Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №569/8340/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/8340/26

Провадження № 22-ц/4815/1688/26

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Першко О.О.

Ухвалу суду першої інстанції

(повним текстом) проголошено:

о 10 год. 14 хв. 17 червня 2026 року

у м. Рівне Рівненської області

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

відповідач - ОСОБА_4 ;

відповідач - ОСОБА_5 ;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Рівненський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України; Військова частина НОМЕР_1 ; Міністерство оборони України;

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 червня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Рівненський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України; Військова частина НОМЕР_1 ; Міністерство оборони України; про визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_6 , який вважається зниклим безвісти з 14 грудня 2024 року; зобов`язання Рівненського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести зміни до актового запису №1532 від 20 серпня 2025 року серії І-ГЮ №435042 у книзі записів актів цивільного стану про народження ОСОБА_6 , де у відомостях про батьківство вказати батьком ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, прізвище дитини " ОСОБА_7 " замінити на " ОСОБА_8 " та видати нове свідоцтво про народження.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 травня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Розпочато підготовче провадження у справі.

Призначено підготовче засідання у приміщенні Рівненського міського суду на 09 год. 00 хв. 17 червня 2026 року.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 17 червня 2026 року провадження у справі зупинено до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу незаконною і необґрунтованою, що фактично полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи та порушенні норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося, що неврахування судом того, що внаслідок зникнення безвісти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новотроїцьке Донецької області правовий статус ОСОБА_6 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , як його дочки залишається невизначеним. У справі, що розглядається, пріоритетом є забезпечення права дитини на ідентичність та знання свого походження. Офіційне встановлення або визнання батьківства не є лише формальною юридичною процедурою, воно виконує ключову соціальну і правову функцію, закріплюючи за дитиною визначений статус у системі сімейних правовідносин. Тому встановлення батьківства виступає не лише механізмом юридичного оформлення сімейних відносин, а й важливим інструментом забезпечення найкращих інтересів дитини, які відповідно до сімейного законодавства та міжнародних стандартів мають пріоритетне значення.

Вважає, що підстава для зупинення провадження у справі є фактичною відмовою у правосудді (denegatio justitiae), оскільки строк настання цієї події є абсолютно невідомим. Такий підхід перетворює "тимчасове зупинення" на "безстрокове відкладення", що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Покликається на залишення без уваги суду норм ст.ст. 121, 125, 135, 128 СК України, ч. 1 ст. 3, ч. 7 ст. 7, ст.ст. 5, 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, рішень Європейського суду з прав людини у справах "Хант проти України", "М.С. проти України", "Молдован проти України", а також висновків Верховного Суду у постановах від 07 липня 2021 року у справі №336/1357/16-ц, від 09 квітня 2025 року у справі №213/1448/24, 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц, від 25 серпня 2020 року у справі №478/690/18.

На думку заявника, призначення судової молекулярно-генетичної експертизи у справі, що є єдиним об`єктивним і беззаперечним доказом, спроможним достовірно підтвердити кровну спорідненість між батьком і дитиною, жодним чином не порушить прав ОСОБА_2 , який має статус зниклого безвісти. Оскільки ОСОБА_2 позбавлений можливості особисто визнати батьківством, проведення зазначеної судової експертизи за зразками близьких кровних родичів є єдиним процесуальним шляхом для встановлення батьківства. Отже, продовження розгляду справи є критично необхідним для призначення судом ДНК-тесту, результати якого стануть правовим підґрунтям для офіційного визнання батьківства та забезпечення найкращих інтересів дитини.

Щодо посилань суду на висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22, то вважає його нерелевантним до спірних правовідносин.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, сповіщенням сім`ї №265 від 17 грудня 2024 року підтверджено, що головний сержант ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новотроїцьке Донецької області 14 грудня 2024 року.

З Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20 грудня 2024 року 14 грудня 2024 року вбачається, що військовослужбовець Збройних Сил України ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання по стримуванню військової агресії російської федерації, перебуваючи поблизу населеного пункту Новотроїцьке Донецької області, зник безвісти.

З Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, №20250116-1329 від 16 січня 2025 року видно, що ОСОБА_2 має статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин з 15 січня 2025 року.

Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» унормовано правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечено правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.

Цей Закон регулює суспільні відносини, пов`язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей (ст. 3 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»).

