Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №523/13568/26 — Захарівський районний суд Одеської області

Справа № 523/13568/26

Провадження № 2/517/566/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року с-ще Захарівка

Захарівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Меєчка О.М.,

за участю секретаря судового засідання Хасанової С.Т.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Захарівка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

установив:

11 вересня 2026 року до Захарівського районного суду Одеської області з Пересипського районного суду м. Одеси для розгляду за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Зазначена позовна заява обґрунтована тим, що 14 січня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір № 491018074, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 13341 гривня 19 копійок, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повернути кредит в строк до 15 січня 2022 року, виплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 32,00%, сплачувати інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредитні кошти.

Відповідач не надав своєчасно кредитодавцю грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

17 травня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» укладено Договір факторингу № 2, у відповідності до умов якого АТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року.

18 травня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 18-05/21, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року.

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено Договір факторингу № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року.

Отже, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділений правом грошової вимоги до відповідачки.

Загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року, яка підлягає стягненню з відповідача відповідно до розрахунку заборгованості становить 21282 гривні 35 копійок, з яких: 12937 гривні 21 копійка – заборгованість за тілом кредиту; 7924 гривні 74 копійки – заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги; 377 гривень 87 копійок – інфляційні збитки; 42 гривні 53 копійки – 3% річних.

Оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, тому з урахуванням викладеного позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з нього заборгованість за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року у розмірі 21282 гривні 35 копійок.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 14 липня 2026 року цивільну справу за позовом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (далі – цивільна справа № 523/13568/26) передано за територіальною підсудністю до Роздільнянського районного суду Одеської області. Дана ухвала набрала законної сили 14 липня 2026 року (а.с. 29).

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 17 серпня 2026 року цивільну справу № 523/13568/26 передано за територіальною підсудністю до Захарівського районного суду Одеської області. Дана ухвала набрала законної сили 03 вересня 2026 року (а.с. 35).

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 14 вересня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі № 523/13568/26 та її розгляд відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України призначений у порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін. Також, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів від АТ «Сенс Банк» (а.с. 89-90).

09 жовтня 2026 року від АТ «Сенс Банк» до суду надійшли витребувані докази (а.с. 104-110).

У судове засідання представник позивача не з`явилась, про час, дату і місце судового розгляду повідомлялась належним чином (а.с.95). Водночас у прохальній частині позовної заяви просить суд розглядати справу без її участі. Зазначила, що проти ухвалення у справі заочного рішення не заперечує (а.с. 17).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився хоча належним чином, в порядку визначеному статтями 128-131 ЦПК України, повідомлений про дату, час і місце судового розгляду шляхом направлення поштовим зв`язком судової повістки за адресою реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 . Направлена йому судова повістка про виклик до суду за його місцем реєстрації, повернута суду з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 102). Відповідач про причини неявки суд не повідомив, та не подав до суду відзив та заяву про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до частини 7 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», за запитом судді у справі № 523/13568/26 на підставі частини 8 статті 187 ЦПК України, сформовано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якої останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 88).

Згідно з пунктом 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до правової позиції КЦС ВС викладеної у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (61-185св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Ураховуючи зазначене, а також те, що повістка про виклик у судове засідання судом направлялася належним чином за офіційним зареєстрованим місцем проживання відповідача, а конверт повернувся на адресу суду з довідкою поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду.

Суд вважає, що відповідач не з`явився до суду без поважних причин, а тому за згодою представника позивача постановив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом установлено, що 14 січня 2020 року між АТ «Альфа-Банк» (нова назва АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 491018074, що підтверджується анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», офертою на укладання угоди та акцептом пропозиції на укладання угоди (а.с. 37-38).

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надається кредит в гривні «Кредит готівкою» у розмірі 13341 гривні 19 копійок, з процентною ставкою 32,00 % річних, строком кредиту 24 місяці (до 15 січня 2022 року).

Також, відповідач підписав паспорт споживчого кредиту, в якому визначені основні умови кредитування (зв.а.с. 38).

Отже, сторони погодили умови, порядок виконання зобов`язання, визначили розмір процентів за користування коштами та досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору № 491018074 від 14 січня 2020 року.

Банк свої зобов`язання за умовами кредитного договору № 491018074 від 14 січня 2020 року виконав в повному обсязі. Вказане підтверджується інформацією, а саме копією меморіального ордера № 206772 від 15 січня 2020 року та виписками по особовому рахунку за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року, витребуваною судом за клопотанням представника позивача (а.с. 104-110). Так, з даних документів убачається, що на рахунок відповідача кредитодавцем були нараховані кошти в розмірі 13341 гривня 19 копійок.

17 травня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» укладено Договір факторингу № 2, у відповідності до умов якого АТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року (а.с. 40-45).

Відповідно до додатку 1-1 до Договору факторингу № 2 від 17 травня 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року в сумі 18117 гривень 14 копійок (а.с. 46-47).

18 травня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 18-05/21, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року (а.с. 48-52).

Відповідно до додатку 1-1 до Договору факторингу № 18-05/21 від 18 травня 2021 року ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року в сумі 18117 гривень 14 копійок (а.с. 57-58, 59).

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено Договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором № 491018074 від 14 січня 2020 року (а.с. 60-65).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року у сумі 21282 гривні 35 копійок (а.с. 67-68, 69).

Відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованість відповідача за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року становить 21282 гривні 35 копійок, з яких: 12937 гривні 21 копійка – заборгованість за тілом кредиту; 7924 гривні 74 копійки – заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги; 377 гривень 87 копійок – інфляційні збитки; 42 гривні 53 копійки – 3% річних (а.с. 39).

Відповідач свої зобов`язання за умовами кредитного договору не виконав.

Суд вважає, що вимоги позивача ґрунтуються на законі.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Відповідно до статті 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Згідно статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Станом на день подачі позовної заяви та розгляду справи в суді відповідачем умови кредитного договору не виконуються, кредит та відсотки за його користування не повертаються.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Судом установлено, що кредитний договір сторонами укладено в письмовій формі, зазначено його розмір та умови надання кредиту.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Сплата прострочених відсотків обумовлені договором нараховані в межах його дії та підлягають стягненню, оскільки відповідач своєчасно не погасив суму кредиту.

Згідно статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідач, не сплативши у вказаний в договорі строк суму кредиту, порушив вимоги статті 530 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, ОСОБА_1 має перед ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року в сумі 21282 гривні 35 копійок, з яких: 12937 гривні 21 копійка – заборгованість за тілом кредиту; 7924 гривні 74 копійки – заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги; 377 гривень 87 копійок – інфляційні збитки; 42 гривні 53 копійки – 3% річних (а.с. 39).

Щодо нарахованої відповідачу заборгованості за порушення грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України у розмірі 420 гривень 40 копійок – заборгованість за порушення грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України (377 гривень 87 копійок – інфляційні збитки; 42 гривні 53 копійки – 3% річних), варто зазначити, що вона нарахована останній до 23 лютого 2022 року, тобто до вступу в законну силу пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, зокрема згідно якого у період дії в Україні воєнного у тридцятиденний строк після його припинення у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.

З огляду на викладене позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою судовий збір сплачується у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 гривень) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1164800 гривень).

Згідно частини 3 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до платіжної інструкції № 0662250052 від 18 червня 2026 року ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», у відповідності до вказаних положень закону сплачено судовий збір за подання позовної заяви в електронній формі з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у розмірі 2662 гривні 40 копійок (а.с. 1).

Отже, з урахуванням задоволення позову, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України та частини 3 статті 4 ЗУ «Про судовий збір», з відповідача на користь позивача також потрібно стягнути судовий збір в розмірі 2662 гривні 40 копійок.

Вирішуючи питання стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 13000 гривень, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно із частинами 1-3 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, на підтвердження витрат правничої допомоги представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року № 01-07/2024, укладеного між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» і Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» (а.с. 76 - 79), копію прайс-листа АО «Лігал Ассістанс» про види послуг та їх ціну (а.с. 80-81), заявку на надання юридичної допомоги № 651 від 01 травня 2026 року щодо боржника ОСОБА_1 , в якій надання усної консультації з вивченням документів 2 години - 4000 гривень, складання позовної заяви про стягнення боргу 3 годин - 9000 гривень (зв.а.с. 81) та копію витягу з Акту № 22 про надання юридичної допомоги від 29 травня 2026 року за вказаними вище послугами на суму 13000 гривень (а.с. 82).

Згідно з частинами 4-6 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) міститься висновок, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічний висновок (обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами) наведений: у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. Відповідачем не заявлялося клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд ураховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина 3 статті 141 ЦПК України).

У частині 3 статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Також, у додатковій постанові від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.

З копії витягу з Акту № 22 про надання юридичної допомоги від 29 травня 2026 року вбачається, що адвокатом в рамках даної справи надані такі послуги: надання усної консультації з вивченням документів 2 години - 4000 гривень, складання позовної заяви про стягнення боргу 3 годин - 9000 гривень. Загальна сума 13000 гривень (а.с. 82).

Водночас суд зауважує, що спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором не належить до категорії справ значної складності для кваліфікованого юриста, не потребує дослідження значного обсягу доказів чи залучення значної кількості учасників справи. Крім того, у провадженні адвоката перебуває значна кількість аналогічних справ, що свідчить про типовість таких спорів для його професійної діяльності. У межах цієї справи адвокатом складено лише один процесуальний документ - позовну заяву, яка не має значного обсягу та не характеризується складністю правового обґрунтування та на думку суду не потребує затрати 3 годин часу. У судових засіданнях адвокат участі не брав, а справа розглянута судом без участі сторін.

Суд ураховує, що хоча відповідач і не подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв, проте, як установлено судом, правнича допомога, надана ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» складає 13000 гривень, що вочевидь не відповідає вимогам обґрунтованості та співмірності сумі таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року справа № 686/5757/23 наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї, по суті, додатковий спосіб отримання доходу.

Отож здійснивши оцінку розміру судових витрат, понесених ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді, крізь призму вимог, установлених статтею 137 та статтею 141 ЦПК України, урахувавши положення наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність та розумність розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також зважаючи на обсяг виконаних робіт, та те, що відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони і не може становити для неї додатковий спосіб отримання доходу, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 7000 гривень, які відповідач має відшкодувати позивачу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 11, 514, 525, 526, 530, 546, 625, 638, 639, 1048, 1050, 1052, 1054, 1077, 1078, 1080, 1084 ЦК України, статтями 3, 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», статтями 19, 27, 83, 175, 274-275, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором № 491018074 від 14 січня 2020 року в сумі 21282 (двадцять одна тисяча двісті вісімдесят дві) гривні 35 копійок, з яких: 12937 (дванадцять тисяч дев`ятсот тридцять сім) гривень 21 копійка – заборгованість за тілом кредиту; 7924 (сім тисяч дев`ятсот двадцять чотири) гривні 74 копійки – заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги; 377 (триста сімдесят сім) гривень 87 копійок – інфляційні збитки; 42 (сорок дві) гривні 53 копійки – 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», судовий збір в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 13 жовтня 2026 року.

Відомості про сторони у справі:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, м. Київ, 01133, IBAN: НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Сенс Банк», код МФО 300346;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя