Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №650/3633/26 — Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/3633/26

Провадження № 2/650/3457/26

РІШЕННЯ

іменем України

13 жовтня 2026 року селище Велика Олександрівка

Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі головуючого - судді Сікори О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

01 червня 2026 року до Великоолександрівського районного суду Херсонської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ», позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 9354473 від 20 серпня 2025 року в загальному розмірі 48 450 грн та понесених судових витрат.

Позивач зазначив, що 20 серпня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем укладено кредитний договір № 9354473 в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Кредитні кошти надано шляхом безготівкового перерахування на платіжну картку позичальника. 31 березня 2026 року між первісним кредитором і ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 31032026, на підставі якого до позивача, згідно з витягом із реєстру боржників, перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором.

За твердженням позивача, відповідач не виконав договірних зобов`язань, у зв`язку з чим станом на дату відступлення права вимоги утворилася заборгованість у розмірі 48 450 грн, з яких 15 000 грн становить основна сума кредиту, 25 950 грн - проценти за користування кредитом, 7 500 грн - штрафні санкції. Позивач повідомив, що після відступлення права вимоги додаткових нарахувань не здійснював і платежів від відповідача не отримував.

Ухвалою судді від 04 червня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами.

07 липня 2026 року представник відповідача Слободін А.С. подав відзив на позовну заяву, в якому визнав позовні вимоги лише в частині основної суми кредиту 15 000 грн та заперечив проти стягнення процентів і штрафу. Зазначив, що ОСОБА_1 з 13 травня 2022 року безперервно проходить військову службу за призовом під час мобілізації, а з 12 червня 2023 року має статус учасника бойових дій. На підтвердження надано довідку військової частини та посвідчення учасника бойових дій. Послався на пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який передбачає ненарахування процентів за користування кредитом і штрафних санкцій відповідним категоріям військовослужбовців. Просив задовольнити позов лише на 15 000 грн, у решті відмовити.

10 липня 2026 року представник позивача ОСОБА_2 подала відповідь на відзив, у якій наполягала на задоволенні позову в повному обсязі. Вважала, що відповідач не довів повідомлення первісного кредитора про наявність військового статусу до укладення договору, під час його укладення або після цього. Послалася на лист Національного банку України від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620, згідно з яким для практичного застосування пільги військовослужбовець має надати кредитодавцю підтвердні документи. На думку представника позивача, за відсутності такого повідомлення первісний кредитор правомірно нараховував проценти, а до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги в обсязі, зазначеному в реєстрі боржників.

10 липня 2026 року представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримав раніше викладену позицію. Зазначив, що лист НБУ не є нормативно-правовим актом та не може обмежувати дію законодавчої пільги, яка поширюється на відповідача в силу факту проходження військової служби за мобілізацією. Повторно просив стягнути лише 15 000 грн основної суми боргу та відмовити у решті вимог.

Здійснюючи розгляд справи без повідомлення сторін, суд відповідно до частин п`ятої та восьмої статті 279 ЦПК України досліджує письмові докази і письмові пояснення, викладені учасниками справи в заявах по суті справи. Оскільки судове засідання з викликом учасників не проводилося, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в сукупності та врахувавши доводи сторін, суд дійшов таких висновків.

20 серпня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 9354473 про надання споживчого кредиту. Згідно з пунктами 1.3, 1.4 договору його первісна сума становила 10 000 грн, а строк кредитування - 360 днів. За пунктом 1.5 договору стандартна процентна ставка складала 1,00 відсотка на день; умови зниженої ставки визначалися окремо. Метою отримання кредиту згідно з пунктом 1.6 визначені споживчі (особисті) потреби.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредитні кошти підлягали перерахуванню в безготівковій формі на рахунок споживача з використанням реквізитів платіжної картки, останні цифри якої 0032. Договір містить відомості про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором C9313 від 20 серпня 2025 року.

10 вересня 2025 року сторони уклали додаткову угоду до вказаного договору, якою збільшили суму кредиту на 5 000 грн, виклавши пункт 1.3 договору в редакції про загальний розмір кредиту 15 000 грн, а також виклали графік платежів у новій редакції. Додаткова угода містить відомості про її підписання одноразовим ідентифікатором C5260 від 10 вересня 2025 року. Долучені до матеріалів справи документи платіжних установ стосуються перерахування позичальнику відповідно 10 000 грн і 5 000 грн.

