Вирок від 12 жовтня 2026 р. у справі №675/1040/26 — Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1040/26

Провадження № 1-кп/675/127/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" жовтня 2026 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглядаючи в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Ізяслав Хмельницької області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026244000000166 від 06.02.2026 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тернівка Крижопільського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , з неповною загальною середньою освітою, не одруженого, на утримані має 1 неповнолітню дитину, навідника-оператор 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в силу ст. 89 КК України, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 та ч. 5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2025 №281, ОСОБА_4 (по тексту вироку – ОСОБА_4 , обвинувачений) призваний на військову службу та, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, відповідно до вимог ст.ст. 11, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, був зобов`язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов`язки, бути дисциплінованим, поводитись з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Крім цього, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, ОСОБА_4 повинен був поводити себе пристойно і дотримуватись вимог ст. 42, 68 Конституції України, згідно яких кожен, у тому числі ОСОБА_4 , зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та Законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей, а також ст. 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно якої військовослужбовці постійно повинні бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Незважаючи на це, 04.02.2026, близько 11 год. 00 хв., ОСОБА_4 , маючи на меті викрадення грошей з банківської картки AT КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 (рахунок НОМЕР_3 ) ОСОБА_6 (по тексту вироку – ОСОБА_6 ), привласнив зазначену банківську картку, яка є матеріальною формою одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на носієві та, відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 1, п.п. 1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, як засобом доступу до банківського рахунку.

Так, 04.02.2026, близько 11 год. 00 хв., перебуваючи у кімнаті №2 корпусу для проживання військовослужбовців, що за місцем дислокації військової частини НОМЕР_1 , що по АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 , в ході спілкування із ОСОБА_4 добровільно передав останньому свою банківську картку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 (рахунок НОМЕР_3 ), та аркуш паперу, на якому був написаний пін-код до даної картки, з метою купівлі продуктів харчування та цигарок ОСОБА_6 .

У подальшому, ОСОБА_4 покинув місце дислокації в/ч НОМЕР_1 , та, не придбавши ОСОБА_6 обіцяні товари, утримував при собі вказаний офіційний документ, після чого розпорядився ним на власний розсуд, зокрема, розраховувався даною карткою, 04.02.2026 за придбані товари на АЗС «ВІП», що по вул. Молодіжній, 5 в с. Білогородка Ізяславської ТГ Шепетівського району Хмельницької області, та у магазині «Тріумф», що по вул. Бондарчука, 33 в селищі Білогір`я Шепетівського району Хмельницької області. Крім того, 04.02.2026, зняв кошти із вказаної банківської картки ОСОБА_6 у загальній сумі 22000 грн. у банкоматі АТ КБ «Приватбанк», серійний номер якого САНМ3136, що по вул. Котовського, 10 в селищі Білогір`я Шепетівського району Хмельницької області.

Таким чином, своїми умисними протиправними діями, які виразились у привласненні офіційного документу, вчиненого з корисливих мотивів, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України.

Крім цього, 04.02.2026, ОСОБА_4 , попередньо привласнивши банківську карту ОСОБА_6 АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 (рахунок НОМЕР_3 ), керуючись корисливим мотивом, з метою вчинення крадіжки грошових коштів ОСОБА_6 та незаконного збагачення, діючи умисно, в умовах воєнного стану, запровадженого Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24.02.2022, дію якого неодноразово (безперервно) продовжено, зокрема востаннє Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.01.2026 № 40/2026, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2026 № 4757-ІХ, скориставшись банківською карткою ОСОБА_6 АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 (рахунок НОМЕР_3 ), що забезпечувала доступ до грошових коштів на рахунку потерпілого, будучи обізнаним про конфіденційні дані - PIN-код для розрахунку та отримання грошових коштів, шляхом розрахунку на АЗС «ВІП», що по вул. Молодіжній 5 в с. Білогородка Ізяславської ТГ Шепетівського району Хмельницької області, за придбані товари, о 11 год. 50 хв., в сумі 635 грн., о 14 год 59 хв, в сумі 55 грн., о 15 год. 00 хв., в сумі 205 грн., таємно викрав грошові кошти у загальній сумі 895 грн., належні потерпілому ОСОБА_6 .

У подальшому, 04.02.2026, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_4 , діючи умисно та протиправно, скориставшись банківською карткою ОСОБА_6 АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 (рахунок НОМЕР_3 ), що забезпечувала доступ до грошових коштів на рахунку потерпілого, будучи обізнаним про конфіденційні дані - PIN-код для розрахунку та отримання грошових коштів, шляхом розрахунку у магазині «Тріумф», що по вул. Бондарчука, 33 в селищі Білогір`я Шепетівського району Хмельницької області, за придбаний товар, о 15 год. 51 хв., в сумі 155 грн, таємно викрав вказані грошові кошти, належні потерпілому ОСОБА_6 .

Тоді ж, 04.02.2026, продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_4 , діючи умисно та протиправно, скориставшись банківською карткою ОСОБА_6 АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 (рахунок НОМЕР_3 ), що забезпечувала доступ до грошових коштів на рахунку потерпілого, будучи обізнаним про конфіденційні дані - PIN-код для розрахунку карткою та отримання грошових коштів готівкою у банкоматі, шляхом здійснення двох транзакцій: зняття готівкових грошових коштів в сумі 2000 грн., о 16 год 41 хв., та 20000 грн., о 16 год. 43 хв., у банкоматі АТ КБ «Приватбанк», серійний номер якого САНМ3136, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , таємно викрав вищевказані кошти.

Тим самим, ОСОБА_4 викрав грошові кошти, належні ОСОБА_6 у загальній сумі 23050 грн., чим спричинив потерпілому майнової шкоди на вказану суму.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2025 № 281, солдата ОСОБА_4 , призваного по мобілізації, з 30.09.2025 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення і призначено на посаду командира бойової машини-командира 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , і вважати таким, що з 30.09.2025 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до положень п. 9 ст. 1, п. 1 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовцем є особа, яка проходить військову службу, а початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини.

Відтак, з моменту прийняття на військову службу ОСОБА_4 до військової частини НОМЕР_1 , він набув статусу військовослужбовця, тобто особи, яка проходить військову службу, та з цього ж дня розпочав виконання військового обов`язку - проходження військової служби.

Вимоги ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують кожного захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

Будучи військовослужбовцем, солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов`язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватися правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно знаходитись у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без відповідного дозволу командира (начальника).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оборону», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. 24.02.2022 Президент України видав Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022, відповідно до якого з 05 год. 30 хвилин 24.02.2022 на території України введено воєнний стан, строком на 30 діб. Цього ж дня Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», який набрав чинності 24.02.2022.

В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, зокрема, востаннє, перед вчиненням ОСОБА_4 злочину, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.01.2026 №40/2026, відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року строком на 90 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2026 №4757-ІХ.

Рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною радою України приймає Президент України. Відповідних рішень Президентом України не приймалось, відтак в Україні з 24.02.2022 діє воєнний стан, тому солдат ОСОБА_4 вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення в умовах воєнного стану.

Разом із тим солдат ОСОБА_4 , у порушення вимог вищевказаного законодавства, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, порушуючи військову дисципліну, маючи на меті тимчасово ухилитись від несення обов`язків військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, без поважних причин та дозволу командування, 05.02.2026, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що дислокується по АДРЕСА_2 , та перебував поза межами військової частини, знаходячись при цьому за місцем свого проживання в АДРЕСА_4 , де проводив час на власний розсуд, та обов`язки військової служби не виконував, припинивши тим самим виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України.

27.06.2026 працівниками поліції Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області, солдата ОСОБА_4 виявлено у с. Соколівка Крижопільської селищної громади Тульчинського району Вінницької області, чим припинено вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Таким чином, своїми умисними протиправними діями, які виразилися у самовільному залишенні військової частини, військовослужбовцем (крім строкової служби), тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень за встановлених вище обставин визнав у повному обсязі, не заперечуючи правової кваліфікації кожного вчиненого діяння, у вчиненому щиро розкаювався та підтвердив як привласнення 04.02.2026 банківської карти ОСОБА_6 , крадіжку належних йому 23050 грн., так і самовільне залишення військової частини, військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Обвинувачений у судовому засіданні вказав, що цілком розуміє, що має право на повний судовий розгляд, у якому прокурор має довести усі обставини кожного інкримінованого йому кримінального правопорушення, просив не досліджувати докази, зібрані стороною обвинувачення, оскільки він не оспорює фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті.

Захисник обвинуваченого підтримала позицію ОСОБА_4 , зазначила, що визнання обвинуваченим своєї винуватості та його відмова від дослідження доказів не порушує права на захист, відповідає позиції захисту та забезпечує його інтереси.

Прокурор, вказуючи на те, що обвинувачений повністю визнав свою винуватість в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, фактичні обставини ним, як слідує з його пояснень не оспорюються, просив визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, та просив дослідити письмові матеріали, що характеризують особу обвинуваченого.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, приймаючи до уваги, що обвинувачений не оспорює фактичні обставини справи, кваліфікацію кожного кримінального правопорушення, встановлено, що вірно розуміє зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності його позиції, тобто визнання ним вини не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, за згодою прокурора, потерпілої, обвинуваченого та його захисника, суд в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювалися, і обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.

