Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №631/949/23 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/949/23

провадження № 2-др/631/7/26

Д О Д А Т К О В Е З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

секретаря судового засідання Тиндика А. О.

розглянувши заочно та усно у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду заяву ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Шовков Олег Сергійович, про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Шовков Олег Сергійович, до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТРАНС ФІНАНС», ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ МІСТА КИЄВА ТА КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького Ігоря Вікторовича, ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ «АЕРОШЛЯХБУД», ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ «АЕРОШЛЯХБУД»,- «Про скасування приватного обтяження»,

в с т а н о в и в:

В провадженні суду перебувала цивільна справа з єдиним унікальним № 631/949/23 (провадження № 2/63198/25) за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діяв адвокат Шовков О. С., до ТОВ «ФК «ТРАНС ФІНАНС», ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: регіональної філії міста Києва та Київської області ДП «НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького І. В., ТОВ «ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ «АЕРОШЛЯХБУД», ТОВ «УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ «АЕРОШЛЯХБУД»,- «Про скасування приватного обтяження», в якій 17.11.2025 року ухвалене заочне рішення, яким: позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Шовков О. С., задоволені повністю та скасоване приватне обтяження, зареєстроване 26.05.2020 року Регіональною філією міста Києва та Київської області ДП «НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ» за № 27806628 (Об`єкт обтяження: Грейдер самохідний, модель - G976, рік випуску - 2008, номер об`єкта - VCEOG976K00041756, номер державної реєстрації НОМЕР_1 ).

24.11.2025 року в електронній формі за допомогою та з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи Стефанович Г. О., від імені та інтересах якого діє адвокат Шовков О. С., звернувся в суд із заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі з єдиним унікальним № 631/949/23 (провадження № 2/63198/25) за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діяв адвокат Шовков О. С., до ТОВ «ФК «ТРАНС ФІНАНС», ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: регіональної філії міста Києва та Київської області ДП «НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького І. В., ТОВ «ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ «АЕРОШЛЯХБУД», ТОВ «УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ «АЕРОШЛЯХБУД»,- «Про скасування приватного обтяження», яким стягнути на користь позивача судові витрати у виді витрат на правову допомогу у сумі 25000,00 гривень та судового збору у розмірі 1073,60 гривень.

На обґрунтування вказаної заяви сторона позивача зазначила, що 17.11.2025 року заочним рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області у справі № 631/949/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Транс Фінанс» і ПАТ «Українська інноваційна компанія» про скасування приватного обтяження задоволено повністю. 17.07.2023 року між позивачем та адвокатом Шовковим О. С. укладений договір про надання професійної правничої допомоги № 17-07/2023. Відповідно до пункту 4.1. цього договору вартість гонорару адвоката за підготування документів та представництво клієнта у суді першої інстанції сторони визначили у фіксованому розмірі 25000,00 гривень. Розмір гонорару не залежить від кількості судових засідань і підготованих документі. Згідно з пунктом 42 того ж договору, гонорар сплачується у строк не пізніше десяти робочих днів з дня після набрання законної сили судовим рішенням у справі, якщо сторони не домовляться про інше. Сплата гонорару можлива клієнтом без отримання ним рахунку. Клієнт має право сплатити гонорар Адвокату раніше набрання судовим рішенням у справі законної сили». В позовній заяві зазначений попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. 23.11.2023 року представник позивача звернувся до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи доказів надання професійної правничої допомоги, а саме: Акта приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової допомоги № 17-07/2023 від 17.07.2023 року. Одночасно клопотання та акт були надіслані всім учасникам справи. Проте рішенням не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, тому є підстави для прийняття додаткового рішення у справі, яким стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000 гривень і судового збору в розмірі 1073,60 гривень, а питання вирішити без участі позивача та його представника.

Зазначена заява зареєстрована за вхідним за вхідним № 7306/25-вх, із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/949/23 (провадження № 2-др/631/14/25) та відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В.

Частиною 3 статті 270 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Ухвалою, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено проводити заочно та усно розгляд заяви сторони позивача про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі з єдиним унікальним № 631/949/23 (провадження № 2/63198/25) за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діяв адвокат Шовков О. С., до ТОВ «ФК «ТРАНС ФІНАНС», ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: регіональної філії міста Києва та Київської області ДП «НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького І. В., ТОВ «ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ «АЕРОШЛЯХБУД», ТОВ «УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ «АЕРОШЛЯХБУД»,- «Про скасування приватного обтяження» по суті вимог в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, будь-яких заяв та клопотань не надава.

Представник позивача – адвокат Шовков О. С., який діє за ордером (серії АН № 1212279), видним 20.07.2023 року на підставі договору про надання правової допомоги № 17-07/2023 від 17.07.2023 року, укладеним між ним та ОСОБА_1 , у судове засідання також не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, проте у пункті 2 прохальної частини своєї заяви про ухвалення додаткового рішення висловив прохання про вирішення питання без участі позивача та його представника.

Представники відповідачів ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТРАНС ФІНАНС» і ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», а також представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ МІСТА КИЄВА ТА КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ДП «НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ», ТОВ «ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ «АЕРОШЛЯХБУД» і ТОВ «УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ «АЕРОШЛЯХБУД» у судове засідання також не з`явились, про дату, час і місце засідання повідомлялись належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістили, будь-яких заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду заяви або про її розгляд за їх відсутності не надали.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький І. В., у судове засідання теж не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, заяв про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надав.

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, на підставі приписів частини 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторони позивача свідчить прохальна частина заяви про ухвалення додаткового рішення, долучена до матеріалів справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з`явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, покладаючись на клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутності сторони позивача, ураховуючи той факт, що підстав для визнання необхідним безпосередньої їх участі у судовому засіданні не має, суд вважає за можливе провести розгляд заяви по суті щодо ухвалення додаткового рішення за відсутності учасників, що не з`явились.

Доходячи такого, суд зауважує, що на виконання змісту пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При цьому, як обумовлено змістом частини 1 статті 44 цього ж кодексу учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Також, відповідно до припису частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Імперативними приписами пункту 2 частини 2 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України обумовлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, що судом визнано поважними.

Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 270 Цивільного процесуального кодексу України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Разом з цим за змістом частиною 3 статті 131 наведеного вище кодексу у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Натомість, відповідно до приписів частини 5 і 8 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а днем вручення судової повістки про виклик є день вручення її під розписку, день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи та день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування, що зареєстровані у встановленому законом поряду, якщо ця особа не повідомила іншої адреси, й, ураховуючи, що належно повідомлені учасники справи вдруге не з`явились, суд доходить переконання, що дійсно їх відсутність не перешкоджає розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення по суті.

Також, відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд вирішив можливим заяву розглядати на підставі наявних в у справі доказів та ухвалити додаткове заочне рішення, про що не заперечувала сторона позивача.

Вказане узгоджується з правозастосовною практикою касаційного суду, який неодноразово зауважував на те, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Відтак, за наслідками заочного розгляду заяви ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діяв адвокат Шовков О. С., про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі з єдиним унікальним № 631/949/23 (провадження № 2/63198/25), суд перейшов до стадії ухвалення додаткового судового рішення.

Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення заяви про ухвалення додаткового рішення за суттю й на які сторона позивача посилалась як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що заява сторони позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд – у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного та повноважного суду.

Приписом частини 1 статті 270 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього кодексу.

Разом з цим, у відповідності до правила підпункту 6 частини 1 статті 264 цивільного процесуального кодифікованого закону України під час ухвалення рішення суд вирішує й питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Однак зі змісту рішення суду, ухваленого 17.11.2025 року в межах цивільної справи з єдиним унікальним № 631/949/23 (провадження № 2/63198/25) за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діяв адвокат Шовков О. С., до ТОВ «ФК «ТРАНС ФІНАНС», ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: регіональної філії міста Києва та Київської області ДП «НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького І. В., ТОВ «ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ «АЕРОШЛЯХБУД», ТОВ «УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ «АЕРОШЛЯХБУД»,- «Про скасування приватного обтяження»,- вбачається, що питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат не розв`язаний.

Вирішуючи заяву сторони позивача, суд виходить з того, що відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Нормою, викладеною у частині 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави, визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з її пунктом 3 є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Між тим, як обумовлено пунктом 12 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відтак, порядок розподілу судових витрат між сторонами унормований, зокрема, статтею 141 наведеного вище кодексу України.

Отже, як передбачено частиною 8 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 246 Цивільного процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат, є подання стороною відповідної заяви до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначенні процесуальним законом. Неподання чи не заявлення стороною у справі в цей строк заяви про необхідність розподілу судових витрат, є підставою для відмови у її задоволенні та, відповідно, у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення з цих питань.

Тому, зважаючи на те, що заочне рішення у цій справі ухвалене 17.11.2025 року, а заяву про ухвалення додаткового рішення надіслано в електронній формі за допомогою та з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи у суботу 22.11.2025 року, однак зареєстровано лише в понеділок 24.11.2025 року, суд спираючись на приписи частини 3 статті 124 Цивільного процесуального кодексу України щодо того, шо якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день, вважає заяву ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Шовков О. С., прийнятною задля вирішення її по суті.

Між тим, приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

На підставі приписів абзацу 2 підпункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (із змінами та доповненнями) за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

При цьому як роз`яснює абзац 2 частини 3 статті 6 цього закону, у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Із зазначеним позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діяв адвокат Шовков О. С., звернувся в суд у 2023 році та його позовна заява містила одну вимогу немайнового характеру: скасувати приватне обтяження.

Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.

Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022 року з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 2684,00 гривень, а тому за подання до суду позовної заяви із вимогою немайнового характеру в порядку позовного провадження судовий збір повинен справлятися в розмірі 1073,60 гривень за кожну таку вимогу, виходячи з розрахунку: 2684 гривень х 0,4 = 1073,60 гривень.

На виконання вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви ОСОБА_1 додав документ, що підтверджує сплату судового збору, а саме: платіжні документи про сплату судового збору в розмірі 1073,60 гривень за подання позовної заяви до суду (а. с. 7).

Крім того, з положень пункту 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України убачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, положеннями статті 59 Основного Закону нашої Держави закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Наведена норма конституційного права знайшла свою реалізацію й у цивільному процесуальної законодавстві, оскільки приписами статті 15 Цивільного процесуального кодексу України обумовлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відтак, право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях № 13-рп/2000 від 16.11.2000 року та № 23-рп/2009 від 30.09.2009 року, в тому числі, в останньому визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

З огляду на приписи статей 1 та 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 року (із змінами та доповненнями) договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. При цьому, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Прядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для його зміни, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Він має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Також, відповідно до статті 19 зазначеного видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, і суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється вищенаведеною статтею, зокрема її частинами 2 – 4.

Так, як регламентоване зазначеними нормами цивільного процесуального права, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, практична реалізація законодавчо встановленого принципу відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу відбувається наступним чином:

1)попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 цього ж кодексу);

3)розподіл судових витрат між сторонами (статті 141 наведеного кодифікованого процесуального закону).

З доданих до позову документів вбачається, що професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надав Шовков О. С., який є адвокатом, оскільки має відповідне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5112, видане Радою адвокатів Донецької області 25.07.2018 року, й діє за ордером (серії АН № 1212279), виданим 20.07.2023 року на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 17-07/2023 від 17.07.2023 року, укладеним між ним та ОСОБА_1 (а. с. 34 – 36, 37).

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг, складеного 22.11.2023 року в місті Харкові між ОСОБА_1 та адвокатом Шовковим О. С., вбачається, що вартість послуг з надання правової допомоги визначена згідно з пунктом 4.1. Договору про надання правничої (правової) допомоги № 17-07/2023 від 17.07.2023 року, який обумовлює той факт, що вартість гонорару адвоката за цим договором визначена у фіксованому розмірі – 25000,00 гривень (а. с. 110).

Також, згідно з пунктом 4.2. наведеного договору, клієнт здійснює оплату суми гонорару, визначеної пунктом 4.1. Договору у строк не пізніше десяти робочих днів з дня після набрання законної сили судовим рішенням у справі, якщо сторони не домовляться про інше (а. с. 35).

На підставі частини 1 статті 134 Цивільного процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Вказана вимога процесуального закону виконана стороною позивача, оскільки в матеріалах справи наявний такий розрахунок, що свідчить про відсутність правових підстав застосувати наслідки, обумовлені частиною 2 наведеної вище статті

Частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Одночасно з цим, норми права, що містяться у частинах 5 та 6 статті 137 цивільного процесуального кодифікованого закону України, визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні сум відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно зі статтею 17 Закону України «При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», національні суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Отже, Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, притримується аналогічної правової позицію, про що свідчать його рішення від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34 – 36), від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) тощо, в яких зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Виходячи з правила, визначеного у частині 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України саме заінтересована у відшкодуванні витрат сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, прийнятих 19.02.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та 12.05.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Також суд застосовує й висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені ним у постанові, прийнятій 20.09.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), а саме: на підтвердження розміру витратна професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або іншій банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Окрім цього, постановляючи додаткове рішення у справі, суд ураховує, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, прийнятій 27.06.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), зауважила увагу на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі. Такі витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, визначений договором про надання правничої допомоги (Договором про надання правничої (правової) допомоги № 17-07/23 від 17.07.2023 року), відповідає обсягу наданих ним послуг і виконаних робіт, визначених детально у відповідному акті, є співмірним із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на їх виконання, а також вартості, що має вже бути сплачена безумовно йому позивачем.

Відтак, суд робить обґрунтований висновок про те, що позивач ОСОБА_1 несе судові витрати на правничу допомогу адвоката Шовкова О. С. за цим позовом в сумі 25000,00 гривень, які він сплачує адвокату впродовж десяті робочих днів з часу набрання законної сили рішенням у цій справі.

Доходячи такого, суд ураховує, що відповідачі клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не надали, а, отже даних, які б спростовували вищевказані висновків та правозастосовної практики Верховного суду з огляду на критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин цієї справи та фінансового стану обох сторін, в матеріалах справи не має.

Отже, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з урахуванням викладеного, з відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь позивача слід стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 1073,60 гривень та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00 гривень, а всього в загальній сумі 26073,60 гривень.

Разом з цим, питання щодо стягнення судових витрат суд вирішує з урахуванням роз`яснень пункту 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», а саме: з кожного відповідача по 13036,80 гривень, з розрахунку: 26073,60 гривень : 2 = 13036,80 гривень.

Таким чином, з огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог сторони позивача та можливість задоволення їх заяви шляхом стягнення з ТОВ «ФК «ТРАНС ФІНАНС» та ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», з кожного окремо, пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь ОСОБА_1 понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 13036,80 гривень.

Окрім того, ухвалюючи додаткове рішення, суд звертає увагу на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України»(заява № 63566/00).

На підставі викладеного, керуючись статтями 6 і 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року; статтями 9, 59, 125 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року; статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); Рішеннями Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» і від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України»; пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями); статтями 1, 3 - 6 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями); абзацом 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022 року; статтями 1, 19 і 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 року (із змінами та доповненнями); Постановами Великої Палати Верховного Суду, прийнятими 19.02.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), 12.05.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), 27.06.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) і 20.09.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», а також статтями 1 - 5, 7, 10 - 15, 17 – 19, 23, 42 - 44, 48, 58, 60, 62, 65, 67, 76 – 83, 89, 124, 128 – 131, 133, 137, 141, 177, 211, 214, 223, 235, 246, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, 270, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтею 280, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями),

в и р і ш и в:

Заяву ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Шовков Олег Сергійович, про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Шовков Олег Сергійович, до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТРАНС ФІНАНС», ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ МІСТА КИЄВА ТА КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького Ігоря Вікторовича, ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ «АЕРОШЛЯХБУД», ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ «АЕРОШЛЯХБУД»,- «Про скасування приватного обтяження» задовольнити.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТРАНС ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 понесені ним та документально підтверджені судові витрати в загальній сумі 13036,80 гривень (тринадцять тисяч тридцять шість гривень 80 копійок).

Стягнути з ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» на користь ОСОБА_1 понесені ним та документально підтверджені судові витрати в загальній сумі 13036,80 гривень (тринадцять тисяч тридцять шість гривень 80 копійок).

Додаткове заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Іншими учасниками судового процесу додаткове заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.

Учасник справи, якому повне додаткове заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Додаткове заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених для подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем або апеляційної скарги іншими учасниками справи, їх не було подано або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Додаткове заочне рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_2 ), паспорт громадянина України (серії НОМЕР_3 );

Відповідач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТРАНС ФІНАНС», місцезнаходження (вулиця Каштанова, будинок № 6, місто Обухів, Київська область, 08703), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (41145893);

Відповідач: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», місцезнаходження (вулиця Сметаніна, будинок № 3-А, місто Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (05839888);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Регіональна філія міста Києва та Київської області ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ», місцезнаходження (вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок № 4, місто Київ, 04053), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (39881922);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на боці відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович, місцезнаходження (вулиця Рейтарська/провулок Георгіївський, будинок № 6-3, літ. А, місто Київ, 01034), реєстраційний номер облікової картки платника податків та дані паспортного документа не відомі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ «АЕРОШЛЯХБУД», місцезнаходження (вулиця Молодіжна, будинок № 6, селище міського типу Прудянка Дергачівський район Харківська область, 62320), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (37461684);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ «АЕРОШЛЯХБУД», місцезнаходження (вулиця 2-Лиман, село Вільхуватка Харківський район, Харківська область, 63212), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (33481985);

Рішення ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.

Суддя С. В. Мащенко