Отже, надані документи та зміст відзиву узгоджуються між собою щодо одержання відповідачем 15 000 грн кредитних коштів. Відповідач не заперечує факту укладення договору й отримання зазначеної суми, а через представника прямо визнає позовну вимогу про її стягнення. Таке визнання не поширюється на проценти та штрафні санкції й підлягає окремій правовій оцінці суду відповідно до статті 206 ЦПК України.

31 березня 2026 року ТОВ «Авентус Україна» і ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір факторингу № 31032026, згідно з умовами якого первісний кредитор передав новому кредитору права грошової вимоги до боржників, визначених у реєстрі. Витяг із реєстру боржників містить відомості про договір № 9354473 та заборгованість ОСОБА_1 на загальну суму 48 450 грн.

За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в тому обсязі й на тих умовах, які існували на момент переходу. Відступлення права вимоги саме собою не створює нового обов`язку боржника та не змінює строк виконання кредитного зобов`язання. Тому зафіксована в реєстрі боржників сума має перевірятися судом на відповідність умовам договору та імперативним нормам закону.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати кошти у встановленому договором розмірі та на умовах, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. За статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання виконуються належним чином і у встановлений строк. У разі порушення зобов`язання настають передбачені договором або законом наслідки (статті 610, 611 ЦК України).

За частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Відповідно до статей 76-80, 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність доказів та їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності. Сам по собі складений кредитором розрахунок заборгованості не звільняє його від обов`язку довести правову підставу кожної заявленої до стягнення складової.

Оцінюючи вимоги про стягнення 25 950 грн процентів і 7 500 грн штрафних санкцій, суд виходить із такого.

Пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній під час укладення і виконання спірного договору, встановлено, що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову не нараховуються штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед юридичними та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом. Закон передбачає винятки для окремих кредитних договорів цільового призначення щодо придбання житла, автомобіля та визначеного обладнання, які до спірного договору про кредит на особисті потреби за встановленими обставинами не застосовуються.

З наданої відповідачем довідки військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України від 06 липня 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 проходить військову службу у зазначеній військовій частині відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» з 13 травня 2022 року по теперішній час. Надане посвідчення учасника бойових дій додатково підтверджує його статус. Тому на час укладення кредитного договору 20 серпня 2025 року, підписання додаткової угоди 10 вересня 2025 року та всього періоду спірних нарахувань відповідач уже проходив військову службу за призовом під час мобілізації.

Статус учасника бойових дій не є необхідною самостійною умовою для застосування наведеної пільги до особи, призваної на військову службу під час мобілізації, оскільки відповідна категорія військовослужбовців прямо названа законом. Визначальним є встановлений судом факт військової служби за мобілізацією протягом спірного періоду.

У постанові Верховного Суду від 18 червня 2026 року у справі № 521/15568/24 (провадження № 61-16558св25) під час вирішення спору стосовно кредитних договорів, укладених військовослужбовцем уже в період проходження служби, підтверджено поширення пункту 15 статті 14 наведеного Закону на такі правовідносини та відсутність обов`язку військовослужбовця сплачувати проценти за користування кредитом і відповідні штрафні санкції. Верховний Суд при цьому розмежував існування права на законну пільгу та обставини порушення цього права кредитором при заявленні самостійних вимог про перерахунок.

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2026 року у справі № 953/6355/24 (провадження № 61-13219св25) також підтверджено правове значення встановленої законом гарантії ненарахування процентів та можливість захисту цього права шляхом припинення нарахувань і перерахунку заборгованості. В цій справі відповідач не заявляє зустрічного позову про зобов`язання здійснити перерахунок, проте суд зобов`язаний перевірити правомірність заявлених позивачем до стягнення сум у межах первісного позову.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що ненадання відповідачем первісному кредитору довідки про військову службу до або під час укладення договору створює право нараховувати проценти. Установлена пунктом 15 статті 14 Закону пільга виникає безпосередньо з настанням передбачених законом обставин, а не з моменту визнання її кредитодавцем. Надання документів має доказове значення для належного обліку кредитором відповідних обставин і здійснення перерахунку, проте не є передбаченою законом умовою виникнення чи збереження самого матеріального права на пільгу.

Лист Національного банку України від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620, на який посилається позивач, має інформаційно-роз`яснювальний характер і не є нормативно-правовим актом, що встановлює додаткові передумови для реалізації закріплених законом гарантій. Крім того, позивач одержав і дослідив відзив з довідкою військової частини та посвідченням УБД, але у відповіді на відзив продовжує наполягати на стягненні процентів, тобто спір стосується саме їх правомірності, а не відсутності у суду відомостей про статус позичальника.

Картка обліку договору, надана позивачем, відображає нарахування процентів за користування кредитом протягом часу, коли відповідач мав законодавчо визначену пільгу. За цих обставин вимога про стягнення 25 950 грн процентів є необґрунтованою і задоволенню не підлягає незалежно від того, чи здійснював такі нарахування первісний кредитор або новий кредитор після факторингу.

Вимога про стягнення 7 500 грн штрафних санкцій також не підлягає задоволенню з підстав, установлених пунктом 15 статті 14 Закону про соціальний і правовий захист військовослужбовців. Окремо суд враховує пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за яким у період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплачувати неустойку (штраф, пеню) за прострочення виконання кредитного зобов`язання, а відповідні нарахування за визначений цим пунктом період підлягають списанню. Оскільки кредит укладено в серпні 2025 року, застосування цієї норми додатково виключає можливість стягнення штрафу, нарахованого за порушення його умов.

Щодо вимоги про стягнення 15 000 грн основної суми кредиту, яку відповідач визнав у відзиві, суд зазначає таке.

За пунктом 1.4 кредитного договору строк кредитування становить 360 днів. Із додатка № 1 до договору в редакції від 10 вересня 2025 року (графіка платежів) вбачається, що повернення всієї основної суми кредиту в розмірі 15 000 грн визначено одним платежем на 15 серпня 2026 року. До цієї дати графік передбачав періодичні платежі за процентами, а не повернення частин основного боргу. Іншого погодженого сторонами кінцевого строку повернення основної суми матеріали справи не містять.

На час звернення позивача до суду 01 червня 2026 року кінцевий строк повернення основної суми ще не настав. За таких обставин право на стягнення цієї суми до визначеної договором дати могло виникнути за умови належної реалізації кредитором права на дострокове повернення кредиту. Разом із тим станом на день ухвалення цього рішення визначений договором строк 15 серпня 2026 року вже настав, а відповідач не лише не оспорює основного боргу, а й просить суд стягнути саме 15 000 грн.

Пунктом 5.4 договору передбачено право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту у повному обсязі у разі затримання сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць. Для реалізації цього права договором передбачено направлення відповідної вимоги із наданням споживачу строку для її виконання.

Згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту реалізується за спеціальною процедурою, яка передбачає повідомлення споживача про прострочення, визначення дій для усунення порушення та надання встановленого законом строку для виконання вимоги або усунення порушення. Дотримання цього порядку є необхідним для зміни строку виконання зобов`язання до закінчення погодженого сторонами строку кредитування.

Із листа ТОВ «Авентус Україна» від 22 вересня 2025 року за вих. № 9354473 вбачається, що його складено для першої взаємодії з позичальником під час врегулювання простроченої заборгованості. Простроченою в листі визначено заборгованість за процентами в розмірі 3 105 грн, а за основною сумою кредиту - 0 грн; 15 000 грн основного боргу наведено лише в складі поточної заборгованості. Лист не містить чіткої вимоги достроково повернути всю суму кредиту та не визначає передбаченого законом порядку усунення порушення. Іншого належного повідомлення про дострокове повернення коштів до матеріалів справи не долучено.

Отже, доказів виникнення у відповідача обов`язку достроково повернути 15 000 грн до 15 серпня 2026 року позивач не надав. Крім того, обставина несплати процентів, на які посилався первісний кредитор у повідомленні, за встановленого судом військового статусу відповідача не утворює законної підстави для стягнення таких процентів, а отже, не може бути використана як самостійне обґрунтування зміни строку повернення основного боргу.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2026 року у справі № 758/7615/23 (провадження № 61-11833св25) зазначено, що позовна заява не замінює належно пред`явленої у матеріальних кредитних правовідносинах вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту. Аналогічний підхід щодо необхідності перевірки дотримання встановленого законом порядку дострокового повернення коштів відповідає змісту статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». Цей висновок суд бере до уваги при оцінці обставин, що існували на час пред`явлення позову.

Водночас відсутність належного дострокового повідомлення не скасовує самого кредитного зобов`язання та не звільняє позичальника від обов`язку повернути фактично одержані кошти після настання строку, безпосередньо визначеного договором. У цій справі строк повернення основного боргу настав 15 серпня 2026 року, тобто до ухвалення рішення, а відповідач у відзиві від 07 липня 2026 року визнав позов у частині стягнення 15 000 грн. Заяви про відкликання такого визнання чи докази погашення основного боргу до суду не надходили.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання позову суд за наявності законних підстав ухвалює рішення про його задоволення; якщо ж визнання суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відмовляє у його прийнятті. Частина шоста статті 263 ЦПК України передбачає ухвалення рішення згідно з визнанням позовної вимоги повністю або частково, якщо це відповідає статті 206 Кодексу.

Верховний Суд у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 та від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 наголосив, що сам по собі факт визнання позову не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність законних підстав для його задоволення. Застосовуючи цей підхід, суд враховує не лише заяву відповідача, а й кредитний договір, додаткову угоду, документи щодо видачі 15 000 грн, графік платежів і настання передбаченого ним строку повернення. Аналогічний зміст статті 206 ЦПК України відображено також у постанові Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі № 756/6155/23.

Оцінюючи наслідки пред`явлення позову до закінчення первісного строку кредитування, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 757/2278/14-ц щодо необхідності доведення підстав дострокового стягнення і недопустимості їх підміни самим фактом подальшого спливу строку повернення. Водночас у цій справі істотною обставиною є те, що відповідач прямо визнав заявлену до нього вимогу щодо основного боргу, не заперечує обов`язку повернути одержані кошти, а строк виконання цього зобов`язання на момент ухвалення рішення вже настав. Тому висновок про неможливість дострокового стягнення сам по собі не виключає прийняття судом визнання позову в частині основної суми за встановлених у цій справі обставин.

Визнання відповідачем вимоги про стягнення 15 000 грн є чітким та безумовним у межах цієї складової позову: у відзиві та запереченнях представник відповідача просить суд задовольнити позов саме на зазначену суму. Суд не встановив, що таке часткове визнання порушує права інших осіб або суперечить імперативним нормам матеріального права. Навпаки, обов`язок повернути суму фактично одержаного кредиту передбачений статтями 526, 530, 1054 ЦК України; пільги, встановлені законодавством для мобілізованих військовослужбовців, не звільняють від повернення основної суми кредиту.

За наведеного суд дійшов висновку про можливість прийняття часткового визнання позову відповідачем щодо 15 000 грн основного боргу на підставі частини четвертої статті 206 ЦПК України та стягнення цієї суми на користь позивача. При цьому визнання не охоплює вимог про проценти і штрафні санкції, щодо яких відповідач послідовно заперечує, а суд самостійно встановив відсутність правових підстав для їх нарахування та стягнення.

Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: з відповідача належить стягнути 15 000 грн заборгованості за основною сумою кредиту; у стягненні 25 950 грн процентів за користування кредитом та 7 500 грн штрафних санкцій належить відмовити. Загальний розмір вимог, у задоволенні яких суд відмовляє, становить 33 450 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Платіжною інструкцією від 15 травня 2026 року № 153476 підтверджено сплату позивачем судового збору 2 662,40 грн. Частка задоволених вимог становить 15 000 грн із 48 450 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 824,27 грн судового збору; решта витрат зі сплати судового збору покладається на позивача.

Суд також враховує, що відзив із частковим визнанням позову подано 07 липня 2026 року. Оскільки провадження відкрито 04 червня 2026 року і справа розглядається без проведення судового засідання, відповідно до частини другої статті 279 ЦПК України розгляд справи по суті розпочався через тридцять днів з дня відкриття провадження. Отже, визнання позову відбулося вже після початку розгляду справи по суті, тому передбачені частиною першою статті 142 ЦПК України підстави для повернення з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору відсутні.

Керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 141, 142, 206, 247, 259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, статтями 512, 514, 525, 526, 530, 610, 611, 1048, 1050, 1054 ЦК України, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за основною сумою кредиту за договором № 9354473 від 20 серпня 2025 року в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 824 (вісімсот двадцять чотири) грн 27 коп.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 25 950 грн процентів за користування кредитом та 7 500 грн штрафних санкцій відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 07400, Київська область, місто Бровари, вул. Лісова, будинок 2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 13 жовтня 2026 року.

Суддя О.О. Сікора