Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №133/4599/25 — Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

Справа №133/4599/25

13.10.2026 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді – Дем`янової Ж.М.,

секретаря судових засідань – Лакійчук Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Козятин заочний розгляд цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Стислий виклад позицій учасників справи.

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.07.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 147017 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. За умовами кредитного договору відповідачу було надано кредит у сумі 6 945,00 грн.

Позивач зазначає, що кредитний договір укладено відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію». Перед укладенням договору відповідач зареєструвався на офіційному веб-сайті первісного кредитора, пройшов процедури встановлення особи та підтвердження її достовірності, надав необхідні персональні дані, ознайомився з умовами кредитування та підписав індивідуальну частину кредитного договору електронним підписом 245f2e9b.

Первісний кредитор, за твердженням позивача, належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором та 20.07.2024 перерахував кредитні кошти на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . Факт надання кредитних коштів підтверджується довідкою про перерахування коштів.

Позивач зазначає, що з метою додаткового підтвердження належності платіжної картки відповідачу, факту перерахування та зарахування кредитних коштів, а також належності відповідачу номера телефону адвокатом було направлено адвокатський запит до банку-емітента карткового рахунку. Відповідь на адвокатський запит отримана не була. У зв`язку з цим позивач просить суд витребувати відповідні докази в порядку статті 84 ЦПК України.

Позивач зазначає, що 10.10.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 10102024, відповідно до якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 147017.

На виконання договору факторингу сторонами 07.01.2025 підписано Реєстр боржників № 4 та Акт приймання-передачі Реєстру прав вимог № 4, відповідно до яких до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Факт передачі права вимоги, за твердженням позивача, також підтверджується платіжною інструкцією щодо перерахування коштів первісному кредитору.

Позивач посилається на те, що відповідно до статей 512, 514, 1077, 1078 ЦК України до нього перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу таких прав.

За твердженням позивача, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти у встановлений договором строк не повернув та проценти за користування кредитом не сплатив.

Позивач зазначає, що нарахування процентів за кредитним договором здійснювалося виключно первісним кредитором, а розрахунок заборгованості долучено до матеріалів справи. Згідно з розрахунком та випискою з особового рахунку за період з 07.01.2025 по 01.11.2025 загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором № 147017 становить 12 667,10 грн, з яких 6 945,00 грн — заборгованість за тілом кредиту, 5 321,10 грн — заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом та 401,00 грн — заборгованість за комісією. Заборгованість за штрафними санкціями, пенею та штрафами відсутня.

У зв`язку з викладеним позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 147017 від 20.07.2024 у розмірі 12 667,10 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Представник позивача просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти ухвалення заочного рішення у разі неявки відповідача.

Відомості щодо подання відповідачем відзиву на позов, його позиції щодо заявлених позовних вимог, а також причин неявки у матеріалах справи відсутні.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 16.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Визначено порядок подання до суду документів по суті справи.

Крім того, зазначеною ухвалою витребувано докази у банку-емітента – АТ «Райффайзен Банк», необхідні для встановлення обставин щодо належності відповідачу платіжної картки та перерахування на неї кредитних коштів.

Заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, інші процесуальні дії не вчинялись.

У визначену дату та час судового засідання сторони у справі до суду не з`явилися, про дату та час судового засідання були належним чином повідомлені.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, не заперечує, щодо винесення заочного рішення.

Відповідач був повідомленим про розгляд справи належним чином, на його адресу направлявся рекомендований лист з повідомленням, який повернувся не врученим з відміткою «адресат відсутній».

На виконання ухвали до суду 23.04.2026 надійшла відповідь АТ «Райффайзен Банк», відповідно до якої банк підтвердив, що платіжну картку, зазначену в ухвалі суду, емітовано на ім`я відповідача, а також надав інформацію про зарахування на зазначений картковий рахунок грошових коштів, перерахованих за кредитним договором.

За таких обставин суд вважає за можливе справу розглядати по суті за відсутності сторін, на підставі наявних в справі доказів з ухваленням заочного рішення.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд прийшов до висновку, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для ухвалення законного і обґрунтованого рішення по справі не відкладаючи її розгляду.

Згідно положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності та вирішуючи питання, чи підлягає позов задоволенню, суд ураховує таке.

Судом встановлено, що 20.07.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 147017, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 6 945,00 грн. Факт укладення кредитного договору підтверджується копією кредитного договору, долученою до матеріалів справи.

Кредитний договір укладено в електронній формі. Перед його укладенням відповідач зареєструвався на офіційному веб-сайті первісного кредитора, надав необхідні персональні дані, пройшов процедури встановлення особи та її верифікації, у тому числі за допомогою системи BankID НБУ, ознайомився з умовами кредитування, індивідуальною частиною кредитного договору, графіком платежів та паспортом споживчого кредиту.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач прийняв умови кредитування та підписав індивідуальну частину кредитного договору електронним підписом 245f2e9b. Наявність такого електронного підпису підтверджує волевиявлення відповідача на укладення договору та його згоду з визначеними в ньому умовами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору 20.07.2024 первісний кредитор ініціював переказ кредитних коштів шляхом безготівкового зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , зазначену як платіжна картка відповідача. Факт перерахування кредитних коштів підтверджується довідкою про перерахування коштів, долученою до позовної заяви.

З матеріалів справи також убачається, що з метою отримання додаткових доказів щодо належності платіжної картки відповідачу, факту перерахування та зарахування кредитних коштів, а також належності номера телефону відповідачу адвокатом позивача було направлено адвокатський запит до банку-емітента. Відповідь на зазначений запит отримана не була. У зв`язку з цим позивачем заявлено клопотання про витребування відповідних доказів.

Судом встановлено, що 10.10.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» укладено договір факторингу № 10102024, за умовами якого первісний кредитор відступив позивачу права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

Відповідно до умов зазначеного договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання відповідного Реєстру прав вимог та Акта приймання-передачі Реєстру. На виконання умов договору сторонами підписано Реєстр прав вимоги № 4 від 07.01.2025 та Акт приймання-передачі Реєстру прав вимог № 4 від 07.01.2025, згідно з якими до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 147017. Факт передачі права вимоги також підтверджується платіжною інструкцією, долученою до матеріалів справи.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується перехід права грошової вимоги за спірним кредитним договором від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» на підставі договору факторингу № 10102024 від 10.10.2024, Реєстру прав вимоги № 4 від 07.01.2025 та Акта приймання-передачі Реєстру прав вимог № 4 від 07.01.2025.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника), що передбачено частиною першою статті 1077 ЦК України.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Отже, до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 147017 від 20.07.2024.

Судом також встановлено, що умовами кредитного договору на відповідача покладено обов`язок своєчасно повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку та строки, визначені договором. При цьому відповідач належним чином свої договірні зобов`язання не виконав, кредит у встановлені договором строки не повернув та нараховані проценти не сплатив.

Нарахування заборгованості за кредитним договором здійснювалося первісним кредитором. Розрахунок заборгованості долучено до матеріалів справи, а сума заборгованості, право вимоги щодо якої було відступлено позивачу, відображена у Реєстрі прав вимоги № 4 від 07.01.2025.

Згідно з наданим позивачем розрахунком та випискою з особового рахунку за період з 07.01.2025 по 01.11.2025, станом на момент подання позовної заяви загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором № 147017 від 20.07.2024 становить 12 667,10 грн, з яких:

-6 945,00 грн — заборгованість за тілом кредиту, з яких 5000,40 грн. перераховано на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_2 , у національній валюті; а сума у розмірі 1944.60 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини;

-5 321,10 грн — заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом;

-401,00 грн — заборгованість за комісією.

Отже, судом встановлено, що між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини на підставі укладеного в електронній формі кредитного договору № 147017 від 20.07.2024, первісний кредитор виконав свій обов`язок щодо надання відповідачу кредитних коштів, після чого право грошової вимоги за вказаним договором перейшло до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» на підставі договору факторингу.

Відповідач, у свою чергу, належним чином не виконав передбачені кредитним договором зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів і комісії, унаслідок чого, за розрахунком позивача, утворилася заборгованість у загальному розмірі 12 667,10 грн, яка є предметом спору у цій цивільній справі.

Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі – ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у пін мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В силу пункту 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень ч. 1 ст. 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання ч. 2 ст. 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною першою ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а тому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, у свою чергу, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 20.07.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 147017 в електронній формі, на виконання якого відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 6 945,00 грн, з яких 5 000,40 грн перераховано на рахунок/картку позичальника № НОМЕР_2 , у національній валюті, а сума у розмірі 1 944,60 грн спрямована шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з пунктом 2.5 індивідуальної частини кредитного договору.

У подальшому право грошової вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», яке просить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 12 667,10 грн.

Дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд доходить висновку, що доводи позивача щодо укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів, переходу права вимоги до позивача та наявності заборгованості знайшли своє підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами, однак не в повному обсязі заявленого позивачем розміру заборгованості.

Судом встановлено, що кредитний договір № 147017 від 20.07.2024 укладено між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та відповідачем в електронній формі. Відповідач підписав індивідуальну частину кредитного договору електронним підписом 245f2e9b.

Матеріалами справи підтверджується, що до укладення кредитного договору відповідач зареєструвався на офіційному веб-сайті кредитодавця, надав необхідні персональні дані, пройшов процедури встановлення особи та її верифікації, у тому числі за допомогою системи BankID НБУ, ознайомився з умовами кредитування, паспортом споживчого кредиту, індивідуальною та публічною частинами кредитного договору, після чого погодився з його умовами та підписав договір електронним підписом.

Відповідно до статей 205, 207, 627, 638 ЦК України сторони є вільними у виборі форми правочину та визначенні його умов, а правочин, зміст якого зафіксований в електронному документі та підписаний у передбаченому законом порядку, є належною формою волевиявлення сторін.

За змістом статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття, а його підписання може здійснюватися, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Електронний договір, укладений та підписаний у визначеному законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Таким чином, суд вважає доведеним факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору № 147017 від 20.07.2024 та погодження сторонами його істотних умов.

Водночас сам факт укладення кредитного договору не є достатнім доказом фактичного надання кредитних коштів, у зв`язку з чим суд перевірив доведеність цієї обставини.

З наданих позивачем доказів убачається, що на виконання умов кредитного договору 20.07.2024 первісний кредитор ініціював переказ кредитних коштів шляхом їх безготівкового зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Факт виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредитних коштів підтверджується наданою позивачем інформацією (випискою з рахунку) банку-емітента АТ «Райффайзен Банк», відповідно до якої на платіжну картку відповідача 20.07.2024 зараховано грошові кошти в сумі 5 000,40 грн.

Таким чином, суд вважає доведеним факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 5 000,40 грн відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Оцінюючи зазначені докази у їх сукупності, суд виходить із того, що наявність укладеного та підписаного відповідачем кредитного договору, інформації про перерахування кредитних коштів та інших поданих позивачем документів підтверджує виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредиту саме в частині суми 5 000,40 грн. Відповідачем доказів того, що зазначені кредитні кошти ним не отримувалися, не надано.

Разом із тим суд не може погодитися з доводами позивача в частині визначення суми 1 944,60 грн як складової фактично наданого відповідачу тіла кредиту.

Як убачається з матеріалів справи, зазначена сума у розмірі 1 944,60 грн не була перерахована на платіжну картку відповідача, а була спрямована кредитодавцем на погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з пунктом 2.5 індивідуальної частини кредитного договору.

Відтак фактичне отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 1 944,60 грн матеріалами справи не підтверджується.

Саме по собі відображення в розрахунку заборгованості суми 1 944,60 грн як частини суми кредиту не свідчить про фактичне надання відповідачу відповідних коштів, оскільки така сума не була передана у його розпорядження, а була використана первісним кредитором для погашення нарахованої ним комісії.

Таким чином, розмір фактично наданих відповідачу кредитних коштів становить 5 000,40 грн, а не 6 945,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. При цьому обов`язок щодо повернення виникає щодо фактично отриманої суми грошових коштів.

За таких обставин вимога позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню в межах фактично наданих відповідачу кредитних коштів, тобто у розмірі 5 000,40 грн.

Щодо суми 1 944,60 грн, яка була спрямована на погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з пунктом 2.5 індивідуальної частини кредитного договору, суд зазначає, що така сума не може бути включена до фактично отриманої відповідачем суми кредиту, оскільки доказів її перерахування відповідачу або зарахування на його рахунок позивачем не надано.

Крім того, суд, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, на підставі їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження.

Судом також встановлено належність позивачу права грошової вимоги за спірним кредитним договором.

Так, 10.10.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» укладено договір факторингу № 10102024, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами. На виконання зазначеного договору сторонами підписано Реєстр прав вимоги № 4 від 07.01.2025 та Акт приймання-передачі Реєстру прав вимог № 4 від 07.01.2025, відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 147017. Факт передачі права вимоги також підтверджується платіжною інструкцією.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, надані суду договір факторингу № 10102024 від 10.10.2024, Реєстр прав вимоги № 4 від 07.01.2025, Акт приймання-передачі Реєстру прав вимог № 4 від 07.01.2025 та платіжна інструкція підтверджують перехід до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 147017 від 20.07.2024.

Доказів недійсності договору факторингу, Реєстру прав вимоги чи Акта приймання-передачі Реєстру прав вимог суду не надано. Відтак ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» є належним кредитором у спірних правовідносинах та має право вимагати від відповідача виконання зобов`язань за кредитним договором.

Перевіряючи доводи позивача щодо наявності та розміру заборгованості, суд виходить із того, що позивачем надано розрахунок заборгованості, підготовлений первісним кредитором, а також виписку з особового рахунку за період з 07.01.2025 по 01.11.2025. Згідно з наданим розрахунком загальна сума заборгованості відповідача становить 12 667,10 грн, з яких 6 945,00 грн — заборгованість за тілом кредиту, 5 321,10 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом та 401,00 грн — заборгованість за комісією. Заборгованість за штрафними санкціями, пенею та штрафами відсутня.

Разом із тим, з огляду на встановлений судом факт фактичного надання відповідачу кредитних коштів у розмірі лише 5 000,40 грн, заборгованість за тілом кредиту в розмірі 6 945,00 грн не може бути визнана доведеною в повному обсязі.

Отже, різниця між заявленою заборгованістю за тілом кредиту та фактично наданою сумою кредитних коштів у розмірі 1 944,60 грн, яка була спрямована на погашення комісії згідно з пунктом 2.5 індивідуальної частини кредитного договору, підлягає виключенню з розміру заборгованості за тілом кредиту.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

За правилами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, а статтею 1048 ЦК України встановлено право позикодавця на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отримавши кредитні кошти у розмірі 5 000,40 грн та погодившись із умовами кредитного договору, відповідач належним чином свої договірні зобов`язання не виконав, кредитні кошти у встановлений договором строк не повернув та нараховані платежі не сплатив у повному обсязі.

Матеріали справи не містять доказів повного або часткового погашення відповідачем заборгованості, які б спростовували наданий позивачем розрахунок. Також відповідачем не подано власного контррозрахунку заборгованості та не наведено конкретних обставин, які б свідчили про неправильність визначення позивачем її розміру.

Не надано відповідачем і доказів недійсності кредитного договору, припинення зобов`язання, його належного виконання чи інших обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо повідомлення відповідача про відступлення права вимоги суд зазначає, що відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Саме по собі неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє його обов`язку виконати грошове зобов`язання.

Суд також враховує, що відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За правилами статей 76–81, 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, на підставі їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

З наданих позивачем доказів убачається, що відповідно до умов кредитного договору загальний розмір кредиту визначено у сумі 6 945,00 грн. При цьому з матеріалів справи встановлено, що грошові кошти у розмірі 5 000,40 грн були фактично перераховані відповідачу на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Водночас сума 1 944,60 грн відповідачу фактично не перераховувалася та не надходила у його розпорядження, а була спрямована первісним кредитором на погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з пунктом 2.5 індивідуальної частини кредитного договору.

Таким чином, суд розмежовує суму фактично наданого кредиту та комісію. Сума 5 000,40 грн є тілом кредиту, тобто грошовими коштами, фактично переданими відповідачу та такими, що підлягають поверненню відповідно до статті 1049 ЦК України.

Натомість сума 1 944,60 грн є комісією, яка була нарахована кредитодавцем відповідно до пункту 2.5 індивідуальної частини кредитного договору. Зазначена сума не є фактично виданою відповідачу сумою кредиту, оскільки не була перерахована на його платіжну картку та не була надана йому у розпорядження.

Саме по собі включення кредитодавцем суми комісії у розмірі 1 944,60 грн до загального розміру кредиту не змінює її правової природи та не дає підстав вважати її тілом кредиту.

Розподіл судових витрату справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн, на підтвердження понесення яких до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, додаткову угоду до нього № 25770855126 від 11.09.2025 та акт прийому-передачі наданих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позовні вимоги заявлено на загальну суму 12 667,10 грн, а задоволенню підлягають вимоги на суму 10 722,50 грн, що становить 84,65 % від заявленої суми позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 050,52 грн (2 422,40 грн ? 84,65 %).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що позивачем заявлено до відшкодування 7 000,00 грн таких витрат та надано докази їх понесення. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, зазначені витрати підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 925,39 грн витрат на професійну правничу допомогу (7 000,00 грн ? 84,65 %).

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 2 050,52 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 925,39 грн.

Керуючись статтями 11, 16, 205, 207, 509, 512–516, 526, 530, 610, 611, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077 ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 12, 13, 76–81, 89, 133, 137, 141, 259, 263–265, 274, 280–282 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 147017 від 20.07.2024 у розмірі 10 722 (десять тисяч сімсот двадцять дві) гривні 50 копійок, з яких:

?5 000 (п`ять тисяч) гривень 40 копійок - заборгованість за тілом кредиту;

?5 321 (п`ять тисяч триста двадцять одна) гривня 10 копійок - заборгованість за процентами за користування кредитом;

?401 (чотириста одна) гривня 00 копійок - заборгованість за комісією.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судовий збір у розмірі 2 050 (дві тисячі п`ятдесят) гривень 52 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 925 (п`ять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 39 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цивільним процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним Кодексом.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЙС», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956, адреса: 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Жанна ДЕМ`ЯНОВА