 141, 223, 247, 263-265, 280-283, 288-289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 95417985 від 08 жовтня 2021 року в розмірі 23390 (двадцять три тисячі триста дев`яносто) грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7800,00 грн; заборгованість за відсотками - 15590 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.

У задоволенні інших вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про сторін та інших учасників справи:

позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», місцезнаходження: 07406, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, м. Бровари, Київська область, ЄДРПОУ 39493634;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 29 вересня 2026 року.

Суддя Анатолій КРУПИНА