Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №147/1281/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1281/26

Провадження № 2/147/710/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Мудрак А.М.,

з участю секретаря Чудак Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовної заяви покликаються на те, що 30.12.2019 між фізичною особою позичальником ОСОБА_1 (надалі відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» був укладений договір про споживчий кредит №1249583 (надалі кредитний договір), згідно з умовами якого відповідач отримав 5000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (додаток №1 до кредитного договору № 1249583 від 30.12.2019) відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений кредитним договором.

Кредитодавець умови кредитного договору виконав в повному обсязі надавши відповідачеві кредит в сумі визначеній кредитним договором, що підтверджується платіжним дорученням.

Пункт 7.1. кредитного договору №1249583 від 30.12.2019 визначає, що цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

27.03.2020 між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений договір відступлення прав вимоги 49-МЛ від 27.03.2020. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги та відповідно до ст. 512 ЦК України позивач набув статусу нового кредитора і отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за кредитним договором №1249583 від 30.12.2019, що укладений між кредитодавцем та відповідачем.

Сума заборгованості відповідача становить 13350 грн, відповідно до виписки з особового рахунка, з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5000 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків становить 5250 грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 600 грн, заборгованість по штрафах/пені становить 2500 грн.

Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме, відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 19579274/2258 від 01.04.2026.

Відповідач заборгованість не погашає, тому позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за договором в сумі 13350,00 грн на користь ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», а також стягнути понесені ними судові витрати зі сплати судового збору та витрат за надання правничої допомоги.

Ухвалою судді від 03 червня 2026 року прийнято до свого провадження позов, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, витребувано від АТ «Універсал банк» інформацію.

16 червня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позов, в якому він зазначив, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі. Зазначає, що позивачем не надано суду чіткого, зрозумілого та фінансово обґрунтованого розрахунку заборгованості. Нараховані позивачем відсотки, пеня та штрафи є неспівмірними з тілом кредиту (5000,00 грн) та нараховані з прямим порушенням вимог Закону України «Про споживче кредитування» і ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач є факторинговою компанією (новим кредитором) і не має законних підстав нараховувати відсотки та пеню після закінчення строку дії первинного кредитного договору. Такий розрахунок є безпідставним, а суми штучно завищеними, у зв`язку з чим заявлені відсотки підлягають обов`язковій судовій перевірці та відхиленню.

Як вбачається з ухвали суду про відкриття провадження від 03.06.2026 позивач обґрунтовує свої вимоги фактом нібито перерахування коштів в розмірі 5000,00 грн у період з 30.12.2019 по 06.01.2020.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Крім того зазначив, що позивач звернувся до суду з даним позовом лише у травні 2026 року, тобто після спливу більш ніж 6 років з моменту виникнення правовідносин. Жодних дій, які б переривали строк позовної давності (у тому числі здійснення будь - яких платежів), ним у період з травня 2023 року по травень 2026 року вчинено не було. Згідно з ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі. Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові.

Також зазначив, що є особою з інвалідністю з дитинства, перебуває у складних життєвих обставинах та не має фінансової чи фізичної можливості прибути в судове засідання. На підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Тому відповідач просить: застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» у справі № 147/1281/26; у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю; розгляд справи № 147/1281/26 проводити без його участі за наявними у справі матеріалами.

На виконання вимог ухвали суду від 03.06.2026 від АТ «Універсал банк» надійшла відповідь.

Ухвалою суду від 03.08.2026 витребувано від ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» докази.

На виконання вимог ухвали суду від 03.08.2026 позивачем через систему «Електронний суд» 17.09.2026 подано заяву про виконання ухвали суду.

22 вересня 2026 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що вважають позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому наголошує, що 30.12.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 1249583, згідно з умовами якого відповідач отримав 5000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Акціонерним товариством «УНІВЕРСАЛ БАНК» було ініційовано детальну перевірку та надано інформацію, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 та за період з 30.12.2019 по 06.01.2020 на платіжну картку № НОМЕР_1 було зарахування коштів у сумі 5000,00 грн.

Сума заборгованості відповідача становить 13350 грн, відповідно до виписки з особового рахунка, з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5000 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить 5250 грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 600 грн, заборгованість по штрафах/пені становить 2500 грн.

Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалось відповідно до пунктів 1.2-2.2.3, та п.4.1 кредитного договору №1249583 від 30.12.2019.

