Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №473/3793/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3793/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"12" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вознесенської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, в якому вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати – ОСОБА_3 .

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли 64/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 , частки в земельній ділянці площею 0,1000 га, розташованій за цією адресою, призначеній для обслуговування житлового будинку, а також частки в земельній ділянці площею 0,0197 га, розташованій за цією адресою, призначеній для обслуговування особистого підсобного господарства.

Позивачка, як спадкоємиця за заповітом, прийнявши спадщину, звернулася до Вознесенської державної нотаріальної контори із заявою про посвідчення спадкових прав. Проте нотаріус, посвідчивши спадкові права на будинок (на 64/100 частки цього майна), відмовила в оформленні спадкових прав щодо земельних ділянок у зв`язку з невизначеністю частки спадкодавиці у спірних ділянках.

Водночас, згідно рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 лютого 2018 року у справі №473/4292/17 за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади м. Вознесенська в особі Вознесенської міської ради Миколаївської області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , про визнання права власності на частки земельних ділянок в порядку спадкування, за ОСОБА_2 визнано право власності на 36/100 часток земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування житлового будинку, а також частку земельної ділянки площею 0,0197 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування особистого підсобного господарства.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 просила в судовому порядку визнати за нею право власності на 64/100 часток земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування житлового будинку, а також частку земельної ділянки площею 0,0197 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування особистого підсобного господарства в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, проте надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача – Вознесенської міської ради в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, причину неявки суду не повідомила.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки позивачка в окремій заяві не заперечувала проти такого порядку вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки – ОСОБА_3 .

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли 64/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 , частки в земельній ділянці площею 0,1000 га, розташованій за цією адресою, призначеній для обслуговування житлового будинку, а також частки в земельній ділянці площею 0,0197 га, розташованій за цією адресою, призначеній для обслуговування особистого підсобного господарства.

Позивачка, як спадкоємиця за заповітом, прийнявши спадщину, звернулася до Вознесенської державної нотаріальної контори із заявою про посвідчення спадкових прав. Проте нотаріус, посвідчивши спадкові права на будинок (на 64/100 частки цього майна), відмовила в оформленні спадкових прав щодо земельних ділянок у зв`язку з невизначеністю частки спадкодавиці у спірних ділянках.

Водночас, згідно рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 лютого 2018 року у справі №473/4292/17 за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади м. Вознесенська в особі Вознесенської міської ради Миколаївської області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , про визнання права власності на частки земельних ділянок в порядку спадкування за ОСОБА_2 визнано право власності на 36/100 часток земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування житлового будинку, а також частку земельної ділянки площею 0,0197 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування особистого підсобного господарства.

Разом з тим, факт належності ОСОБА_3 спірного майна (як такого, що в подальшому увійшло до складу спадщини) підтверджується:

- копією Державного акту на право приватної власності на землю від 21 березня 1994 року, реєстр. №2666 (а.с. 8), яким посвідчено факт належності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування житлового будинку;

- копією Державного акту на право приватної власності на землю від 21 березня 1994 року, реєстр. №81 (а.с. 9), яким посвідчено факт належності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності земельної ділянки площею 0,0197 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування особистого підсобного господарства;

- копією рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 лютого 2018 року у справі №473/4292/17 за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади м. Вознесенська в особі Вознесенської міської ради Миколаївської області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , про визнання права власності на частки земельних ділянок в порядку спадкування, яким встановлено факт належності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності спірних ділянок та за ОСОБА_2 визнано право власності на 36/100 часток земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування житлового будинку, а також частку земельної ділянки площею 0,0197 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування особистого підсобного господарства.

Щодо невизначеності частки спадкодавиці у спірному майні, то в цій частині слід зазначити наступне.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном (ч. 1 ст. 86 ЦК України 1963 року (чинного на час набуття спадкодавицею спірного майна)).

Згідно ст. 112 ЦК України 1963 року майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за №20 від 22 грудня 1995 року розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодекса про шлюб та сім`ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

У той же час, відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» розглядаючи позови, пов`язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України (далі - СК)); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Для визначення члена сім`ї можуть використовуватись їх ознаки, наведені у статті 3 СК, статті 1 Закону України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції»; квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»); майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, відповідно до закону (стаття 6 Закону України від 15 травня 2003 року № 742-IV «Про особисте селянське господарство»).

Частка суб`єкта у праві спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

При цьому, за загальним правилом, частка в земельній ділянці, наданій для обслуговування будинку, співвідноситься з часткою у праві власності на будинок, для обслуговування якого надавалася ділянка (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).

За встановленого, частка спадкодавиці у ділянці для обслуговування будинку є рівною належній їй за життя частці у житловому будинку, для обслуговування якого надавалася ділянка, тобто становить 64/100 частки цього майна.

Частка спадкодавиці у ділянці для обслуговування особистого підсобного господарства становить 1/2 частку цього майна.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19 вказано, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом ст. 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до ч. 1 ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ч 4 ст. 25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень ст. 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18, від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18, від 14 серпня 2024 року у справі №522/3974/20 та багатьох інших.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України 1963 року (чинного на час відкриття та прийняття спадщини) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

З положень ст. 548 ЦК України 1963 року вбачається, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно ст. 549 ЦК України 1963 року, спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня її відкриття він подав відповідну заяву про прийняття спадщини або вчинив дії, що свідчать про вступ у володіння або управління спадковим майном.

Судом встановлено, що позивачка, як спадкоємиця за заповітом, належним чином прийняла спадщину після смерті матері.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, виходячи з того, що позивачка має право на спадщину, проте не має іншої можливості оформити свої спадкові права, зокрема через органи нотаріату, а тому суд вважає, що її право підлягає захисту в судовому порядку.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 64/100 часток земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування житлового будинку, а також частку земельної ділянки площею 0,0197 га по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування особистого підсобного господарства, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вознесенську Миколаївської області.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В.Вуїв