Вирок від 12 жовтня 2026 р. у справі №676/6589/26 — Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/6589/26

Провадження № 1-кп/676/470/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Кам`янець-Подільський

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області кримінальне провадження №12022242000000758 від 29 липня 2022 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, неодруженого, не працюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ст.336 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби та не маючи правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року №65/2022, перебуваючи на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи визнаний придатним до військової служби, 14 липня 2022 року о 10 год. 00 хв. власноручно засвідчив своїм підписом про отримання повістки про його виклик на 18 липня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , для проведення призову за мобілізацією та відправлення у військову частину.

Проте, всупереч ст. 65 Конституції України, п. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України №2105-ІХ від 03.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», п. 1 додатку 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних, Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №921 від 07.12.2016, ОСОБА_4 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, достовірно знаючи та розуміючи, що він зобов`язаний з`явитися 18 липня 2022 року в ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військової служби у зв`язку із призовом за мобілізацією, без поважних причин, умисно не з`явився за викликом та про причину неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 не повідомив.

Зазначеними умисними діями, які виразились в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення – злочин, передбачений ст.336 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, не визнав та заперечив факт ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що 14 липня 2022 року він не перебував у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , військово-лікарської комісії не проходив, повістки про необхідність прибуття 18 липня 2022 року не отримував, з вимогами законодавства України про військовий обов`язок і військову службу ознайомлений не був, а підписи та рукописні записи, наявні у відповідних документах, ним не виконувалися.

Незважаючи на визнання свої вини обвинуваченим ОСОБА_6 , його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується сукупністю доказів, наданих стороною обвинувачення та досліджених відповідно до ст.23 КПК України судом безпосередньо в ході судового розгляду.

Так, із показань в судовому засіданні свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 встановлено, що станом на липень 2022 року вони були співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 та залучалися керівництвом на допомогу працівникам мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 . У зв`язку із тим, що пройшов значний період часу, не можуть пригадати про події, які відбувалися в липні 2022 році, в тому числі щодо ОСОБА_4 . Проте повідомили, що повідомлення в правоохоронні органи про кримінальне правопорушення за ст.336 КК України подавалося керівництвом РТЦК та СП лише після того як було встановлено, що особа пройшла військоволікарську комісію, була визнана придатною для проходження військової служби, їй була вручена під розписку повістка на відправку на військову службу по мобілізації і вона не прибула у зазначені в повістці час та дату, при цьому не повідомила про поважність причин неприбуття.

Також, винуватість обвинуваченого повністю підтверджується іншими доказами, наданими стороною обвинувачення.

Зокрема, згідно із витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022242000000758, 29 липня 2022 року слідчим були внесені до ЄРДР відомості щодо ухилення ОСОБА_4 від призову за мобілізацією (т.2 а.м.к.п. 1-2) за повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 (т.2 а.м.к.п.10-12, 23-25).

За даними протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 04 серпня 2022 року, додатку до протоколу – опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 02 серпня 2022 року, встановлено, що слідчим у ІНФОРМАЦІЯ_2 на підстав ухвали слідчого судді були вилучені оригінали документів: облікову картку до військового квитка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , картку обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 , розписку про отримання повістки ОСОБА_4 , аркуш доведення вимог законодавства, рапорт ОСОБА_10 щодо неявки ОСОБА_4 та список військовозобов`язаних від 18 липня 2022 року (т.2 а.м.к.п.33-36).

Відповідно до протоколу огляду доказів від 05 серпня 2022 року слідчий оглянув вилучені у ТЦК та СП оригінали документів (т.2 а.м.к.п.37), під час огляду яких було встановлено:

- облікову картку до військового квитка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за даними якої встановлено, що останній перебував на обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- картку обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 , №121 від 14 липня 2022 року, згідно з якою встановлено, що ОСОБА_4 був оглянутий лікарями ВЛК 14 липня 2022 року та був визнаний здоровим і придатним до військової служби;

- аркуш доведення вимог законодавства, яким підтверджено факт ознайомлення 14 липня 2022 року ОСОБА_4 із законодавством, зокрема нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», норми КК України та КУпАП щодо відповідальності за порушення правил військового обліку, виконання військового обов`язку та ухилення від призову;

