Вирок від 11 жовтня 2026 р. у справі №134/911/26 — Крижопільський районний суд Вінницької області

Справа № 134/911/26

1-кп/134/78/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року селище Крижопіль

Крижопільський районний суд Вінницької області

в складі головуючої судді - ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Крижопіль Вінницької області кримінальне провадження, відомості про яке внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань 30 квітня 2026 року за № 12026020190000092, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Макіївка Донецької області, громадянина України, пенсіонера, неодруженого, з середньою освітою, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше згідно ст. 89 КК України не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України

встановив:

ОСОБА_4 29 квітня 2026 року близько 19 години 00 хвилин перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , спричинив тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_6 , за наступних обставин.

Так, 29 квітня 2026 року близько 19 години 00 хвилин, у ОСОБА_4 , який у цей час перебував на подвір`ї домогосподарства ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , під час суперечки із ОСОБА_6 , виник умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6 . Реалізовуючи свій умисел, ОСОБА_4 , діючи умисно, з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків, дістав правою рукою ніж та завдав ним ОСОБА_6 одного удару в праву ділянку живота, спричинивши тілесні ушкодження останньому, які за своїми ознаками належать до тяжких тілесних ушкоджень, які мають ознаки небезпечних для життя, що у момент заподіяння (завдання) чи у клінічному перебігу, через різні проміжки часу, спричиняють загрозливі для життя явища та внаслідок чого останній 29 квітня 2026 року був госпіталізований до КНП «Крижопільська окружна лікарня інтенсивного лікування».

Вказаними діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення відповідальність за яке передбачене ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засідання вину свою визнав частково та надав суду такі покази. ОСОБА_7 він допомагав по господарству з осені 2025 року, оскільки вона поламала руку і не могла поратися по господарству. 29 квітня 2026 року близько 15 години він прийшов на домогосподарство ОСОБА_7 працювати, чистити буряки. Взяв ніж, яким він користувався, коли допомагав ОСОБА_7 по господарстві. Ніж належав ОСОБА_7 , він був саморобний із зеленою ручкою. Він сів чистити буряки. В цей час вийшла ОСОБА_8 , побачила його і пішла, куди він не бачив. Через 5-10 хвилин вона повернулася разом із ОСОБА_6 , в неї в руках була дерев`яна палиця, а у ОСОБА_6 металевий прут. Підійшовши до нього, ОСОБА_6 вдарив його кулаком в ліве око. Після чого, не випускаючи металевий прут з рук взяв його одяг і сказав ОСОБА_7 , щоб вона його била, вона спочатку відмовлялася це робити, тоді ОСОБА_6 приказав їй бити його. Вона почала бити його дерев`яною палицею по спині, завдала близько шести ударів. Він повернув голову до ОСОБА_7 і запитав у неї за що вона його б`є, в цей час ОСОБА_6 металевим прутом вдарив його два рази по голові з лівої сторони. Коли почалася сутичка із ОСОБА_6 ніж, який був у нього в руках, випав та впав на землю. Після удару по голові він впав на землю та втратив свідомість, прийшов до свідомості від того, що його били ногами по тілу. Далі ОСОБА_6 рукою почав його душити в області шиї. Він хотів узяти рукою землю, щоб кинути її в ОСОБА_6 , однак натомість намацав ніж, який лежав на землі між його ногами. Він хотів налякати ОСОБА_6 та не усвідомлюючи своїх дій, завдав йому удару ножем в область живота, справа, правою рукою (хоча він лівша). ОСОБА_6 схопив за лезо ножа і витягнув його з рани, він при цьому руківку ножа не випускав, і ОСОБА_6 зігнув лезо ножа і почав представляти його до його горла з лівої сторони. Він підставив руку, щоб протистояти нанесенню удару та відчув що натиск ОСОБА_6 слабшає, він втрачає сили. Після чого він втратив свідомість. Коли прийшов до свідомості нікого не було. Він побачив свій телефон на землі, який напевно випав із кишені його куртки, коли почалася сутичка із ОСОБА_6 . Коли він його взяв, то випадково ще себе сфотографував і на годиннику був час 20 год. 37 хв. Як вийшов з домогосподарства ОСОБА_7 , через хвіртку чи через город, він не пам`ятає. Коли він йшов додому вулицею, він бачив машину із червоною полоскою, зрозумів, що це швидка. Як він йшов додому не пам`ятає, чи втрачав він свідомість, чи падав він не пам`ятає. Біля 23 години він підійшов до будинку сусіда ОСОБА_9 , постукав у двері та попросив його щоб він йому обробив рану. Після чого він пішов додому і ліг спати. Вночі його розбудив стук у двері, коли він запитав «хто це», то ніхто не відповів, тоді він викликав поліцію. І коли побачив, що під`їхала машина з мигалками, то відкрив двері і тоді працівники поліції сказали, що то вони стукали у двері. Скільки це було годин він не пам`ятає. Коли його затримали то рану на голові йому дивилися, чи оглядали йому спину для виявлення тілесних ушкоджень, він не пам`ятає. Заяви до поліції щодо нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та ОСОБА_7 він не писав. Обвинувачений визнав, що завдав удару ножем, однак стверджував, що зробив це ненавмисно, не усвідомлюючи своїх дій, з метою самозахисту.

