Окрема думка від 11 жовтня 2026 р. у справі №296/2547/22 — Житомирський апеляційний суд

"12" жовтня 2026 р. м. Житомир

Окрема думка

судді ОСОБА_1

у справі № 296/2547/22

(провадження № 11-кп/4805/830/26)

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 12.10.2026, постановленою більшістю колегії суддів у задоволенні клопотання прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_2 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 відмовлено, а клопотання захисника ОСОБА_4 щодо скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_3 , задоволено частково, змінено запобіжний захід, застосувавши на період з 12.10.2026 до 12.11.2026 включно до обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

При прийнятті цієї ухвали від 12.10.2026 я заперечував проти прийняття такого рішення, голосував проти та викладаю окрему думку з огляду на таке.

Вироком суду першої інстанції в цьому кримінальному провадженні ОСОБА_3 за вчинення 13.11.2021 року нетяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, яке належить відбувати реально.

Отже, у разі якщо апеляційний розгляд цього кримінального провадження не буде закінчено через один місяць - до 13.11.2026 року (неявка учасників у зв`язку із захворюванням, госпіталізація до медичного закладу, тощо), та якщо апеляційний суд при цьому за наслідками апеляційного розгляду погодиться із висновками суду першої інстанції про доведення винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, то з урахуванням положень п.3 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України, обвинувачений в такому разі уникне призначеному йому кримінального покарання у зв`язку із закінченням строків давності з дня вчинення кримінального правопорушення до дати набрання вироком законної сили.

Тобто ні мета покарання, визначена ст.ст.50,65 КК України, ні завдання кримінального провадження, визначені ст.2 КПК України, в такому разі (у разі, якщо апеляційний суд дійде вказаних висновків за наслідками апеляційного розгляду апеляційних скарг захисників обвинуваченого) не будуть досягнуті.

Ймовірність розвитку подій в такий спосіб в найближчій перспективі не виключається і є реальною хоча б тому, що захисник під час апеляційного розгляду 12.10.2026, зокрема, у поясненнях зазначив, що вже спливають строки давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності.

При цьому, до спливу передбаченого п.3 ч.1 ст.49 КК України строку давності відносно обвинуваченого залишився лише один місяць.

З урахуванням цих обставин та призначеного обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, наведені прокурором у клопотанні ризики, а особливо ризик перешкоджання обвинуваченим кримінальному провадженню іншим чином, вважаю, є доведеними і реальними (особливо ймовірними).

При таких обставинах, жоден інший запобіжний захід, окрім тримання обвинуваченого під вартою, на даний час, вважаю, не здатний запобігти доведеним прокурором ризикам.

Вважю, це не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в своєму рішенні у справі «Амбрушкевич проти Польщі» від 4 травня 2006 року, наголосив, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання.

Окрім того, за змістом ч.3 ст.377 КПК України суду надано право змінити запобіжний захід обвинуваченому, що тримається під вартою, засудженому до позбавлення волі, лише у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження.

В цій справі обвинувачений ОСОБА_3 тримається під вартою будучи вже засудженим до позбавлення волі, а 12.10.2026 року апеляційним судом вирішувалось питання продовження (зміни) йому запобіжного заходу, а не оцінка законності та обгрунтованості здійсненого застосування 31 серпня 2026 року судом першої інстанції до ОСОБА_3 запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу у виді тримання під вартою, що було ухвалено місцевим судом відповідно до вимог абзацу дванадцятого пункту 2 частини четвертої статті 374, п.14 ч.1 ст.368 КПК України.

Тож вважаю, що виняткових випадків в розумінні ч.3 ст.377 КПК України захисником в клопотанні та під час апеляційного розгляду не наведено і апеляційним судом не встановлено.

Тому, з урахуванням наведеного, на мою думку, в цьому апеляційному провадженні клопотання прокурора підлягало задоволенню, необхідно було продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , а у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 щодо скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_3 , слід було відмовити повністю.

Суддя Житомирського

апеляційного суду ОСОБА_1