- розписку про отримання повістки від 14 липня 2022 року, із якої встановлено, що 14 липня 2022 року ОСОБА_4 о 10 год. 14 липня 2022 року власноручно засвідчив своїм підписом про отримання повістки про його виклик на 18 липня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- список військовозобов`язаних по ІНФОРМАЦІЯ_2 направлених по мобілізації до військової частини НОМЕР_2 від 18.07.2022 року №3495/4, відповідно до якого ОСОБА_4 направлено до військової частини НОМЕР_2 ;

- рапорт заступника начальника-начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10 від 19 липня 2022 року, яким останній доповів начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_11 про неприбуття під час призову по мобілізації військовозобов`язаного – старшого сержанта запасу ОСОБА_4 на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_4 у час та дату, визначені в повістці, а саме 18 липня 2022 року, та неповідомлення про причини неявки.

Постановою слідчого про зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них від 05 серпня 2022 року (т.2 а.м.к.п.38) зазначені вище документи визнані речовими доказами.

Згідно із повідомлення №4352/1 від 01 вересня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_4 , через закінчення строку зберігання відеозаписів неможливо на запит слідчого надати відеозаписи з камер відео спостереження за 14 липня 2022 року. Після відвідування ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 17 липня 2022 року та отримання Повістки про призов на 18 липня 2022 року, попередні повістка про виклик на 14 липня 2022 року та розписка про отримання даної повістки втратили облікову цінність, тому у ІНФОРМАЦІЯ_4 не збереглися. Повідомлено, що ОСОБА_4 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 28 квітня 2000 року. Цим же листом надано оригінал Акту про неявку за повісткою про призов від 18 липня 2022 року, а також копії сторінок Журналу відвідування ІНФОРМАЦІЯ_4 за 14 липня 2022 року, із яких убачається, що ОСОБА_4 відвідував ІНФОРМАЦІЯ_6 саме 14 липня 2022 року о 09 год. 51 хв. (т.2 а.м.к.п.48-53).

Довідкою Департаменту охорони здоров`я Хмельницької обласної державної адміністрації від 15 серпня 2022 року №02-01/1293 підтверджено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період часу з 14 липня 2022 року по 08 серпня 2022 року в заклади охорони здоров`я Хмельницької області не звертався (відповідно до оперативної інформації, наданої керівниками закладів охорони здоров`я області) (т.2 а.м.к.п.55-57, 59).

За даними довідки №01.02.-2188 від 25 серпня 2022 року Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на обліку, як отримувач державних соціальних допомог, пільг та компенсацій, не перебуває (т.2 а.м.к.п.61).

Інформацією головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №2200-0704-8/53972 від 24 серпня 2022 року стверджується, що станом на 23 серпня 2022 року у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за вказаною сукупністю відомостей, щодо застрахованої особи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , інформація відсутня (т.2 а.м.к.п.63).

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_7 №9/2/1235 від 19 лютого 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 28 квітня 2000 року перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_8 та на військову службу під час мобілізації не призивався (т.2 а.с.195, 201).

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_9 №11/2904 від 19 лютого 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , станом на 19 лютого 2025 року за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, на військовому обліку військовозобов`язаних та резервістів, на військовому обліку військовозобов`язаних у районних у місті Києві територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки не перебуває. На військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_10 не призивався. Інформація про проходження військової служби в Збройних Силах України в районних у місті Києві територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки відсутня (т.2 а.м.к.п.196).

За даними довідки військової частини НОМЕР_3 №1807 від 19 лютого 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не значиться у списках особового складу військової частини НОМЕР_3 станом на 18 лютого 2025 року (т.2 а.м.к.п.197).

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_4 №3892 від 21 лютого 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у військовій частині НОМЕР_4 військову службу не проходить і не проходив.

Відповідно до інформації військової частини НОМЕР_5 №1/37/2585 від 28 лютого 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за книгами обліку військової частини НОМЕР_5 не значиться (т.2 а.с.202).

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання цих доказів недопустимими, про що просить у своєму клопотання захисник ОСОБА_5 .

Доводи захисника ОСОБА_5 про недопустимість доказів, наданих стороною обвинувачення, з підстав закінчення строків досудового розслідування та визнання таких доказів «плодами отруєного дерева» суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття відповідного рішення. Згідно з ч. 2 цієї статті допустимість доказів визначається положеннями Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.

Як установлено судом, відомості про кримінальне правопорушення у цьому кримінальному провадженні внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 липня 2022 року, а ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, 10 жовтня 2025 року.

