Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №505/80/26 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 505/80/26

Провадження № 2/505/2372/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Дзюбинського А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Гатілова І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Подільського міськрайонного суду Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Зміст позовної заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором № 02.05.2025-100001461 від 02.05.2025 у загальному розмірі 11 130,00 грн, а також понесені судові витрати.

На обґрунтування позову зазначено, що 02.05.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір № 02.05.2025-100001461 в електронній формі. За умовами договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 3 500,00 грн строком на 189 днів, із кінцевою датою повернення кредиту 06.11.2025.

Позивач виконав свої зобов`язання за договором та перерахував відповідачу кредитні кошти. Однак відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості станом на дату складання розрахунку її розмір становить 11 130,00 грн, з яких: 3 500,00 грн - основний борг; 5 145,00 грн - проценти за користування кредитом; 245,00 грн - комісія за надання кредиту; 490,00 грн - комісія за обслуговування; 1 750,00 грн - неустойка.

У судове засідання представник позивача не з`явився, просив розглянути справу за його відсутності та не заперечував проти заочного розгляду.

Позиція відповідача

Відповідачем заяви по суті справи не надано.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 13.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Визначено порядок подання до суду документів по суті у справі.

У визначену дату та час судового засідання сторони у справі до суду не з`явилися, про дату та час судового засідання були належним чином повідомлені.

Представник позивача у позовній заяві просив проводити судове засідання за його відсутності, проти ухвалення заочного судового рішення не заперечував.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання у справі, не з`явився. Про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд вважає за можливе справу розглядати по суті за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів з ухваленням заочного рішення.

При цьому, суд бере до уваги позицію Верховного Суду, сформульовану у Постанові КЦС ВС від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23) згідно якої, якщо сторони чи їх представники, інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У ситуації, що розглядається, суд дійшов висновку, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для ухвалення законного і обґрунтованого рішення у справі не відкладаючи її розгляду.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Ухвалою суду від 12.10.2026 постановлено провести заочний розгляд цивільної справи на підставі наявних у ній доказів.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, процесуальні дії не вчинялись.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом установлено, що 02.05.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 02.05.2025-100001461 в електронній формі.

Договір складається з електронних документів, які визначають умови кредитування, зокрема заявки кредитного договору та інформаційного повідомлення позичальника. Укладення договору здійснено з використанням передбаченого сторонами способу електронного підписання.

Згідно з умовами заявки відповідачу надано кредит у розмірі 3 500,00 грн строком на 189 днів із кінцевою датою повернення 06.11.2025.

Умовами договору передбачено нарахування процентів за користування кредитом за погодженими сторонами ставками: 1% на день протягом перших п`яти розрахункових періодів та 0,5% на день протягом наступних періодів. Також договором передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 245,00 грн та комісії за обслуговування кредиту загальним розміром 490,00 грн.

Виконання позивачем зобов`язання щодо надання кредиту підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 20210-1391-213600037 від 02.05.2025, відповідно до якої ТОВ «Споживчий центр» перерахувало на банківський рахунок відповідача 3 500,00 грн, банківську карту із реквізитами НОМЕР_1 АТ «Сенс банк», із зазначенням у призначенні платежу номера кредитного договору.

Отже, надані документи підтверджують виникнення між сторонами кредитних правовідносин та виконання позивачем зобов`язання з надання кредитних коштів.

Згідно з довідкою-розрахунком позивач визначив заборгованість відповідача в сумі 11 130,00 грн, яка складається з основної суми кредиту, процентів, комісій за надання й обслуговування кредиту та неустойки.

Водночас суд повинен перевірити не лише факт укладення договору та надання коштів, а й правильність розрахунку кожної складової заборгованості, відповідність установлених платежів вимогам законодавства про споживче кредитування та наявність правових підстав для їх стягнення.

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 є відносини, які пов`язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також їх поверненням та сплатою процентів за користування ними (кредитні правовідносини).

Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у ній мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання ч. 2 ст. 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання, у другу чергу сплачуються проценти і неустойка, у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Щодо стягнення неустойки за кредитними договорами в період дії воєнного стану

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжений та діє на даний час.

Разом з тим, Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень.

Водночас, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Так основним регулятором договірних відносин є Цивільний кодекс України, а не окремі закони, що відповідно до аналізу висновків постанови Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.

Норма п. 18 Прикінцевих положень ЦК України є спеціальною нормою в період воєнного стану, що прямо регулює відповідальність за кредитними зобов`язаннями, а тому підлягає безпосередньому застосуванню.

Відтак, твердження, про те, що за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань є безпідставним, таким, що ґрунтується на хибному тлумаченні норм матеріального права та прямо спростовується актуальною практикою Верховного Суду.

Вказана правова позиція щодо імперативного та пріоритетного застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України закріплена у Постанові Пленуму Верховного Суду від 07 лютого 2025 року № 6 «Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України...».

У вказаній постанові Пленум Верховного Суду наголосив, що законодавець чітко передбачив особливості регулювання наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань у період дії воєнного стану. Ці особливості полягають у встановленні спеціальних правових наслідків, а саме: позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплатити на користь кредитодавця неустойку (штраф, пеню) та інші платежі за таке прострочення, а вже нараховані суми підлягають списанню. При цьому Пленум констатував, що такі законодавчі обмеження не можуть розглядатися як порушення права кредитора на мирне володіння майном, оскільки ці заходи мають виключно тимчасовий характер та спрямовані на захист інтересів боржника в умовах воєнного стану.

Більше того, Верховний Суд вже неодноразово робив висновки щодо застосування п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі договорів, незалежно від дати їх укладення в межах дії воєнного стану. Зокрема, судом касаційної інстанції сформовано сталу практику, згідно з якою дія зазначеного пункту поширюється на кредитні договори (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18.10.2023 у справі № 706/68/23, усі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2024 у справі № 910/13689/23).

За таких обставин суд доходить висновку, що штрафи, неустойка, пеня та інші платежі, як захід відповідальності на період воєнного стану не нараховуються за такими договорами і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Дія п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України поширюється на усі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань, як перед юридичними, так і перед фізичними особами та поширюється як на відповідальність, визначену статтею 625 ЦК України, так і на інші види відповідальності, визначені відповідними кредитними договорами: штрафи, неустойку, пеню та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами.

Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.

Щодо стягнення основної суми заборгованості (тіла кредиту)

Надана позивачем квитанція до платіжної інструкції підтверджує перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 3 500,00 грн. Умовами договору передбачено обов`язок відповідача повернути отримані кошти у встановлений строк.

Доказів повернення кредиту, повного або часткового погашення заборгованості чи припинення відповідного зобов`язання матеріали справи не містять.

За таких обставин вимога про стягнення основної суми кредиту в розмірі 3 500,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо процентів за користування кредитом та граничного здорожчання кредиту

Позивач просить стягнути 5 145,00 грн процентів за користування кредитом.

Умовами договору передбачено процентні ставки 1 % на день протягом перших п`яти розрахункових періодів та 0,5 % на день протягом наступних періодів. Позивач визначив суму процентів за період користування кредитом у розмірі 5 145,00 грн.

Вирішуючи питання про обґрунтованість цієї вимоги, суд ураховує не лише погоджений сторонами розмір процентної ставки, а й законодавчі обмеження загальної вартості споживчого кредиту.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка є загальними витратами за споживчим кредитом, вираженими у відсотках від загального розміру виданого кредиту за один день користування кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом належать, зокрема, проценти, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові й супутні послуги кредитодавця, якщо вони відповідають установленим законом ознакам таких витрат.

Законодавством установлено обмеження максимальної денної процентної ставки. Застосовуючи відповідне обмеження до спірного договору, суд повинен урахувати дату його укладення, строк кредитування, фактичний склад загальних витрат та передбачений законом порядок обчислення денної процентної ставки.

У цій справі кредит надано в сумі 3 500,00 грн строком на 189 днів. За розрахунком позивача проценти становлять 5 145,00 грн, комісія за надання кредиту - 245,00 грн, комісії за обслуговування кредиту - 490,00 грн.

Сукупний розмір процентів та зазначених комісій становить 5 880,00 грн. Доля цієї суми від основної суми кредиту з урахуванням строку кредитування становить близько 0,889% на день (5 880,00 грн / 3 500,00 грн / 189 днів х 100%).

Для порівняння, гранична сума витрат за умовного розрахунку за ставкою 1% на день від початкової суми кредиту за 189 днів становить 6 615,00 грн (3 500,00 грн ? 1% ? 189 днів).

Таким чином, сукупні проценти та комісії в розмірі 5 880,00 грн арифметично не перевищують зазначеного граничного показника. Водночас такий розрахунок є допоміжним і сам по собі не підтверджує правомірності кожного платежу. Для висновку про дотримання законодавчого обмеження необхідно врахувати правову природу платежів, включення їх до загальних витрат за споживчим кредитом та відповідність розрахунку визначеній законом методиці.

Суд також бере до уваги, що за умовами договору процентна ставка протягом строку кредитування зменшується з 1% до 0,5% на день, а одностороння зміна погодженої ставки не допускається. Водночас у матеріалах справи має бути перевірено відповідність заявленої суми процентів умовам заявки, кількості розрахункових періодів та фактичному періоду нарахування.

За умови підтвердження довідкою-розрахунком і документами, що становлять невід`ємну частину договору, правильності нарахування 5 145,00 грн процентів у межах строку кредитування, а також дотримання законодавчого обмеження денної процентної ставки, вимога про їх стягнення є обґрунтованою.

Щодо стягнення комісії за надання кредиту

Позивач просить стягнути 245,00 грн комісії за надання кредиту.

Вирішуючи цю вимогу, суд ураховує, що передбачення певного платежу в тексті договору та погодження його позичальником самі по собі не звільняють кредитодавця від обов`язку довести правомірність відповідної умови.

Суд повинен перевірити зміст послуги, за яку встановлено комісію, правову підставу її оплати, відповідність умов договору вимогам законодавства про споживче кредитування та врахування цього платежу під час обчислення загальної вартості кредиту.

За результатами дослідження заявки, інформаційного повідомлення позичальника та інших документів, які становлять договір, суд має встановити, чи передбачено комісію за окрему правомірну послугу, чи визначено її зміст і вартість та чи немає законодавчих підстав для незастосування відповідної умови договору.

Суд ураховує, що надання кредиту є основною дією кредитодавця на виконання кредитного договору, а матеріали справи підтверджують фактичне перерахування відповідачу кредитних коштів у розмірі 3 500,00 грн. Отже, зобов`язання позивача щодо надання кредиту виконано, а передбачена договором комісія за його надання має визначений розмір і безпосередньо пов`язана з укладенням та виконанням кредитного договору.

За таких обставин, з огляду на погодження сторонами розміру комісії, фактичне надання кредиту та відсутність установлених судом підстав для незастосування відповідної умови договору, суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги позивача в цій частині.

Відтак, вимога про стягнення з відповідача 245,00 грн комісії за надання кредиту підлягає задоволенню.

Щодо стягнення комісій за обслуговування кредиту

Позивач просить стягнути 490,00 грн комісій за обслуговування кредиту.

Із наданих документів убачається, що договором передбачено комісії за обслуговування кредиту загальним розміром 490,00 грн. В інформації про кредит наведено перелік можливих дій, пов`язаних з інформаційним супроводом, консультуванням та можливістю здійснення платежів.

Однак загальне зазначення таких дій у договорі не підтверджує, що відповідачу надавалися окремі додаткові послуги, які можуть бути предметом самостійної оплати.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу передбачену законом інформацію. Частина 5 ст. 12 цього Закону передбачає нікчемність умов договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, установленими законом.

У постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо оцінки умов про плату за обслуговування кредиту з огляду на визначеність відповідних послуг та наявність доказів їх надання.

У цій справі позивач повинен довести не лише наявність у договорі умови про сплату комісій, а й правові підстави для стягнення відповідних платежів, зокрема зміст послуг, за які вони встановлені, та їх відповідність вимогам законодавства.

Матеріали справи не містять достатніх доказів надання відповідачу окремих платних послуг, які обґрунтовували б стягнення 490,00 грн комісій за обслуговування кредиту. Саме зазначення в інформаційному повідомленні можливих дій кредитодавця не доводить їх надання та не підтверджує правомірності стягнення окремої плати.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення 490,00 грн комісій за обслуговування кредиту, у зв`язку з чим у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язань

Позивач просить стягнути з відповідача 1 750,00 грн неустойки.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, штрафом або пенею. Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення зобов`язання.

Разом із тим пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором кредиту (позики) позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка та інші платежі, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання зобов`язань за договором кредиту (позики), підлягають списанню кредитодавцем.

Кредитний договір між сторонами укладено 02.05.2025, тобто в період дії воєнного стану в Україні.

Отже, оскільки кредитний договір укладено 02.05.2025, а заявлена до стягнення неустойка пов`язана з простроченням виконання грошового зобов`язання в період дії воєнного стану, відповідач звільнений від обов`язку сплати такої неустойки відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

За таких обставин вимога про стягнення 1 750,00 грн неустойки задоволенню не підлягає.

Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, доходить висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обґрунтованість позовних вимог лише в частині стягнення заборгованості на загальну суму 8 890,00 грн, яка складається із заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 3 500,00 грн, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 5 145,00 грн та комісії за надання кредиту в розмірі 245,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог, а саме про стягнення 490,00 грн комісій за обслуговування кредиту та 1 750,00 грн неустойки, слід відмовити з наведених вище підстав.

Розподіл судових витрат у справі

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви до суду ТОВ «Споживчий центр» сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог в сумі 2 126,57 грн (2 662,40 грн х (8 890,00 грн / 11 130,00 грн)

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258-265, 268, 273, 274, 279, 280-289 ЦПК України, ст. 11, 202, 207, 525, 526, 530, 546, 549, 551, 610, 612, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 02.05.2025-100001461 від 02.05.2025 у розмірі 8 890 (вісім тисяч вісімсот дев`яносто) гривень 00 копійок, з яких 3 500,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту, 5 145,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 245,00 грн комісія за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати у сумі 2 126 (дві тисячі сто двадцять шість) гривень 57 копійок.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог, а саме у стягненні 490,00 грн комісій за обслуговування кредиту та 1 750,00 грн неустойки.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 12.10.2026.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ідентифікаційний код юридичної особи 37356833, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, тел. +380630731405

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_3

Суддя

Подільського міськрайонного суду

Одеської області Андрій ДЗЮБИНСЬКИЙ