Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №740/5545/25 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/5545/25

Провадження № 2/740/2992/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Роздайбіди О.В.,

при секретарі Дьоміній Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (надалі – ПрАТ «СК «Уніка») до ОСОБА_1 , Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації,

встановив:

У вересні 2025 року ПрАТ «СК «Уніка» звернулося до суду з позов, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в сумі 177281,76 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 11.01.2024 між ПрАТ «СК «Уніка» та ДП «ФМ Ложістік Дніпро» укладено договір № 191001/4100/0000272.

Відповідно до предмету Договору, позивач застрахував майнові інтереси страхувальника, які пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу Toyota Rav 4 Hybrid, д.н.з. НОМЕР_1 , 2023 року виписку. Строк дії Договору з 18.10.2024 по 17.10.2025.

24.04.2025 о 18 год 34 хв по вул. Броварська, 4, с. Проліски Бориспільського району сталася дорожно-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Toyota Rav 4 Hybrid», д.н.з НОМЕР_2 (водій ОСОБА_3 ) та транспортного засобу «TOYOTA COASTER», д.н.з. НОМЕР_3 (водій ОСОБА_1 ).

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2025 по справі № 359/5141/25 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу вих. № 87004 від 06.05.2025 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Rav 4 Hybrid, д.н.з НОМЕР_2 складає 498 752,96 грн з ПДВ.

Відповідно до умов Договору Страховик та Страхувальник погодили варіант розрахунку суми відшкодування – СТО офіційного дилера марки ТЗ, без урахування зносу.

Згідно рахунку-фактура ТОВ «Автосаміт Укравто» № 2025008674 від 02.05.2025 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Rav 4 Hybrid, д.н.з НОМЕР_4 склала 435 141,61 грн.

02.05.2025 ПрАТ «СК «Уніка» склало страховий акт № 28164720611, в якому позивач визнав подію страховим випадком і прийняв рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 427 281,76 грн одержувачу СТО – ТОВ «Автосаміт Укравто» Відповідно до зазначеного вище страхового акту, позивачем виплачено страхове відшкодування на користь страхувальника у сумі 427 281,76 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 035233 від 07.05.2025. Таким чином, ПрАТ «СК «Уніка» виконало свої зобов?язання перед страхувальником згідно умов Договору.

Станом на 24.04.2025 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС» за полісом № 227748404 (страхова сума за шкоду майну становить 250 000,00 грн, франшиза 0,00 грн, рік укладання договору - 2025).

У Господарському суді м. Києва розглядається справа № 910/11589/25 за позовом ПрАТ «СК «Уніка» до ПрАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС» про стягнення 250 000,00 грн.

Таким чином, ПрАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС» має зобов?язання перед ПрАТ «СК «Уніка» в межах страхової суми за полісом № 227748404 по сплаті страхового відшкодування у розмірі 250 000,00 грн за даним страховим випадком.

Відповідач як винуватець ДТП, зобов?язаний відшкодувати позивачеві різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 177 281,76 грн (427 281,76 - 250 000,00).

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 лютого 2026 року за клопотанням представника позивача залучено у цивільній справі № 740/5545/25 в якості співвідповідача ФОП ОСОБА_2 ..

Заочним рішенням від 17 червня 2026 року позовні вимоги ПрАТ «СК «Уніка» задоволено частково та стягнуто з відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в порядку суброгації суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 177281, 76 грн, судовий збір в розмірі 2442, 40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн, в іншій частині позовних вимог відмовлено, яке ухвалою суду від 10 серпня 2026 року за заявою відповідача ФОП ОСОБА_2 скасоване та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 13-50 год 03 вересня 2026 року.

Відповідно до відзиву, який 24.06.2026 отриманий судом разом з заявою про перегляд заочного рішення, відповідач ФОП ОСОБА_2 просить відмовити в позові, оскільки вважає позовні вимоги до нього необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке: відсутність у ФОП ОСОБА_2 статусу володільця джерела підвищеної небезпеки; транспортний засіб TOYOTA COASTER, державний номерний знак НОМЕР_5 , не належить ФОП ОСОБА_2 , власником транспортного засобу є ОСОБА_4 ; між власником ТЗ та ФОП ОСОБА_2 не укладалося жодних договорів оренди, лізингу, позички чи інших договорів, на підставі яких автомобіль міг би передаватися у володіння чи користування ФОП ОСОБА_2 ; автомобіль ніколи не перебував у власності ФОП ОСОБА_2 і не використовувався у його підприємницькій діяльності. Для застосування ст. 1172 ЦК України необхідна одночасна наявність двох умов: перебування у трудових відносинах та заподіяння шкоди саме під час виконання трудових (службових) обов`язків. Відповідно до трудового договору від 11.04.2023 р. (п. 4), укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , час виконання робіт встановлено з 9:00 до 13:00 та з 14:00 до 18:00. ДТП сталася 24.04.2025 о 18:34, тобто після закінчення робочого часу ОСОБА_1 . Згідно з табелем обліку робочого часу за квітень 2025 року, ОСОБА_1 відпрацював звичайний робочий день 8 годин, без фіксації переробітку чи будь-яких службових завдань після 18:00. Жодних розпоряджень, путівок, службових завдань чи інших документів, які б підтверджували виконання трудових обов`язків після 18:00 24.04.2025 не видавалося, тим паче на транспортному засобі який не належить ФОП ОСОБА_2 .. У письмовій відповіді на адвокатський запит ОСОБА_5 від 14.01.2026 останній повідомив представника позивача, що не є володільцем ТЗ, автомобіль належить іншій особі, жодних договорів передачі ТЗ не існувало, а ОСОБА_1 не виконував трудових обов`язків під час ДТП. Позивач отримав цю інформацію, але не надав жодних доказів, які б її спростовували. За вказаних обставин відбулось самостійне використання транспортного засобу ОСОБА_1 , оскільки керував транспортним засобом після закінчення робочого часу без будь-якого службового доручення, розпорядження чи путівки, використання транспортного засобу відбулося поза межами виконання трудових обов`язків, що виключає застосування ст.1172 ЦК України та відповідальність роботодавця.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася. Подала заяву, в якій просила справу розглянути за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача ФОП ОСОБА_2 - Кононенко О.І. в судове засідання не з`явився, подав заяву, в якій просив справу розглянути за відсутності відповідача та його представника, відмовити в задоволення позовних вимог стосовно відповідача ФОП ОСОБА_2 ..

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин. Про час та дату був повідомлений завчасно та належним чином. У встановлений судом строк відзив на позов не подав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Судом установлено, що 11.01.2024 між ПрАТ «СК «Уніка» та ДП «ФМ Ложістік Дніпро» укладено договір страхування наземного транспорту за страховим продуктом «Моє Каско Бізнес»№ 191001/4100/0000272.

Відповідно до предмету Договору, позивач застрахував майнові інтереси страхувальника, які пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу Toyota Rav 4 Hybrid, д.н.з. НОМЕР_1 , 2023 року виписку. Строк дії Договору з 18.10.2024 по 17.10.2025.

24.04.2025 о 18 год 34 хв по вул. Броварська, 4, с. Проліски, Бориспільського району сталася дорожно-транспортна пригода за участю транспортного засобу Toyota Rav 4 Hybrid, д.н.з НОМЕР_2 (водій ОСОБА_3 ) та транспортного засобу TOYOTA COASTER, д.н.з. НОМЕР_3 (водій ОСОБА_1 ). Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2025 по справі № 359/5141/25 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу вих. № 87004 від 06.05.2025 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Rav 4 Hybrid, д.н.з НОМЕР_2 складає 498 752,96 грн з ПДВ.

Відповідно до умов Договору Страховик та Страхувальник погодили варіант розрахунку суми відшкодування - СТО офіційного дилера марки ТЗ, без урахування зносу.

Згідно рахунку-фактура ТОВ «Автосаміт Укравто» № 2025008674 від 02.05.2025 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Rav 4 Hybrid, д.н.з НОМЕР_4 склала 435 141,61 грн.

Відповідно до страхового акту № 2816472061102.05.2025, ПрАТ «СК «Уніка» визнало подію страховим випадком і прийняло рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 427 281,76 грн. одержувачу СТО - ТОВ «Автосаміт Укравто». Відповідно до вищезазначеного страхового акту, позивачем виплачено страхове відшкодування на користь страхувальника у сумі 427 281,76 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 035233 від 07.05.2025.

Таким чином, ПрАТ «СК «Уніка» виконало свої зобов?язання перед страхувальником згідно умов Договору.

Станом на 24.04.2025 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ СК «Іетер-поліс» за полісом № 227748404 (страхова сума за шкоду майну становить 250 000,00 грн, франшиза 0,00 грн, рік укладання договору - 2025).

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановлено, що постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні ДТП.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене та відповідно до положення ст. 82 ЦПК України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2026 року, згідно з засадами інституту доказування у цивільному судочинстві, яка набрала законної сили, відповідно до якої відповідача ОСОБА_1 визнано винуватим у дорожньо-транспортній пригоді.

Отже, вина відповідача ОСОБА_1 у дорожньо-транспортній пригоді є доведеною.

Рішенням Господарського суду м. Києва (справа № 910/11589/25) позовні вимоги ПрАТ «СК «Уніка» до ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» про відшкодування шкоди задоволено; стягнуто з ПрАТ «С К «Інтер-Поліс» на користь ПрАТ «СК «Уніка» 250000,00 грн шкоди, 3000,00 грн витрат по оплаті судового збору, 4000,00 грн витрат по оплаті послуг адвоката.

Відповідач ОСОБА_1 , як винуватець ДТП, зобов?язаний відшкодувати позивачеві різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 177 281,76 грн (427 281,76 - 250 000,00).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з вимогами статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Тлумачення ч. 1 ст. 1172 ЦК України свідчить, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і завдав відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), проходженням стажування, посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц сформульовано висновок, що результат аналізу норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Виходячи з наведених норм права шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене також узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Перебування особи, яка завдала шкоди, в трудових відносинах, та скоєння дорожньо-транспортної пригоди під час виконання нею своїх трудових обов`язків є однією з обставин, що підлягає доведенню під час вирішення спору про відшкодування такої шкоди. Лише у разі доведення такої обставини обов`язок щодо відшкодування завданої шкоди покладається на роботодавця заподіювача шкоди.

Подібні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 131/709/18.

Судом встановлено про наявність трудових відносин між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 із матеріалів справи, зокрема, відповіді директора Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України Бондаренко О., згідно з якою до бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості стосовно особи, зазначеної в ухвалі суду, надходили з 01.03.2025 по 31.05.2025 від страхувальника ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що власником транспортного засобу TOYOTA COASTER, державний номерний знак НОМЕР_5 , є ОСОБА_4 . Докази, що підтверджують укладення між власником ТЗ ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 договорів оренди, лізингу, позички чи інших договорів, на підставі яких автомобіль міг би передаватися у володіння чи користування ФОП ОСОБА_2 -відсутні, що виключає відповідальність саме ФОП ОСОБА_2 щодо відшкодування шкоди, як володільця джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до п. 4 Трудового договору від 11.04.2023 р., укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , час виконання робіт для нього чітко встановлено: з 9:00 до 13:00 та з 14:00 до 18:00.

Як вбачається з матеріалів справи, ДТП сталася 24.04.2025 року о 18:34, тобто поза межами робочого часу. Згідно з табелем обліку робочого часу за квітень 2025 року, ОСОБА_1 24.04.2025 відпрацював стандартні 8 годин, без фіксації переробітку чи виконання будь-яких службових завдань після 18:00. Жодних розпоряджень, путівок чи службових завдань на виконання робіт після 18:00 водієм ОСОБА_1 не надано, що підтверджує скоєння ДТП водієм ОСОБА_1 не під час виконання трудових обов`язків, тобто наявна відповідальність ОСОБА_1 , як безпосереднього заподіювача шкоди.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до ПрАТ «СК «Уніка» після виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення шкода у порядку суброгації суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 177281,76 грн (427281,76 – 250000,00 = 177281,76).

Разом з тим, суд установив, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль Toyota Rav-4 Hybrid, р.н. НОМЕР_6 , відбулась з вини водія транспортного засобу – автобусу Toyota Coaster, р.н. НОМЕР_7 , - ОСОБА_1 ..

Досліджені судом обставини дають підстави для висновку, що ФОП ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, а тому позов ПрАТ «СК «Уніка» в частині вимог до нього до задоволення не підлягає.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, дослідивши і проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов переконливого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Уніка» шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню 2442,40 гривень судового збору, сплаченого при зверненні до суду з цим позовом.

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов такого висновку.

Як убачається із матеріалів позову, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги представником позивача до суду надано ордер, розрахунок витрат на правову допомогу

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Зважаючи на викладене, з огляду на перелік послуг, що був наданий адвокатом позивачу, з огляду на зміст позовної заяви та докази, долучені до неї, враховуючи категорію справи, її складність, суд дійшов висновку, щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення правничої допомоги у розмірі 4000 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 10-12, 13, 22, 79- 81, 244, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» в порядку суброгації суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 177281 (сто сімдесят тисяч двісті вісімдесят один) гривень 76 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» судовий збір в розмірі 2442 (дві тисячі чотириста сорок два) гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», місцезнаходження: вул. Олени Теліги, 6, літ. В, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ – 20033533.

Відповідачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_8 .

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі до Чернігівського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. В. Роздайбіда