На час внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань діяла ч. 2 ст. 219 КПК України, відповідно до якої строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину становив дванадцять місяців.

Разом із тим оцінка дотримання строків досудового розслідування не може здійснюватися виключно на підставі редакції ст. 219 КПК України, чинної на момент внесення відомостей до ЄРДР, без урахування законодавчих змін, які набрали чинності протягом досудового розслідування.

Так, Законом України від 15 березня 2022 року № 2137-IX статтю 615 КПК України було доповнено частиною восьмою, якою передбачено особливі правила обчислення строків досудового розслідування в умовах воєнного стану. Надалі Законом України від 23 серпня 2023 року № 3341-IX частину восьму ст. 615 КПК України викладено в новій редакції, зокрема передбачено спеціальне регулювання строку досудового розслідування до повідомлення особі про підозру в кримінальних провадженнях, відомості про які внесено до ЄРДР у період воєнного стану.

Водночас Законом України від 8 грудня 2023 року № 3509-IX, який набрав чинності 1 січня 2024 року, частину восьму ст. 615 та частину другу ст. 219 КПК України виключено, а частину першу ст. 219 КПК України викладено в новій редакції. Відповідно до цієї редакції строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом або до настання іншої передбаченої законом кінцевої процесуальної події.

Отже, з 1 січня 2024 року законодавець змінив сам підхід до обчислення строку досудового розслідування, виключивши загальне правило про його обчислення від моменту внесення відомостей до ЄРДР до повідомлення про підозру.

Зазначені зміни мають значення для вирішення доводів сторони захисту, оскільки досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні станом на 1 січня 2024 року не було завершене, а повідомлення про підозру ОСОБА_4 відбулося вже після набрання чинності Законом № 3509-IX.

Такий підхід узгоджується з висновками, викладеними в огляді судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за квітень 2025 року, в якому звернуто увагу на необхідність застосування нової редакції статей 219 та 284 КПК України до процесуальних правовідносин, що тривали після набрання чинності Законом № 3509-IX. Зазначена практика підтверджує необхідність урахування змін кримінального процесуального закону в часі під час вирішення питань щодо строків досудового розслідування.

За таких обставин посилання захисника на те, що строк досудового розслідування безумовно закінчився 29 листопада 2023 року, ґрунтується на застосуванні попереднього правового регулювання без належного врахування законодавчих змін, які набрали чинності 1 січня 2024 року.

Суд також ураховує, що ухвалами слідчого судді Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 27 липня 2023 року та 23 серпня 2023 року строк досудового розслідування продовжувався відповідно до одного та трьох місяців. Зазначені судові рішення підтверджують, що питання продовження строку досудового розслідування вирішувалося в установленому процесуальному порядку. Водночас суд не розглядає ці ухвали як самостійну підставу для висновку про дотримання всіх строків після 1 січня 2024 року, оскільки це питання потребує оцінки з урахуванням законодавства, чинного у відповідні періоди.

Окремо суд зазначає, що відповідно до статей 86 та 87 КПК України допустимість доказу визначається дотриманням установленого Кодексом порядку його отримання, а недопустимими визнаються, зокрема, докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій унаслідок такого істотного порушення.

Таким чином, сама лише незгода сторони захисту з обчисленням строків досудового розслідування не є достатньою для автоматичного визнання всіх доказів у кримінальному провадженні недопустимими. Для вирішення відповідного питання суд повинен установити конкретне порушення вимог кримінального процесуального закону, з`ясувати обставини та час отримання кожного доказу, а також оцінити наявність передбачених законом підстав для визнання його недопустимим.

Посилання захисника на доктрину «плодів отруєного дерева» також не звільняє сторону захисту від необхідності обґрунтувати, які саме докази, у який спосіб та внаслідок якого істотного порушення прав або процесуальних вимог були отримані. Питання про допустимість похідних доказів має вирішуватися з урахуванням конкретного зв`язку між первинним порушенням і відповідними доказами, а не шляхом автоматичного поширення твердження про порушення строків на всі матеріали кримінального провадження.