Незважаючи на часткове визнання вини обвинуваченим ОСОБА_4 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень підтверджується сукупністю зібраних по справі доказів, перевірених і досліджених судом:

- показами потерпілого ОСОБА_6 , наданими ним в судовому засіданні: обвинуваченого знає як односельчанина, знав його десь пів року, перший раз побачив його, як його поросили на цвинтарі викопати яму, там був і ОСОБА_4 , раніше його не бачив. 29 квітня 2026 року після обіду до нього прийшла сусідка ОСОБА_7 і жалілася про те, що до неї знову прийшов ОСОБА_4 і не хоче покидати її домогосподарство. Раніше вона вже приходила до нього з таким самим проханням і ходив їй допомагав. Вона говорила, що він раніше її душив, погрожував. Коли прийшов на подвір`я, він зайшов через хвіртку, яку йому відкрила ОСОБА_10 , то почав говорити ОСОБА_4 , щоб він йшов додому, оскільки ОСОБА_8 не бажає, щоб він перебував у неї на домогосподарстві. ОСОБА_4 був в стані алкогольного сп`яніння, від нього був чути «перегар». Він говорив, що не бажає йти звідси й сказав «Що він там уже був і нічого не боїться». Потерпілий зрозумів ці слова як натяк на те, що ОСОБА_4 уже перебував у в`язниці. Він взяв ОСОБА_4 за одяг і хотів його супроводити до хвіртки, однак ОСОБА_4 витягнув кухонний ніж, наскільки він пам`ятає ззаду, коли він побачив ножа він витягнув вперед руку, однак ніж ковзнувши по руці, потрапив в правий бік, завдавши тілесного ушкодження. Після цього потерпілий схопив ОСОБА_4 за руку, і він впав на землю. Ніж ОСОБА_4 не випускав з рук, тому він схопив за лезо ножа та зігнув його. При цьому ОСОБА_4 сказав, що у нього є ще ніж. Після чого, він побачив що під хатою зубило, взяв його двічі вдарив ОСОБА_4 по голові, оскільки думав, щоб він його не вдарив ще раз другим ножем, оскільки в нього текла кров і він відчував, що втрачає свідомість. Після чого ОСОБА_10 із сусідкою перев`язали йому рану рушником і завели додому переодягнутися і помитися. Коли йшли додому, то він забрав зазначений ніж із собою, як доказ. В подальшому приїхала швидка і забрала його в лікарню, де йому зробили операцію, та проводили лікування. Після цього випадку він ОСОБА_4 не бачив, останній пробачення у нього не просив та зазначив, що він не вважає себе уповноваженим прощати обвинуваченого. Щодо покарання зазначив, що просить його покарали відповідно до закону, зазначивши при цьому, що як говорив обвинувачений що «він там уже був», то значить йому там і місце. Щодо відшкодування будь-якої шкоди зазначив, що не бажає отримувати від обвинуваченого будь-якого відшкодування;

- показами свідка ОСОБА_7 , наданими нею в судовому засіданні: обвинуваченого знає як односельчанина, він деколи їй допомагав по господарству, потерпілого знає як сусіда, та він є її далеким родичом. 29 квітня 2026 року після обіду ближче до вечора, однак ще було видно, ОСОБА_4 прийшов до її домогосподарства з боку городу. Він був п`яним і почав говорити до неї, щоб вона підійшла до нього ближче, вона просила щоб він йшов додому, однак він залишався і продовжував наближатися до неї. Вона злякалася і через город побігла до сусіда ОСОБА_6 за допомогою. Коли прийшов ОСОБА_6 , то почав говорити ОСОБА_4 , щоб той йшов додому, оскільки вона просила його більше не приходити. ОСОБА_4 запитав ОСОБА_6 , що хто він такий, щоб йому таке говорити. Однак останній не послухав його. Вони почали наближатися один до одного. Далі вона почула як ОСОБА_6 застогнав і в нього з правого боку почала йти кров. Звідки ОСОБА_4 дістав ножа і як саме він завдав удав, вона не бачила, все відбулося дуже швидко і неочікувано для неї. Вона почала говорити, що вони наробили. Після чого почала телефонувати сусідці ОСОБА_11 , однак вона не брала слухавку, тоді вона зателефонувала іншій сусідці ОСОБА_12 , вона прийшла і зателефонувала медсестрі і сказала, що сталося, та сказала запелефонувати в швидку допомогу. ОСОБА_13 подзвонила в швидку допомогу, там їй порадила перев`язати рану чистим рушником. Вона пішла до хати, взяла рушник і перев`язала рану ОСОБА_6 рушником. Коли вона перев`язувала рану ОСОБА_6 сидів на підмурку біля хати, тримаючись за бік, а ОСОБА_4 лежав на землі біля нього. Вона ОСОБА_4 тілесні ушкодження не наносила. ОСОБА_6 тілесних ушкоджень ОСОБА_4 першим не наносив. Після чого вона із сусідкою повела ОСОБА_6 додому, щоб він переодягнувся, оскільки треба було їхати в лікарню. У себе в хаті ОСОБА_6 поклав той ніж, що він забрав у ОСОБА_4 на грубу і сказав, що це доказ і потрібно віддати буде поліції. Коли приїхала швидка допомога, вона вийшла на вулицю і бачила, як ОСОБА_4 ішов додому повз автомобіля швидкої допомоги, ліва сторона обличчя у нього була в крові. ОСОБА_4 їй погрожує, не дає працювати на городі. Вона його боїться;

- показами свідка ОСОБА_14 , які дані нею в судому засіданні: до неї 29 квітня 2026 року зателефонувала сусідка ОСОБА_10 і сказала, що ОСОБА_4 підрізав ОСОБА_6 . Коли вона прийшла, то ОСОБА_6 сидів на підмурку у нього була рана - з правого боку, текла кров, а ОСОБА_4 лежав на землі, у нього на голові була подряпина. Вона подзвонила до медсестри, яка сказала дзвонити в швидку медичну допомогу. Після того вона зателефонувала в швидку допомогу, яка сказала, що поки вони приїдуть, то щоб вони перев`язали рану чистою тканиною. ОСОБА_7 винесла з будинку рушник, яким вони перев`язали рану ОСОБА_6 . Коли вони вели ОСОБА_6 додому, то вона бачила у нього у руці ніж, який він потім поставив вдома та сказав, що це доказ. Вона вийшла зустріти на дорогу швидку, оскілки вона знала куди їхати. Швидка приїхала десь за 10-15 хв. Коли приїхала швидка, вона бачила, як ОСОБА_4 сам йшов додому;