Аналізуючи обставини, що визнаються учасниками судового провадження, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 в обсязі пред`явленого обвинувачення, є доведеною.

Дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування правильно кваліфіковані як вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357 КК України, а саме, привласнення офіційного документа, вчиненому з корисливих мотивів, ч. 4 ст. 185 КК України, а саме, таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану та ч. 5 ст. 407 КК України, а саме, самовільне залишення військової частини, військовослужбовцем (крім строкової служби), тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

З урахуванням наведеного, вивчивши наявні матеріали кримінального провадження, керуючись законом та оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що подія кожного кримінального правопорушення мала місце, вина обвинуваченого у вчиненні цих кримінальних правопорушень доведена повністю, поза розумним сумнівом, а дії його обґрунтовано кваліфіковані за ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 та ч. 5 ст. 407 КК України.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості кожного вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання; те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами; юридична відповідальність особи, за ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

В рішенні від 15.06.2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.06.2022 № 1-р/2022)

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (постанова Верховного Суду від 10.06.2020 в справі №161/7253/18).

У цій ситуації, обставиною, що пом`якшує покарання суд визнає щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кожного кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки, що випливає і в розгляді провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій, у відповідності до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

При призначенні покарання суд, у відповідності до ст.ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості кожного вчиненого кримінального правопорушення, характер, ступінь суспільної небезпечності та наслідки скоєного, відомості про особу обвинуваченого, який на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, негативно за місцем проходження військової служби, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого, має постійне місце проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, що є свідченням, що оточуюча обстановка у родині та побуті виражає прийнятні соціальні зв`язки.

З урахуванням обставин справи і даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , за наявності встановленої та зазначеної вище обставини, що пом`якшує покарання та відсутності обставин, що обтяжують покарання, позиції потерпілої, яка при призначенні покарання покладалася на думку суду, суд вважає, що має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, у межах, встановлених санкціями ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 та ч. 5 ст. 407 КК України, а саме у виді позбавлення волі з урахуванням ч. 1 ст. 70 КК України і без застосування ст. 75 КК України.

На переконання суду, строк відбування покарання рахувати обвинуваченому необхідно з часу його затримання (27.06.2026), зарахувавши в цей строк час затримання та тримання під вартою з 27.06.2026 по 12.10.2026 включно відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, що випливає, зокрема з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, у порядку п. 6 ч. 1 ст. 615 КК України від 27.06.2026.

Таке покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Як вважає суд відносно обвинуваченого не може бути застосовано положення ст. 69 КК України, оскільки це об`єктивно призведе до м`якості призначеного покарання, що не відповідатиме самій меті такого покарання.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної або касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

З метою забезпечення виконання вироку, з врахуванням того, що ОСОБА_4 призначається покарання у виді позбавлення волі, обраний йому запобіжний захід у виді тримання під вартою слід продовжити до набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів з моменту постановлення вироку.

Питання про речові докази суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

Так як цивільні позови, процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні, то суд дане питання не вирішує.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 100, 118, 124, 349, 368-371, 373, 374, 392, 394, 395 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 та ч. 5 ст. 407 КК України призначивши йому покарання:

- за ч. 1 ст. 357 КК України – 1 (один) рік обмеження волі;

- за ч. 4 ст. 185 КК України – 5 (п`ять) років позбавлення волі;

- за ч. 5 ст. 407 КК України – 5 (п`ять) років 5 місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді 5 (п`ять) років 5 місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати ОСОБА_4 з 13.10.2026, зарахувавши в цей строк час затримання та тримання під вартою з 27.06.2026 по 12.10.2026 включно відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 у виді тримання під вартою продовжити до набрання законної сили вироком суду, але не більше ніж на 60 днів з дати ухвалення вироку, тобто включно до 11.12.2026.

Речові докази по справі:

копію виписки АТ КБ «Приватбанк» по банківському рахунку ОСОБА_6 ; інформацію АТ КБ «Приватбанк», що знаходиться на CD-R - диску серійний номер LH3173EB19138842; оптичний диск DVD-R, серійний номер PR25014-P16, - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, з особливостями (обмеженнями) апеляційного оскарження, передбаченими статтею 394 КПК України. Апеляційна скарга подається через Ізяславський районний суд Хмельницької області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_7