За результатами перевірки наведених доводів суд не встановив обставин, які б самі по собі свідчили про недопустимість усіх наданих стороною обвинувачення доказів з підстав, зазначених захисником. Відтак клопотання про визнання таких доказів недопустимими лише з мотивів закінчення строків досудового розслідування та застосування доктрини «плодів отруєного дерева» задоволенню не підлягає.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Оцінюючи докази, безпосередньо досліджені в судовому засіданні, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Ст.370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно зі ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Розглядаючи кримінальне провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст.336 КК України, ухилення від призову за мобілізацією полягає в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або бездіяльності.

Ухилення від призову за мобілізацією у формі бездіяльності полягає у неявці до місця, визначеного у повістці або наказі військового комісара, зокрема, до військового комісаріату для відправлення до військової частини.

Злочин є закінченим з моменту неявки військовозобов`язаного до такого місця.

Суб`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов`язаний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_4 14 липня 2022 року пройшов ВЛК та визнаний придатним до військової служби.

Згідно зі списком військовозобов`язаних по ІНФОРМАЦІЯ_2 направлених по мобілізації до військової частини НОМЕР_2 від 18.07.2022 року №3495/4, ОСОБА_4 направлено до військової частини НОМЕР_2 (т.2 а.м.к.п.17-19).

Відповідно до акту про неявку за повісткою про призов від 18 липня 2022 року та рапорту заступника начальника-начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10 від 19 липня 2022 року на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_11 , із яких встановлено, що ОСОБА_4 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 на відправку для проходження військової служби 18 липня 2022 року, про причини неявки не повідомив та підтверджуючих документів поважності неявки не надав (т.2 а.м.к.п. 20, 51).

Таким чином, ОСОБА_4 , будучи обізнаним та маючи об`єктивну можливість прибути у визначений час у повістках час на збірний пункт до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправлення на проходження військової служби за мобілізацією не прибув, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Суд зазначає, що чинним законодавством встановлено ряд поважних причин, за яких громадяни України можуть не з`явитися до РТЦК, за наявності підтверджуючих документів, а саме: смерть близького родича, хвороба або необхідність догляду за хворими близькими родичами, здійснення стосовно військовозобов`язаного чи резервіста кримінального провадження, а також застосування до нього адміністративного стягнення або кримінального покарання, яке робить неможливим його прибуття, потрапляння під вплив надзвичайної ситуації, яка виникла під час призову і стала перешкодою своєчасному прибуттю.

Однак, даних про такі обставини стороною захисту суду не надано.

Також судом не встановлено жодних підстав вважати, що ОСОБА_6 не підлягав призову на військову службу під час мобілізації як військовозобов`язаний у зв`язку з відстрочкою, оскільки жодні законодавчо визначені підстави для відстрочки не можуть бути застосовані до ОСОБА_4 .

Оцінюючи наведені доводи обвинуваченого, суд виходить із положень статей 17, 91, 92, 94 КПК України, відповідно до яких винуватість особи має бути доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом, а кожен доказ підлягає оцінці з точки зору належності, допустимості та достовірності, тоді як сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного процесуального рішення.

Суд не може погодитися з доводами ОСОБА_4 про те, що він 14 липня 2022 року не перебував у ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки вони спростовуються сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів.

Так, відповідно до картки обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 , розписки про отримання повістки та аркуша доведення вимог законодавства України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зазначених документах містяться підписи від імені ОСОБА_4 , а в аркуші доведення вимог законодавства наявні рукописні записи «Я, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 », « ІНФОРМАЦІЯ_12 » та « ОСОБА_4 ».

Зміст указаних документів узгоджується з даними копій сторінок журналу відвідування ІНФОРМАЦІЯ_4 за 14 липня 2022 року, згідно з якими ОСОБА_4 прибув до зазначеного територіального центру о 09 год 51 хв, тобто в день, коли, за версією сторони обвинувачення, було оформлено документи щодо проходження ним медичного огляду, ознайомлення з вимогами законодавства та вручення повістки.

Таким чином, відомості, зафіксовані в журналі відвідування, за своїм змістом та часом узгоджуються з датами, зазначеними в інших письмових доказах, і підтверджують перебування обвинуваченого в ІНФОРМАЦІЯ_4 у відповідний день. У свою чергу, документи щодо медичного огляду, доведення вимог законодавства та вручення повістки підтверджують послідовність дій, пов`язаних із вирішенням питання про призов ОСОБА_4 на військову службу під час мобілізації.