- показами свідка ОСОБА_15 , які дані нею в судовому засіданні: вона працює фельдшером в даному селі, обвинуваченого знає як переселенця, його дружина за життя зверталася до неї за медичною допомогою, потерпілого знає як односельчанина. 29 квітня 2026 року під вечір, коли вже сутеніло, але ще було видно, на мобільний телефон подзвонила ОСОБА_14 та повідомила, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 виникла суперечка, під час якої ОСОБА_4 завдав удар ножем ОСОБА_6 . Вона попросила що чоловіка підвезти її до будинку ОСОБА_6 . Ще вдома вона зателефонувала на швидку та повідомила про виклик. За 5 хвилин вона приїхала до будинку ОСОБА_6 , він в той час був на подвір`ї, вона попросила його зайти до будинку та прилягти. Коли вони зайшли в хату, він приліг на диван і в той час вже приїхали працівники швидкої допомоги, які почали його оглядати, поставили крапельницю. Вона в той час була в коридорі будинку. ОСОБА_6 їй нічого не говорив, хто і як завдав йому тілесні ушкодження. Після того як швидка допомога забрала ОСОБА_6 , вона залишилась, оскільки приїхали працівники поліції і сказали залишитися для надання показів. Після того, як її опитали працівники поліції, вона повернулася додому. ОСОБА_4 в той вечір вона не бачила.

Об`єктивно вина обвинуваченого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, стверджується даними:

- рапорту старшого інспектора чергового відділення поліції № 1 Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області від 29.04.2026 року, в якому зафіксовано повідомлення заявника ОСОБА_16 про те, що ОСОБА_6 отримав колото-різану рану шкіри в ділянці живота справа від маловідомої особи під час конфлікту по АДРЕСА_1 ;

- протоколу огляду місця події від 29.04.2026 року та фототаблицями до нього, а саме домогосподарства по АДРЕСА_1 , в якому проживає потерпілий ОСОБА_6 , де в будинку в житловій кімнаті прямо від дверей на купі одягу виявлено махровий рушник рожевого кольору зі слідами речовини бурого кольору, на ліжку в даній кімнаті виявлено светр зі слідами речовини бурого кольору; в даній кімнаті на печі виявлено предмет зовні схожий на ніж із рукояткою зеленого кольору; в іншій кімнаті на кріслі виявлено штани чорно-сірого кольору із слідами речовини бурого кольору. Дані речі були вилучені та поміщені до паперових пакетів;

- протоколу огляду місця події від 29.04.2026 року та фототаблицями до нього, а саме домогосподарства по АДРЕСА_1 , в якому проживає ОСОБА_7 де зайшовши за житловий будинок з правої сторони на цоколі виявлено пляму речовини бурого кольору. Навпроти даної плями на землі виявлено краплі речовини бурого кольору. На відстані близько 1 метра від даних плям виявлено дерев`яну дошку зі слідами речовини бурого кольору, також близько одного метра від дошки ліворуч виявлено плями речовини бурого кольору. З місця події вилучені 4 змиви речовини бурого кольору та поміщені до паперового конверту;

- протоколу обшуку від 30 квітня 2026 року домоволодіння по АДРЕСА_1 , в якому проживає обвинувачений ОСОБА_4 , під час якого в житловій кімнаті біля ліжка було виявлено чоловічу куртку темно-синього кольору зі слідами речовини бурого кольору, чоловічі кросівки кольору хакі із слідами речовини бурого кольору, рубашку та штани. Дані речі були вилучені та поміщені до спеціальних пакетів;

- відтворенням у судовому засіданні відеозапису обшуку, на якому зафіксовано виявлення та вилучення працівниками поліції предметів, зазначених у протоколі обшуку від 30 квітня 2026 року;

- протоколу проведення слідчого експерименту від 21 травня 2026 року за участю підозрюваного ОСОБА_4 , з метою перевірки і уточнення відомостей показань підозрюваного ОСОБА_4 про обставини події, якщо мали місце 29 квітня 2026 року. Слідчим експериментом встановлено, що ОСОБА_4 29 квітня 2026 року у вечірній час зайшов на територію домогосподарства по АДРЕСА_2 та в той час вийшла ОСОБА_8 , яка проживає в даному домогосподарстві та просила ОСОБА_4 залишити території домогосподарства, однак останній залишився. Через деякий час прийшла ОСОБА_8 із ОСОБА_17 з прутами в руках. Після чого ОСОБА_8 вдарила палицею по голові ОСОБА_18 , після чого ОСОБА_17 завдав два удари в область голови ОСОБА_18 . В результаті чого ОСОБА_18 впав на землю та втратив свідомість. В подальшому, коли ОСОБА_18 перебував на землі ОСОБА_6 сидів зверху, і тоді ОСОБА_18 знайшов на землі між ногами ніж і завдав один удав ОСОБА_6 в область живота. Після чого ОСОБА_17 забрав у нього ножа, зігнувши його. В подальшому він покинув території даного домогосподарства; дані покази підтверджені відеозаписом, який відтворений в судовому засіданні 21 вересня 2026 року;

- протоколу проведення слідчого експерименту від 21 травня 2026 року за участю свідка ОСОБА_7 , з метою перевірки і уточнення відомостей показань свідка ОСОБА_19 про обставини події, які мали місце 29 квітня 2026 року. Слідчим експериментом встановлено, що ОСОБА_7 29 квітня 2026 року увечері, перебуваючи на території свого домогосподарства по АДРЕСА_2 , та в той час на території її домогосподарства зайшов ОСОБА_4 , з яким у неї виник конфлікт. В подальшому вона вийшла з домогосподарства та пішла до ОСОБА_6 за допомогою. Далі вона з ОСОБА_6 повернулися на територію її домогосподарства, де у ОСОБА_6 та ОСОБА_4 виник словесний конфлікт, при якому ОСОБА_6 намагався вивести ОСОБА_4 з території домогосподарства. ОСОБА_7 не побачила як ОСОБА_4 завдав удар ножем в область живота ОСОБА_6 , тобто самого удару, почула стогін ОСОБА_6 і тоді побачила, що в нього тече кров. Як це саме відбулося не пам`ятає, оскільки подія відбулася швидко. Після чого ОСОБА_7 побігла на подвір`я до воріт кликати на допомогу, а коли повернулася, то побачила, що ОСОБА_6 сидить і у нього сліди крові. Дані покази підтверджені відеозаписом, який відтворений в судовому засіданні 21 вересня 2026 року;

- протоколу проведення слідчого експерименту від 21 травня 2026 року за участю потерпілого ОСОБА_6 , з метою перевірки і уточнення відомостей показань потерпілого ОСОБА_6 про обставини події, які мали місце 29 квітня 2026 року. Слідчим експериментом встановлено, що ОСОБА_6 29 квітня 2026 року у вечірній перебуваючи на території свого домогосподарства, коли до нього прийшла ОСОБА_7 та попросила допомоги їй прогнати з її домоволодіння ОСОБА_4 .. Після чого вони пішли до ОСОБА_7 та у ОСОБА_6 та ОСОБА_4 виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_6 намагався вивести ОСОБА_4 з даного домогосподарства. Тоді ОСОБА_4 вийняв ніж із кишені та завдав ОСОБА_6 удар знизу вгору в праву ділянку живота. Далі обидва повалились на землю, ОСОБА_6 знайшов металевий предмет і вдарив два рази в область голови ОСОБА_4 . Дані покази підтверджені відеозаписом, який відтворений в судовому засіданні 21 вересня 2026 року;

- висновку експерта № 020 від 20 травня 2026 року, відповідно до якого при проведенні судово-медичної експертизи медичних документів на ім`я ОСОБА_6 , експерт прийшов таких висновків: у ОСОБА_6 мали місце тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани передньої черевної стінки, яка проникає в зачервний простір, без пошкодження внутрішніх органів; дані ушкодження утворились від дії колюче-ріжучого предмета, яким може бути лезо ножа та відповідають строку настання - 29 квітня 2026 року; ушкодження мають ознаки небезпечних для життя ушкоджень, що в момент заподіяння, чи в клінічному перебігу, через різні проміжки часу, спричиняють загрозливі для життя явища та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Даний висновок підтверджує характер і ступінь тяжкості ушкодження

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зазначені докази в їх взаємозв`язку суд вважає належними та допустимими в розумінні ст. ст. 85, 86 КПК України.

Умисне тяжке тілесне ушкодження з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК).

У постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 13.03.2025 у справі № 201/974/22 зазначено, що доказування суб`єктивної сторони злочину досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) елементів суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, які підлягають доказуванню.

Ознаки суб`єктивної сторони й особливості психічного ставлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення встановлюються судами з урахуванням характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення на підставі доказів, зібраних у порядку, передбаченому КПК, та оцінених відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Суд повинен ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту психічного ставлення до вчиненого діяння і заподіяних наслідків у провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти життя і здоров`я особи. Питання про форму вини, яка характеризує вчинене діяння, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

В контексті встановлення підстави кримінальної відповідальності, юридичної оцінки суб`єктивного ставлення до вчиненого, суд має враховувати, що залежно від ступеня конкретизації у свідомості суб`єкта передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків виокремлюють визначений (пов`язаний із передбаченням конкретного наслідку) і невизначений (альтернативний) умисли, коли свідомістю винного охоплюється можливість настання двох або більше альтернативних наслідків. При невизначеному умислі, різновидом якого є альтернативний, кваліфікація здійснюється залежно від тих наслідків, які були фактично заподіяні, оскільки винний передбачав настання будь-якого з них і бажав або свідомо припускав їх настання.

Оцінюючи доводи обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_6 він заподіяв, захищаючись від його дій, суд виходить із такого.

Суд бере до уваги, що обвинувачений мав тілесні ушкодження голови, що підтверджується показаннями свідків, а потерпілий не заперечував факту нанесення обвинуваченому двох ударів зубилом. Разом із тим сам факт наявності в обвинуваченого тілесних ушкоджень не дає змоги без додаткової оцінки встановити момент їх заподіяння та послідовність дій учасників конфлікту.

Відповідно до ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Отже, для визнання дій обвинуваченого такими, що вчинені у стані необхідної оборони, необхідно встановити наявність суспільно небезпечного посягання, яке зумовлювало потребу в негайному захисті, а також зв`язок між таким посяганням і заподіянням потерпілому шкоди.

Саме по собі посилання обвинуваченого на самооборону не є достатнім для висновку про правомірність його дій. Такий висновок має ґрунтуватися на фактичних обставинах події, установлених за результатами дослідження та оцінки доказів у їх сукупності.

У даному кримінальному провадженні суд перевірив версію обвинуваченого про необхідність захисту від дій потерпілого та зіставив її з іншими дослідженими доказами. За результатами такої перевірки суд не встановив обставин, які б підтверджували наявність у момент заподіяння ножового поранення реального суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, що потребувало негайного відвернення або припинення.

За таких обставин доводи обвинуваченого про самооборону суд оцінює критично, оскільки вони самі по собі не підтверджують наявності передбачених ст. 36 КК України умов необхідної оборони та не спростовують установлених судом обставин заподіяння потерпілому тілесного ушкодження.

Таким чином, підстав для визнання дій ОСОБА_4 вчиненими у стані необхідної оборони суд не вбачає.

Висновок щодо наявності або відсутності стану необхідної оборони має ґрунтуватися на встановленій послідовності подій та сукупності доказів, а не лише на тому, що обвинувачений не звертався до правоохоронних органів із заявою про заподіяння йому тілесних ушкоджень.

Оцінюючи показання обвинуваченого щодо часу події, суд зіставляє їх із показаннями потерпілого ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , які відносять подію до вечірнього часу, коли вже сутеніло, але ще було видно. Показання свідка ОСОБА_20 про те, що обвинувачений прийшов до нього близько 23 години 00 хвилин, підтверджують лише час, коли ОСОБА_4 звернувся до нього по допомогу, та самі по собі не встановлюють точного часу заподіяння потерпілому тілесного ушкодження. У сукупності з іншими доказами ці відомості не підтверджують версію обвинуваченого про те, що подія відбулася близько 15 години.

Разом з тим, обвинувачений стверджує, що потерпілий ОСОБА_6 перший завдав йому два удари по голові металевим прутом, далі він вдарив ОСОБА_6 ножем в область живота і після того він втратив свідомість.

При цьому із показів потерпілого ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_4 вдарив його ножем, а після того як він зігнув ніж в руці ОСОБА_4 і останній зазначив, що у нього є інший ніж і ОСОБА_6 після того вдарив зубилом його голові, щоб ОСОБА_4 більше не вдарив його іншим ножем, і уже після того ОСОБА_4 втратив свідомість. Дані покази відповідають послідовності дій обвинуваченого і потерпілого, які взяті судом до уваги. Так як, суд не вбачає послідовності дій, які зазначає обвинувачений ОСОБА_4 , оскільки як вбачається із пояснень обвинуваченого, після того як ОСОБА_6 вдарив обвинуваченого по голові два рази металевим прутом, він свідомість втратив на певний час, а далі прийшов до свідомості і знову її втратив уже після того як вдарив ОСОБА_6 ножем в область живота і зміг ще тримати руку ОСОБА_6 , щоб той не завдав йому удару ножем в шию. На думку суду, показання обвинуваченого суперечать дослідженим доказам, зокрема показанням потерпілого та свідка ОСОБА_7 , яка була очевидцем подій. Тому суд критично оцінює ці показання та не бере їх до уваги в частині послідовності заподіяння тілесних ушкоджень, оскільки вважає, що в такий спосіб обвинувачений намагається уникнути кримінальної відповідальності. При цьому суд зазначає, що ОСОБА_4 не звертався із заявою до правоохоронних органів у зв`язку із нанесенням йому тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суду не надано доказів про характер тілесних ушкоджень у обвинуваченого.

Зазначені докази у їх сукупності та встановлені судом обставини спростовують доводи ОСОБА_4 про те, що він під час нанесення удару ножем потерпілому з метою самозахисту та наносив удари через страх перед потерпілим.

На підставі вищезазначеного, суд не вбачає наявності застосування необхідної оборони зі сторони ОСОБА_4 .

Оцінюючи суб`єктивну сторону інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, суд виходить із сукупності обставин вчинення діяння, зокрема способу застосування ножа, локалізації заподіяного тілесного ушкодження, характеру конфлікту та пояснень самого обвинуваченого.

Як установлено судом, ОСОБА_4 застосував ніж із клинком та завдав ОСОБА_6 удару в ділянку живота, унаслідок чого потерпілому було заподіяно проникаюче поранення передньої черевної стінки з проникненням у заочеревинний простір, яке згідно з висновком судово-медичної експертизи належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Застосування ножа як предмета, здатного заподіяти значну шкоду здоров`ю людини, завдання ним удару в ділянку живота, де розташовані життєво важливі органи, а також характер отриманого ушкодження є обставинами, які суд ураховує під час визначення психічного ставлення обвинуваченого до вчиненої дії та її можливих наслідків. Водночас самі по собі тяжкість ушкодження та його локалізація не є безумовним доказом умислу, а підлягають оцінці разом з іншими обставинами події.

Обвинувачений пояснював, що не мав наміру заподіяти потерпілому тілесне ушкодження, а застосував ніж, щоб налякати його, причому поранення, за його словами, заподіяв ненавмисно. Ці пояснення суд оцінює в сукупності з установленими обставинами конфлікту та іншими дослідженими доказами. Саме по собі заперечення обвинуваченим умислу не є достатнім для висновку про відсутність вини, однак і не може бути відхилене без наведення належних мотивів.

Визначаючи форму вини, суд має врахувати, чи усвідомлював ОСОБА_4 небезпечний характер застосування ножа за конкретних обставин, чи передбачав можливість заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження та яким було його ставлення до такого наслідку. При цьому необхідно розмежовувати умисел на заподіяння тілесного ушкодження та умисел, спрямований саме на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, оскільки кваліфікація за ч. 1 ст. 121 КК України передбачає доведеність умисної форми вини щодо заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Оцінивши спосіб застосування ножа, локалізацію удару, характер фактично заподіяного ушкодження та обставини конфлікту в їх сукупності, суд доходить висновку, що ОСОБА_4 усвідомлював небезпечний характер своїх дій, передбачав можливість заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження та, попри це, свідомо допускав настання такого наслідку. Висновок про непрямий умисел ґрунтується не лише на тяжкості фактично заподіяного ушкодження, а на сукупності встановлених обставин застосування ножа та спрямування удару в ділянку живота.