Згідно зі ст. 1, ч. 1 ст. 4, ст. 20 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.

Особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.

Розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, припиняється не пізніше ніж через три дні з дня встановлення місця перебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи з повідомленням про це її близьких родичів та членів сім`ї, а також заявника, якщо заявник не є близьким родичем та членом сім`ї. Про припинення розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідкладно робиться відмітка в Реєстрі.

При вирішенні процесуального питання судом звернуто увагу на те, що ОСОБА_2 був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України і зник безвісти 14 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новотроїцьке Донецької області, що учасниками справи визнавалося. При цьому в підготовчому судовому засіданні сторони та їх представники поклалися на наслідки розгляду питання про зупинення провадження у справі на вирішення суду.

Разом з тим встановлено, що доказів визнання відповідача безвісно відсутнім за рішенням суду чи оголошення особи померлою матеріали справи не містять.

Згідно із пунктом 2 ч. 1 ст. 251, пунктом 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених, зокрема, пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) зазначено, що "однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства. Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури Збройних Сил України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм".

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні процесуального питання до застосування підлягають норми права, проти яких учасники цивільного процесу не заперечували, суд першої інстанції обґрунтовано зупинив провадження у справі з тих міркувань, що ОСОБА_2 призваний на військову службу до лав Збройних Сил України і зник безвісти 14 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новотроїцьке Донецької області, а доказів визнання відповідача безвісно відсутнім за рішенням суду чи оголошення його померлим матеріали справи не містять.

Щодо доводів апеляційної скарги про помилкове незастосування положень ст.ст. 121, 125, 135, 128 СК України, ч. 1 ст. 3, ч. 7 ст. 7, ст.ст. 5, 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, рішень Європейського суду з прав людини у справах "Хант проти України", "М.С. проти України", "Молдован проти України", то вони спростовуються правильністю висновків суду.

Не можна погодитися і з аргументами заявника про нехтування суду попередньої інстанції висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 07 липня 2021 року у справі №336/1357/16-ц, від 09 квітня 2025 року у справі №213/1448/24, 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц, від 25 серпня 2020 року у справі №478/690/18, адже питання, які були предметом перегляду касаційним судом, і питання, яке переглядається судом апеляційної інстанції, відрізняються обставинами справи, характеристиками та своєю правовою природою, а тому не є подібними і релевантними.

Тому з огляду на наведене хибними є посилання автора апеляційної скарги і на нерелевантність висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22.

Решта доводів апеляційної скарги на увагу не заслуговують через їх необґрунтованість, а тому також відхиляються.

Приходячи до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, колегія суддів, погоджуючись із судом попередньої інстанції, бере до уваги те, що в Україні введено воєнний стан, ОСОБА_2 перебуває у складі Збройних Сил України, перебуваючи на військовій службі під час виконання бойового завдання, зник безвісти, а доказів про виключення його зі списків особового складу Міністерством оборони України не здобуто. Отже, судом зроблено правильний висновок про наявність правових підстав для обов`язкового зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Крім того, 04 вересня 2026 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Іващенко І.Г. до апеляційного суду подано заяву про закриття апеляційного провадження у зв`язку з тим, що 24 серпня 2026 року матір`ю ОСОБА_2 отримано свідоцтво серії НОМЕР_2 про смерть сина, копію якого заявником долучено до заяви.

При цьому покликалася на норми пункту 1 ч. 1 ст. 362 ЦПК України щодо закриття апеляційного провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, та пункту 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України щодо закриття провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Між тим, заява не підлягає до задоволення.

Так, свідоцтвом серії НОМЕР_2 , виданим Острозьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, встановлено факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, колегія суддів переглядає справу на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, коли не було відомо про факт смерті ОСОБА_2 .

При цьому заявником не подавалося клопотання про відмову від апеляційної скарги, що унеможливлює закриття апеляційного провадження з міркувань, наведених у пункті 1 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.

Щодо закриття провадження у справі на підставі пункту 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, то апеляційний суд не наділений такими повноваженнями, адже колегією суддів переглядається лише процесуальне питання про зупинення провадження у справі, а не остаточне судове рішення по суті.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваної ухвали без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при її ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 червня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М.Ковальчук

С.С.Шимків