Суд оцінює наведені докази не ізольовано, а в їх сукупності, враховуючи взаємну узгодженість відомостей щодо особи, дати та обставин оформлення документів. При цьому сам по собі запис у журналі відвідування підтверджує факт відвідування територіального центру, однак питання про отримання повістки та ознайомлення з відповідними вимогами вирішується судом з урахуванням змісту інших досліджених доказів.

Стосовно заперечень ОСОБА_4 про те, що підписи та рукописні записи в зазначених документах йому не належать, суд бере до уваги, що обвинувачений заперечував факт їх виконання, проте наведене ним пояснення саме по собі не спростовує відомостей, зафіксованих у письмових доказах.

За результатами дослідження письмових доказів суд установив, що вони містять відомості, які узгоджуються між собою щодо перебування ОСОБА_4 у територіальному центрі 14 липня 2022 року та оформлення документів, пов`язаних із його призовом. Відхиляючи протилежні пояснення обвинуваченого, суд виходить не з самого факту заперечення ним підписів, а з оцінки змісту зазначених документів, їх взаємного зв`язку та відповідності іншим установленим обставинам кримінального провадження.

Суд також бере до уваги, що ні ОСОБА_4 , ні його захисник ОСОБА_5 , за їхніми поясненнями в судовому засіданні, не зверталися до правоохоронних органів із заявами про можливе службове підроблення документів. Разом із тим суд зазначає, що сама по собі відсутність таких звернень не є доказом справжності підписів та не може підміняти перевірку достовірності відповідних документів. Ця обставина не має самостійного вирішального значення для висновку про винуватість обвинуваченого.

Доводи обвинуваченого про те, що він не проходив військово-лікарської комісії та не був ознайомлений із вимогами законодавства України про військовий обов`язок і військову службу, суд оцінює в сукупності з карткою обстеження та медичного огляду, аркушем доведення вимог законодавства та іншими дослідженими доказами. Зазначені документи містять відомості про проведення відповідних процедур стосовно ОСОБА_4 та зафіксовані дати їх оформлення. За умови підтвердження достовірності цих документів їх зміст спростовує наведені заперечення обвинуваченого.

Водночас суд розмежовує обставини проходження медичного огляду, ознайомлення з вимогами законодавства та отримання повістки, оскільки кожна з них має самостійне доказове значення. Для встановлення складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, визначальним у цій справі є встановлення того, що ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, який підлягав призову під час мобілізації, отримав повістку про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 18 липня 2022 року для відправлення до військової частини, усвідомлював обов`язок її виконати, однак без поважних причин у визначений час не з`явився.

Згідно з правовим підходом, викладеним у практиці Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, для кваліфікації діяння за ст. 336 КК України необхідно встановити факт отримання військовозобов`язаним повістки та його неявку без поважних причин у зазначені в ній місце і час. Отже, сам факт перебування особи в приміщенні РТЦК та СП або проходження нею медичного огляду не є достатнім для висновку про ухилення від призову без належного підтвердження інших обов`язкових обставин інкримінованого діяння.

У цьому кримінальному провадженні факт отримання повістки підлягає оцінці насамперед з огляду на її зміст, розписку про отримання, відомості про особу, якій її вручено, та інші докази, досліджені судом. Якщо сукупність таких доказів достовірно підтверджує вручення повістки саме ОСОБА_4 , його обізнаність про дату, час і мету виклику, а також відсутність поважних причин неявки, заперечення обвинуваченого не створюють розумного сумніву щодо наявності відповідних обставин.

Суд ураховує також, що ОСОБА_4 заперечив не лише факт отримання повістки, а й обізнаність про необхідність прибуття 18 липня 2022 року. Тому висновок про наявність у його діях прямого умислу на ухилення від призову може ґрунтуватися лише на встановлених об`єктивних обставинах, які підтверджують, що він достовірно знав про виклик, розумів обов`язок прибути до територіального центру у визначений день та свідомо не виконав цей обов`язок без поважних причин.

За таких обставин суд дійшов висновку, що пояснення ОСОБА_4 підлягають критичній оцінці в тій частині, у якій вони суперечать сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні. Водночас висновок про доведеність винуватості обвинуваченого ґрунтується не на самому факті заперечення ним вини чи неподанні стороною захисту доказів на підтвердження своєї позиції, а на результатах перевірки та оцінки всієї сукупності доказів сторони обвинувачення.

