Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №509/696/22 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/696/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.

при секретарі Сірман Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Овідіополь цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»

до

ОСОБА_1 ,

третя особа: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

про

зняття з-під арешту майна,-

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2020 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшов вищевказаний позов, в якому позивач зазначив, що товариство є належним іпотекодержатель нерухомого майна у вигляді земельної ділянки, яка розташована на території Білгород-Дністровського (кол.Овідіопольського) району Одеської області, позивач має бажання належним чином розпорядитися нерухомим майном, на яке Управління ДВС державний виконавець не в інтересах позивача та безпідставно наклав арешт відповідно до постанови від 04.10.2022 року, а тому позивач просить звільнити з під арешту вищевказане нерухоме майно, яке було накладено на підставі постанови державного виконавця Управління ДВС від 04.10.2021 року (а.с.2).

В ході судового розгляду від позивача надійшла заява з якої видно, що на позові наполягає просить справу розглянути в його відсутність (а.с.49).

Відповідач до суду не з`явився, при був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи .

Третя особа Управляння ДВС до суду не з`явився.

Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ч.1 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст.13 ч.1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом і передбачених цим Кодексом випадках.

Так судом встановлено, що 07 лютого 2008 року між ПАТ «КБ Надра» та відповідачем ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, того ж дня , 07 лютого 2008 року між ПАТ «КБ Надра» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно якого відповідач (іпотекодавець) передав банку (іпотекодержатель) нерухоме майно у вигляді земельної ділянки площею 0.150 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спорут (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123781500:02:002:0705 (а.с.13) (далі по тексту спірна земельна ділянка)

08 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та товариством був укладений договір відступлення прав вимоги, таким чином товариство набув право іпотекодержателя на спірну земельну ділянку.

28 вересня 2021 року Управлінням ДВС було відкрито виконавче провадження № 66904860 відповідно до якого стягувачем є Управління ДВС , боржником – ОСОБА_1 (а.с.7) , в рамках даного виконавчого провадження державним виконавцем 04 жовтня 2021 року була прийнята постанова про накладення арешту на спірну земельну ділянку.

При цьому відповідно до ст.ст.77,78 ЦПК України, належних та допустимих доказів , на підставі якого виконавчого документу перебувало виконавче провадження у державного виконавця з боку позивача не надано .

10 квітня 2014 року приватний нотаріус на підставі Акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 07.03.2012 року затвердженого начальником ДВС , позивачу було видано Свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно у вигляді житлового будинку та земельної ділянки, яке того ж дня було зареєстровано належним чином за № 184276983.

Позивач просить зняти арешт з вищевказаної спірної земельної ділянки, посилаючись на те, що він є іпотекодержателям, а тому державний виконавець зобов`язаний зняти арешт та скасувати вищевказані постанови. З матеріалів справи видно що позивач не звертався до Управління ДВС з питанням про зняття арешту , але ці дії державний виконавець не здійснив.

В ході розгляду справи було встановлено, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підставі чого було відкрито виконавче провадження (заява стягувача та виконавчий лист виданий на підставі судового рішення). Державний виконавець відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» належним чином відкрив виконавче провадження , під час примусових дій в рамках своїх повноважень прийняв рішення про накладення арешту на майно боржника , відповідача по справі ОСОБА_1 . Виходячи з вищевказаного суд прийшов до висновку , що позивач звернулась до суду з позовними вимогами, які в порядку ст.ст. 15,16 ЦК України підлягають судовому захисту в іншому порядку. Державний виконавець прийняв рішення про накладення арешту на нерухоме майно в рамках своїх повноважень відповідно до закону, а тому суд вважає, що відповідач – ОСОБА_1 є неналежним відповідачем. Таким чином суд приходить до висновку, що відповідно до ст. 263 ЦПК України не обґрунтував свої позовні вимоги .

Позивач при поданні позову сплатив судовий збір в повному обсязі, суд прийшов до висновку що позов не підлягає задоволенню, а тому відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2-13 , 76-80, 141 , 258, 263-265, 266 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 , третя особа: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про зняття з-під арешту майна – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Суддя А.І.Бочаров