Таким чином, розрахунок заборгованості за кредитним договором №1249583 від 30.12.2019 укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 складає: за період з 31.12.2019 по 09.01.2020 (10 днів відповідно до п.1.3. кредитного договору) проценти нараховувалися за ставкою 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день (п.1.5.2. кредитного договору), а саме 1,50% від 5000,00 грн = 75,00 грн, 75,00 грн х 10 днів = 750,00 грн. У зв`язку з продовженням користування кредитними коштами після спливу строку, визначеного п.1.4 кредитного договору, проценти почали нараховуватися відповідно до п.2.2.3 кредитного договору: 1,5% від 5000,00 грн = 75,00 грн, 75,00 грн х 60 днів = 4500,00 грн. За період 10.01.2020 по 03.02.2020 (25 днів відповідно до п.4.1. кредитного договору) пеня нараховувалася у розмірі 2% від суми основного боргу (тіла кредиту), при цьому її розмір не міг перевищувати 50% суми тіла кредиту, а саме 2% від 5000,00 грн – 100,00 грн 100,00 грн х 25 днів = 2500 грн.

Станом на 02.01.2020, після здійснення всіх нарахувань, сума заборгованості становила 13350,00 грн, у тому числі: 5000,00 грн основна сума кредиту (тіло кредиту), 600,00 грн комісія за надання кредиту, 750,00 грн проценти нараховані за період з 31.12.2019 по 09.01.2020 відповідно до п.1.3. кредитного договору, 4500,00 грн проценти нараховані за період з 10.01.2020 по 09.03.2020 відповідно до п. 2.2.3. кредитного договору, 2500,00 грн пеня нарахована за період з 10.01.2020 по 03.02.2020 відповідно до п.4.1. кредитного договору.

Право вимоги за кредитним договором № 1249583 від 30.12.2019 разом із зазначеним розрахунком заборгованості було передано позивачу первинним кредитором ТОВ «Мілоан» на підставі договору відступлення прав вимоги №49-МЛ від 27.03.2020. Отже, після набуття позивачем права вимоги жодних нових сум заборгованості, процентів, штрафних санкцій чи інших платежів позивачем відповідачу не нараховувалося.

Щодо строку позовної давності позивач зазначає, що оскільки останнім днем нарахувань за кредитом є 09.03.2020, право кредитора на стягнення повної суми заборгованості виникло наступного дня 10.03.2020 (ч.1 ст. 261 ЦК України). Саме з цієї дати розпочався перебіг позовної давності. Однак, вже 02.04.2020 набрав чинності Закон України № 540 IX, яким було внесено зміни до ЦК України та продовжено строки позовної давності на період дії карантину. Таким чином, з моменту початку перебігу позовної давності (10.03.2020) до моменту її законодавчого продовження (02.04.2020) минуло лише 23 дні із передбачених законом 3 роки (1095 днів). Починаючи з 02.04.2020 перебіг строку позовної давності був продовжений через дію карантину (який тривав до 30.06.2023). Водночас, ще до завершення карантину з 17.03.2022 набрав чинності Закон № 2120-IX, який закріпив продовження строків на період дії воєнного стану. Відтак, ці два режими («карантинний» та «воєнний») наклалися один на одний, створивши безперервний період, протягом якого строк позовної давності фактично не спливав. Як було зазначено вище, скасування мораторію та відновлення звичайного порядку обчислення строків відбулося 04.09.2025 з набранням чинності Законом №4434-IX. Оскільки до запровадження карантинних змін з трьохрічного строку минуло лише 23 дня, у позивача залишився нерозтрачений залишок строку позовної давності тривалістю понад 1072 дня. Цей залишок почав свій відлік з моменту скасування мораторію з 04.09.2025. Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 1249583 від 31.12.2019 не було пропущено.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, одночасно з відповіддю на відзив подав заяву про розгляд справи без участі позивача, позов підтримує та просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився та одночасно з відзивом подав клопотання про розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами. У задоволенні позову просив відмовити.

З врахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Згідно з ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 30.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1249583 (а.с. 5-6). Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п.1.1 вказаного договлору, позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2 договору (далі кредит), а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти з користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором.

Відповідно до 1.2- п.1.4 договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 5000.00 гривень. Кредит надається строком на 10 днів з 30.12.2019. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 09.01.2020.

Згідно з п.1.5 договору, сукупна вартість кредиту складає 1350,00 грн. в грошовому виразі та 986,00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п 1.5.1-1.5.2 Договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що позикодавець і позичальник виконують свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі.

Відповідно до п.1.5.1 вказаного договору, комісія за надання кредиту 600,00 грн, яка нараховується за ставкою 12,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п.2.2.3 договору, проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 договору (за умови акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у сплати всіх платежів, то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем визначеним п.1.4. продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з п.1.6. договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено товариством в односторонньому порядку. При цьому сторони погодили, що після зупинення товариством в односторонньому порядку нарахування процентів товариство вправі в будь-який момент без погодження з позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням товариства.

Одночасно позичальник ОСОБА_1 оформив анкету-заяву на кредит №1249583 від 30.12.2019, в якій позичальник висловив своє бажання отримати кредитні кошти на вигідних для себе умовах (а.с.6 на звороті).

Факт укладення договору підтверджено довідкою про ідентифікацію (а.с.7).

Факт отримання позичальником коштів за кредитним договором підтверджується платіжним дорученням 12154058 від 30.12.2019, в якому зазначено, що ТОВ «МІЛОАН» перерахувало ОСОБА_1 на карту НОМЕР_2 кошти в розмірі 5000,00 грн, призначення платежу: кредитні кошти від ТОВ «Мілоан» згідно договору 1249583 (а.с.7 на звороті).

З відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором 1249583 від 30.12.2019 вбачається, що ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 5000,00 грн, нарахована комісія 600,00 грн. за період з 31.12.2019 по 03.09.2020 нараховано відсотків в розмірі 5250,00 грн, також 2500,00 грн нараховано штрафів (пені). Також наявність заборгованості підтверджено випискою з особового рахунка за кредитним договором №1249583 від 30.12.2019. (а.с.8-9).

Розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано, лише у відзиві на позов заявлено про неспівмірність з тілом кредиту. Натомість власного розрахунку заборгованості відповідачем не надано.

З наданої 19.06.2026 за вх.№ЕП-1403/26 на виконання вимог ухвали від 03.06.2026 відповіді АТ «Універсал банк» підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 . За період з 30.12.2019 по 06.01.2020 на платіжну картку № НОМЕР_1 було зарахування коштів у сумі 5000,00 грн (а.с.43).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині другій статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію товариства відповідач електронним підписом одноразовим ідентифікатором у договорі засвідчив, що погоджується з усіма без виключення умовами оферти, на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов позики та в подальшому прийняв надані кредитодавцем грошові кошти.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Спірний кредитний договір №1249583 від 30.12.2019 підписаний відповідачем електронним підписом, а тому наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Тобто кредитний договір №1249583 від 30.12.2019 вважається укладеним, у відзиві на позов відповідач ОСОБА_1 не оспорює факт укладення договору.

27 березня 2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення прав вимог №49-МЛ (а.с.10-14). Відповідно до п.1.1 цього договору, на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржником.

Факт укладення договору та передачі прав вимог підтверджено платіжною інструкцією 17922 від 27.03.2020 про оплату компенсації за придбання (відступлення) прав вимог (а.с.14).

З витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимог №49-МЛ від 27.03.2020 вбачається, що під №205 наявний боржник ОСОБА_1 за договором №1249583 від 30.123.2019 в розмірі 13350,00 грн (а.с.15).

01.04.2026 на адресу відповідача ОСОБА_1 позивачем було направлено досудову вимогу (а.с. 15 на звороті).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ...неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням ст. 611 ЦК України визначено правові наслідки порушення зобов`язання. Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Цивільно - правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч.1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» в повному обсязі не повернуті, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Щодо заперечень відповідача про те, що не надано суду чіткого, зрозумілого та фінансово обґрунтованого розрахунку заборгованості, нараховані позивачем відсотки, пеня та штрафи є неспівмірними з тілом кредиту (5000,00 грн) та нараховані з прямим порушенням вимог Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» суд зазначає наступне.

Відповідачем під час підписання кредитного договору не висловлювались заперечення щодо встановлених у договорі відсотків та нарахування штрафних санкцій у разі прострочення виконання зобов`язань. Нарахування відсотків відбувалось у період передбачений договором. За період з 31.12.2019 по 09.01.2020 (10 днів відповідно до п.1.3. кредитного договору) проценти нараховувалися за ставкою 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день (п. 1.5.2.кредитного договору), а саме 1,50% від 5000,00 грн = 75,00 грн, 75,00 грн х 10 днів = 750,00 грн. У зв`язку з продовженням користування кредитними коштами після спливу строку, визначеного п.1.4 кредитного договору, проценти почали нараховуватися відповідно до п.2.2.3 кредитного договору 1,5% від 5000,00 грн = 75,00 грн, 75,00 грн х 60 днів = 4500,00 грн. За період 10.01.2020 по 03.02.2020 (25 днів відповідно до п.4.1. кредитного договору) пеня нараховувалася у розмірі 2% від суми основного боргу (тіла кредиту), при цьому її розмір не міг перевищувати 50% суми тіла кредиту, а саме 2% від 5000,00 грн – 100,00 грн, 100,00 грн х 25 днів = 2500 грн. Також комісія нарахована відповідно до п. 1.5.1 договору в розмірі 600,00грн.

Наданий розрахунок відповідачем не спростований, суду не надано іншого розрахунку.

Оскільки відповідачем умови кредитного договору не виконувалися, то нарахування відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов погоджених умов кредитування є правомірним.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідач умови укладеного договору не виконує, кредит та відсотки за користування кредитом не сплачує.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Оцінюючи надані докази, суд дійшов висновку про порушення відповідачем договірних зобов`язань перед позивачем щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами за встановленим графіком платежів, у зв`язку з порушенням строків виконання грошового зобов`язання.

Отже, зібраними у справі доказами доведено, що відповідач зобов`язання встановлені договором не виконує, кредит та відсотки за його користування не сплачує, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальному розмірі 13350,00 грн.

Щодо застосування строку позовної давності, заявленого відповідачем, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). При цьому відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Разом з тим згідно з ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Тобто, у будь-якій справі про спір про право цивільне (приватне право) де відповідачем заявлено про застосування позовної давності, суд навіть при наявності правомірності позовних вимог зобов`язаний відмовити у задоволенні позову.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Зазначений режим застосування строку позовної давності діяв до 11.03.2020.

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який набув чинності 02.04.2020, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України був установлений карантин, який послідовно продовжувався до 31.06.2023 постановами КМУ: від 11.03.2020 № 211 з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року; від 20.05.2020 № 392- з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року; від 22.07.2020 № 641- з 1 серпня 2020 року до 19 грудня 2020 року; від 09.12.2020 № 1236 з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року.

До того ж відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (дата набрання чинності цього пункту 17.03.2022) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом України від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності з 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про неможливість застосування строку позовної давності, оскільки він позивачем не пропущений і судом встановлено правові підстави для задоволення позову.

Таким чином, суд дійшов висновку, що права позивача відповідачем ОСОБА_1 порушені, а тому вони підлягають захисту, тобто позов підлягає задоволенню в повному обсязі та слід стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за договором №1249583 від 30.12.2019 у розмірі 13350,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з платіжною інструкцією №31549 від 19.05.2026 позивачем при зверненні до суду з позовом, який сформовано в системі «Електронний суд», сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн (а.с. 22).

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що він звільнений від сплати судового збору, оскільки є інвалідом ІІІ групи, враховуючи наступне.

Згідно з п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

З наданого в якості доказів пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 , вбачається, що в останнього вид пенсії: по інвалідності з дитинства 3 групи (а.с.38). Дане також підтверджено довідкою до акта огляду МСЕК серії 2-18 АВ №075984, в якій зазначено, що у ОСОБА_1 встановлена 3 група інвалід дитинства, безтерміново (а.с.39).

Отже, враховуючи, що позовні вимоги задоволено повністю, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору слід стягнути з відповідача.

Крім цього, при зверненні до суду з позовною заявою, позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом статей 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), співмірними, необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East|West Aliance Limited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та адвокатським об`єднанням «Апологет» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 (а.с. 17).

На підтвердження наданих послуг адвокатом суду надано акт №Д/23161 наданих послуг правової (правничої) допомоги) (а.с.17 на звороті), в якому п.3 – сума наданих послуг відповідно до договору складає 8000 грн; детальний опис наданих послуг до акту №Д/23161 від 14.04.2026 (а.с.18), в якому зазначені наступні послуги: усна консультація клієнта 30 хв., ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 год., погодження правової позиції клієнта у справі 30 хв., складення позовної заяви 3 год. 30 хв.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, врахувавши складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, суд прийшов до висновку, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» слід стягнути 2500 грн судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Керуючись ст. ст. 247, 258, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_4 , банк отримувача АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК») за кредитним договором №1249583 від 30.12.2019 в розмірі 13350,00 грн (тринадцять тисяч триста п`ятдесят гривень 00 коп.), судовий збір в розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне ім`я сторін:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 35234236, адреса місця знаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя А.М. Мудрак