Посилання обвинуваченого на те, що він хотів лише налякати потерпілого, суд оцінює критично з огляду на спосіб застосування ножа та локалізацію удару. За встановлених обставин таке пояснення не спростовує висновку про свідоме допущення можливості заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Отже, у діях ОСОБА_4 наявний умисел на заподіяння шкоди здоров`ю потерпілого, а кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 121 КК України визначається фактично заподіяним тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння.

Отже, суд установив, що ОСОБА_4 умисно заподіяв ОСОБА_6 тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Суд заслухав також свідка сторони захисту ОСОБА_20 , який надав такі показання: обвинуваченого знає як сусіда, 29 квітня 2026 року біля 23 години до нього хтось постукав у двері, він відчинив двері і побачив ОСОБА_4 , у нього обличчя було у крові, кров уже засохла. Він змив йому кров, ззаду на голові у нього була невелика рана 5-6 см, на обличчі був синяк і подряпина. ОСОБА_4 сказав, що його побив ОСОБА_6 . Він перев`язав йому рану і близько 23 год 30 хвилин ОСОБА_4 пішов додому, при цьому запропонував викликати швидку допомогу, однак ОСОБА_4 відмовився. Наступного дня він дізнався від односельчан, що ОСОБА_6 забрала швидка. Він знав, що ОСОБА_4 ходив до ОСОБА_21 допомагати по господарстві. Ці покази також підтверджують те, що у ОСОБА_4 були тілесні ушкодження.

Суд бере до уваги показання ОСОБА_20 у частині підтвердження наявності в ОСОБА_4 ушкоджень голови, проте не вважає доведеними повідомлені ним обставини їх отримання, оскільки свідок не був очевидцем конфлікту.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання, необхідні й достатні для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Згідно ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення мети покарання суд керується принципами індивідуалізації та справедливості покарання. Цілі покарання запобігання і попередження вважаються характеристиками кримінально-правових санкцій.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання суд враховує характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, а також обставини, що впливають на вид та міру покарання.

Проявами ставлення обвинуваченого до вчиненого, наявність або відсутність яких береться судом до уваги, є внутрішні переживання того, що сталося, усвідомлення вини, почуття сорому, докорів сумління.

Призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує, що відповідно до ст. 12 КК України вчинене ним кримінальне правопорушення належить до тяжких злочинів.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України не встановлено.

Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно зі ст. 67 КК України є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку ( ОСОБА_6 79 років, що підтверджено відомостями із паспорта останнього НОМЕР_1 , який міститься в матеріалах справи).

Так, обвинувачений раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, вину свою визнав частково у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Крім зазначеного, вирішуючи питання щодо міри покарання, суд оцінює особу обвинуваченого за критерієм його суспільної небезпечності. Згідно досудової доповіді оцінка ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб відносно ОСОБА_4 визначається як високий. Згідно з характеристиками, які зазначені в досудовій доповіді, ОСОБА_4 є внутрішньо переміщеною особою, зарекомендував себе як порядний, працьовитий чоловік, має дружні відносини з сусідами та односельчанами, у громадських місцях веде себе гідно, скарг від односельчан на протиправну поведінку ОСОБА_4 не надходило, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, у сімейного лікаря перебуває на диспансерному обліку.

Разом з тим орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_4 у громаді можливе без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк, за умови здійснення інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів з боку органу пробації із залученням партнерських організацій, відповідно до наявного Банку ресурсів, волонтерів пробації, спрямованих на виправлення проблем контролем над поведінкою і мисленням та ставленням до правопорушення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, а саме на формування змін у ставленні до правопорушення та формування уміння контролювати власну поведінку та мислення.

Вирішуючи питання про можливість застосування положень ст. 69 КК України, суд враховує, що призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, допускається за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного.

У кримінальному провадженні, що розглядається, судом не встановлено обставин, що пом`якшують покарання, передбачених ст. 66 КК України. Відомості про вік обвинуваченого, стан його здоров`я, інвалідність, відсутність судимості, позитивну характеристику за місцем проживання та інші дані про його особу враховуються судом під час індивідуалізації покарання, однак самі по собі не є достатніми для висновку про наявність передбаченої ст. 69 КК України сукупності умов для призначення більш м`якого покарання.

Відповідно до положень ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд ураховує висновок органу пробації, відповідно до якого ризик повторного вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення та рівень соціального ризику оцінено як високі, водночас зроблено висновок про можливість його виправлення в громаді за умови застосування інтенсивного нагляду та соціально-виховних заходів.

Суд бере до уваги, що висновок органу пробації має важливе значення для вирішення питання про індивідуалізацію покарання, однак не є обов`язковим для суду та підлягає оцінці в сукупності з іншими даними про особу обвинуваченого й обставинами вчиненого кримінального правопорушення.

На користь ОСОБА_4 свідчать відсутність попередніх судимостей, позитивна характеристика, пенсійний вік та інвалідність II групи. Суд ураховує ці обставини під час визначення виду й розміру покарання. Водночас вони самі по собі не зумовлюють висновку про достатність звільнення від його відбування з випробуванням, оскільки питання про застосування ст. 75 КК України вирішується з урахуванням усіх обставин у їх сукупності.

Оцінюючи характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд бере до уваги, що умисні дії обвинуваченого призвели до заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння. Застосування ножа та завдання удару в ділянку живота створювали реальну небезпеку заподіяння значної шкоди здоров`ю потерпілого. Ці обставини свідчать про істотну суспільну небезпечність учиненого діяння та мають значення для оцінки того, чи може мета покарання бути досягнута без його реального відбування.

Крім того, висновок органу пробації про високий ризик повторного кримінального правопорушення потребує врахування під час оцінки можливості виправлення обвинуваченого в умовах громади. Водночас сам по собі визначений органом пробації рівень ризику не є достатньою підставою для відмови у застосуванні ст. 75 КК України. Вирішальним є те, чи підтверджується цей висновок іншими встановленими обставинами справи та даними про особу обвинуваченого.

Суд бере до уваги, що обвинувачений застосував ніж і заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. При цьому суд не встановив обставин, які б пом`якшували покарання, а поведінка обвинуваченого під час судового розгляду не дала підстав визнати щире каяття.

Суд також бере до уваги позицію обвинуваченого щодо обставин події, зокрема його пояснення про самооборону, та оцінює її з урахуванням усіх досліджених доказів. Сам факт заперечення обвинуваченим окремих обставин обвинувачення не може розцінюватися як обставина, що обтяжує покарання. Водночас вирішальне значення для визначення покарання мають установлені судом обставини вчинення кримінального правопорушення, а не лише позиція обвинуваченого щодо них.

Оцінюючи висновок органу пробації про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, суд зазначає, що цей висновок є важливим для індивідуалізації покарання, проте не має наперед установленої сили та підлягає оцінці разом з іншими обставинами кримінального провадження. Суд не погоджується з ним у частині можливості виправлення без відбування покарання, оскільки вважає, що позитивні дані про особу обвинуваченого та відсутність попередніх судимостей не нівелюють установлених обставин вчинення цього кримінального правопорушення та тяжкості заподіяної шкоди.

При цьому суд не виходить із припущення, що вік обвинуваченого або наявність у нього інвалідності самі по собі свідчать про підвищений ризик повторного правопорушення чи неможливість його виправлення в громаді. Ці обставини враховуються при визначенні виду та розміру покарання, однак не є визначальними окремо від інших установлених обставин.

У сукупності оцінюючи характер вчиненого кримінального правопорушення, спосіб заподіяння тілесного ушкодження, наслідки для потерпілого та дані про особу обвинуваченого, суд доходить висновку, що звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням у цьому випадку не забезпечить належною мірою досягнення мети покарання, передбаченої статтею 50 КК України. На переконання суду, виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень потребують реального відбування покарання.

Зіставивши характер і наслідки вчиненого діяння, відомості про особу обвинуваченого, оцінку ризиків органом пробації та інші обставини провадження, суд доходить висновку, що позитивні характеристики обвинуваченого не є достатніми для прогнозу його виправлення без реального відбування покарання. За встановлених у цій справі обставин застосування ст. 75 КК України не забезпечить достатніх підстав для висновку про можливість досягнення мети покарання без його реального відбування.

Тому суд вважає необхідним призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, без звільнення від його відбування з випробуванням.

Визначаючи конкретний строк покарання в межах санкції частини першої статті 121 КК України, суд ураховує наведені обставини в їх сукупності та виходить із того, що призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень, не будучи надмірно суворим.

Щодо доводів сторони захисту про наявність у діях обвинуваченого щирого каяття як обставини, що пом`якшує покарання, а також щодо клопотання про звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення визнаються обставинами, що пом`якшують покарання.

Щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка обвинуваченого після вчинення злочину.

При цьому визнання обвинуваченим окремих фактичних обставин події або часткове визнання вини саме по собі не свідчить про наявність щирого каяття. Так само відсутність відшкодування шкоди чи вибачення перед потерпілим не може автоматично виключати щирого каяття, але відповідні обставини можуть враховуватися судом під час оцінки поведінки обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_4 під час розгляду справи у суді, хоча й вказував, що він частково визнає свою вину у скоєному та щиро розкаюється, усвідомлює вчинене, жалкує про те, що вчинив, однак його поведінка у судовому засіданні по відношенню щодо потерпілого не свідчить про його розкаяння. Так, ОСОБА_4 вказував, що вибачення у потерпілого він не просив, не відшкодував шкоди та, як установив суд, не намагався її відшкодувати. Це свідчить про те, що у обвинуваченого відсутній осуд своєї поведінки та бажання виправити наслідки вчиненого, за таких обставин вказівка обвинуваченого на визнання вини є формальною. Зазначене явно не свідчить про щире каяття обвинуваченого, а вказує лише на його намагання таким чином пом`якшити своє покарання. Суд зазначає, що про усвідомлення та жаль про скоєне обвинувачений зазначив тільки в судових дебатах, а протягом всього судового розгляду визнавав вину частково та наголошував щодо самооборони з його боку.

Оцінюючи доводи сторони захисту про щире каяття, суд ураховує, що ОСОБА_4 визнав факт заподіяння потерпілому ножового поранення, однак протягом судового розгляду наполягав на ненавмисному характері своїх дій та наявності необхідної оборони. Саме по собі часткове визнання вини не виключає щирого каяття, однак у цьому провадженні суд не встановив інших достатніх даних, які б у сукупності підтверджували дійсне критичне ставлення обвинуваченого до вчиненого. Відомості про відсутність вибачення та відшкодування шкоди оцінюються не ізольовано, а разом з іншими даними про поведінку обвинуваченого. За таких обставин суд не знаходить достатніх підстав для визнання щирого каяття обставиною, що пом`якшує покарання.

Крім того, згідно з досудовою доповіддю органу пробації ризик повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінено як високий. Хоча орган пробації вважає виправлення обвинуваченого у громаді можливим за умови інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, наведений висновок не є обов`язковим для суду та оцінюється в сукупності з усіма обставинами кримінального провадження.

За таких обставин суд доходить висновку, що позитивні дані про особу ОСОБА_4 , його вік та стан здоров`я не є достатніми для висновку про можливість досягнення мети покарання без його реального відбування, так як вони характеризують переважно особу засудженого, а не зменшують тяжкість учиненого ним діяння. При цьому, вік обвинуваченого, наявність інвалідності (твердження сторони захисту для врахування судом як пом`якшувальні обставини), вже існували на момент вчинення ним протиправного діяння, однак не вплинули і не забезпечили його належної поведінки, не слугували стримуючим фактором під час вчинення тяжкого злочину. Застосування ст. 75 КК України є правом суду, а висновок про можливість виправлення без відбування покарання має ґрунтуватися на сукупності даних про злочин і особу, а не лише на позитивній характеристиці чи висновку пробації. З огляду на характер умисного посягання, тяжкість заподіяного тілесного ушкодження, відсутність установлених пом`якшуючих обставин та високий рівень ризику повторного кримінального правопорушення, в матеріалах немає виразних обставин, які свідчать про щире каяття, відшкодування шкоди чи іншу позитивну посткримінальну поведінку (обвинувачений не вибачився перед потерпілим, не намагався відшкодувати потерпілому ані матеріальну шкоду, пов`язану з лікуванням, ані моральну шкоду), суд вважає, що звільнення від відбування покарання з випробуванням у цьому випадку не забезпечить належного досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України.

За таких обставин, оцінюючи сукупність наведених обставин, суд доходить висновку, що застосування до ОСОБА_4 положень статті 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням не забезпечить належної реалізації мети покарання, визначеної статтею 50 КК України, та не буде достатнім для його виправлення і запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

На переконання суду виправлення і перевиховання ОСОБА_4 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства і саме покарання у виді позбавлення волі в нижній межі санкції, передбаченої ч. 1 ст. 121 КК України, в цьому випадку буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Саме таке покарання, на думку суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, є гуманним, справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому, досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

Поряд з цим суд також враховує, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, а також для попередження вчинення нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Здійснюючи зарахування строку попереднього ув`язнення в строк покарання, суд виходить з наступного.

ОСОБА_4 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, в порядку ст. 208 КПК України затриманий 30 квітня 2026 року і з цього часу розпочався строк його попереднього ув`язнення.

Ухвалою слідчого судді Крижопільського районного суду Вінницької області від 01 травня 2026 року до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, із забороною цілодобово залишати житло, що за адресою: АДРЕСА_1 , терміном 60 днів з 01 травня 2026 року по 29 червня 2026 року включно. Після закінчення запобіжного заходу 29 червня 2026 року даний вид запобіжного заходу не продовжувався, до обвинуваченого не було застосовано іншого запобіжного заходу.

З огляду на зазначене та відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 72 КК України ОСОБА_4 підлягає зарахуванню до строку покарання час його попереднього ув`язнення з 30.04.2026 року по 01.05.2026 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, та час цілодобового домашнього арешту з 02 травня 2026 року по 29 червня 2026 року включно із розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі. Суд при цьому враховує, що хоча і цілодобовий домашній арешт було застосовано з 01 травня 2026 року на 60 днів, однак 01 травня 2026 року обвинувачений ще перебував під вартою, тому суд дійшов висновку про те, що 01 травня 2026 року необхідно врахувати як день (час) його попереднього ув`язнення, що поліпшує становище обвинуваченого під час зарахування цього часу до строку покарання.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Цивільний позов по справі не заявлено, процесуальні витрати по справі відсутні.

Питання долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України, а саме знаряддя кримінального правопорушення - ніж, а також змиви речовини бурого кольору, рушник із слідами речовини бурого кольору, необхідно знищити, речі - одяг, що належать обвинуваченому та потерпілому, повернути останнім за належністю.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 129, 368-370, 373-376 КПК України, суд -

ухвалив:

Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді 5 (п`ять) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту затримання ОСОБА_4 на виконання цього вироку.

Зарахувати ОСОБА_4 до строку відбування покарання: строк його попереднього ув`язнення з 30 квітня 2026 року по 01 травня 2026 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі; строк домашнього арешту з 02 травня 2026 року по 29 червня 2026 року включно із розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Арешт, накладений на речові докази ухвалою слідчим суддею Крижопільського районного суду Вінницької області від 30 квітня 2026 року у справі № 134/715/26 (номер провадження 1-кс/134/178/2026) - скасувати.

Речові докази:

- чотири змиви речовини бурого кольору, які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 1 Тульчинського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, - знищити;

- один рушник рожевого кольору із слідами речовини буро-червоного кольору, який переданий на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 1 Тульчинського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, - знищити;

- один кухонний ніж, який переданий на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 1 Тульчинського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, - знищити;

- светр зі слідами речовини буро-червоного кольору в кількості 1 шт., штани чорного кольору із слідами речовини буро-червоного кольору в кількості 1 шт., які передано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 1 Тульчинського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, - повернути власнику - ОСОБА_6 ;

- чоловічу куртку темно-синього кольору зі слідами речовини бурого кольору, в кількості 1 шт., кросівки кольору хакі зі слідами речовини бурого кольору, в кількості 1 шт., сорочку, в кількості 1 шт., штани зі слідами речовини бурого кольору, в кількості 1 шт., які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 1 Тульчинського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, - повернути власнику - ОСОБА_4 .

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя