Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №766/8193/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/8193/25

Номер провадження: 22-ц/819/1145/26

22-ц/819/1146/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л. А.,

суддів: Базіль Л.В,

Радченка С.В.,

секретар Манько К.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченка Антона Сергійовича на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 червня 2026 року та ухвалу того ж суду від 24 червня 2026 року, у складі головуючого судді Рядчої Т.І.,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Шевченко А.С., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 08 серпня 1987 року по 17 вересня 2019 року. Із рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року позивачці стало відомо, що відповідачу нараховано та сплачено грошове забезпечення (пенсію) за період перебування сторонами у шлюбі. Вона вважає, що має право на половину цих виплат, оскільки на них розповсюджується режим спільного майна подружжя.

На підставі наведеного, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, представник позивачки просив суд визнати грошові кошти в сумі 55 808,79 грн спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та виділити у власність позивачки 1/2 частину грошових коштів, що є спільною сумісною власністю, стягнувши з ОСОБА_2 27 904,04 грн, судові ситрати покласти на відповідача.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 01 червня 2026 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

07 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко А.С. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, а саме про стягнення судових витрат на отримання професійної правничої допомоги з ОСОБА_2 в сумі 20 000,00 грн та судового збору в розмірі 969,68 грн.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви адвоката Шевченка А.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на отримання правничої допомоги.

27 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко А.С. подав на рішення та ухвалу суду апеляційну скаргу, сформувавши її в системі «Електронний суд», в якій, посилаючись на незаконність оскаружваних судових рішень, на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення та ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також просив суд судові витрати покласти на відповідача, а саме: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 968,96 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача послався на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що правовий режим спірних коштів (пенсійні кошти) прямо визначений законом, а саме частиною другою статті 61 СК України. Із наданої банком виписки вбачається, що рахунок наповнювався регулярними щомісячними зарахуваннями пенсії відповідача (призначення платежу - «Оплата пенсійних реєстрів»), які здійснювалися в період зареєстрованого шлюбу, а станом на 01 жовтня 2019 року залишок коштів становив 55 808,79 грн. Шлюб між сторонами був чинним до 18 жовтня 2019 року, а отже кожна з цих виплат набувала статусу об`єкта спільної сумісної власності в момент її одержання та зарахування на рахунок, тобто під час шлюбу.

На думку апелянта, суд фактично застосував частину шосту статті 57 СК України (особистий режим майна, набутого за час окремого проживання) поза визначеними цією нормою умовами її застосування. Суд по суті надав спірним коштам режим особистого майна, набутого за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Однак підстави застосування відповідної норми з обставин справи не вбачаються та судом у мотивувальній частині оскаржуваного рішення не наведено.

Крім того, представником позивача зазначено, що суд поклав в основу відмови обставину фактичного припинення шлюбних відносин, яка в цій справі не була ні встановлена преюдиційно, ні доведена в межах змагального розгляду. Натомість, для застосування частини шостої статті 57 СК України момент припинення шлюбних відносин є визначальною обставиною, оскільки без нього неможливо встановити, яке саме майно набуте «за час окремого проживання». Ця обставина в межах цієї справи не доводилася, доказів на її підтвердження не подавалося, предметом дослідження вона не була. Відповідач, на якого за усталеною практикою Верховного Суду, покладається тягар спростування презумпції спільності майна, набутого в період шлюбу, відповідних обставин не заявляв і не доводив - його відзив ґрунтувався виключно на застосуванні позовної давності (яка застосуванню не підлягала).

Також, представником відповідача зазначено, суд не дослідив та не оцінив ключовий доказ у справі - банківську виписку про рух коштів на рахунку відповідача, не досліджено та не встановлено джерело зарахувань, їх періодичність і час, не зіставлено надходження з датою розірвання шлюбу, не надано оцінки розміру накопиченого залишку. На думку апелянта, таке нездійснення оцінки вирішального доказу свідчить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та незабезпечення обґрунтованості рішення.

Зазначає, що навіть за припущення, що дату фактичного припинення відносин було б установлено, повна відмова в позові суперечить власній логіці суду. Як роз`яснено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11, у разі окремого проживання подружжя поділу підлягає те майно, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин. Із банківської виписки вбачається, що на рахунку відповідача станом на межу листопада-грудня 2018 року вже існував накопичений залишок коштів, сформований за рахунок пенсійних зарахувань у безспірний період шлюбу. Щодо цього залишку суд не навів жодної підстави для відмови. Відмовивши в позові повністю, суд залишив невирішеним і немотивованим питання про поділ коштів, накопичених до грудня 2018 року, чим також допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи.

Щодо обгрунтування підстав скасування ухвали суду від 24 червня 2026 року, представником позивача зазначено, що відмова у відшкодуванні судових витрат є похідною від відмови в позові. Оскільки рішення від 01 червня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, відпадає і єдина підстава, з якої позивачу відмовлено у відшкодуванні витрат, а отже ухвала від 24 червня 2026 року також підлягає скасуванню, з постановленням у справі нового судового рішення про відшкодування судових витрат позивачки у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність рішення, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Зокрема, відповідачем зазначено, що за час перебування у шлюбі його сімейні відносини з позивачкою перестали існувати у червні-липні 2014 року, ОСОБА_1 з цього періоду почала вести паралельне сімейне життя з іншим чоловіком виганяти його з будинку, мотивуючи наявністю у неї іншого чоловіка, з приводу чого він неодноразово звертався до органів поліції. Беручі до уваги отримані відповіді з поліції, якими рекомендувалося звернутися до суду щодо виявлених подій, він у червні 2018 року подав до суду позов про поділ спільного майна подружжя. Тобто, ще до постановлення рішення про розлучення всі наявні в домашньому бюджеті кошти були розділені.

В подальшому, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не впускала його до будинку, частина якого була виділена йому у власність за рішенням суду, він був змушений звернутися до суду з позовом про вселення у будиинок. На підставі рішення суду виконавчою службою його примусово було вселено до будинку.

На думку відповідача, зазначені ним факти, які документально зафіксовано, підтверджують, що спільне сімейне життя та ведення спільного господарства з ОСОБА_1 по факту припинено у червні-липні 2014 року, після розподілу грошей за поділ квартири та посилення аморального способу життя ОСОБА_1 з іншим чоловіком.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко А.С. приймаючи участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеконференції, наполягав на задоволенні апеляційної скарги та постановленні нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повномуобсязі із викладених в апеляційній скарзі підстав.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. До суду надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікуванні у медичному закладі. Проте жодних доказів на підтвердження причин відсутності у судовому засіданні не надав.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача, який не з`явилися у судове засідання, оскільки його явка обов`язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надано, а відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному встановленню в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, врахувавши, що сторони не проживали разом та шлюбні відносини фактично були припинені як мінімум з грудня 2018 року, як про це зазначила сама позивачка в справі №766/24860/18, дійшов висновку про відсутність підстав для поділу майна подружжя, яке було набуте відповідачем за цей період.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Херсонського міського суду у справі №766/24860/18 від 17 вересня 2019 року розірвано зареєстрований 08 серпня 1987 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (рішення суду набрало законної сили 18 жовтня 2019 року).

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 09 жовтня 2018 року, яке залишено без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, здійснено поділ майна, набутого під час шлюбу, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах, а саме: житлового будинку загальною площею 103,9 кв.м з прибудинковими спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 504 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіля DAEWOO FSO LANOS TF6, 2007 року випуску та земельної ділянки № НОМЕР_1 у садівницькому товаристві «Мирний» на території Херсонської міської ради.

Як стверджує позивачка, із рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року їй стало відомо, що відповідачу нараховано та сплачено грошове забезпечення за період перебування сторонами у шлюбі, яке підлягає поділу як спільне сумісне майно.

Так, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в Херсонській області про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Херсонській області щодо не перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_2 за новою довідкою УСБУ в Херсонській області від 09.09.2020 р. № 71/К-296/1/60; зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної ОСОБА_2 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІІ на підставі довідки УСБУ в Херсонській області від 09.09.2020 р. № 71/К-296/1/60, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 01.04.2019 р; визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Херсонській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_2 за рахунок виплати у період з 05.03.2019 р. до 03.09.2019 р. включно 75 % суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 р.; зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити перерахунок і виплату призначеної ОСОБА_2 пенсії з 05.03.2019 р. до 03.09.2019 р. включно з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 р., з урахуванням виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління СБУ в Херсонській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання видати довідки - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Управління СБУ в Херсонській області щодо не виготовлення та не направлення до ГУ ПФУ в Херсонській області оновлених довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 станом на 29.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 для перерахунку пенсії; зобов`язано Управління СБУ в Херсонській області підготувати та надати до ГУ ПФУ в Херсонській області довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 станом на 29.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022 та 01.02.2023.

На виконання вимог ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 08 серпня 2025 року про витребування в АТ «Державний ощадний банк України» інформації про усі відкриті банківські рахунки на ім`я ОСОБА_2 за період з 01 січня 2010 року по 01 жовтня 2019 року та про рух грошових коштів на означених рахунках, банк надав суду в електронному вигляді виписки про рух коштів по банківським рахункам, які відкрито на ім`я відповідача за вказаний період.

У своїй заяві про зменшення позовних вимог позивачка зазначала, що даною випискою підтверджено наявність у відповідача станом на 01 жовтня 2019 року відкритого рахунку, на якому здійснені накопичення за рахунок пенсії у сумі 55 808,79 грн, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділу.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до частини першої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Аналізуючи зазначені норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що нараховані у період перебування у шлюбі грошові кошти у вигляді пенсійного забезпечення є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом із тим, відповідно до частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя.

Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, постанова Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження № 61-38303св18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що його шлюбні відносини з позивачкою фактично припинилися ще у червні-липні 2014 року після того, як у останньої почалися сімейні відносини з іншим чоловіком.

На підтвердження зазначених обставин ОСОБА_2 надав відповідні докази, які, на його думку, свідчать про фактичне припинення з ОСОБА_1 шлюбних відносин ще за довго до постановлення судом рішення про розірвання шлюбу.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи ухвали Херсонського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у червні 2018 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (справа №766/12325/18). Зазначеним судовим рішенням встановлено факт фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами ще до звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом (а.с.133-134).

Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, з рішення Херсонського міського суду Херсонської області у справі №766/24860/18 від 17 вересня 2019 року про розірвання шлюбу між сторонами, ОСОБА_1 в позові зазначила, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинено, вони проживають окремо. Даний позов відповідно до інформації, яка міститься на сайті «Судова влада», зареєстровано в суді 17 грудня 2018 року.

Факт припинення шлюбних відносин між сторонами встановлений вказаним вище рішенням суду.

Із наявного в матеріалах справи Акту обстеження житлових умов від 01 листопада 2018 року вбачається, що комісією здійснено обстеження домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . За результатами обстеження було встановлено, що зареєстрований у домоволодінні ОСОБА_2 за зазначеною адресою не проживає.

Зазначений акт підтверджує висновок суду першої інстанції про припинення між сторонами по справі фактичних шлюбних відновин ще задовго до постановлення судом рішення про розірвання шлюбу.

Тобто, під час розгляду справи із вищенаведених судових рішень та наданих відповідачем доказів (численних звернень ОСОБА_1 до органів поліції з приводу неправомірних дій з боку позивачки, наявність між сторонами постійних судових процесів) було встановлено факт неприязних стосунків між сторонами по справі ще за довго до офіційного розірвання шлюбу, що свідчить про фактичне припинення шлюбних відносин між сторонами до розірвання шлюбу на протязі тривалого часу.

Будь-якої інформації щодо дати фактичного припинення шлюбних відносин до розірвання шлюбу стороною позивача також не надано.

Крім того, проаналізувавши надану банком виписку про рух грошових коштів на пенсійному рахунку ОСОБА_2 , судом встановлено, що на даний рахунок постійно надходили грошові кошти у вигляді пенсійного забезпечення відповідача, весь період грошовими коштами постійно користувалися шляхом зняття готівки та здійснення оплати в торгівельних мережах. Таким чином, посилання представника позивача на те, що відповідач таємно від ОСОБА_1 накопичував грошові кошти на рахунку є необгрунтованими, оскільки доказів на підтвердження того, що грошові кошти з пенсійного рахунку у період проживання сторін по справі однією сім`єю витрачалися ОСОБА_2 не на потреби сім`ї, стороною позивача не надано.

Таким чином, у відповідності до статті 57 СК України, зважаючи на встановлення судом під час розгляду справи факту припинення шлюбних віносин між сторонами ще задовго до розірвання шлюбу та враховуючи, що сторонами по справі не надано належних доказів, які б вказували на конкретну дату їх припинення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що накопичені відповідачем кошти на його пенсійному рахунку станом на час постановлення рішення про розірвання шлюбу, були набуті за час окремого проживання сторін у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а тому правильно, згідно з частиною шостою статті 57 СК України, визнав це майно особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки такі обставини підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами, яким суд дав правильну оцінку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог слід залишити поза увагою як такі, що не впливають на правильність прийнятого судом рішення, та не містять в собі вагомих обгрунтувань для його скасування.

За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 червня 2026 року постановлено з додержанням вимог закону, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, надана правильна оцінка наявним у справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Розподіл судових витрат в порядку частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснюється у зв`язку із залишенням апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а відтак і відсутні підстави для скасування і ухвали Херсонського міського суду Херсонської області 24 червня 2026 року про відмову позивачеві в ухваленні додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченка Антона Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 червня 2026 року та ухвалу того ж суду від 24 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року

Головуючий Л.А.Приходько

Судді: Л.В.Базіль

С.В.Радченко