Отже, за умови підтвердження належними та допустимими доказами факту отримання ОСОБА_4 повістки, його обізнаності про обов`язок прибути 18 липня 2022 року, відсутності поважних причин неявки та наявності прямого умислу на ухилення від призову, суд відхиляє його заперечення як такі, що не спростовують установлених обставин кримінального провадження, та доходить висновку про доведеність відповідних елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Таким чином, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, суд прийшов до переконання, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , мало місце, що воно містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, а також, що обвинувачений винуватий у його вчиненні, за що підлягає покаранню. Судом зазначені вище умисні дії ОСОБА_4 , які виразились в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, кваліфікуються як кримінальне правопорушення – злочин, передбачений ст.336 КК України.

Разом із тим суд вважає за необхідне виключити з формулювання обвинувачення ОСОБА_4 посилання на порушення ним вимог Указу Президента України від 26 липня 2023 року № 452/2023 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», затвердженого Законом України від 27 липня 2023 року № 3276-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», з огляду на таке.

Як установлено судом, ОСОБА_4 інкримінується ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, яке, за формулюванням обвинувачення, полягало в його умисній неявці 18 липня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 за отриманою повісткою.

Водночас Указ Президента України № 452/2023 видано 26 липня 2023 року, а Закон України № 3276-IX прийнято 27 липня 2023 року. Відповідно до положень цього Закону він набрав чинності 18 серпня 2023 року. Отже, на час інкримінованої ОСОБА_4 неявки зазначені нормативно-правові акти ще не були прийняті та не набрали чинності.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Частиною третьою цієї статті визначено, що часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, який встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Зазначені положення кримінального закону втілюють принцип правової визначеності, відповідно до якого особа не може нести кримінальну відповідальність на підставі нормативного регулювання, яке не діяло на момент інкримінованої їй поведінки. Правова оцінка діяння має здійснюватися з урахуванням нормативних приписів, чинних на час його вчинення, а наступні зміни правового регулювання не можуть ретроспективно створювати для особи нові обов`язки або погіршувати її правове становище.

При цьому суд бере до уваги, що Указ Президента України № 452/2023 та Закон України № 3276-IX стосуються продовження строку проведення загальної мобілізації на наступний період, починаючи з 18 серпня 2023 року. Вони не могли бути нормативною підставою для визначення обов`язків ОСОБА_4 на 18 липня 2022 року, оскільки на зазначену дату ще не існували як прийняті нормативно-правові акти.

За таких обставин посилання в обвинуваченні на порушення ОСОБА_4 вимог Указу Президента України № 452/2023 та Закону України № 3276-IX не відповідає часовим межам інкримінованого діяння, а тому підлягає виключенню з формулювання обвинувачення.

Водночас суд зазначає, що виключення цього посилання не означає відсутності правових підстав для оцінки дій обвинуваченого за ст. 336 КК України. Питання про наявність у його діях складу зазначеного кримінального правопорушення підлягає вирішенню з урахуванням законодавства, яке діяло на момент інкримінованої неявки, зокрема положень ст. 65 Конституції України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» та інших нормативно-правових актів, чинних на відповідну дату.

Отже, з метою дотримання принципу дії закону про кримінальну відповідальність у часі суд вважає за необхідне виключити з формулювання обвинувачення посилання на порушення ОСОБА_4 вимог Указу Президента України № 452/2023 та Закону України № 3276-IX як таких, що прийняті після інкримінованого діяння.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд у відповідності з вимогами ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до нетяжких злочинів у сфері забезпечення призову та мобілізації, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

ОСОБА_4 раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не працевлаштований, за місцем реєстрації та проживання Староушицька селищна рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області компроментуючими відомостями щодо ОСОБА_4 не володіє (т.2 а.м.к.п.66, 68, 70, 71, 72, 77, 209, 214, 216, 210, 275-276).

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Тому, з урахуванням обставин справи, особи обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, проте у мінімальних межах санкції, передбаченої ст.336 КК України.

Вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд ураховує, що відповідно до положень статей 50, 65 та 75 КК України призначене покарання повинно бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а звільнення від його відбування з випробуванням допускається лише за наявності обґрунтованого висновку про можливість виправлення особи без реального відбування покарання.

При цьому суд бере до уваги висновок органу пробації, викладений у досудовій доповіді, щодо можливості виправлення обвинуваченого без позбавлення волі. Водночас зазначений висновок має рекомендаційний характер і підлягає оцінці судом у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження, відомостями про особу обвинуваченого, характером вчиненого кримінального правопорушення та поведінкою особи до і після його вчинення.

На переконання суду, сам по собі позитивний прогноз органу пробації не є безумовною підставою для застосування ст. 75 КК України, оскільки остаточне рішення з цього питання належить до компетенції суду та повинно ґрунтуватися на всебічній оцінці обставин справи.

Як установлено судом, ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, придатним до військової служби та не маючи встановлених законом підстав для відстрочки від призову, отримав повістку про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для призову на військову службу під час мобілізації. Усвідомлюючи покладений на нього законом обов`язок, обвинувачений без поважних причин у визначений день до відповідного органу не прибув, про причини неявки не повідомив, чим умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Суд ураховує, що вчинене кримінальне правопорушення посягає на встановлений порядок комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період. За умов збройної агресії проти України належне виконання військового обов`язку має особливе значення для забезпечення обороноздатності держави, а умисне ухилення від призову під час мобілізації суперечить установленому законом обов`язку громадян щодо захисту Вітчизни.

Обираючи вид і міру покарання, суд також бере до уваги, що неявка за викликом територіального центру комплектування та соціальної підтримки була свідомою поведінкою обвинуваченого, який, будучи обізнаним про необхідність прибуття у визначений час, не вжив заходів для виконання цього обов`язку та не повідомив про наявність обставин, які могли б перешкоджати його виконанню.

Суд бере до уваги й позицію обвинуваченого, який вини не визнав та заперечував факт отримання повістки. Водночас реалізація особою права не визнавати обвинувачення та захищатися від нього не може сама по собі розцінюватися як обставина, що обтяжує покарання або свідчить про неможливість виправлення. Однак за відсутності інших установлених судом даних, які б свідчили про позитивні зміни у ставленні обвинуваченого до вчиненого та про достатність застосування до нього заходів без реального відбування покарання, така позиція не дає суду підстав для протилежного висновку щодо можливості виправлення.

Суд також ураховує, що ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Разом із тим ця обставина, хоча й характеризує особу обвинуваченого позитивно, не є самостійною та безумовною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням і повинна оцінюватися в сукупності з характером кримінального правопорушення та іншими обставинами справи.

Оцінивши наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що застосування до ОСОБА_4 звільнення від відбування покарання з випробуванням не забезпечить належною мірою реалізацію мети покарання, визначеної ст. 50 КК України, зокрема виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. На думку суду, у цьому випадку необхідним є реальне відбування призначеного покарання, яке відповідатиме характеру вчиненого діяння, конкретним обставинам кримінального провадження та вимогам справедливості й індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Отже, незважаючи на висновок органу пробації про можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення волі, суд не знаходить достатніх підстав для застосування положень ст. 75 КК України, оскільки за встановлених у цьому кримінальному провадженні обставин не переконаний у можливості досягнення мети покарання без його реального відбування. З огляду на викладене суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ст. 336 КК України без звільнення від його відбування з випробуванням.

Оскільки ОСОБА_4 призначається реальне покарання у виді позбавлення волі, а існуючі ризики не зникли, з метою забезпечення виконання вироку на підставі п.2 ч.4 ст.374 КПК України суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили залишити попередній запобіжний захід – тримання під вартою.

Питання про долю речових доказів і документів необхідно вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст.ст.368-371, 373-375 КПК України, -

У Х В А Л И В :

Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ст.336 КК України, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

Строк покарання ОСОБА_4 обчислювати з дня набрання вироком законної сили, зарахувавши відповідно до ч.5 ст.72 КК України в строк відбутого покарання строк його попереднього ув`язнення з 23 липня 2026 року по день набрання вироком законної сили включно з розрахунку: день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишити попередній – тримання під вартою.

Цивільний позов не пред`являвся.

Речові докази (документи), які зазначенні в постанові слідчого СВ Кам`янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області про зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них від 05 серпня 2022 року (т.2 а.м.к.п.38) та зберігаються в матеріалах кримінального провадження (т.2 а.м.к.п.39), після набрання вироком законної сили повернути володільцю - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Процесуальні витрати відсутні.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим – в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Копія вироку може бути отримана в суді учасниками судового провадження. Обвинуваченому та прокурору вручити копію вироку негайно після його проголошення.

Суддя Кам`янець-Подільського міськрайонного суду ОСОБА_1